23 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 607/7912/24 пров. № А/857/13012/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Судової-Хомюк Н.М., Шинкар Т.І.,
з участю секретаря судового засідання Хомин Ю.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 травня 2024 року у справі № 607/7912/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправними дій, -
суддя в 1-й інстанції Марциновська І.В.,
час ухвалення рішення 08.05.2024,
місце ухвалення рішення м. Тернопіль,
дата складання повного тексту рішення не зазначено,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі - апелянт, відповідач, ГУ НПв Тернопільській області) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 29.02.2024 інспектором поліції відділення поліції № 1 (м. Тернопіль) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області Копачівським М.М. винесена постанова серії ЕНА № 1547760 від 29.02.2024, якою ОСОБА_1 притягнута до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП) та на неї накладене адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1190 грн.
Позивач зазначила, що в постанові серії ЕНА № 1547760 від 29.02.2024 зазначено одночасно два склади адміністративного правопорушення, а саме: керування транспортним засобом з номерним знаком, який не освітлюється, та керування транспортним засобом із забрудненим номерним знаком, які є окремими, самостійними складами адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121-3 КУпАП.
Також позивач вказала про відсутність доказів факту керування позивачем транспортним засобом, оскільки на початку наданого відповідачем відеозапису транспортний засіб вже перебуває у нерухомому стані.
Крім цього, позивач зазначила, що номерний знак освітлювався однією лампочкою, а інша була несправною. Відтак доводи відповідача про те, що номерний знак не освітлювався, не відповідають дійсності, а заявлена вимога працівника поліції про видимість символів номерного знака з відстані двадцяти метрів стосується забрудненого номерного знаку.
При цьому позивач готова була на місці події замінити несправну лампочку, що і було зроблено після складення оскаржуваної постанови.
Крім цього, в постанові вказаний час вчинення адміністративного правопорушення 03 год. 21 хв., в той час як відеозапис з нагрудної камери працівника поліції розпочинається о 03 год. 13 хв., що свідчить про те, що позивач не могла вчинити вказане у постанові адміністративне правопорушення у вказаний час, так як на той момент позивач спілкувалась із працівниками поліції та відносно неї складались адміністративні матеріали.
За таких підстав позивач просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 1547760 від 29.02.2024, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1190 грн, та закрити провадження у справі.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.05.2024 у справі №607/7912/24 позов задоволено частково; скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 1547760 від 29.02.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 1190 гривень. В іншій частині позову відмовлено.
Крім того, відповідно до вказаного судового рішення ухвалено надіслати на новий розгляд до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП; стягнуто з ГУ НП в Тернопільській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору у сумі 302,80 грн; судові витрати у виді судового збору у сумі 302,80 грн покласти на позивача ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, ГУ НП в Тернопільській області, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що 29.02.2024 позивач ОСОБА_1 керувала транспортним засобом по вул Ю. Опільського, в котрого державний номерний знак (далі - д.н.з.) не освітлювався в темну пору доби, що не давало змоги проглянути символи д.н.з. з відстані 20 метрів, чим порушено вимоги п. 2.9.в. Правил дорожнього руху України та скоїла адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121-3 КУпАП. На позивача винесено постанову серії ЕНА №1547760 від 29.02.2024 за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП та накладено штраф в розмірі 1190,00 грн.
Зупинивши транспортний засіб, поліцейський підійшов до автомобіля, належним чином представився водію, проінформував його про порушення ним ПДР та попросив пред'явити посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а також поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Доказом встановлення вини позивача у порушенні Правил дорожнього руху являється винесена у встановленому законом порядку постанова по справі про адміністративне правопорушення та відео-докази долучені до відзиву.
Позивач був повідомлений про час та місце розгляду справи, йому були роз'яснені його права передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Позивачу роз'яснено строки сплати штрафу, порядок оскарження постанови та порядок примусового виконання постанови про стягнення штрафу, про що поставлено підпис позивача в оскаржуваній постанові. До відзиву долучено відеозапис події, який безпосередньо стосується позивача і вчинено правопорушення.
Покликання позивача на неправомірні дії з боку інспектора поліції, допущені під час складання спірної постанови, є необґрунтованими, оскільки будь-яких наявності таких дій суду не надано.
За встановлених обставин, доводи позивача стосовно необґрунтованості винесення постанови, а саме факту нездійснення ним правопорушення, за яке передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП є безпідставними та не обґрунтованими, а крім того жодними доказами не підтвердженими.
Таким чином, аргументи стосовно необґрунтованості винесення постанови, а саме факту нездійснення нею правопорушення, за яке передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП є безпідставними та не обґрунтованими, а крім того жодними доказами не підтверджено.
Отже, оскаржена постанова винесено в межах повноважень відповідача в порядку та в спосіб визначений КУпАП із дотриманням встановленої процедури та з урахуванням всіх обставин справи, а тому ГУ НП в Тернопільській області вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Просив скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.05.2024 та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що в оскаржуваній постанові не конкретизовано, порушення якого саме підпункту пункту 2.9 (в) Правил дорожнього руху інкримінується ОСОБА_1 ..
Так само мають місце неточності щодо часу винесення оскаржуваної постанови та часу вчинення інкримінованого позивачу адміністративного правопорушення.
Указані обставини у сукупності позбавляють особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, можливості зрозуміти суть вчиненого правопорушення та обрати належний спосіб захисту від інкримінованого їй обвинувачення.
При цьому суд першої інстанції відхилив доводи представника позивача про те, що відповідач не довів факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, оскільки, як вбачається з наданого відеозапису, такі обставини не заперечувались позивачем при складенні відносно неї адміністративних матеріалів.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що у порушення ч. 2 ст. 2 КАС України під час винесення оскаржуваної постанови суб'єктом владних повноважень таке рішення прийняте не на підставі та не у спосіб, що визначені ст. 280, 283 КУпАП, а також необґрунтовано та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, а відтак постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №1547760 від 29.02.2024 підлягає скасуванню.
Однак суд першої інстанції вважав, що такі обставини можливо встановити при повторному розгляді справи відносно ОСОБА_1 , під час якого посадова особа, яка здійснюватиме такий розгляд, зобов'язана належним чином конкретизувати суть правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_1 , зазначити конкретний пункт нормативно-правового акту, порушення якого інкримінується ОСОБА_1 , а також визначити час вчинення адміністративного правопорушення.
Так, позивач заявляла позовні вимоги щодо скасування оскаржуваної постанови та закриття відносно позивача провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Однак, приймаючи до уваги вимоги ч. 3 ст. 286 КАС України, суд дійшов переконання, що справа про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП підлягає повторному розгляду, під час якого має бути винесена постанова, яка відповідатиме вимогам чинного законодавства, з урахуванням усіх обставин справи.
За таких підстав, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх кожний окремо та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ГУ НП в Тернопільській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає частковому задоволенню.
Розглядаючи спір апеляційний суд виходить із наступного.
Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що інспектором поліції відділення поліції № 1 (м. Тернопіль) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області Копачівським М.М. винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 1547760 від 29.02.2024.
Даною постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнана винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, та на неї накладене адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 1190 грн.
У постанові зазначено, що 29.02.2024 о 03 год. 21 хв. на вул. Ю.Опільського, 3 в м. Тернополі водій ОСОБА_1 керувала транспортним засобом марки «Toyota» моделі «Campry», державний номерний знак НОМЕР_1 , у якого державний номерний знак не освітлюється в темну пору доби, що не дає змоги проглянути символи державного номерного знака на відстані двадцяти метрів, чим порушила вимоги п. 2.9 (в) Правил дорожнього руху керування водієм транспортним засобом з номерним знаком, закритим іншими предметами чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся із позовом до суду.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Приписами ч. 1 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно із ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно із ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Своєю чергою, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Зазначена норма встановлює обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності.
Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача.
Зазначена норма вказує на те, що саме на суб'єкта владних повноважень покладається обов'язок по доведенні правомірності своїх дій/рішень. При цьому суб'єкт владних повноважень при винесенні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має чітко дотриматися вимог КУпАП.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 222 КУпАП розгляд справ про правопорушення, передбачені зокрема ч. 2 ст. 122 цього Кодексу, покладено на органи внутрішніх справ (Національну поліцію). Від імені органів внутрішніх справ (Національної поліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені працівники підрозділів патрульної служби Національної поліції, які мають спеціальні звання.
Відповідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями) (далі ПДР України).
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно з пунктом 1.3. ПДР України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Відповідно до п. 1.9 ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ст. 52 Закону України «Про дорожній рух», контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль).
Згідно з п. 2.9.в) Правил дорожнього руху України водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов'язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що:
- не належить цьому засобу;
- не відповідає вимогам стандартів;
- закріплений не в установленому для цього місці;
- закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м;
- неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.
Згідно ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, відповідальність передбачена за керування або експлуатація транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака.
Зі змісту спірної постанови від 29.02.2024 з'ясовано, що водій здійснювала керування автомобілем, в котрого д.н.з. не освітлюється в темну пору доби, що не дає змоги проглянути символи д.н.з. з відстані 20 метрів чим порушено п. 2.9.в ПДР (а.с.10-11).
Своєю чергою зі змісту п. 2.9.в) ПДР з'ясовано, що порушенням ПДР є керування транспортним засобом з номерним знаком, який закритий іншими предметами чи забруднений номерний, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м або неосвітленим (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.
Тобто, ці два підпункти є самостійними та різними за своєю суттю порушеннями ПДР.
Вказане свідчить про те, що, як вірно зазначив суд першої інстанції, в оскаржуваній постанові не конкретизовано, порушення якого саме підпункту пункту 2.9 (в) ПДР інкримінується ОСОБА_2
Дійсно, оскаржена постанова у співставленні з відеозаписом має неточності щодо часу винесення оскаржуваної постанови та часу вчинення інкримінованого позивачу адміністративного правопорушення.
Указані обставини у сукупності позбавляють особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, можливості зрозуміти суть вчиненого правопорушення та обрати належний спосіб захисту від інкримінованого їй обвинувачення.
Факт керування ОСОБА_1 відповідним транспортним засобом не заперечувався позивачем при складенні відносно неї адміністративних матеріалів, що підтверджується відповідним відеозаписом, а тому відповідні доводи представника позивача щодо недоведення відповідачем факту керування транспортним замобом саме ОСОБА_1 спростовано в ході розгляду справи.
За таких обставин, постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №1547760 від 29.02.2024 є такою, що не відповідає критеріям правомірності визначених ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому підлягає скасуванню.
Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Колегія суддів також погоджується з висновком про те, що справа про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП підлягає повторному розгляду, під час якого має бути винесена постанова, яка відповідатиме вимогам чинного законодавства, з урахуванням усіх обставин справи.
Відповідні обставини можливо встановити при повторному розгляді справи стосовно ОСОБА_1 , під час якого посадова особа, яка здійснюватиме такий розгляд, зобов'язана належним чином конкретизувати суть правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_1 , зазначити конкретний пункт нормативно-правового акту, порушення якого інкримінується, а також визначити час вчинення адміністративного правопорушення.
Підсумовуючи викладене у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог ст. 139 КАС України немає.
Керуючись ст. 229, 286, 243, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 травня 2024 року у справі № 607/7912/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Н. М. Судова-Хомюк
Т. І. Шинкар
Повний текст постанови складено 23.07.2024