21 листопада 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
Головуючого - Яреми А.Г.,
Суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,
Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства (далі - КП) “Служба єдиного замовника Київського району м. Донецька» до ОСОБА_1 про визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
У квітні 2006 року КП “Служба єдиного замовника Київського району м. Донецька» звернулося до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідачка з серпня 2001 року без поважних причин не проживає у кімнаті НОМЕР_1 гуртожитку по вул. Р.Люксембург, 52 у м. Донецьку.
Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 11 грудня 2006 року позов задоволено.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 15 березня 2007 року рішення суду першої інстанції скасоване та постановлене нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У касаційній скарзі КП “Служба єдиного замовника Київського району м. Донецька» просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Судом встановлено, що 29 липня 1999 року ОСОБА_1 було видано ордер на право зайняття жилого приміщення (кімната НОМЕР_1 ) в гуртожитку по вул. Р.Люксембург, 52 у м. Донецьку. Із серпня 2001 року в цій кімнаті вона не проживає.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що положення ст.ст. 71, 72 ЖК України, на підставі яких заявлено позов, на спірні правовідносини не поширюються, а тому відсутні правові підстави для його задоволення.
Проте з такими висновками погодитись не можна, виходячи з наступного.
Згідно ст.ст. 6, 127 ЖК України жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Гуртожитки можуть використовуватись для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.
Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208 затверджене Примірне положення про гуртожитки, яким відповідно до ст. 131 ЖК України визначається порядок користування останніми, передбачає, зокрема, можливість збереження права користування жилою площею у гуртожитку при тимчасовій відсутності деяких категорій громадян (п.13 Примірного положення).
Разом з тим, а також відповідно до ч. 8 ст. 8 ЦПК України та з урахуванням подібності за змістом правовідносин саме щодо користування жилою площею у гуртожитку з правовідносинами, що регулюються загальними правилами ст. ст. 71, 72 ЖК України щодо відсутності осіб, які мають право користування жилим приміщенням державного або громадського житлового фонду, положення цих правил про збереження за відсутньою особою права на жиле приміщення слід застосовувати і в разі тимчасової відсутності у гуртожитку особи, якій у ньому надавалася жила площа (за відсутності підстав для виселення).
Апеляційний суд у порушення вимог ст.ст. 303, 316 ЦПК України на зазначене уваги не звернув і безпідставно дійшов до висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень ст. ст. 71, 72 ЖК України.
За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу КП “Служба єдиного замовника Київського району м. Донецька» задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Донецької області від 15 березня 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Л.М.Лихута