Справа № 145/2039/20
Провадження № 22-ц/801/1585/2024
Категорія: 20
Головуючий у суді 1-ї інстанції Ратушняк І. О.
Доповідач:Сопрун В. В.
23 липня 2024 рокуСправа № 145/2039/20м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого Сопруна В.В.,
суддів Берегового О.Ю., Оніщука В.В.,
за участю секретаря судового засідання Кобенди Ю.О.,
за участю сторін: представника апелянта ОСОБА_1 - адвоката Путіліна Є.В., представника ОСОБА_2 - адвоката Федчук Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №145/2039/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору міни дійсним,
за апеляційною скаргою представника Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - адвоката Путіліна Євгена Вікторовича на заочне рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2021 року, яке ухвалив суддя Ратушняк І.О. в Тиврівському районному суді Вінницької області,
В грудні 2020 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору міни дійсним, мотивуючи позовні вимоги тим, що 03 березня 2020 року між ним та ОСОБА_4 і ОСОБА_3 в простій письмовій формі було укладено договір міни, відповідно до якого він поміняв належну йому на праві власності земельну ділянку, площею 3,0834 га, кадастровий номер 0524582800:01:002:0024, що знаходиться за адресою: Вінницька обл., Тиврівський р-н, Довгополівська сільська рада, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на земельну ділянку відповідачів, площею 3,3663 га, кадастровий номер 0524582800:01:003:0045, з призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться за тією ж адресою.
На виконання умов даного договору вони з відповідачами обмінялися оригіналами правовстановлюючих документів на земельні ділянки та передали один одному земельні ділянки в натурі. Крім того, ним було сплачено різницю вартості земельних ділянок, погоджену між сторонами в розмірі 7 000 грн на користь відповідачів.
Відповідачі також зобов'язалися оформити договір міни земельних ділянок у встановленому законодавством порядку, однак від нотаріального посвідчення договору ухилилися. На неодноразові прохання належним чином оформити договір міни відповідачі під різними приводами відмовляють, мотивуючи це або відсутністю у них коштів, або браком часу чи неможливістю з'явитись до нотаріуса у зв'язку з хворобою, зайнятістю тощо. Внаслідок цього він не має можливості зареєструвати земельну ділянку за собою та розпоряджатись нею.
Крім того, як йому стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Вважає, що він правомірно набув право власності на спірну земельну ділянку внаслідок обставин, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.
Таким чином, просив суд визнати договір міни земельних ділянок, укладений 03 березня 2020 року між ним, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 дійсним.
Визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 3,3663 га, кадастровий номер 0524582800:01:003:0045, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Довгополівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.
Заочним рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2021 року позов задоволено.
Визнано договір міни земельних ділянок, укладений 03 березня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , дійсним.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 3,3663 га, кадастровий номер 0524582800:01:003:0045, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Довгополівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.
Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ФОП ОСОБА_1 - адвокат Путілін Є.В. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм процесуального права, невірним застосуванням норм матеріального права. Просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.
В апеляційній скарзі посилається на те, що в серпні 2018 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та згідно п.п.4.4.2. договору визначено, що землекористувач має право першочергового придбання у власність земельної ділянки.
При цьому, позивач не довів в чому саме полягає безповоротне ухилення та неможливість відповідача нотаріально посвідчити правочин, що є обов'язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно ст.220 ЦК України.
Також, під час розгляду справи було відомо про смерть ОСОБА_4 , проте суд першої інстанції не витребував ні спадкової справи, для з'ясування кола спадкоємців, ні документів про його смерть, чим фактично вирішив спір без співвласника земельної ділянки та його правонаступників.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення за таких підстав.
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи, 03 березня 2020 між ОСОБА_2 (однієї сторона) та ОСОБА_4 і ОСОБА_3 (друга сторона) в простій письмовій формі було укладено договір міни, відповідно до якого позивач поміняв належну йому на праві власності земельну ділянку, площею 3,0834 га, кадастровий номер 0524582800:01:002:0024, що знаходиться на території Довгополівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на земельну ділянку відповідачів, площею 3,3663 га, кадастровий номер 0524582800:01:003:0045, з призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться за тією ж адресою.
Суд першої інстанції встановив, що відбулося повне виконання договору від 03 березня 2020 року, оскільки сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору міни земельних ділянок, на виконання умов даного договору сторони обмінялися оригіналами правовстановлюючих документів на земельні ділянки та передали один одному земельні ділянки в натурі. Крім того, ОСОБА_2 було сплачено різницю вартості земельних ділянок, погоджену між сторонами в розмірі 7 000 грн на користь відповідачів.
Крім того, вони домовилися про подальше нотаріальне посвідчення укладеного договору, однак після отримання коштів на виконання договору, на неодноразові прохання належним чином оформити договір міни відповідачі під різними приводами відмовлялися, мотивуючи це відсутністю у них коштів, браком часу чи неможливістю з'явитись до нотаріуса у зв'язку з хворобою, зайнятістю тощо. До того ж ОСОБА_4 незабаром помер.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог на підставі ст. 220 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки сторони досягли домовленості щодо усіх істотних умов договору, проте відповідачі ухиляються від його нотаріального посвідчення, позивач позбавлений можливості зареєструвати право власності на придбану за договором міни земельну ділянку.
Проте, з висновком суду погодитись не можна, як таким, що не відповідає вимогам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
В серпні 2018 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
Предметом договору відповідно до п.1.2. є земельна ділянка розміром 3,3663 га, що розташована на території Довгополівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0524582800:01:003:0045.
Згідно п.п.4.4.2. договору визначено, що землекористувач має право першочергового придбання у власність орендованої земельної ділянки відповідно до закону. Лише у разі недосягнення згоди про умови придбання земельної ділянки землекористувачем власник має право вести переговори про продаж земельної ділянки з третіми особами.
Згідно із ст.131 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Відповідно до ст. 716 ЦК України до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Згідно з ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Відповідно до ч.2 ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне посвідчення договору не вимагається.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п.13 постанови від 16 листопада 2009 року, №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за яким норми ч.2 ст.220 ЦК України не застосовуються щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухиляється від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів щодо дійсного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору.
Оскільки сторонами правочину не був дотриманий, визначений законом порядок укладення та оформлення договору міни земельних ділянок, позивачем не надано доказів ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору, підстави для задоволення позову відсутні.
Крім того, на час розгляду справи ОСОБА_4 помер, проте суд першої інстанції не витребував ні спадкової справи, для з'ясування кола спадкоємців, ні документів про його смерть, чим фактично вирішив спір без співвласника земельної ділянки та його правонаступників.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору міни дійсним.
Згідно положень ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За змістом частини другої цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Щодо судових витрат
Згідно з ч. 1, 2, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, то з позивача ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1261,20 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - адвоката Путіліна Євгена Вікторовича задовольнити.
Заочне рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору міни дійсним відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1261,20 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 23 липня 2024 року.
Головуючий Сопрун В.В.
Судді Береговий О.Ю.
Оніщук В.В.