Справа №:755/7044/24
Провадження №: 1-кп/755/1075/24
"08" липня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши в залі суду в м. Києві у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12024100040000940 від 15.03.2024 за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Орловське Донецької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України,
за участю учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
в Дніпровському районному суді м. Києва перебуває на розгляді вищевказане кримінальне провадження.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13.05.2024 задоволено клопотання прокурора та застосовано до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 11 липня 2024 року включно, визначено заставу у розміру 70 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 211 960 грн 00 коп.
Прокурор у судовому засіданні заявила клопотання про продовження застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на те, що він обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, тому існують ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Зважаючи на це, підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу на даний момент відсутні.
Захисник ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, просив застосувати більш м'який запобіжний захід, зокрема домашній арешт або визначити мінімальну заставу у випадку задоволення клопотання прокурора.
Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав захисника у повному обсязі.
Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, вивчивши обвинувальний акт, дійшов такого висновку.
Згідно з ч. 1-3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Щодо вимог клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
У вказаному вище кримінальному провадженні ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2024 року, серед іншого, встановлено обґрунтованість підозри обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України. На даний момент зазначені в ухвалі обставини стороною захисту не спростовуються.
Щодо обґрунтованості ризиків неналежного виконання обвинуваченим ОСОБА_3 покладених на нього процесуальних обов'язків, то слід зазначити таке.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання наявним ризикам, у той час як підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що він може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України (ч. 2 ст. 177 КПК України).
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності здійснення зазначених дій.
Достовірність ризиків може бути встановлена шляхом перевірки відомостей про: 1) наявність документів, які дають змогу виїхати за межі країни; 2) майновий стан особи, який дає змогу існувати в умовах переховування, у тому числі за межами країни; 3) наявність громадянства іншої держави або документів, які дають право тимчасово чи постійно проживати на території іншої країни; 4) наявність членів родини, які проживають на території іншої країни та можуть надати тимчасовий чи постійний притулок; 5) наявність можливості (службове становище, безпосереднє знайомство, родинні зв'язки, матеріальний вплив тощо) впливу на свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому кримінальному провадженні; 6) інші обставини, які вказують на достовірність ризиків, - та повинна оцінюватися з урахуванням конкретних обставин кожного кримінального провадження.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.
З його урахуванням, суд приходить до висновку про наявність наступних ризиків:
щодо ризику переховування від суду, то слід зауважити, що у рішенні ЄСПЛ «Loizidou проти Туреччини» від 18 грудня 1996 року (заява № 15318/89, п. 43, 53), у тому числі йшлося про події, що мали місце на території Республіки Кіпр під час окупації частини її території Туреччиною та судом було прямо зазначено, що норми Конвенції не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ та загального контексту проблеми.
Суд враховує фактичну ситуацію в Україні, а саме те, що з 24 лютого 2022 року, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», на території України введений воєнний стан, який триває по цей час.
Введення в країні воєнного стану було обумовлено збройною агресією Російської Федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, внаслідок чого частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими, а сама збройна агресія починаючи з 24 лютого 2022 року набула повномасштабного характеру (див. п. 5.1 Рішення КС України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 у справі № 3-192/2020 (465/20), відповідно, на думку суду, положення КПК України не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ в України та загального контексту проблеми, викликаної збройною агресією РФ.
Підсумовуючи наведене, суд зауважує, що до обставин ризику втечі безумовно належить військова агресія проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях (див. в т.ч. з цього питання пункт 8 рекомендацій Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, котрі відповідають критеріям офіційних згідно Рішення РС України № 23 від 05 серпня 2022 року).
Також, при вирішенні питання щодо запобіжного заходу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі наявні обставини, зокрема, серед таких обставин підлягає оцінюванню «тяжкість покарання», що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується (п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України).
Це твердження узгоджується із позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні по справі «Ilijkov v Bulgaria» від 26 червня 2001 року (§ 80, заява № 33977/96), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений, та у рішенні по справі «Punzelt v. Czech Republic» від 25 квітня 2000 року (§ 76, заява № 31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
Разом з тим зазначена обставина має враховуватися крізь призму суб'єктивного сприйняття особою можливої загрози настання покарання за вчинення правопорушення, тобто фактично йдеться про ту потенційну загрозу, настання якої може спробувати уникнути обвинувачений. Саме тому, на думку суду, комплексний аналіз суворості можливого покарання має включати не тільки вид і міру санкції, передбаченої КК України, але й інші обставини негативного характеру для особи, яких вона може зазнати не тільки в результаті постановлення обвинувального вироку, але й під час самого розслідування.
Небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від тяжкості можливого покарання з точки зору самої санкції статті КК України, адже її треба визначати з урахуванням низки інших релевантних чинників, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її незначною, зокрема, треба враховувати характер особи, моральні якості, наявні кошти, зв'язки з державою, у якій його переслідували за законом, а також його контакти. В цьому ключі тяжкість є тільки релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
Відповідно, забезпечуючи таку оцінку, суд враховує, що обвинуваченому ОСОБА_3 висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України, є тяжкими злочинами, та за яке може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, що в поєднанні з даними про особу обвинуваченого з'ясованими судом, зокрема, характер, моральні якості, наявні кошти, вказують на те, що в сукупності ці обставини дають підстави вважати, що серйозність покарання, в даному випадку, є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що він може втекти.
Щодо ризику впливу, то оцінюючи його наявність у кримінальному провадженні, суд виходить з встановленого КПК України порядку отримання показань від потерпілої та свідків у кримінальному провадженні на різних його етапах, та вважає, що ризик впливу зберігається до отримання показань наведених осіб безпосередньо судом під час розгляду справи по суті.
Тим самим, не виключена ймовірність того, що обвинувачений, не будучи обмежений у спілкуванні потерпілими, із свідками, яким відомі обставини вчинення злочинів, у яких останній обвинувачується, можуть здійснювати на них вплив, зокрема, шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Відповідно наявність ризику впливу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом.
Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, то суд вважає його доведеним та ймовірним, зважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_3 не має стабільного джерела доходу, раніше притягався до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічних злочинів проти власності.
Наразі, судове провадження не завершено, не допитано усіх свідків, та, відповідно до ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, має оцінити після завершення дослідження кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, тому з урахуванням наведених даних суд вважає, що обставини, передбачені ст. 177, п. 1, 2 ч. 1 ст. 194, ст. 199 КПК України є дійсними.
При вирішенні питання про продовження дії обраного ОСОБА_6 запобіжного заходу, відповідно до ст. 178 КПК України, суд враховує, крім іншого, вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим злочинів, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі доведеності його вини в інкримінованих злочинах, майновий стан обвинуваченого, його вік, соціальні зв'язки, той факт, що він неодружений, офіційно не працює, а також доведеність прокурором, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не може запобігти доведеним ризикам, а тому клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 необхідно задовольнити.
Підстав для обрання до обвинуваченого інших запобіжних заходів, не пов'язаних з позбавленням волі, суд не вбачає, оскільки у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, суд не матиме можливості запобігти переховуванню обвинуваченого від суду, його впливу на потерпілих та свідків по справі з метою уникнення кримінальної відповідальності, та, що не менш важливо, вчиненню іншого кримінального правопорушення.
Відомостей, які би свідчили про неможливість тримання обвинуваченого ОСОБА_3 під вартою, зокрема за станом здоров'я, суду не надано.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Як визначено у п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Водночас, згідно ч. 4 ст. 183 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Наразі суд не вбачає підстав для зменшення розміру застави обвинуваченому ОСОБА_3 , визначеного ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2024 року, оскільки при його визначені було враховано, як обставини кримінального провадження, так і майновий стан обвинуваченого та ризики передбачені ст. 177 КПК України.
Відтак, зважаючи на те, що 11 липня 2024 року спливає строк дії застосованого до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання прокурора та продовжити дію існуючого запобіжного заходу до 05 вересня 2024 року включно, та визначити ОСОБА_3 розмір застави у розмірі 70 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 211 960 грн 00 коп. з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Керуючись ст. 139, 140, 143, 177, 183, 194, 199, 291, 314-318, 369-372, 376, 535 КПК України, суд
клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 05 вересня 2024 року включно.
Визначити ОСОБА_3 заставу у розмірі 70 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 211 960 (двісті одинадцять тисяч дев'ятсот шістдесят) грн 00 коп. у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Дніпровського районного суду м. Києва (Отримувач: ТУДСАУ в місті Києві, ЄДРПОУ: 26268059, МФО: 820172, Банк: Державна казначейська служба України м. Київ, р/р №UA128201720355259002001012089).
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі визначеному в ухвалі суду, протягом строку її дії.
У разі внесення застави зобов'язати ОСОБА_3 прибувати до суду за кожною вимогою у рамках цього кримінального провадження та, у відповідності до положень ч. 5 ст. 194 КПК України, покласти наступні обов'язки:
не відлучатися з м. Києва без дозволу суду;
повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
утримуватись від спілкування з потерпілими та свідками.
Визначити 2 місячний термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави, з дня її внесення.
З моменту звільнення з-під варти, у зв'язку з внесенням застави, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Копію ухвали вручити прокурору, захиснику та обвинуваченому негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особою, яка тримається під вартою, - в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 15 год 30 хв 12 липня 2024 року.
Суддя: ОСОБА_1