Справа № 175/1748/23
Провадження № 2-а/175/20/23
Іменем України
"04" липня 2024 р. смт. Слобожанське
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Білоусової О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Гула А.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Слобожанський відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови від 24.03.2023 про накладення адміністративного стягнення,
Позивач звернулася до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області із адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Слобожанського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови від 24.03.2023 про накладення адміністративного стягнення, в якому зазначила, що 24 березня 2023 року Слобожанським відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області була винесена Постанова серії ПН МДН №004903 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 203 КУпАП.
Вказану постанову вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки не відповідає критерію пропорційності та розсудливості. Зазначає, що в її діях відсутній склад адміністративного правопорушення.
Відповідач, Слобожанський відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, надав відзив в якому зазначив, що вимоги позовної заяви є безпідставними та необґрунтованими, вважає що постанова була прийнята з урахуванням та дотриманням всіх норм, на підставі чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання її протиправною та скасування.
Позивач надала заяву про розгляд справи без її участі, позов підтримала в повному обсязі та просила його задовольнити.
Представник відповідача Слобожанського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, надав відзив на позов в якому просив відмовити в його задоволенні.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що Слобожанським відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області була винесена Постанова серії ПН МДН №004903 від 24.03.2023 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст. 203 КУпАП.
У вищевказаній постанові зазначено, що: «24 березня 2023 року о 14:21 за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що громадянка рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 порушила правила перебування іноземців на території України, а саме: ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, чим скоїла адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 203 КУпАП. Постановлено застосувати адміністративне стягнення - штраф у розмірі 1700 гривень.
Позивач вважає винесену постанову протиправною, оскільки переїзд до України позивач здійснювала разом із матір'ю гр. рф ОСОБА_2 , яка проживає в Україні по посвідці на постійне проживання серії ДП 21031/1201 від 31.05.2011 року, яка видана ГУМВС України в Дніпропетровській області.
15 жовтня 2021 року ОСОБА_2 зверталася до Слобожанського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про надання посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 , однак жодних дій щодо розгляду вказаної заяви вчинено не було.
27 березня 2023 року до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області було направлено адвокатський запит за вих. №2703/23, щодо надання відомостей відносно звернення ОСОБА_2 до Слобожанського відділу Головного правління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області стосовно отримання посвідки постійне проживання для ОСОБА_1 .
Крім того, позивач зауважує, що відповідачами не надано належних доказів асоціальної поведінки позивача, переховування від міграційного органу або вчинення будь-яких інших протиправних дій, спрямованих на ухилення від відповідальності за порушення міграційного законодавства України. Разом з тим, до позивача було застосоване адміністративне стягнення 24.03.2023 року, тобто в період дії карантину, який був продовжений Постановою КМУ №1423 від 23.12.2022 року до 30 квітня 2023р., чим порушено вимоги пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Також позивач зазначила, що не мала наміру порушувати вимоги чинного законодавства у зв'язку з чим її матір і звернулася до уповноваженого органу з приводу отримання посвідки на її постійне проживання.
Натомість у відзиві відповідач зазначає, що громадянка рф ОСОБА_3 15.10.2021 року зверталася до Дніпровського відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до п. 06 ч. 02 ст. 4 ЗУ «Про імміграцію» її неповнолітній доньці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за результатами розгляду заяви ГУ ДМС у Дніпропетровській області 11.01.2023 року було відмовлено в наданні дозволу на імміграцію на підставі п. 6 ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про імміграцію».
Також відповідач зауважує, що гр. рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснила в'їзд на територію України в 2004 році через пункт пропуску «Харків- пасажирський» по свідоцтву про народження НОМЕР_1 , після чого за межі території України не виїжджала, що підтверджується інформацією, яка міститься в інформаційно-телекомунікаційній системі щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан». Згідно до положень чинного законодавства, гр. рф ОСОБА_1 , мала право тимчасово перебувати на території України не більш як 90 днів протягом 180 днів. 3 клопотанням щодо продовження строку перебування на території України гр. рф ОСОБА_1 , до ГУ ДМС у Дніпропетровській області, не зверталася.
Після закінчення визначеного законодавством та міжнародним договором України дозволеного строку тимчасового перебування на території України без оформлення візи, позивач, ухилилася від виїзду з України, чим порушила правила перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні, та перейшла на нелегальне положення в Україні. У результаті перевірки, працівниками Слобожанського відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області встановлено порушення гр. рф ОСОБА_1 , правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні, за що було накладено адміністративне стягнення за ч.1 ст. 203 КупАП.
Відповідач вважає, що постанова була прийнята з урахуванням та дотриманням всіх норм чинного законодавства на підставі діючого законодавства України, та відповідно, підстави для визнання її протиправною та скасування відсутні.
Відповідно до ст. 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст. 2 КАС України встановлено критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції України та Законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідними органами на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та Законами України.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст.ст. 72-76 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів, показань свідків. Докази суду надають учасники справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
За змістом ст. ст. 9, 33 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Частиною 1 статті 203 КУпАП (в редакції від 20.03.2023 року, станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено відповідальність за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті.
Пунктом 7 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. У разі якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені цим Законом, застосовуються правила, передбачені таким міжнародним договором України.
Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України встановлені статтею 4 вказаного Закону України.
Згідно з ч. 14 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 21 червня 1988 року по справі «Боррехаб проти Нідерландів», яке в силу положень частини першої статті 905/377/23 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, висвітлив правову позицію щодо захисту права на «сімейне життя» у випадку депортації іноземця з території держави-учасниці Конвенції.
Позиція Суду ґрунтувалася на тому, що відмова у видачі особі нової посвідки на проживання і подальша депортація із країни призведуть до розриву сімейних зав'язків. У наведеній справі, Суд прийшов до висновку, що в такому випадку має місце порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N005 (право на повагу до приватного і сімейного життя).
Так, відповідно до положень статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справі «Боррехаб проти Нідерландів» від 21 червня 1988 року та у справі «Каплан та інші проти Норвегії» від 24 липня 2014 року, роз'єднання сім'ї без доведення таким заходом втручання досягнення мети - захисту національної, громадської безпеки, запобігання правопорушень чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, навіть за умови дотримання вимоги законодавства, не відповідає вимогам частини другої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач не мав наміру порушувати вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», адже в установлені строки було звернення до органів ДМС з приводу отримання посвідки на постійне проживання.
Отже, позивачем вчинялися активні дії щодо продовження законного строку перебування на території України, тобто вчинялись всі необхідні дії для продовження строку офіційного перебування на території України, однак реалізувати свої наміри позивач не мав змоги у зв'язку з ненаданням відповіді від органів ДМС.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зі ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідачем під час розгляду справи було надано відзив, до якого було залучено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МДН №004912, Рішення №6 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 24.03.2023 року та службову записку.
Суд критично ставиться до наданих відповідачем доказів, оскільки вони ніяким чином не підтверджують встановлені постановою обставини вчинення адміністративного правопорушення. Доказів щодо розгляду звернення матері позивача до компетентних органів зі спірного питання відповідачем не надано.
Крім того, в матеріалах справи міститься копія постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 29.04.2024 по справі № 160/9819/23 якою зокрема визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби Укрїни в Дніпропетровській області від 11.01.2023 № 12034300017758 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на іміграцію в Україну. Зобов'язано Головного управління Державної міграційної служби Укрїни в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 15.10.2021 про надання дозволу на іміграцію в України ОСОБА_1 .
Згідно п. 1 ст 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.07.2020 у справі №463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Таким чином, оспорювану постанову про притягнення ОСОБА_1 неможливо вважати правомірною, оскільки під час її прийняття не дотримані всі необхідні вимоги ст.ст.251,258,268,280,283 КУпАП, що суперечить ст. 2 КАС України.
За таких обставин, постанова по справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню, а провадження по справі закриттю у зв'язку з відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.203 КУпАП.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До позовної заяви позивачем додано квитанцію, якою підтверджується сплата судового збору в розмірі 596, 80 грн., отже відповідна сума підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись ст.ст. 9, 77, 122, 123, 139, 241-246, 288, 289, 371 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Слобожанський відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови від 24.03.2023 про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.
Скасувати постанову серії ПН МДН №004903 від 24.03.2023, якою ОСОБА_1 , було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ч. 1 ст. 203 КУпАП і накладено адміністративний штраф на суму 1700 гривень.
Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст.203 КУпАП.
Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 , понесені судові витрати, а саме судовий збір у сумі 596,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Третього апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 КАС України.
Суддя О. М. Білоусова