22 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/32719/22 пров. № А/857/2665/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року (суддя - Дудар О.М., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Рівне, дата складання повного тексту - 12.10.2023),
в адміністративній справі №460/32719/22 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У вересні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 01.04.2021 по 21.08.2022, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100; 2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні - період з 01.04.2021 по 21.08.2022 виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100.
Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12.10.2023 позов задоволено. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо непроведення ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з військової служби. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ІНФОРМАЦІЯ_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 31.03.2020 по 29.08.2022 в сумі 176662,84 грн..
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що у рішенні суд застосовує норму ст.117 КЗпП України, яка втратила чинність на момент виникнення спору. Крім того, на переконання відповідача позивачем не доведено майнових втрат у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. Також позивач не звертався до ІНФОРМАЦІЯ_2 з вимогою виплатити йому середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить оскаржене рішення суду від 12.10.2023 скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у позовних вимогах позивача повністю.
Позивач надав суду апеляційної інстанції додаткові пояснення з покликанням на висновки Верховного Суду, якими забезпечено формування єдиної правозастосовчої практики у даній категорії справ.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Судом встановлено наступні фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки та наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 31.03.2020 №21, з 31.03.2020 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 5).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10.03.2022 у справі №460/7617/21 визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо врахування грудня 2015 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 31.12.2015. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 30.11.2018. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.12.2018 по 31.03.2020. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 31.12.2015, із застосуванням січня 2008 року як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) (з урахуванням виплачених сум). Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 30.11.2018. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2018 по 31.03.2020 із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (з урахуванням виплачених сум).
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі №460/7617/21 рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10.03.2022 у справі №460/7617/21 в частині відмови позовних вимог щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця січня 2008 року; нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 30 листопада 2018 року з урахуванням вимог абзаців 4,5,6 пункту 5 Порядку №1078 - скасовано та в цій частині позов задоволено, абзац шостий та сьомий резолютивної частини судового рішення викладено в такій редакції: "Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосування базового місяця - січень 2008 року. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 31 березня 2020 року із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (з урахуванням виплачених сум)". У решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10.03.2022 у справі №460/7617/21 залишено без змін.
На виконання вказаного судового рішення відповідачем 29.08.2022 перераховано на картковий рахунок позивача грошове забезпечення в загальній сумі 178745,53 грн, що підтверджується випискою з банку про надходження коштів від 31.08.2022 (а.с. 6-зв.).
Позивач, вважаючи, що відповідачем несвоєчасно проведено повний розрахунок при звільненні, звернувся з цим позовом до адміністративного суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу”, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини, має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.
Матеріалами справи підтверджується, що наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 31.03.2020 №21 позивач з 31.03.2020 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
На виконання судових рішень у справі №460/7617/21 відповідач 29.08.2022 перерахував на банківський рахунок позивача грошове забезпечення в загальній сумі 178745,53 грн..
Спір у цій справі виник у зв'язку з тим, що відповідач починаючи з наступного для після звільнення позивача зі служби та виключення із всіх видів забезпечення по день остаточного розрахунку, а це період з 01.04.2021 по 21.08.2022, не виплатив середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби.
За приписами ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Колегія суддів звертає увагу, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовано положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права до подібних правовідносин викладена в постановах Верховного Суду: у справі N 806/2473/18 від 30.10.2019, у справі N П/811/570/16 від 22.08.2019, у справі N 524/8023/16-а від 11.06.2019.
Статтею 117 КЗпП у редакції Закону 2352-ІХ від 01 липня 2022 року встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла в дещо іншій редакції і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Проте, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, що наведена у постанові від 23 травня 2024 року у справі №560/11616/23.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач з 31.03.2020 виключений зі списків особового складу частини. Однак при звільненні з військової служби відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок та не виплатив усіх належних йому сум, який фактично проведений лише 29.08.2022.
Тобто, суд першої інстанції правильне прийняв рішення про визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з військової служби на виконання вимог ч.2 ст.116 КЗпП України.
При цьому спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 01.04.2020 до 28.08.2022, а тому такий умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (19.07.2022) і після цього, що не спростовано доводами апеляційної скарги відповідача.
Колегія суддів враховує, що визначений судом першої інстанції середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні апелянтом не оспорений із обґрунтуванням та зазначенням таких мотивів в апеляційній скарзі.
Позивач у вказаній частині рішення суду також не оскаржив, а тому з врахуванням приписів статті 308 КАС України у наведеній частині рішення суду апеляційному перегляду не підлягає.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року в адміністративній справі №460/32719/22 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль