27 листопада 2007 р.
№ 18/242
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
В. Овечкін -головуючого,
Є. Чернов В. Цвігун
за участю представників:
СПД ОСОБА_1
ОСОБА_2 -(дор.ВЕЕ № 100230 від 02.02.2007)
ЗАТ " Страхова компанія "Інкомстрах"
Тимченко Т.А. -(дор. від 05.02.2007)
розглянув касаційну скаргу
суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1
на рішення
Київського апеляційного господарського суду від 28 серпня 2007 року
у справі
№ 18/242 господарського суду м. Києва
за позовом
суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1
до
ЗАТ " Страхова компанія "Інкомстрах"
про
стягнення заборгованості
Рішенням господарського суду м. Києва від 29.05.2007 (суддя: О.Мандриченко) позовні вимоги про стягнення заборгованості задоволені.
Рішення суду мотивовано тими обставинами, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором № 022/СПД від 01.07.2005, сплативши позивачу 66500 грн., чим порушив вимоги ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, заборгованість відповідача складає 222265 грн., за прострочення свого грошового зобов'язання відповідач зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції, що становить 34860, 11 грн. та 3840, 49 грн. річних.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2007 (судді: С.Алданова, В.Кошіль, О.Моторний) рішення суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено.
Апеляційна постанова мотивована тими обставинами, що позивачем не доведено за які саме роботи виникла заборгованість, не доведено фактичне виконання позивачем робіт за договором, а саме не вказано кількості укладених за сприяння позивача договорів, їх сум, номерів, тощо, не надано доказів надання відповідачу звітів, як це передбачено п. 4.1 договору. Самі лише акти здачі-приймання робіт в яких зазначено тільки суму винагороди позивача не можуть бути належними доказами надання позивачем передбачених договором послуг.
Позивач в касаційній скарзі просить апеляційну постанову скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі.
В обґрунтування своїх доводів скаржник посилається на те, що підписані сторонами акти приймання-здачі робіт за своєю суттю є правочином, що визначає згоду сторін щодо вартості наданих позивачем послуг, зазначені акти не були визнані в судовому порядку недійсними, тому породжують для сторін зобов'язання, обставини неподання звітів про виконання роботи не має значення для правильного вирішення спору, складання актів після закінчення договору свідчить про те, що сторони не припинили його дію.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи між сторонами було укладено договір № 022/СПД на надання посередницьких послуг від 01.07.2005 за умовами якого позивач зобов'язався надати послуги з виконання фактичних дій щодо встановлення договірних відносин між відповідачем та іншими фізичними і юридичними особами.
Відповідно до п. 4.2 договору подія, що є підставою для визнання виконаним в інтересах відповідача позивачем -встановлення договірних відносин між відповідачем та іншими особами -страхувальниками. До таких подій також відноситься отримання компенсацій від інших осіб за матеріальну шкоду на підставі права зворотної вимоги.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Апеляційною інстанцією встановлено, що позивач в підтвердження обставин належного виконання своїх зобов'язань за договором № 022/СПД на надання посередницьких послуг від 01.07.2005 не надав відповідних доказів, а саме щодо обсягу виконаних ним робіт: кількості укладених договорів з іншими особами, грошових сум цих договорів, інших доказів, які б свідчили про суть виконаних позивачем робіт.
Таким чином, апеляційна інстанція правильно виходила з того, що позивачем не доведено обставин, які підтверджують заявлені вимоги, та не наведено правових підстав цих вимог, і це ґрунтується на матеріалах справи, а відтак, про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог й обґрунтовано відмовив у позові.
Звертаючись до суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості з оплати наданих послуг, позивач посилається на акти виконаних робіт, як на доказ про надання відповідачу послуг саме відповідно до умов договору.
За таких обставин апеляційна інстанція правомірно розглядала акт виконаних робіт, які обґрунтовують підстави вимог позивача за договором.
Посилання скаржника, що ці акти є самостійними правочинами до уваги не можуть бути прийняті, оскільки в такому випадку підстава стягнення заборгованості змінюється, а умови надання послуг та їх оплата будуть регулюватися не договором, а загальними цивільно-правовими нормами.
За змістом вимог ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.
З огляду на наведені норми касаційна інстанція не має права переоцінювати акти виконаних робіт, витребовувати додаткові докази у випадку відсутності клопотання сторони про їх витребування при розгляді справи попередніми судовими інстанціями.
Враховуючи наведене Вищий господарський суд України не вбачає підстав для скасування оскаржуваної апеляційної постанови.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2007 у справі № 18/242 господарського суду м. Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу -без задоволення.
Головуючий В. Овечкін
судді Є. Чернов
В. Цвігун