23 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/1976/24 пров. № А/857/13135/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Судової-Хомюк Н.М., Шинкар Т.І.,
з участю секретаря судового засідання Хомин Ю.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року у справі № 500/1976/24 за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними дій та скасування рішення, -
суддя в 1-й інстанції ОСОБА_1 ,
час ухвалення рішення 14.05.2024,
місце ухвалення рішення м. Тернопіль,
дата складання повного тексту рішення 14.05.2024,
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - апелянт, позивач, ГУ ПФ України в Тернопільській області) звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач 1), Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач 2, ВПВР), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 20.03.2024 про накладення штрафу на Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області у розмірі 10200 грн у виконавчому провадження (ВП) №70873762 стосовно ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) під час виконання виконавчого листа №500/1882/22, виданого 01.12.2022.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.05.2022 в справі №500/1882/22 зобов'язано ГУ ПФ України в Тернопільській області провести перерахунок страхового стажу ОСОБА_2 , врахувавши період роботи з 15.11.1991 по 19.06.1995, провести перерахунок пенсії за віком ОСОБА_2 та врахувати період роботи з 01.09.1997 по 30.06.2000 з врахуванням довідок №ЗФ-ЗЗ-05-14/01-Ц-1973 від 09.07.2018 про нараховану заробітну плату за період 1984-1991 роки.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2022 у цій справі, апеляційну скаргу ГУ ПФ України в Тернопільській області залишено без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.05.2022 у справі №500/1882/22 без змін.
На виконання рішення суду у справі №500/1882/22, ГУ ПФ України в Тернопільській області, 02.11.2022 здійснено перерахунок страхового стажу ОСОБА_2 , врахувавши період його роботи з 15.11.1991 по 19.06.1995, та з 01.09.1997 по 30.06.2000 із врахуванням довідок №ЗФ- ЗЗ-05-14/01-Ц-1973 від 09.07.2018 про нараховану заробітну плату за період 1984-1991 роки.
Також, нараховано доплату пенсії в сумі 4513,18 грн за період з 17.10.2022 по 30.11.2022, яку виплачено позивачу 20.12.2022.
Зазначає, що у оскаржуваній постанові зазначено, що підставою накладення штрафу є невиконання ГУ ПФ України в Тернопільській області рішення суду щодо зарахування спірного стажу позивача та врахування спірних довідок про нараховану заробітну плату з моменту призначення йому пенсії за віком, а саме з 06.12.2021, як це зазначено в рішенні суду у справі №500/1882/22.
Проте, предметом спору у цій справі було встановлення правомірності дій ГУ ПФ України в Тернопільській області при призначенні пенсії ОСОБА_2 , а саме: в частині не врахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 15.11.1991 по 19.06.1995 в підприємстві «Лако», а також в частині не врахування при призначенні пенсії за віком періоду роботи з 01.09.1977 по 30.06.2000 з врахуванням довідок № ЗФ-ЗЗ-05-14/01-Ц-1973 від 09.07.2018 про нараховану заробітну плату за період 1984-1991 роки.
За наслідками апеляційного перегляду, рішення суду у справі №500/82/22 набрало законної сили 17.10.2022, у зв'язку з чим позивачу проведено перерахунок пенсії за віком.
Оскільки оскаржена постанова є протиправною та порушує права позивача, звернувся до суду із цим позовом.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 у справі №500/1976/24 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що аналізуючи приписи чинного законодавства у контексті цієї справи слід зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника на вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Предметом спору у цій справі є законність постанови державного виконавця про накладення штрафу від 20.03.2024 у розмірі 10200 грн на позивача у ВП №70873762 під час виконання виконавчого листа №500/1882/22, виданого 01.12.2022 Тернопільським окружним адміністративним судом, з підстав її невідповідності вимогам Закону України «Про виконавче провадження».
Зі змісту описової та мотивувальної частини цієї постанови державного виконавця, підставою накладення штрафу на орган Пенсійного фонду є ненадання документального підтвердження виконання вказаного судового рішення, а також неповідомлення поважних причин такого невиконання.
Апелянт наголосив, що рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.05.2022 у справі №500/1882/22 оскаржене в апеляційному порядку та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2022 залишене без змін.
При розгляді апеляційної скарги питання щодо дати проведення перерахунку та здійснення виплати пенсії з урахуванням проведених виплат, судом апеляційної інстанції не вирішувалося.
На виконання рішення суду у справі №500/1882/22 апелянтом здійснено перерахунок страхового стажу ОСОБА_2 , врахувавши період його роботи з 15.11.1991 по 19.06.1995, з 01.09.1997 по 30.06.2000 із врахуванням довідок №ЗФ-ЗЗ-05-14/01-Ц-1973 від 09.07.2018 про нараховану заробітну плату за період 1984-1991 роки.
Після перерахунку пенсії за рішенням суду страховий стаж ОСОБА_2 становить 39 років00 місяців 14 днів, чим збільшено коефіцієнт стажу з 0,35417 до 0,39000, а розмір пенсії з 01.12.2022 склав 5435,99 грн.
Також нараховано доплату пенсії в сумі 4513,18 грн за період з 17.10.2022 по 30.11.2022, яку виплачено позивачу 20.12.2022.
До виконання рішення суду у справі №500/1882/22 страховий стаж ОСОБА_2 становив 35 років 05 місяців 09 днів, а розмір пенсії за віком - 2013,11 грн.
З врахуванням викладеного вважає, що ГУ ПФ України в Тернопільській області добровільно виконано рішення суду у справі №500/1882/22 до відкриття виконавчого провадження №7987362 (39.01.2023) за виконавчим листом №500/1882/22, виданого 01.12.2022 Тернопільським окружним адміністративним судом, а накладення стягнення у виді штрафу під час виконання цього рішення суду за дії, які не передбачені рішенням суду першої та апеляційної інстанцій у справі №500/1882/22 та не зобов'язують орган Пенсійного фонду до вчинення певних дій, є безпідставними та необґрунтованими.
Незважаючи на те, що ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 з питань роз'яснення відповідного судового рішення відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 пор роз'яснення судового рішення від 23.05.2022 в адміністративній справі №500/1822/22 за позовом ОСОБА_2 до ГУ ПФ України в Тернопільській області про зобов'язання вчинити дії, у мотивувальній частині постановленого рішення відсутні посилання на порушення ГУ ПФ України у Львівські області вимог щодо зарахування спірного стажу позивачу та врахування довідок про нараховану заробітну плату, а його резолютивна частина не містить зобов'язань щодо дати, з якого моменту слід здійснити зарахування спірного стажу позивача.
Апелянт просив скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 у справі №500/1976/24 та прийняти нове судове рішення про повне задоволення позову.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в справі, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язковою умовою винесення державним виконавцем постанови про накладення штрафу у подвійному розмірі є повторне невиконання боржником без поважних причин судового рішення.
Отже, державний виконавець має встановити сам факт невиконання боржником судового рішення та відсутність поважних причин його невиконання. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Позивач стверджує, що ним рішення суду виконано добровільно, в межах його повноважень, оскільки перерахунок пенсії проведено з 01.11.2022 після набрання законної сили рішенням у справі №500/1882/22 (17.10.2022).
Судовим рішенням у справі №500/4862/23 підтверджено доводи державного виконавця про невиконання позивачем (як боржником у ВП № 70873762) судового рішення у справі №500/1882/22 без поважних причин, що на переконання суду, свідчить про наявність підстав для прийняття спірної постанови про накладення на позивача штрафу за повторне невиконання судового рішення без поважних причин.
Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Розглядаючи спір апеляційний суд виходить із наступного.
Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.05.2022 у справі №500/1882/22, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2022, зобов'язано ГУ ПФ України в Тернопільській області провести перерахунок страхового стажу ОСОБА_2 , врахувавши період роботи з 15.11.1991 по 19.06.1995; зобов'язано ГУ ПФ України в Тернопільській області провести перерахунок пенсії за віком ОСОБА_2 та врахувати період роботи з 01.09.1977 по 30.06.2000 з врахуванням довідок № ЗФ-ЗЗ-05-14/01-Ц-1973 від 09.07.2018 про нараховану заробітну плату за період 1984-1991 роки.
На виконання вказаного рішення 01.12.2022 Тернопільським окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист зобов'язального характеру.
30.01.2023 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №70873762 з примусового виконання вказаного вище виконавчого листа.
Постанова про відкриття виконавчого провадження боржником не оскаржувалась.
Згідно листа ГУ ПФ України в Тернопільській області №488/3.1-23 від 06.03.2023 боржник стверджує, що на виконання рішення суду у справі №500/1882/22, ГУ ПФ України в Тернопільській області, 02.11.2022 здійснено перерахунок страхового стажу ОСОБА_2 , врахувавши період його роботи з 15.11.1991 по 19.06.1995, та з 01.09.1977 по 30.06.2000 з врахуванням довідок № ЗФ-33-05-14/01-Ц- 1973 від 09.07.2018 про нараховану заробітну плату за період 1984-1991 роки.
Як зазначив орган ПФ України, після перерахунку пенсії за рішенням суду, страховий стаж ОСОБА_2 становить 39 років 00 місяців 14 днів, а розмір пенсії з 17.10.2022 становить 5435,99 грн.
Державним виконавцем 26.06.2023 на адресу боржника направлено вимогу виконати рішення на підставі якого видано виконавчий лист №500/1882/22 Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.12.2022 в повному обсязі з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, за наслідками розгляду яких прийняти відповідне рішення та повідомити заявників про, що письмово повідомити Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільських областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Листом від 18.07.2023 №1900-0902-5/30476 ГУ ПФ України в Тернопільській області повідомило, що 02.11.2022 ними було здійснено перерахунок страхового стажу ОСОБА_2 , врахувавши період його роботи з 15.11.1991 по 19.06.1995, та з 01.09.1977 по 30.06.2000 з врахуванням довідок № ЗФ-33-05-14/01-Ц- 1973 від 09.07.2018 про нараховану заробітну плату за період 1984-1991 роки.
Згідно інформації про дату та час проведення розрахунку, наданої ГУ ПФ України в Тернопільській області встановлено, що перерахунок пенсії проведено з 01.11.2022.
Після цього, 21.07.2023 державним виконавцем за невиконання рішення суду з примусового виконання виконавчого листа №500/1882/22 від 01.12.2022 та вимоги державного виконавця від 26.06.2023 винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 5100,00 грн. Одночасно, вимогою державного виконавця від 21.07.2023 зобов'язано боржника протягом 10 робочих днів виконати рішення суду.
Вимогою державного виконавця №8488/03.1-25 від 21.07.2023 повторно зобов'язано боржника виконати вимоги зобов'язального характеру виконавчого листа №500/1882/22 від 01.12.2022, виданого Тернопільським окружним адміністративним судом.
01.08.2023 на адресу Відділу надійшов лист ГУ ПФ України в Тернопільській області №1900-0902-5/32026 від 01.08.2023, зі змісту якого встановлено, що рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справі № 500/1882/22 від 23.05.2022 року виконано добровільно в межах своїх повноважень до відкриття виконавчого провадження.
Також, не погоджуючись з вимогами та постановою про накладення штрафу №70873762 від 21.07.2023 в сумі 5100,00 грн позивач оскаржив її в судовому порядку.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.08.2021 у справі №500/4862/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.10.2023, в задоволенні позову ГУ ПФ України в Тернопільській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 21.07.2023 №70873762 у розмірі 5100,00 грн відмовлено.
Керуючись ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», 20.03.2024 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу за невиконання рішення суду боржником у розмірі 10200,00 грн.
Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач оскаржив її до суду.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає таке.
Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VIII, у редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин(.
Відповідно до ст. 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (рішення) сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною 1 ст. 13 Закону №1404-VIII передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону №1404-VIII).
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частина 1 ст. 26 Закону №1404-VIII встановлює, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно з ч. 6 ст. 26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 63 Закону №1404-VІІІ за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Статтею 75 Закону №1404-VІІІ передбачена відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії. Відповідно до цієї норми, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, колегія суддів зауважує, що невиконання боржником рішення суду, за яким він зобов'язаний вчинити певні дії у строки, визначені законодавством, без наявності для цього поважних причин, тягне за собою відповідальність у вигляді накладення штрафу.
Апеляційний суд звертає увагу, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлене на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Невиконання боржником рішення суду тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону №1404-VІІІ. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
Як наслідок, умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин.
Тобто, приймаючи рішення про наявність чи відсутність підстав для застосування штрафу державний виконавець зобов'язаний не лише встановити сам факт виконання чи неналежне виконання рішення, а й упевнитися у наявності або відсутність поважних причин невиконання рішення і обов'язку виконати певні дії лише боржником.
Таким чином, накладення штрафу в подвійному розмірі є наслідком повторного невиконання рішення боржником без поважних причин у встановлений виконавцем строк.
Слід звернути увагу на те, що за своєю природою штраф - це міра адміністративної відповідальності. Штрафи представляють собою грошові стягнення, тобто є обтяженням майнового характеру для учасників виконавчого провадження. При цьому, штрафи можуть накладатися лише за винні дії чи бездіяльність.
Однак, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону №1404-VIII, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №360/3573/20.
Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 31.05.2021 у справі №560/594/20 зауважив, що невиконання пенсійним органом рішення суду дозволяє державному виконавцю вжити заходи реагування у вигляді накладення штрафу, проте необхідно встановити, що послугувало причиною до невиконання рішення суду на момент накладення штрафу. Якщо встановлено, що невиконання відбулось без поважних причин наявні підстави для накладення штрафу, а у протилежному випадку (наявні реальні обставини, що є перешкодою до виконання), необхідно враховувати їх поважність та у кожному конкретному випадку виходити з цих обставин.
Письмовими доказами долученими до матеріалів справи підтверджується те, що 21.07.2023 державним виконавцем вже було винесено постанову про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн, ВП №70873762.
Вказана постанова була предметом судового оскарження в межах адміністративної справи №500/4862/23 за позовом ГУ ПФ України в Тернопільській області до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 у справі №500/4826/23, яке набрало законної сили та залишене без змін відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.10.2023, в задоволенні позову ГУ ПФ України в Тернопільській області про скасування вищезазначеної постанови відмовлено.
Тобто постанова про накладення штрафу від 21.07.2023 ВП №70873762 в розмірі 5100 грн є чинною та не скасована.
Так, у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.10.2023 встановлено, що апелянт стверджує, що рішення суду від 23.05.2023 у справі №500/1882/22 повністю виконано, а ухвала Тернопільського окружного адміністративного суду у цій з питань роз'яснення судового рішення не містить заходів примусового характеру та реквізитів виконавчого документу.
Колегія суддів погодилася із висновком суду першої інстанції, який вказав, що із мотивувальної частини ухвали Тернопільського окружного адміністративного суду у справі №500/1882/22 від 19.05.2023 з питань роз'яснення судового рішення встановлено, що перешкод для виконання судового рішення, зокрема, в частині того з якого моменту слід здійснити зарахування спірного стажу позивачу, та, які довідки про нараховану заробітну плату слід врахувати, - відсутні, позаяк спірні правовідносини в межах судової справи №500/1882/22 виникли саме при призначенні ОСОБА_2 пенсії, з огляду на що, поновлення порушеного права позивача відповідачем згідно судового рішення у цій справі повинно відбуватись саме з моменту призначення пенсії за віком.
Незважаючи на те, що згідно вищенаведеної ухвали суду позивачу (стягувачу) було відмовлено у роз'ясненні судового рішення, проте, як описано вище, суд надав відповідь на спірний момент та зазначив, що виконання рішення суду повинне здійснюватися з моменту призначення позивачу пенсії за віком з 06.12.2021, а не з 17.10.2022 як про це зазначає відповідач (боржник у виконавчому провадженні).
Апеляційний суд вважав, що оскільки ухвала суду про роз'яснення судового рішення є по своїй суті роз'ясненням чи уточненням резолютивної частини рішення суду, то вона є також обов'язковою для врахування при виконанні основного рішення.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вказане свідчить про те, що боржником, ГУ ПФ України в Тернопільській області, рішення суду від 23.05.2022 у справі №500/1882/22, яке набрало законної сили, не виконано добровільно.
Колегія суддів звертає увагу на те, що до матеріалів справи не долучено доказів виконання вказаного рішення, зокрема, здійснення перерахунку пенсії стягувача у ВП №70873762 ОСОБА_2 з моменту призначення позивачу пенсії за віком з 06.12.2021.
Підсумовуючи викладене у сукупності, апеляційний суд дійшов переконання, що рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 у справі №500/1882/22 не виконано та враховуючи наявність постанови про накладення штрафу від 21.07.2023 в розмірі 5100 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про наявність повторності, як обов'язкової умови для накладення штрафу, та правомірності винесення відповідачем постанови від 20.03.2024 про накладення на ГУ ПФ України України в Тернопільській області штрафу в розмірі 10200 грн. у виконавчому провадженні №70873762.
З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені ст. 315 КАС.
Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом ч. 1 ст. 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла переконання, що оскаржуване рішення постановлене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а тому підстави для його скасування відсутні.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог ст. 139 КАС України немає.
Керуючись ст. 229, 287, 243, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року у справі №500/1976/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Н. М. Судова-Хомюк
Т. І. Шинкар
Повний текст постанови складено 23.07.2024