Справа №:755/12170/24
Провадження №: 2-з/755/238/24
про забезпечення позову
"18" липня 2024 р. Дніпровський районний суд міста Києва, у складі головуючої-судді Хромової О.О., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Дуванової Людмили Леонідівни, про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
ОСОБА_1 , в особі свого представника адвоката Дуванової Л.Л., звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Одночасно з позовною заявою представником ОСОБА_1 - адвокатом Дувановою Л.Л., подано заяву про забезпечення позову.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16 липня 2024 року, заяву про забезпечення позову передано на розгляд судді Хромовій О.О.
Заяву мотивовано тим, що у період спільного проживання в зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , сторони за спільні кошти придбали нерухоме майно, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а також легковий автомобіль марки «Audi», модель «Q7», державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , 2016 року випуску, що є спільною сумісною власністю подружжя. Право власності на вказані об'єкти зареєстровано за ОСОБА_2 .
На платформах онлайн-оголошень в мережі інтернет містяться оголошення про продаж зазначеного майна, тому є підстави вважати, що таке майно можу бути відчужене ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 , що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених прав заявника. У зв'язку з чим просить: 1) накласти арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та заборонити суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (державним реєстраторам, нотаріусам та іншим особам) вчиняти будь-які дії щодо цього об'єкта нерухомого майна; 2) накласти арешт на легковий автомобіль марки «Audi», модель «Q7», державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , 2016 року випуску, та заборонити іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаного авто.
Суд, вивчивши доводи поданої заяви, дослідивши додатки до неї, дійшов таких висновків.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Заява про забезпечення позову має відповідає вимогам, які містяться у Главі 10 Розділу І ЦПК України.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Такий інститут цивільно-процесуального законодавства передбачений з метою попередження несумлінних дій відповідача, який може, наприклад, сховати або продати майно, тобто з метою усунення утруднення або неможливості виконання рішення.
Тобто, однією із причин, в зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, може бути припущення особи щодо обставин, що несуть загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення.
Згідно із положеннями частини першої статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.
Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову (пункт 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України, до них належать: накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладення арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; заборона вчиняти певні дії; встановлення обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупинення митного оформлення товарів чи предметів; арешт морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; інші заходи у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті
150 ЦПК України).
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина десята статті 150 ЦПК України).
Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи відповідне рішення, суд зобов'язаний враховувати обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.
Згідно із пунктами 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
При цьому під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 грудня
2018 року у справі № 914/970/18, від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Особа, яка подала заяву про забезпечення, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із врахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної заяви, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Зі змісту поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що між сторонами виник спір з приводу поділу нерухомого майна, набутого у шлюбі, а саме: квартири за адресою:
АДРЕСА_1 , а також легкового автомобіля марки «Audi», модель «Q7», державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , 2016 року випуску, яке, як вважає позивач, є спільною сумісною власністю подружжя та право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_2 .
Обґрунтовуючи необхідність застосування заходів забезпечення позову, заявник зазначав, що існує реальна загроза невиконання можливого рішення суду, оскільки спірне майно може бути відчужено на користь третіх осіб, відповідні оголошення розміщуються ОСОБА_2 в мережі інтернет. Саме тому заявник просить накласти арешт на квартиру за адресою:
АДРЕСА_1 , а також легковий автомобіль марки «Audi», модель «Q7», державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , 2016 року випуску, які зареєстровані за ОСОБА_2 .
Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав від 27 червня 2024 року № 384650625 щодо об'єкта нерухомого майна, 22 березня 2024 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліпченко А.В. на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 березня 2021 року № 366, виданого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліпченко А.В., за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на об'єкт житлової нерухомості, квартиру, загальною площею 126 кв. м, житлової площі - 83,6 кв. м, кількість кімнат - 5, за адресою:
АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2219798580000.
Відтак, з метою недопущення до вирішення спору по суті відчуження ОСОБА_3 спірного нерухомого майна, що може призвести до нових спорів, суд погоджується з доводами заявника про необхідність накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, а саме: квартиру АДРЕСА_2 .
Поряд з цим суд враховує, що відповідно до іпотечного договору від 04 червня 2021 року
№ К8К5GА00000343/1 вказана квартира за адресою: АДРЕСА_1 , обтяжена у виді заборони на відчуження нерухомого майна. Договір посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Костенком М.О., зареєстровано у реєстрі за № 737, обтяжував - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк».
Накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити його вимоги в майбутньому і не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку». Про це йдеться у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 761/31581/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 331/3944/18.
Наявність арешту, накладеного на предмет іпотеки, не порушує пріоритетного права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі
№ 2-6875/10, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 686/1953/13-ц).
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 8 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 іпотекодержатель, зокрема і новий кредитор, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи, може безперешкодно реалізувати право на задоволення своїх вимог до боржника переважно перед іншими його кредиторами, зокрема, шляхом реєстрації права власності за ним на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». За змістом зазначеного припису пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV обтяження предмета іпотеки, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки за банком або іншою фінансовою установою, не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем та для державної реєстрації за ним (зокрема і за новим кредитором, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи) права власності на цей об'єкт.
Також, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 27 червня 2024 року, за ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровано право власності на автомобіль марки марки «Audi», модель «Q7», 2016 року випуску, об'єм (потужність) двигуна - 2967 см3.
З листа Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС України в місті Києві (Філія ГСЦ МВС) від 18 липня 2024 року № 31/26-904аз встановлено, що транспортний засіб Audi Q7, 2016 року випуску, об'єм двигуна 2967 см3, номер кузова НОМЕР_2 ,
29 листопада 2022 перереєстрований в ТСЦ 8046 на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі договору купівлі-продажу від 29 листопада 2022 року № 6200/22/024707 та договору комісії від 11 листопада 2022 року № 6200/22/1/024707. Станом на 08 липня 2024 року вказаний транспортний засіб обліковується за ОСОБА_2 .
Окрім того, суд наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Викладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від
14 лютого 2022 року в справі № 367/3628/21 (провадження № 61-14886св21).
Такий вид забезпечення позову, як накладення арешту на майно, відповідає положенням статті 150 ЦПК України, є співмірним з позовними вимогами, з якими заявник має намір звернутися до суду, з огляду на наявність у ОСОБА_2 можливості відчужити спірне майно, що може призвести до необхідності нових звернень до суду, враховуючи, що заявником обґрунтовано наведене припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову та призвести до порушення його прав та законних інтересів, та неможливості їх поновлення.
При цьому, накладення арешту на об'єкт нерухомого майна не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_2 , оскільки арештоване майно фактично зберігається в користуванні ОСОБА_2 , а обмежується лише можливість його відчужити.
Стосовно вимоги про заборону суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (державним реєстраторам, нотаріусам та іншим особам) вчиняти будь-які дії щодо цього об'єкта нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а також про заборону іншим особам вчиняти будь-які дії щодо спірного автомобіля, то вказані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки накладення арешту на спірну квартиру та автомобіль є достатніми для досягнення мети забезпечення позову.
Керуючись статтями 149, 153 ЦПК України, суд,
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Дуванової Людмили Леонідівни, про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.
Накласти арешт на об'єкт житлової нерухомості - квартиру, загальною площею
126 кв. м, житлової площі - 83,6 кв. м, кількість кімнат - 5, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2219798580000, яка належить на праві власності ОСОБА_2 .
Накласти арешт на транспортний засіб марки «Audi», модель «Q7», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2016 року випуску, об'єм двигуна 2967 см3, номер кузова НОМЕР_2 .
У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовити.
Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.
Копію ухвали суду для виконання направити до відповідних компетентних органів.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Дані про стягувача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_3 , місце проживання:
АДРЕСА_1 .
Дані про боржника: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_4 , місце проживання:
АДРЕСА_5 .
Суддя О.О. Хромова