Справа № 543/364/23 Номер провадження 22-ц/814/1342/24Головуючий у 1-й інстанції Смілянський Є.А. Доповідач ап. інст. Прядкіна О. В.
22 липня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючої судді Прядкіної О.В.,
суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І.,
секретаря: Ракович Д.Г.,
за участі: представників : позивача- Ворони Л., третьої особи - ОСОБА_1 ,
розглянувши в м.Полтаві цивільну справу за позовом Полтавської обласної військової адміністрації до ОСОБА_2 про зобов'язання повернути земельну ділянку
третя особа: комунальний заклад « Центр охорони та досліджень пам'яток археології Полтавської обласної ради»
за апеляційною скаргою Полтавської обласної військової адміністрації
на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 07 листопада 2023 року, прийнятого під головуванням судді Смілянського Є.А. в сел.Оржиці, зі складанням повного тексту 17.11.2023 року,-
У квітні 2024 року Полтавська обласна військова адміністрація звернулася до районного суду з даним позовом.
Зазначали, що згідно з рішенням 8 сесії 5 скликання Плеханівської сільської ради Оржицького району Полтавської області від 30.03.2007 року у власності ОСОБА_2 перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 5323684202:02:005:006, з цільовим призначенням для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, площею 0,21 га, місце розташування: Полтавська область, Оржицький район, с.Тарасівка, дата реєстрації за ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказували, що вищезазначена земельна ділянка, яка належить відповідачу, знаходиться повністю в межах території пам'ятки археології місцевого значення «Городище « Круча» часів Київської Русі, Х-ХІІІ ст., яка взята на облік рішенням виконкому Полтавської обласної ради народних депутатів від 23.04.1982 року №247 та занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України наказом Міністерства культури, молоді та спорту від 25.02.2020 року №1062.
Посилаючись на вищенаведене просили, зобов'язати ОСОБА_2 повернути дану земельну ділянку у власність держави в особі Полтавської обласної військової адміністрації.
Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 07 листопада 2023 року відмовлено у задоволені позову Полтавської обласної військової адміністрації.
Рішення суду мотивовано недоведеністю позовних вимог.
Рішення оскаржила Полтавська військова адміністрація, в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Вказують, що пам'ятка археології місцевого значення поселення «Городище Круча» паспортизована, внесена до списків пам'ятників археології Полтавської області та складено облікову картку з відповідним археології Полтавської області та складено облікову картку з відповідним схематичним планом. Отже, факт існування і позначення пам'ятки археології ще у 1945 році та віднесення цієї території до земель історико-культурного призначення є доведеним. Відсутність інформації про науково-проектну документацію на пам'ятку не свідчить про її відсутність у натурі і не позбавляє її відповідного режиму охорони.
Зазначають, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах пам'ятки археології місцевого значення «Городище «Круча» часу Київської Русі Х-ХІІІ ст., яка розташована в с.Тарасівка, взята на облік рішенням виконкому Полтавської обласної ради народних депутатів від 23.04.1982 року №247 та занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України наказом Міністерства культури, молоді та спорту від 25.02.2020 року №1062, відтак відноситься до земель історико-культурного призначення, а тому не може перебувати у приватній власності.
Тому незаконна передача земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, порушує державні інтереси у сфері захисту об'єктів культурної спадщини, ставить під загрозу стан належного збереження пам'ятки археології та може призвести до її втрати.
Вважають, що землі, на яких розташовані пам'ятки археології, можуть перебувати виключно у державній власності, тому протиправне зайняття спірної земельної ділянки, на якій знаходиться пам'ятка археології має розглядатися як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.
З урахуванням наведеного, оскільки дана земельна ділянка знаходиться в межах пам'ятки археології та не може бути передана у приватну власність, до спірних правовідносин слід застосовувати приписи ст. 391 ЦК України та ч. 2 ст. 152 ЗК України.
У такому разі належним та ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки, яку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
Вказують, що позивачем обрано належний спосіб захисту своїх порушених прав.
Апеляційний розгляд справи колегія суддів вважає за можливе провести у відповідності до ч.2 ст.372 ЦПК України у відсутність відповідача, представник якого належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання шляхом надіслання судового повідомлення на електронну адресу.
Перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав:
Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що «Городище «Круча» часу Київської Русі, Х-ХІІІ ст., яке розташоване в с. Тарасівка, колишньої Плехівської сільської ради Оржицького району Полтавської області, нині Оржицької об'єднаної територіальної громади Лубенського району Полтавської області, на правому березі річки Сули, є пам'яткою археології місцевого значення, взята на облік рішенням виконкому Полтавської обласної ради народних депутатів від 23.04.1982 №247 та занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України наказом Міністерства культури, молоді та спорту від 25.02.2020 №1062 (охоронний №2680-Пл).
Рішенням 8 сесії 5 скликання Плехівської сільської ради Оржицького району Полтавської області від 30.03.2007 року надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0.21 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5323684202:02:005:0006.
Згідно з відомостями з Державного земельного кадастру, додатком до якого є кадастровий план земельної ділянки, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5323684202:02:005:0006, цільове призначення для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва площею 0, 2054 га, місце розташування: Полтавська область, Оржицький район, село Тарасівка зареєстровано 24.10.2006 року за ОСОБА_2 .
Відповідно листа до комунального закладу «Центр охорони та досліджень пам'яток археології» Полтавської обласної ради від 22.03.2023 року № 01-21/119 у межах території пам'ятки археології « Городище в ур.Круча» на 2022 рік містяться дані у відкритих джерелах ( витяги з проектів чи технічної документації ) та доповнені даними з публічної кадастрової карти про зазначену земельну ділянку. Вони розміщені у південній частині городища ( укріпленої частини пам'ятки), та з'явилися тут і були внесені до Публічної кадастрової карти після 2020 року ( відповідно до даних археологічного моніторингу в 2014 та 2019 2020 роках ), зокрема ділянка з кадастровим номером 5323684202:02:005:0006 відведена для будівництва площею 0, 2054 га знаходиться повністю в межах пам'ятки археології ще в межах визначених обліковою документацією 1974 року.
Районний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, рішення мотивував тим, що відповідач придбав спірну земельну ділянку законним шляхом, тому є добросовісним набувачем нерухомого майна. Правочин щодо придбання земельної ділянки (рішення сільської ради) в даний час ніким не оскаржений та не скасований. Вказував, що науково-проектна документація на об'єкт культурної спадщини відсутня. Суд вважав, що позов є віндикаційним, а тому заява відповідача про пропуск строку позовної давності є обґрунтованою та відмовив у задоволенні позову врахувавши також і дану обставину.
Однак, колегія суддів не може погодитись з вказаним висновком.
Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Районний суд, ухвалюючи рішення про відмову в позові зазначив про те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, а тому належним способом захисту вважав пред'явленння віндикаційного позову.
Між тим, предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майно, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби (стаття 53 ЗК України).
За змістом частини першої статті 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Відповідно до пункту г) частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об'єктами природно-заповідального фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з частинами першою-другою, шостою статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом. Усі пам'ятки археології , в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством. Землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв.
Колегія суддів вважає, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам'ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника. Відтак зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
Власник земельної ділянки на якій розташовані пам'ятки археології може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, вимагаючи повернути таку ділянку.
При цьому колегія суддів наголошує на тому, що отримання громадянами та юридичними особами у власність земельної ділянки історико-культурного значення, на якій розташована пам'ятка археології суперечить вимогам законодавства. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам'ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника.
Землі історико-культурного значення, на яких розташовані пам'ятки археології віднесено до категорії особливо цінних земель, а тому повернення земельної ділянки історико-культурного значення фонду державі, на думку колегії суддів, слід розглядати як негаторний, а не віндикаційний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки.
Аналогічний висновок, який стосується незаконної передачі у приватну власність земель історико-культурного значення, на яких розміщено пам'ятку археології, викладено у постанові № 557/303/21 (провадження № 61-3305св22) від 05 жовтня 2022 року.
Так, позивачем однозначно доведено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5323684202:02:005:0006, належна відповідачу, знаходиться повністю в межах пам'ятки археології ще в межах, визначених обліковою документацією 1974 року (т.1, а.с.66-71,174).
У відповідності до ст. 12,13 ЦПК України сторони несуть тягар по доведенню обставин, якими обґрунтовують позовні вимоги та заперечення.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Однак, відповідачем зазначена обставина щодо розташування земельної ділянки в межах пам'ятки археології в порядку, визначеному ст.ст.12, 81 ЦПК України не спростована.
Таким чином висновки районного суду не грунтуються на належних доказах, у зв'язку з чим оскаржуване рішення ухвалене при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
Крім того, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову як з підстав його необґрунтованості, так і з підстав пропуску строку позовної давності, що є недопустимим, оскільки правила ЦК України щодо позовної давності застосовуються лише щодо обґрунтованості позову. У разі якщо позов є безпідставним і необґрунтованим, то суд має відмовити в позові саме з цих підстав.
За таких обставин рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 07 листопада 2023 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог Полтавської обласної військової адміністрації та зобов'язання ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5323684202:02:005:0006, розташовану в сТарасівка Оржицького району, Полтавської області, у власність держави в особі Полтавської обласної військової адміністрації.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, на користь позивача з ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору при звернення з даним позовом та подачі апеляційної скарги в розмірі 6710 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374,376, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Полтавської обласної військової адміністрації задовольнити.
Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 07 листопада 2023 року скасувати, ухваливши нове рішення.
Позовні вимоги Полтавської обласної військової адміністрації задовольнити.
Зобов'язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5323684202:02:005:0006, розташовану в сТарасівка Оржицького району, Полтавської області, у власність держави в особі Полтавської обласної військової адміністрації.
Стягнути на користь Полтавської обласної військової адміністрації з ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 6710 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23.07.2024 року.
Головуюча суддя О.В. Прядкіна
Судді: С.Б. Бутенко
О.І. Обідіна