Справа № 761/20610/23
Провадження № 2/761/2673/2024
23 липня 2024 року Шевченківський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді: Волошина В.О.,
при секретарі: Харечко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг» про визнання договору лізингу недійсним; стягнення коштів,
У червні 2023р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 43-49) до відповідача ТОВ «Авентус Лізинг», в якому просив суд:
- визнати договір фінансового лізингу № ЧГ-1714 від 10 грудня 2021р. (далі по тексту - договір), укладений між сторонами - недійсним (далі по тексту - вимога № 1);
- застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з відповідача на користь позивача 55575,0 грн. (далі по тексту - вимога № 2).
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 05 липня 2019р., між сторонами був укладений договір, предметом якого є автомобіль «Skoda Fabia» vin-код: НОМЕР_1 , вартість об'єкта лізингу складає 150951,08 грн.; строк лізингу 24 місяці з моменту підписання сторонами акту прийому - передачі; загальна сума лізингових платежів - 223439,83 грн.
З метою виконання умов договору, позивачем було здійснено ряд лізингових платежів на суму 55575,0 грн.
Позивач вважає, що укладений між сторонами договір, предметом якого є транспортний засіб, а сторонами договору фізична і юридична особи, всупереч положень ст. 799 ЦК України, не було нотаріально посвідчено, на час укладення договору відповідач не повідомив, що у нього відсутня ліцензія на надання фінансових послуг, а також на думку позивача, умови договору, в розумінні положень Закону України «Про захист прав споживачів» містять несправедливі умови, що суттєво знижує права позивача та розширює права лізингодавця (пункти 2, 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»), оскільки передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору, та не передбачає права позивача, як споживача, стосовно відповідача, у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання ним договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку відповідача, як продавця (виконавця, виробника), що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві.
В оспорюваному договорі передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень, однак таке право у лізингоодержувача умови договору не містять.
Також позивач вважає, що відповідачем було вчинено правочин без відповідного дозволу (ліцензії), оскільки у Державному реєстрі фінансових установ відсутня інформація про наявність ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), що суперечить вимогам законодавства.
Необхідність наявності ліцензії у правовідносинах, що склались між сторонами договору, випливає із змісту п.4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», в редакції, що діяла на момент укладення договору, за яким діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
Після запровадження в Україні воєнного стану, позивач не в змозі був сплачувати лізингові платежі, про що повідомив відповідача, який самовільно вилучив у нього вище зазначений автомобіль.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2023р. відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
09 листопада 2023р. на адресу суду надійшов відзив на позов (а.с. 58-62), відповідно до змісту якого відповідач просив суд, у задоволенні позову відмовити. Вважає, що підписання сторонами договору, це визнання певних умов договору; своїм підписом на договорі лізингоодержувач підтвердив, що він був ознайомлений з умовами договору та всіма додатками до нього, що йому зрозумілі всі умови і наслідки укладення договору.
Також на думку сторони відповідача, позивачем не враховані зміни до Закону України «Про фінансовий лізинг», які діють з червня 2021р., щодо необов'язковості нотаріального посвідчення договору. Крім того, відповідач звертав увагу суду, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 грудня 2022р. по цивільній справі № 753/12204/22, яким встановлено факт неналежного виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, і яке позивач не бажає виконувати в добровільному порядку.
За твердженнями сторони відповідача аргументи позивача щодо відсутності ліцензії на надання фінансових послуг, а також доводи щодо несправедливих умов договору, не заслуговують на увагу, як безпідставні.
Відповідь на відзив стороною позивача не подавались.
Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що 10 грудня 2021р. між ТОВ «Авентус Лізинг» (лізингодавець) і ОСОБА_1 (лізингоодержувач) було укладено договір, відповідно до умов якого лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу в платне володіння і користування з правом викупу бувше у використанні майно (далі по тексту - предмет лізингу): автомобіль «Skoda Fabia» vin-код: НОМЕР_1 , 2008р. випуску, вартість об'єкта лізингу складає 150951,08 грн.; строк лізингу 24 місяці з моменту підписання сторонами акту прийому - передачі; загальна сума лізингових платежів - 223439,83 грн., а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу, оплачувати лізингові платежі, зазначені в Графіку внесення лізингових платежів, а також інші платежі відповідно до умов договору (п.1.1 договору).
Відповідний договір було укладено сторонами у простій письмовій формі.
Свої зобов'язання відповідач виконав, зокрема, придбав предмет лізингу, а саме автомобіль «Skoda Fabia» vin-код: НОМЕР_1 , 2008р. випуску та передав його у користування позивачу, на підставі Акту приймання - передачі, що не заперечував позивач, за змістом позову.
Відповідно до п. 3.3. умов договору (загальні умови договору фінансового лізингу), з моменту підписання сторонами Акта прийому - передачі предмет лізингу вважається таким, що був прийнятим лізингоодержувачем в належному технічному стані та у відповідності до вимог останнього, до лізингоодержувача переходять усі ризики, пов'язані з користуванням та володінням предметом лізингу (в тому числі, але не обмежуючись, відповідальність за збереження, ризик випадкового знищення, втрати, загибелі або випадкового пошкодження предмета лізингу).
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач наголошував, що на виконання умов договору ним було здійснено ряд лізингових платежів на суму 55575,0 грн.
Згідно з п. 8.9. умов договору, лізингоодержувач має право достроково в односторонньому порядку розірвати договір (відмовитися від договору) та повернути предмет лізингу з власної ініціативи, письмово повідомивши про це лізингодавця.
При цьому, відповідно до п. 8.8. та 8.9. умов договору вилучення (повернення) предмета лізингу, припинення (відмова від договору) не звільняє лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів згідно з договором.
28 липня 2022р. Актом тимчасового вилучення майна (в межах застосування оперативно-господарських санкцій) від 28 липня 2022р., з метою тимчасового обмеження прав лізингоодержувача володіти та користуватись предметом лізингу (без припинення дії договору) лізингоодержувач передав, а лізингодавець прийняв автомобіль.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 грудня 2022р. по цивільній справі № 753/12204/22, яке набрало законної сили, позов ТОВ «Авентус Лізинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Авентус Лізинг» заборгованість за договором фінансового лізингу № ЧГ-1714 від 10 грудня 2021р., в розмірі 19135,30 грн. та збитки від пошкодження об'єкту лізингу в сумі 65527,90 грн., а всього 84663,20 грн. Здійснено розподіл судових витрат.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України )
Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009р. у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач наголошував, що укладений між сторонами договір є недійсним, в силу положень ст. 799 ЦК України (не було нотаріально посвідчено), на час укладення договору відповідач не повідомив, що у нього відсутня ліцензія на надання фінансових послуг, а також на думку позивача, умови договору, в розумінні положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містять несправедливі умови, що суттєво знижує права позивача та розширює права лізингодавця.
Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3) ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно вимог ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов'язки.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до положень, викладених у ст.ст.13,81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом ст. 77 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з договору.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині 1 ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
З огляду на зазначене та враховуючи параграф 1 глави 58 ЦК України вбачається, що у частині 2 ст. 806 ЦК України закріплена норма, яка відсилає до загальних положень про договір найму (параграф 1 глави 58 ЦК України), тому до договору лізингу можуть застосовуватися лише норми параграфа 1 глави 58 ЦК України, а не інші параграфи цієї глави.
Таку правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду від 10 січня 2023р. у справі № 527/1998/20, на яку, як на підставу позову, посилався позивач, за змістом поданого позову.
Разом з тим, предметом даного позову, є договір лізингу, який був укладений між сторонами ( ОСОБА_1 та ТОВ Авентус Лізинг») 10 грудня 2021р., тобто вже після набрання чинності новим Законом України від 04 лютого 2021р. № 1201-IX «Про фінансовий лізинг» (набрав чинності 13 червня 2021р.), і тому правовідносини, які виникли між сторонами у справі, регулюються цим Законом в новій редакції, який визначає загальні правові та організаційні засади фінансового лізингу в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.
Згідно із статтею 15 Закону України «Про фінансовий лізинг» (у редакції, чинній на час укладення договору) договір фінансового лізингу укладається в письмовій формі.
Договір фінансового лізингу не підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених законом або домовленістю сторін.
Договір фінансового лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню на вимогу однієї із сторін такого договору.
Таким чином, починаючи з 13 червня 2021р., нормами Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що договір фінансового лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню на вимогу однієї із сторін такого договору.
Тягар доказування обґрунтованості заявлених позовних вимог покладено на позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Протягом всього часу розгляду справи в суді першої інстанції, судом не встановлено, що перед укладенням та на момент укладення договору фінансового лізингу позивач ОСОБА_1 заявляв вимоги щодо нотаріального посвідчення договору, а тому суд, враховуючи правові позиції Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2024р. по справі № 756/11019/22, вважає, що оспорюваний договір відповідає вимогам частини 3 ст. 15 Закону України «Про фінансовий лізинг», тому доводи сторони позивача про його нікчемність є невірними.
Нормами ст. 203 ЦК України закріплено, що правочин є чинним, якщо його зміст не суперечить цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, волевиявлення учасників є вільним і відповідає їхній волі та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що стороною позивача протягом всього часу розгляду справи в суді, не було надано до суду жодного належного і допустимого доказу, в обгрунтування доводів позову про те, що відповідач не має ліцензію на надання фінансових послуг, а також те, що умови договору, в розумінні положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містять несправедливі умови, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимоги № 1.
В силу положень ст. 216 ЦК України, а також враховуючи те, що вимога № 2 є похідною від вимоги № 1, та беручи до уваги висновку суду про відмову задоволення вимоги № 1, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимоги № 2.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідача не підлягає стягненню судові витрати.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 141, 258, 259, 263-266, 268, 274, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 15, 16, 203, 215, 216, 220, 525, 526, 627, 629, 638, 799, 806 ЦК України; ст. 15 Закону України «Про фінансовий лізинг»; ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг» (код ЄДРПОУ: 42441539, місцезнаходження: м. Київ, вул. Митрофана Довнар-Запольського, 5, оф. 220) про визнання договору лізингу недійсним; стягнення коштів - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: