79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"18" липня 2024 р. Справа №909/322/24
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянув апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" б/н від 20.06.2024,
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.2024, суддя Малєєва О.В., м. Івано-Франківськ, повний текст рішення складено - 06.06.2024,
за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"
до відповідача Гвіздецької селищної ради
про стягнення 68 931,09 грн.,
короткий зміст позовних вимог
05.04.2024 Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (надалі - ДПДЗ "Укрінтеренерго") звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Гвіздецької селищної ради про стягнення 68 931,09 грн., з яких: 33 817,00 грн. - заборгованість за поставлену електричну енергію, 14 316,85 грн. - інфляційні втрати, 15 319,96 грн. - 15% річних та 5 477,28 грн. - пеня.
Підставою позову зазначає неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, передбачених Типовим договором постачання природного газу постачальником "останньої надії" в частині проведення остаточних розрахунків.
Правовою підставою позову зазначає ст. 526, 548, 549, 611, 625, 629 ЦК України, ст. 199, 216, 230 ГК України, ст. 57, 58, 64 Закону України "Про ринок електричної енергії".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.2024 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Гвіздецької селищної ради на користь ДПЗД "Укрінтеренерго" 53 844,36 грн., з яких 33 817,00 грн. - заборгованість за поставлену електричну енергію, 15 319, 96 грн. інфляційні втрати, 3 064,22 грн. 3% річних, 1 095,46 грн. пені, а також 3 028,00 грн. судового збору.
Відмовлено в позові в частині стягнення 15 % річних в розмірі 11 252,63 грн. та пені у розмірі 3 834,00 грн.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що в договорі передбачено стягнення 15% річних, що з урахуванням всіх обставин справи не відповідає загальним засадам справедливості, добросовісності і розумності, закріпленим в ст. 3 ЦК України. Тому, на думку місцевого господарського суду справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, буде стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних від суми прострочених платежів.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, місцевим господарським судом враховано, що боржником виконано зобов'язання на 72,3%, а сума відсотків річних та інфляційних втрат в сукупності складають 88 % від суми заявленої до стягнення основної заборгованості.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі позивач просить змінити рішення Господарського суду Івано-Франківської області та стягнути з Гвіздецької селищної ради на користь ДПЗД «Укрінтеренерго» - 15% річних в сумі 15 319,96 грн., та пеню в сумі 5 477,28 грн., в зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом неправомірно зменшено нараховані 15% річних до 3%, оскільки умови ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачають відповідальність боржника за прострочення грошового зобов'язання у вигляді нарахування 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сторони, умовами укладеного між ними договору, встановили відповідальність за прострочення грошового зобов'язання в розмірі 15% річних. На переконання апелянта суд, зменшивши розмір відсотків річних, фактично звільнив боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Також апелянт зазначає, що відповідальність (15 % річних), що визначена договором між сторонами, відповідає вимогам ст. 625 ЦК України та, є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження виконання рішення суду про стягнення грошової суми, тощо. Таким чином, закон не відносить до штрафних санкцій відповідальність 15 % річних, передбачену статтею 625 ЦК України та договором.
Отже, Господарський суд Івано-Франківської області не мав повноважень застосовувати право, надане статтею 233 ГК України, та зменшити 15 % річних, та як вони за своєю природою не є штрафними санкціями, а також не мав підстав зменшувати розмір заявленої до стягнення пені.
Скаржник зазначає, що Господарським судом Івано-Франківської області при прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано зазначені в поясненнях факти тяжкого фінансового стану ДПЗД “Укрінтеренерго”, порушено принцип пропорційності у господарському судочинстві.
Разом з тим апелянт вказує, що порушення платіжної дисципліни з боку відповідача завдало значних збитків іншим учасникам господарських відносин, зокрема операторам системи розподілу та передачі, виробникам електричної енергії, бюджету, а також працівникам ДПЗД “Укрінтеренерго”.
Узагальнені заперечення відповідача
Відповідач (Гвіздецька селищна рада) подала відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
В обгрунтування доводів відзиву на апеляційну скаргу відповідач посилається на те, що Гвіздецька селищна рада виконала основне зобов'язання на 72,3%, а сума нарахованих позивачем відсотків річних та інфляційних втрат складає 88% від суми основного боргу.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" б/н від 20.06.2024 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.2024 в справі №909/322/24 та ухвалено здійснювати розгляд справи № 909/322/24 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Відповідно до ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм процесуального та матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини
ДПЗД “Укрінтеренерго”, яке виконує функції постачальника “останньої надії” (постачальник) і діє на підставі ліцензії на постачання електричної енергії споживачу, виданої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП) від 06 листопада 2018 року № 1344 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2018 року № 1023-р та Гвіздецька селищна рада (споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії” (договір) на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника “останньої надії” та комерційної пропозиції, розробленої відповідно до вимог ЦК України та Закону України “Про ринок електричної енергії”, Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 р. № 312.
За даними ПАТ "Прикарпаттяобленерго", на якого покладено функції адміністратора комерційного обліку відповідно до положень п. 11 постанови НКРЕК від 14.03.2018 №312 та Правил роздрібного ринку електричної енергії (надалі - ПРРЕЕ), відповідача віднесено до категорії споживачів, постачання електричної енергії яким здійснює постачальник "останньої надії".
За умовами ч. 6 ст. 64 Закону України “Про ринок електричної енергії” постачальник “останньої надії” здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником “останньої надії”, що затверджується Регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник “останньої надії” оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті.
27 грудня 2018 року, на виконання вимог закону, ДПЗД “Укрінтеренерго”, як постачальник “останньої надії”, на своєму офіційному веб-сайті у мережі Інтернет за адресою www.uie.кiev.ua розмістило: порядок приєднання до умов договору; договір про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії”; комерційну пропозицію № 3 до договору; додаток № 1 до комерційної пропозиції № 3.
Відповідно до ч. 8, 9 ст. 64 Закону України “Про ринок електричної енергії”, договір постачання електричної енергії між постачальником “останньої надії” і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу. Постачальник “останньої надії” постачає електричну енергію споживачу протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Після завершення зазначеного строку постачальник “останньої надії” припиняє електропостачання споживачу.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в додатку 1 до договору (комерційна пропозиція).
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що на виконання умов договору позивач в період з січня 2021 року до березня 2021 року поставив, а відповідач прийняв електричну енергію в кількості 26 913 кВт/год на загальну суму 122 127,03 грн.
Судами встановлено, що відповідач не виконав умови договору щодо оплати послуг отриманої електричної енергії за березень 2021 року на суму 33 817,00 грн., на яку позивачем нараховано 14 316,85 грн. - інфляційних втрат, 15 319,96 грн. - 15% річних та 5 477,28 грн. - пені.
Доводи та вимоги апеляційної скарги зводяться до оскарження рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 15 % річних в розмірі 11 252,63 грн. та пені у розмірі 3 834,00 грн., що визначена за умовами договору.
Встановивши факт порушення відповідачем договірних зобов'язань щодо оплати послуг отриманої електричної енергії, місцевий господарський суд частково задоволив вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони в п. 7.4 комерційної пропозиції передбачили, що у випадку прострочення споживачем виконання грошового зобов'язання з оплати електроенергії, такий на вимогу постачальника зобов'язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов'язання, а також п'ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання.
З наведеного вбачається, що сторони змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України і встановили її в розмірі 15 %.
Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов'язання, судова колегія зазначає наступне:
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом пункту 7.4 комерційної пропозиції, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості електроенергії є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до правових висновків, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних, відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Враховуючи мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду у справі за № 902/417/18 зробила загальний висновок про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, основне зобов'язання відповідач виконав на 72,3% (поставлено електроенергію на суму 122 127,03 грн., оплачено електроенергію на суму 88 310,03 грн.), а сума відсотків річних та інфляційних втрат в сукупності складають 88 % від суми заявленої до стягнення основної заборгованості (сума заборгованості 33 817,00 грн.). Водночас, позивач також просить застосувати і інший вид санкції, а саме стягнути пеню.
При визначенні розміру відсотків річних, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, буде стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних від суми прострочених платежів (за період з 05.03.2021 по 04.04.2021, з 27.03.2021 по 11.04.2021 та з 20.04.2021 по 29.02.2024), що становить 3 064,22 грн.
Таким чином, спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що судом неправомірно зменшено нараховані 15% річних до 3%.
Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне зменшення пені, то апеляційним судом встановлено, що клопотання відповідача про зменшення розміру пені, рішенням суду першої інстанції прийнято за наявності обставин, які мають істотне значення.
За приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Згідно з ч.3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Проаналізувавши встановлені обставини в справі, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, що в цій справі наявні підстави для зменшення розміру пені на 80%, враховуючи: ступінь виконання зобов'язань відповідача, який із суми заборгованості в розмірі 122 127,03 грн., оплатив 88 310,03 грн., на відшкодування майнових втрат позивача на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано інфляційні втрати в розмірі 15 319,96 грн., присуджено до стягнення 3 % річних у розмірі 3 064,22 грн.
Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення. Чинним законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, а суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 23.03.2021 у справі № 921/580/19, постанові від 14.07.2021 у справі №916/878/20, постанові Верховного Суду від 24.01.2023 у справі №903/165/22, які в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України враховані апеляційним господарським судом.
За змістом правових висновків викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 в справі № 902/417/18 (12-79гс19) не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду та зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Рішення Господарського суду Івано-Фанківської області прийняте з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Заперечення відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу відповідають фактичним обставинам по справі, а тому апеляційний суд враховує їх як обґрунтовані.
Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" б/н від 20.06.2024 підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про покладення на апелянта (позивача) судового збору в розмірі 3 633,60 грн., який сплачений згідно з платіжною інструкцією за № 625 від 19.06.2024.
Керуючись ст.ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" б/н від 20.06.2024 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.2024 в справі №909/322/24 - залишити без змін.
Судовий збір в розмірі 3 633,60 грн. покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий-суддя Бойко С.М.
Судді Бонк Т.Б.
Якімець Г.Г.