Постанова від 22.07.2024 по справі 420/24898/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/24898/23

Головуючий І інстанції: Левчук О.А.

П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 20.11.2023р.) у справі за адміністративного позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

15.09.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ПФУ в Одеській області, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови йому у перерахунку та виплати пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2019р., 2020р. та 2021р., із урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області здійснити йому з 27.07.2023р. перерахунок і виплату пенсії за віком з урахуванням раніше виплачених сум, відповідно до вимог ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2019р., 2020р. та 2021р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 2019р. перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список №2). Позивач подав до ГУ ПФУ в Одеській області заяву від 27.07.2023р., у якій просив перерахувати пенсію, як особі, що продовжила працювати після призначення пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати саме за 2019р., 2020р. 2021р., а не з урахуванням показника середньої заробітної плати за 2016р., 2017р. та 2018р. Однак, як зазначає позивач, відповідач протиправно та безпідставно відмовив у зазначеному перерахунку.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач 05.12.2023р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.11.2023р. та прийняти нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Додатково позивач звернув увагу на релевантну судову практику зі спірних питань, висловлену у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2023р. у справі №560/15897/23, подавши 06.12.2023р. відповідні письмові пояснення у справі.

Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

19.12.2023р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

26.12.2023р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_1 є пенсіонером і з 07.08.2019р. отримує пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

26.02.2023р. ОСОБА_1 було здійснено перерахунок пенсії з 01.03.2023р. із урахуванням індексації заробітку (масовий перерахунок).

27.07.2023р. позивач звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою стосовно перерахунку пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2019р., 2020р. та 2021р. із урахуванням раніше виплачених сум.

Однак, 11.08.2023р. ГУ ПФУ в Одеській області листом №22431-22030/Х-02/8-1500/23 надано відповідь і повідомлено, що у відповідності до ч.4 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія. За бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в ч.1 ст.40 Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії. Отже, для проведення розрахунку заробітної плати із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2019р., 2020р. та 2021р. законних підстав немає.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості заявлених позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормою ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій визнано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону №1058-IV за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч.1 ст.40 Закону №1058-IV, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 01.07.2000р. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 01.07.2000р.становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30.06.2000р. незалежно від перерв.

Частиною 2 ст.40 Закону №1058-IV передбачено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Тобто, за загальним правилом, при обчисленні пенсії враховується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону №1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Так, згідно з вимогами ч.3 ст.45 Закону №1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в ч.1 ст.40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Колегія суддів зазначає, що аналіз наведеного вище вказує на те, що ч.3 ст.45 Закону №1058-ІV визначено порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії повинен бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV.

Наведене вище чітко узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах від 31.05.2019р. у справі №314/272/17, від 31.03.2020р. у справі №348/1296/17 та від 01.03.2021р. у справі №488/1409/16-а.

Так, як встановлено колегією суддів і підтверджується матеріалами справи, після призначення пенсії позивач продовжив працювати та ГУ ПФУ в Одеській області. Далі, без додаткового звернення ОСОБА_1 , йому було проведено перерахунок пенсії з урахуванням його страхового стажу 41 років 3 місяці, визначивши середній заробіток за три попередні роки на рівні - 3764,40 грн. (тобто за 2016р.. 2017р. та 2018р.). Також, 26.02.2023р. ОСОБА_1 було здійснено й перерахунок пенсії з 01.03.2023р. із урахуванням індексації заробітку (масовий перерахунок).

У той же час, у матеріалах пенсійної справи відсутні докази призначення (переведення) позивачу на інші види пенсії.

Будь-якого спростування встановлених обставин позивачем під час розгляду справи як у суді 1-ї інстанції, так і в суді апеляційної інстанції наведено не було та відповідних доказів не надано.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ст.114 Закону №1058-IV для відповідних категорій осіб передбачено не окремий вид пенсійного забезпечення, а пільгові умови надання пенсій за віком, які фактично полягають у зменшенні пенсійного віку. Такий вид пенсії (за віком) відповідає та порядок її призначення здійснюється на умовах, що визначені Законом №1058-IV. Оскільки заява позивача до ГУ ПФУ в Одеській області стосувалася призначення (перерахунку) йому того самого виду пенсії (пенсії за віком на пільгових умовах), яка йому вже була призначена у серпні 2019р., то вона й не може бути призначена повторно на підставі положень ст.40 Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові, за 2019р., 2020р. та 2021р.

Як наслідок, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача.

Вказаний висновок повністю узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 31.10.2018р. у справі №876/5312/17, в якій зазначено про те, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років, а надалі при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-ІV має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із ч.3 ст.45 Закону №1058-ІV. Великою Палатою Верховного Суду вказано, що в ч.3 ст.45 Закону №1058-ІV дійсно встановлюється порядок переведення із одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. А відтак, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV. Однак, у випадку призначення іншої пенсії за іншим законом має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії (пенсії за віком).

Судова колегія також вважає за доцільне зазначити про те, що Верховний Суд України у своїй постанові від 29.11.2016р. у справі №133/476/15-а висловив правову позицію стосовно того, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до одного Закону, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-ІV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно з ч.3 ст.45 Закону №1058-ІV.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 26.03.2019р. у справі №335/13242/16-а, від 09.06.2021р. у справі №367/1276/17, від 24.06.2021р. у справі №243/8903/16-а та від 04.02.2021р. у справі №509/3080/16-а.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, що викладені в постановах Верховного Суду.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 22.07.2024р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко

Попередній документ
120519080
Наступний документ
120519082
Інформація про рішення:
№ рішення: 120519081
№ справи: 420/24898/23
Дата рішення: 22.07.2024
Дата публікації: 24.07.2024
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто у апеляційній інстанції (22.07.2024)
Дата надходження: 15.09.2023
Предмет позову: про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії
Розклад засідань:
22.07.2024 00:00 П'ятий апеляційний адміністративний суд