вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
22.07.2024м. ДніпроСправа № 904/2177/24
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (Дніпропетровська обл., м. Павлоград)
до Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління (Дніпропетровська обл., м. Дніпро)
про стягнення заборгованості
Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Павлоградвугілля" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління про стягнення заборгованості в розмірі 198430,74грн. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію №4204-ПУ від 06.11.2023 в частині відшкодування витрат за спожиту електричну енергію за період з вересня 2023 року по грудень 2023 року.
Зважаючи на те, що справа є незначної складності, враховуючи приписи статті 12, частини першої статті 247, частини сьомої статті 250 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2024 справу прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними в матеріалах справи документами. Зобов'язано відповідача надати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
10.06.2024 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог та просить відмовити в позові повністю.
В своїх запереченнях зазначає, що договір на відшкодування витрат за спожиту електроенергію підписаний сторонами лише 06.11.2023, тому саме з цієї дати у відповідача виникає зобов'язання відшкодовувати витрати за спожиту електричну енергію, а послуги отримані до 06.11.2023 не підлягають відшкодуванню. Крім того, зазначає, що позивачем не надано в якості належних та допустимих доказів, підписані сторонами договору акти прийому-передачі електроенергії за період з вересня по грудень 2023 року. Таким чином, позивачем не доведено порушення Дніпровським квартирно-експлуатаційним управлінням вимог договору в частині відшкодування витрат за спожиту електричну енергію.
13.06.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.
В своїх поясненнях на заперечення відповідача зазначає, що відповідач не врахував вимоги пункту 8.1 договору про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію №4204-ПУ від 06.11.2023, де зазначено, що в силу положень частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України, умови цього договору застосовуються до відносин, які склалися між сторонами до дати його укладення, а саме з 01.03.2023, у зв'язку з чим, позивач вважає, що має право на відшкодування витрат з 01.03.2023. Разом з тим, наголошує, що за період з березня по серпень 2023 року, відповідач акти приймання-передачі енергопослуг до договору №4202-ПУ від 06.11.2023 підписував та здійснював оплату за ними. Вважає, що безпідставна відмова підписувати акт приймання-передачі енергопослуг не може буди підставою для звільнення від відшкодування витрати за спожиту електричну енергію, так як факт споживання електроенергії підтверджено підписом представника ІНФОРМАЦІЯ_1 та штампом військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, тому суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального України, у зв'язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-
27.02.2023 між Приватним акціонерним товариством "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі - позивач, сторона 1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - сторона 2) та Квартиро-експлуатаційним відділом м. Дніпро (зараз Дніпровське квартирно-експлуатаційне управління, далі - відповідач, сторона 3) укладено договір №4187-ПУ про безоплатне тимчасове користування нерухомим майном (далі - договір №4187).
Відповідно до пункту 1.1 договору №4187 сторона 1 надає стороні 2 можливість на спільне безоплатне тимчасове користування нерухомим майном комплекс виробничих будівель та споруд бази відпочинку "Джерело", площею 646,3кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Сторона 2 розміщується у комплексі будівель та споруд, бази відпочинку "Джерело", у термін, вказаний у договорі (п. 2.1 договору №4187).
Пунктом 3.1 договору №4187 передбачено, що розміщення в комплексі виробничих будівель та споруд бази відпочинку "Джерело" здійснюється безоплатно.
Згідно з пунктом 4.3.1 договору №4187 сторона 3 зобов'язана впродовж 15 робочих днів з моменту укладання цього договору укласти договори на відшкодування вартості комунальних послуг та відшкодовувати у термін не пізніше 25 числа наступного за звітним місяця вартість комунальних послуг, що спожиті стороною 2 в процесі виконання цього договору.
За попередньою домовленістю, цей договір набирає чинності з 01.03.2023 та діє на період воєнного стану, оголошеного Указом Президента від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" (зі змінами) та протягом двох місяців з дати його припинення (п. 7.1 договору №4187).
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.
Так, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору. Відтак, договір №4187 від 27.02.2023 був чинним на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно акту приймання-передачі об'єкта оренди нерухомого майна від 27.02.2023 позивач передав стороні 2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) об'єкт оренди, а саме: частину нежитлових приміщень загальною площею 646,3кв.м. за адресою - АДРЕСА_1 (а.с. 9, том 1).
06.11.2023 на виконання умов договору №4187 між Дніпровським квартирно-експлуатаційним управлінням (далі - сторона 1, відповідач, сторона 3 по договору №4187) та Приватним акціонерним товариством "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі - сторона 2, позивач) укладено договір №4204-ПУ про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію (далі - договір №4204).
Відповідно до пункту 1.1 договору №4204 сторона 1 відшкодовує стороні 2 витрати за спожиту стороною 1 електричну енергію відповідно до показників приладів обліку згідно договору №4187 від 27.02.2023 на спільне безоплатне користування нерухомим майном.
Загальна суму договору, що підлягає відшкодуванню становить: 101601,43грн (сто одна тисяча шістсот одна гривня 43 копійки), у т.ч. ПДВ 16933,57грн, розрахованої згідно додатку №1 до договору. Сума цього договору може бути змінена за взаємною згодою сторін, у встановленому законом порядку (п.1.2 договору №4204).
Згідно з пунктом 2.3.2 договору №4204 відповідач зобов'язується здійснити відшкодування витрат за спожиту електричну енергію відповідно до показників встановлених засобів обліку та наданих розрахунків.
Пунктом 2.3.3 договору №4204 встановлено, що сторона 1 зобов'язується після отримання від сторони 2 акту (актів) прийому-передачі електроенергії здійснити оплату згідно статей 46, 48, 49 Бюджетного кодексу України на розрахунковий рахунок сторони 2 на протязі п'ятнадцяти банківський днів після надання рахунку.
На підставі розрахунків та/або показників засобів обліку електричної енергії оформлюється акт прийому-передачі електроенергії (п. 5.3 договору №4204).
За змістом пунктів 5.4 та 5.5 договору №4204 щомісячно, до 18 числа, сторона 1 та сторона 2 на підставі показників засобів обліку електричної енергії, за тарифами, що встановлені уповноваженим органом, складають і підписують акт прийому-передачі електроенергії в трьох примірниках. Щомісячно, в термін до 22 числа сторона 2 надає стороні 1 акт прийому-передачі електроенергії та рахунок, який є підставою для проведення оплати по даному договору.
Відповідно до пункту 8.1 договору №4204 договір набуває чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2023, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення, а також, що сторонами досягнуто згоди, що в силу положень частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України, умови цього договору застосовуються до відносин, які склались між сторонами до дати його укладання, а саме з 01.03.2023.
Між сторонами укладено додаток №1 до договору №4204 (а.с. 12 том 1) згідно з яким, планове споживання електричної енергії з 01.03.2023 по 31.08.2023 складає:
- витрати електричної енергії 19814кВт/год;
- вартість 101601,43грн з ПДВ.
Позивач зазначає, що за період з 01.03.2023 по 31.08.2023 відповідач акти приймання-передачі енергопослуг до договору №4204 приймав, підписував та здійснював оплату за договором №4204.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, зазначену обставину не заперечує та не спростовує.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору №4202 ним було надано документи на оплату, а саме:
- акт №11 з приймання-передачі енергопослуг до договору №4204 за період з вересня по листопад 2023 року та рахунок на оплату вартості послуг на суму 140901,08грн, які отримані відповідачем 19.12.2023, що підтверджується відміткою відповідача на супровідному листі вих.№2/3589 від 19.12.2023 (а.с. 10, том 1);
- акт №12 з приймання-передачі енергопослуг до договору №4204 за грудень 2023 року та рахунок на оплату вартості послуг на суму 57529,66грн, які отримані відповідачем 08.02.2024, що підтверджується відміткою відповідача на супровідному листі вих.№2/371 від 07.02.2024 (а.с. 16, том 1).
Як зазначає позивач, відповідач вказані вище акти надання послуг без будь-яких причин не підписав та в порушення умов договору не здійснив оплату. У зв'язку з чим, у нього виникла заборгованість у загальній сумі 198430,74 грн.
Відповідач заперечує наявність зазначеної заборгованості, що і є причиною виникнення спору.
Предметом доказування у цій справі є обставини щодо наявності/відсутності настання строку виконання зобов'язань з оплати та виконання/невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань з оплати.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на наступне.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (статті 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 174, 193 Господарського кодексу України, господарський договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина сьома статті 179 Господарського кодексу України).
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання.
Пунктом 2.3.3 договору №4204 передбачено, що відповідач зобов'язується після отримання від позивача акту (актів) прийому-передачі електроенергії здійснити оплату згідно статей 46, 48, 49 Бюджетного кодексу України на розрахунковий рахунок позивача на протязі п'ятнадцяти банківський днів після надання рахунку.
Згідно з пунктом 4.3.1 договору №4187 сторона 3 (відповідач) зобов'язана впродовж 15 робочих днів з моменту укладання цього договору укласти договори на відшкодування вартості комунальних послуг та відшкодовувати у термін не пізніше 25 числа наступного за звітним місяця вартість комунальних послуг, що спожиті стороною 2 в процесі виконання цього договору.
Враховуючи визначений контрагентами у пункті 2.3.3 договору №4204 та у пункті 4.3.1 договору №4187 порядок розрахунків за спожиту електричну енергію, а саме - здійснення відшкодування витрат за спожиту електроенергію на протязі п'ятнадцяти банківський днів після отримання акту прийому-передачі електроенергії, суд зазначає, що строк оплати є таким, що настав:
- 09.01.2024 за актом №11 приймання-передачі енергопослуг згідно до договору №4204 від 06.11.2023 на суму 140901,08грн, прострочення з 10.01.2024;
- 29.02.2024 за актом №12 приймання-передачі енергопослуг згідно до договору №4204 від 06.11.2023 на суму 57529,66грн, прострочення з 01.03.2024.
Доказів виконання зобов'язання щодо повної оплати вартості витрат за спожиту електричну енергію в загальній сумі 198430,74грн відповідач на момент розгляду спору не надав.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтею 73 Кодексу, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. (частина перша статті 77 Господарського процесуального кодексу України )
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, вимоги позивача щодо примусового стягнення зазначеної вище суми слід визнати обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Щодо посилань відповідача на те, що лише з дня укладання 06.11.2023 договору №4204 в нього виник обов'язок відшкодування витрат за спожиту електричну енергію спростовуються положенням пункту 8.1 договору №4204, де сторонами досягнуто згоди, що в силу положень частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України, умови цього договору застосовуються до відносин, які склались між сторонами до дати його укладання, а саме з 01.03.2023.
Стосовно інших доводів сторін суд зазначає наступне.
Враховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи позивача і відповідача та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень позивача і відповідача судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений позивачем за подання позову судовий збір у сумі 3028,00грн повністю покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" до Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління про стягнення заборгованості в розмірі 198430,74грн - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління (49005, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Феодосіївська, буд. 13, ідентифікаційний код 08004581) на користь Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (51400, Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Соборна, буд. 76, ідентифікаційний код 00178353) 198430,74грн - основної заборгованості та 3028,00грн - витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 22.07.2024.
Суддя В.О. Татарчук