Справа № 202/8917/24
Провадження № 2-о/202/247/2024
19 липня 2024 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Мариніна О.В.
за участі секретаря судового засідання Жупій А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку окремого провадження цивільну справу № 202/8917/24 заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, заінтересована особа - Індустріальний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса),
ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просить встановити факт смерті його батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування заяви вказує на те, що ОСОБА_2 помер в с. Тополине Маріупольського району Донецької області, яке є тимчасово окупованою територією України. Звернувшись до Індустріального відділу державної реєстрації актів цивільного стану, ним було отримано відмову у реєстрації смерті батька, у зв'язку з чим для встановлення факту смерті йому необхідно звернутися до суду. Встановлення факту смерті необхідно йому для державної реєстрації смерті в державному органі України, отримання свідоцтва про смерть встановленого зразка та реалізації права на спадщину, отримання допомоги на поховання.
Заявник та його представник в судове засідання не з'явилися, згідно заяви, поданої через канцелярію суду, представник заявника - адвокат Руднєва І.В. просила провести розгляд справи за їх відсутності, на задоволенні заяви наполягала.
Заінтересована особа - Індустріальний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса), належним чином повідомлений про місце, час та дату судового засідання, у судове засідання свого представника не направив, заперечень не надав.
Суд, відповідно до ст.ст. 223, 247 ЦПК України розглядає справу за відсутності заявника і представника заінтересованої особи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи та надані суду докази у їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України суди розглядають справи про встановлення факту смерті особи у певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного факту смерті.
Особливості провадження у справах про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України визначені ст. 317 ЦПК України.
Відповідно ч.1 ст. 317 ЦПП України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 18.02.1959 року.
Заявник вказує на те, що його батько помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Тополине Маріупольського району Донецької області.
З копії паспорту громадянина України ОСОБА_2 вбачається, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Малоянисоль Володарського району Донецької області та з 28.08.1996 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII від 15.04.2014 року та Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією № 309 від 22.12.2022 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 грудня 22 року № 1668/39004 с. Тополине Маріупольський район Донецька область визнано тимчасово окупованою територією України.
Відповідно ч. 3 ст.17 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.
Згідно пункту 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року N 52/5, підставою для державної реєстрації смерті є:
а) лікарське свідоцтво про смерть (форма N 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 р. N 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 р. за N 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть);
б) фельдшерська довідка про смерть (форма N 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 р. N 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 р. за N 1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть);
в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;
г) рішення суду про оголошення особи померлою;
ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;
д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів;
е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
На підтвердження факту смерті заявник надав суду копію довідки про причини смерті № 141 згідно якої судом встановлено, що ОСОБА_2 помер у віці 93 роки ІНФОРМАЦІЯ_3 . Причина смерті: «Хронічна серцево-судинна недостатність. Хронічна ішемічна хвороба серця: атеросклеротичний кардіосклероз...»
При розгляді цієї справи суд враховує практику Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права.
Так, у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republico f Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення.
Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту смерті особи для реалізації особистих немайнових прав заявника, суд оцінюючи докази у їх сукупності, в тому числі з урахуванням медичних документів, які видані медичною установою, що знаходиться на тимчасово окупованій території України, приходить до висновку, що факт, про встановлення якого просить заявник, знайшов своє підтвердження в судовому засіданні.
За таких обставин, заява підлягає задоволенню, оскільки він є громадянином України, його родинні відносини із ОСОБА_2 підтверджені документами, а факт смерті ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території України знайшов своє підтвердження, однак він не має документу, передбаченого діючим законодавством України, для реєстрації смерті батька, що унеможливлює отримання свідоцтва про смерть в органах державної реєстрації актів цивільного стану України.
Встановлення факту смерті ОСОБА_2 має для заявника юридичне значення, так як дозволяє реалізувати свої спадкові права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 263-265, 315-319 ЦПК України, суд -
Заяву задовольнити.
Встановити факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Тополине Нікольської селищної громади Маріупольського району Донецької області громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Місце народження: село Малоянисоль Володарського району Донецької області. Місце проживання: АДРЕСА_1 . Причина смерті: «Хронічна серцево-судинна недостатність. Хронічна ішемічна хвороба серця: атеросклеротичний кардіосклероз...».
Рішення суду допустити до негайного виконання.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя О. В. Маринін