22 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/6637/23 пров. № А/857/3670/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ,
на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року (суддя - Подлісна І.М., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Тернопіль, дата складання повного тексту - 12.01.2024),
в адміністративній справі №500/6637/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Військова частина НОМЕР_2 ,
про зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У жовтні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 березня 2020 року по 29 вересня 2023 року з урахуванням положень ст.117 КЗпП України. Також просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати.
Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.01.2024 позов задоволено повністю. Визнано дії Військової частини НОМЕР_1 протиправними щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 березня 2020 року по 29 вересня 2023 року, з урахуванням положень ст.117 КЗпП України. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 березня 2020 року по 29 вересня 2023 року, з урахуванням положень ст.117 КЗпП України. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір в розмірі 860,00 грн..
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що командуванням військової частини НОМЕР_1 виконані покладені на неї обов'язки та вжито всіх необхідних заходів для добровільного виконання рішення суду у найкоротші строки, а тому відсутня будь-яка протиправна бездіяльність внаслідок якої військова частина, як відповідач по справі, має нести відповідальність за період затримки розрахунку при звільненні з 24.03.2020 року по 29.09.2023 року, передбачену статтею 117 КЗпП України. Вважає скаржник, що представник позивача своїми діями умисно здійснював зловживання процесуальними правами, штучно створюючи умови для затягування виконання військовою частиною рішення суду шляхом подання безпідставної заяви з проханням не виконувати судове рішення з метою подальшого звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні позивача. Окрім цього, у зв'язку із складною ситуацією в українській економіці в умовах повномасштабної збройної агресії з боку російської федерації та внаслідок цього обмеженого фінансування з боку Міністерства оборони України, грошові кошти у розмірі 81657,01 гривень, які були необхідні для виконання рішення суду від 20.10.2021 у справі №200/10544/21, надійшли на рахунок військової частини НОМЕР_2 лише 29.09.2023 та одразу були перераховані на особистий банківський рахунок позивача. Також вирішуючи питання щодо розміру суми компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд повинен був застосувати принцип співмірності.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить оскаржене рішення суду від 10.01.2024 скасувати повністю і ухвалити нове рішення, яким у позовних вимогах позивача відмовити повністю.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Судом встановлено наступні фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка знаходилась на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 .
Наказом командувача Десантно - штурмових військ (по особовому складу) від 18.02.2020 №20 ОСОБА_1 звільнено у запас та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.03.2020 №82 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення, що не заперечується сторонами.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.10.2021 у справі №200/10544/21, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2022, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за вісім повних календарних років служби та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільнені ОСОБА_1 в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за вісім повних календарних років (а.с. 7, 8).
На виконання вказаного судового рішення військова частина НОМЕР_2 перерахувала 29 вересня 2023 року на банківський рахунок ОСОБА_1 кошти у сумі 81657,01 грн., що підтверджується випискою з банку про надходження коштів від 29.09.2023 (а.с. 9).
Позивач, вважаючи, що відповідачем несвоєчасно проведено повний розрахунок при звільненні, звернувся з цим позовом до адміністративного суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу”, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини, має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.
Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.03.2020 №82 ОСОБА_1 виключений із списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення.
На виконання рішення суду від 20.10.2021 у справі №200/10544/21 військова частина НОМЕР_2 перерахувала 29.09.2023 на банківський рахунок позивача кошти у сумі 81657,01 грн..
Спір у цій справі виник у зв'язку з тим, що відповідач починаючи з наступного для після звільнення позивача зі служби та виключення із всіх видів забезпечення по день остаточного розрахунку, а це період з 24.03.2020 по 28.09.2023, не виплатив середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням положень статті 117 КЗпП України.
За приписами ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Колегія суддів звертає увагу, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовано положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (грошового забезпечення) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права до подібних правовідносин викладена в постановах Верховного Суду: у справі №806/2473/18 від 30.10.2019, у справі №П/811/570/16 від 22.08.2019, у справі №524/8023/16-а від 11.06.2019.
Статтею 117 КЗпП у редакції Закону 2352-ІХ від 01 липня 2022 року встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла в дещо іншій редакції і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Проте, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями без застосування принципу співмірності.
У межах цієї справи суд першої інстанції дійшов висновку, що військова частина НОМЕР_1 повинна нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у відповідності до положень ст.117 КЗпП України, а саме за шість місяців.
Суд апеляційної інстанції враховує, що позивач не оскаржив висновків суду першої інстанції щодо застосування нової редакції ст.117 КЗпП України. При цьому згідно з правилами ч.2 ст.9 КАС України, суд першої інстанції провів розгляд справи в межах позовних вимог і доводів того, що у спірних правовідносинах слід застосувати редакцію статті 117 КЗпП України.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач з 23.03.2020 виключений зі списків особового складу частини. Однак при звільненні з військової служби відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок та не виплатив усіх належних йому сум, який фактично проведений лише 29.09.2023.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з метою ефективного захисту порушеного права позивача прийняв правильне рішення про визнання дії відповідача протиправними щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.03.2020 по 29.09.2023, з урахуванням положень ст.117 КЗпП України, зобов'язавши відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за вказаний вище період, з урахуванням положень ст.117 КЗпП України.
Відносно доводів апелянта про те, що суд першої інстанції не визначив конкретного розміру суми компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні із застосуванням принципу співмірності, то такі доводи колегією суддів відхиляються, позаяк суд першої інстанції не визначав в межах спірних правовідносин конкретного грошового розміру компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, тому немає передумов для застосування принципу співмірності. Такий розмір має бути визначений відповідачем (військовою частиною НОМЕР_1 ) відповідно до положень статті 117 КЗпП України, обмежившись шістьма місяцями без застосування принципу співмірності.
В частині доводів скаржника про зумисне затягування позивачем чи його представником виконання рішення суду від 20.10.2021 року, то суд апеляційної інстанції зауважує, що таке затягування не впливає на період для визначення розміру нарахування і виплатити на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, оскільки згідно положень ст.117 КЗпП України в чинній редакції період визначення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні обмежений шістьма місяцями.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року в адміністративній справі №500/6637/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль