справа № 208/4167/24
№ провадження 3/208/1735/24
Іменем України
22 липня 2024 р. м. Кам'янське
Суддя Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області Івченко Т.П., за участі: секретаря судового засідання - Паталахи І.О., особи відносно якої складені адміністративні протоколи, як правопорушника - ОСОБА_1 , захисника, адвоката Похвалітого А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Кам'янське Дніпропетровської області адміністративну справу про адміністративне правопорушення відносно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Солонці Новохоперського району Вороніжської області, РНОКПП НОМЕР_1 , військовослужбовця, осіб на утриманні не має, проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: за адресою АДРЕСА_1 , раніше, протягом року, до адміністративної відповідальності, не притягувався, паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 виданий Царичанським РВ УМВД України в Дніпропетровській області від 13.08.2003 року, посвідчення водія НОМЕР_3 ,
за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 673447 від 26.04.2024 року,
встановив:
Згідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 673447 від 26.04.2024 року слідує, що 26.04.2024 року о 01:25 годині в м. Кам'янське по вул. М.Грушевського, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Шевролет Круз» д.н.з. НОМЕР_4 перебуваючи в тані алкогольного сп'яніння. Огляд на встановлення ступення алкогольного сп'яніння проподився за допомогою Алкотестеру Драгер «6810» № 0606 результат якого 1,71 промілей (тест № 2296), чим вимоги п.2.9.А Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 повідомив, що він є військовослужбовцем, та 26.04.2024 року приймав участь у похованні свого побратима. І вдень вжив спиртні напої, але не керував транспортним засобом. Його привезли до квартири і він підійшов до автомобіля, який був попередньо припаркований на вул. М.Грушевського, з метою взяти ключі від квартири, яку він винаймав на той час. Проте до нього під'їхав патруль поліції, які стали питати підстави перебування у комендантську годину на вулиці, та з'ясував що він у стані алкогольного сп'яніння, запропонували йому пройти тестування на Драгері, він не відмовлявся так як він не оспорював що вживав спиртне. Проте в подальшому сказали що буде складений протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, з чим він не погодився, сів у свою машину став чекати, а потім пішов до дому.
Свою провину не визнає, так як не здійснював керування транспортним засобом після вжиття спиртного.
Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, оцінивши всі докази, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до переконання, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, зокрема, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
При цьому, ЄСПЛ у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» вказав, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Відповідно до положень ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Оцінка доказів, відповідно до ст.252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" звертається увага суду на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.
Процедура розгляду справ про адміністративні правопорушення не передбачає участі при судовому розгляді сторони обвинувачення, що може призвести до змішування ролі обвинувача та судді і тим самим дати підстави для законних сумнівів неупередженості суду, порушити принцип змагальності (див. наприклад пункти 44-45 справи «Кривошапкін проти Росії»). У зв'язку із чим суд не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, винуватість особи має доводитися саме в суді, що вимагає «обережності дій суду» при вирішені питання про тягар доказування в такій категорії справ.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що визначення суті правопорушення та його ідентифікація як кримінального правопорушення здійснюється не тільки з врахуванням того, що таке правопорушення відноситься до кримінального права у правовій системі держави, а і з урахуванням правової природи порушення, його характеру і ступеню суворості покарання, яке може понести правопорушник (справа "Озтюрк проти Німеччини", "Кемпбелл і Фелл проти Сполученого Королівства").
При цьому, Європейський суд зазначав про те, що санкція у виді позбавлення прав на управління транспортним засобом розглядається як кримінально-правова санкція, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності».
Таким чином, керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та враховуючи практику Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 ЗУ "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" повинні застосовуватись судами, як джерело права, приймаючи до уваги правову природу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, його характер і ступінь суворості передбачених стягнень, необхідно прийти до висновку, що особа, яка обвинувачується у вчиненні вищевказаного правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП наступає за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а так само в разі відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Об'єктом вказаного правопорушення є суспільні відносити у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення знаходить свій прояв у дії чи бездіяльності, що заборонені адміністративним правом. У багатьох випадках вона залежить від місця, часу, обставин і способу скоєння адміністративного правопорушення, а також від причинного зв'язку між діянням і шкідливими наслідками цього діяння, вчинення протиправного діяння в минулому, його системності. Законодавство про адміністративні правопорушення охоплює саме ці елементи змісту об'єктивної сторони адміністративного правопорушення.
Щодо об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, то визначені склади об'єктивної сторони даного правопорушення полягають у :
- керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного сп'яніння;
- керуванні транспортним засобом в стані наркотичного сп'яніння;
- керуванні транспортним засобом в стані іншого сп'яніння;
- керуванні транспортним засобом під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;
- передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння;
- передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває під впливом таких лікарських препаратів;
- відмові особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Суб'єкт вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП України спеціальний водій, тобто особа, яка керувала транспортним засобом в стані сп'яніння або відмовилась від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Суб'єктивна сторона даного правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу.
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП можливе лише у випадку наявності всіх елементів складу адміністративного правопорушення.
Отже, обов'язковою ознакою правопорушення, передбаченого вказаною частиною даної статті КУпАП, є керування транспортним засобом водієм в стані сп'яніння або його відмова від проходження відповідно до встановленого законом порядку огляду на стан сп'яніння.
Таким чином, в даній ситуації вимагається доведення того, що саме ОСОБА_1 керував автомобілем в стані алкогольного сп'яніння, проте доказів які б підтвердили факт керування справа не містить.
Так, за оглянутим відеозаписом долученим до адміністративного протоколу ААД № 673447 від 26.04.2024 року, відображається дата час та місце, що транспортний засіб не рухається.
Із вищезазначених приписів чинного законодавства України вбачається, що працівники поліції, встановивши факт керування автомобілем особою, в якої наявні ознаки алкогольного сп'яніння, дотримуючись встановленого законом порядку, повинні запропонувати водію пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального технічного засобу. У разі незгоди водія або із результатами огляду або на проведення зазначеного огляду поліцейським, такий огляд повинен бути проведений в закладі охорони здоров'я.
Таким чином, для відповідальності в порядку ч. 1 ст. 130 КУпАП, необхідним є встановлення факту керування автомобіля особою, в якої наявні ознаки алкогольного сп'яніння, а не навпаки.
Сам факт перебування особи, яка має посвідчення водія у стані алкогольного сп'яніння, без встановлення факту керування у такому стані транспортним засобом, не створює порушень ПДР України, та не має наслідку відповідальності.
Частиною 3 ст. 283 КУпАП передбачено імперативний обов'язок поліції щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото- або відеозапис.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (Постанова від 30 травня 2018 року у справі №175/1982/16-а (2а/175/10/16).
У цій справі належних доказів, які б свідчили про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП не надано.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (Постанова від 30 травня 2018 року у справі №175/1982/16-а (2а/175/10/16).
Оцінюючи протокол по даній справі на предмет його обґрунтованості, встановлено відсутність доказів на підтвердження факту керування водієм ОСОБА_1 транспортним засобом, за вказаними у протоколі фактичними обставинами.
Також в матеріалах справи не містять відомостей і про відсторонення ОСОБА_1 , у разі керування ним транспортним засобом, у стані алкогольного сп'яніння, від керування транспортним засобом та вилучення такого транспортного засобу на штраф майданчик.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що вказаний рапорт працівника поліції за своїм правовим змістом є службовим документом, яким поліцейський інформує начальника Кам'янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області про законність своїх дій. Враховуючи, що дані рапорту не узгоджуються з іншими належними та допустимими доказами в розумінні ст.251 КУпАП, суд вважає такий рапорт неналежним та недопустимим доказом винуватості ОСОБА_1 ..
Крім того з Акту огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, в якому інспектором ВРПП зазначено результат проходження цього огляду за допомогою алкотестеру «Драгер», не вбачається інформації на підтвердження що в такому стані ОСОБА_1 здійснював керування транспортним засобом.
Вищезазначені істотні порушення норм чинного законодавства при провадженні у справі про адміністративне правопорушення свідчать про неможливість встановлення даних, поза розумним сумнівом, про винуватість ОСОБА_1 , як водія у інкримінованому йому правопорушенні. Так як матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, на основі яких, можна було б, поза розумним сумнівом, встановити у діях останнього наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення (Постанова ВС від 08 липня 2020 року справа № 463/1352/16-а ) всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є недоведеним.
Згідно з вимогами ч.2 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи.
Зазначене узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п.43 рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».
За змістом ст.251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
В силу вимог ч.4 ст.129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов'язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи.
Із врахуванням положень і тлумачень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
Виходячи з прецедентної практики ЄСПЛ, хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй пред'явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (пункт 51 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Михайлова проти Російської Федерації»). Зокрема, в даному випадку можна врахувати, що адміністративне стягнення у виді штрафу, разом з позбавленням права керування транспортним засобом, мають каральний і стримуючий характер.
Наведені обставини свідчать, що адміністративне правопорушення передбачене статтею 130 КУпАП може бути віднесено до «кримінального обвинувачення» в розумінні статті 6 Конвенції із розповсюдженням відповідних гарантій щодо справедливого судового розгляду.
На думку суду, застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності достатніх доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.
Отже, відповідно до статті ст. 62 Конституції України, положення якої знайшли подальшу конкретизацію в національному законодавстві України, особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Згідно з положеннями ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не доводять вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1ст. 130 КУпАП України.
Відповідно до п.1 ст.247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Зважаючи на викладене, приходжу до висновку про недоведеність поза розумним сумнівом вини ОСОБА_1 та відсутність в його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, у зв'язку з чим, справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Керуючись ст.ст. 130, 247, 283-285,294 КУпАП, -
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП - закрити у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів до Дніпровського апеляційного суду з дня винесення постанови.
Суддя Івченко Т. П.