19 липня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/1639/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до начальника 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (Тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " старшого лейтенанта ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Начальника 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (Тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " старшого лейтенанта ОСОБА_2 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення начальника 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " старшого лейтенанта ОСОБА_2 від 27 березня 2024 року про відмову в перетинанні державного кордону України через пункт пропуску "Порубне" ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 27.03.2024 р. під час перетину кордону позивачем було надано начальнику 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " старшому лейтенанту ОСОБА_3 всі необхідні документи, однак, відповідачем було винесено рішення від 27.03.2024 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач подав відзив на позов, відповідно до змісту якого заперечує проти заявлених позовних вимог та просить у їх задоволенні відмовити. Зазначає, що ОСОБА_4 , яка є матір'ю ОСОБА_1 та яка має ІІ групу інвалідності, яку супроводжував через державний кордон позивач, перетинала державний кордон 25.02.2024 у супроводі громадянина України ОСОБА_5 (молодший син ОСОБА_4 ), який не повернувся разом із особою, яку він супроводжував. Враховуючи те, що громадянка ОСОБА_4 користуючись, тим, що вона є інвалідом та протягом незначного періоду її супроводжували два різних громадянина, один з яких не повернувся, було прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону.
Дослідивши письмові докази судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_1 , виданий 7313, дата видачі 10.10.2019.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_4 є матір'ю позивача, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 26.10.1991.
Копією довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 066736 від 29.11.2022 ОСОБА_4 встановлено ІІ групу інвалідності (до 01.12.2025), що також підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 серії НОМЕР_4 від 11.05.2023.
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади № 2024/002978756 від 25.03.2024 та №2024/002974848 від 25.03.2024 встановлено, що позивач та ОСОБА_4 відповідно проживають за адресою АДРЕСА_1 .
Матеріалами справи встановлено, що 27.03.2024 позивач разом із своєю матір'ю прибули до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення "Порубне" для перетинання державного кордону на виїзд з України. Позивачем для виїзду за межі України надано: власний паспорт для виїзду за кордон; паспорт для виїзду за кордон матері; пенсійне посвідчення матері; довідку до акту огляду МСЕК матері; свідоцтво про народження; витяг з реєстру територіальної громади.
Рішенням начальника 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " старшого лейтенанта ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) від 27.03.2024 було відмовлено в перетинанні державного кордону України. Причинами відмови у перетині державного кордону України є посилання на Закон України "Про правовий режим воєнного стану в Україні" від 12 травня 2015 року № 389-VIII, Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", постанова Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 року "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України", а також пункт 2-1.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України", на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану в Україні" введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. На час виникнення спірних правовідносин та на момент розгляду цієї адміністративної справи у суді строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" військовому командуванню (зокрема, Державній прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30,34,38,39,41, 44,53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 року № 389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 389-VIII), воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно пункту 6 частини 1статті 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 року №1455 (далі - Порядок №1455), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Поряд з цим, правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 року №1710-VI (далі - Закон №1710).
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону №1710 прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів. Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 6 Закону №1710 пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем (частина 4 статті 6 Закону №1710).
Частиною першою статті 14 Закону №1710 передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Статтею 3 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 року № 3857-XII визначено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Правила перетинання державного кордону громадянами України затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 (далі - Правила перетинання державного кордону, у редакції чинній на час виникнення спірних відносин), які визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Пунктом 2 Правил перетинання державного кордону передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Зокрема, згідно абзацу 4 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводжують одного із таких батьків для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність, а також документів, що підтверджують спільне проживання (їх задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) збігається із задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) їх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або здійснення догляду за своїми батьками чи батьками дружини (чоловіка), що підтверджується актом встановлення факту здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд. Акт встановлення факту здійснення догляду складається на підставі звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа з інвалідністю I чи II групи є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням.
У свою чергу, згідно пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Пунктом 12 Правил перетинання державного кордону визначено, що для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред'являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
З наведених законодавчих норм судом висновується, що особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану. Однак, згідно з пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону таке право не поширюється на осіб, визначених в абзацах 2 - 8 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-XII.
Водночас, суд наголошує, що абзацом 4 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону визначено право виїзду за межі України в умовах воєнного стану також особами, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводжують одного із таких батьків. Однак, таке право обумовлено наявністю сукупності наступних підстав: наявністю документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність; наявністю документів, що підтверджують спільне проживання (їх задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) збігається із задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) їх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або здійснення догляду за своїми батьками чи батьками дружини (чоловіка), що підтверджується актом встановлення факту здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд.
Судом встановлено, що позивачем при проходженні паспортного контролю працівникам прикордонної служби надано паспорт громадянина України позивача (внутрішній та закордонний); паспорт громадянина України матері позивача ОСОБА_4 (закордонний); свідоцтво про народження позивача; довідку до акта огляду МСЕК серії 12ААВ № 066736 від 29.11.2022; пенсійне посвідчення матері позивача серії НОМЕР_4 ; витяги з реєстру територіальної громади .
Рішенням начальника 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (Тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " старшим лейтенантом ОСОБА_6 прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 з причини відсутності підстав на право перетинання Державного кордону під час воєнного стану.
Позиція представника відповідача у цій справі полягає у тому, що позивач, маючи намір здійснити перетинання державного кордону за абзацом 4 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону, мав би здійснити такий перетин як супроводжуючий особу з інвалідністю (у даному випадку матір з інвалідністю ІІ групи), при наявності такої особи з інвалідністю у пункту пропуску при здійсненні перетинання державного кордону. Також представник відповідача наголошує, що ОСОБА_4 , яка є матір'ю ОСОБА_1 та яка має ІІ групу інвалідності, яку супроводжував через державний кордон позивач, перетинала державний кордон 25.02.2024 у супроводі громадянина України ОСОБА_5 (молодший син ОСОБА_4 ), який не повернувся разом із особою, яку він супроводжував. Враховуючи те, що громадянка ОСОБА_4 користуючись тим, що вона є інвалідом, та протягом незначного періоду її супроводжували два різних громадянина, один з яких не повернувся, було прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону.
Суд зазначає, що статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року №3543-ХІІ (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, далі Закон № 3543-ХІІ) передбачено підстави для звільнення від призову на військову службу під час мобілізації.
Водночас, як вже наголошено судом, що згідно абзацу 4 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводжують одного із таких батьків для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність, а також документів, що підтверджують спільне проживання (їх задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) збігається із задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) їх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або здійснення догляду за своїми батьками чи батьками дружини (чоловіка), що підтверджується актом встановлення факту здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд. Акт встановлення факту здійснення догляду складається на підставі звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа з інвалідністю I чи II групи є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням;
При цьому, згідно абзацу 12 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зазначених в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому пункту 21 та пункті 22 цих Правил, може здійснюватися самостійно без осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 22 цих Правил, на підставі довідки про перебування таких осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 22 цих Правил, на консульському обліку, документів (їх нотаріально засвідчених копій), що дають право на виїзд, які передбачені відповідно в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту та пункті 22цих Правил, та документів, зазначених у пункті 2 цих Правил.
З матеріалів справи слідує, що підставою для відмови позивачу у перетині державного кордону, була не відсутність особи з інвалідністю, яку позивач, у відповідності до норм абзацу 4 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону, повинен був супроводжувати, а те, що ОСОБА_4 , як особа, яка має групу інвалідності та яку супроводжував через державний кордон позивач, перетинала державний кордон 25.02.2024 у супроводі громадянина України ОСОБА_5 , який не повернувся разом із особою, яку він супроводжував. Враховуючи те, що ОСОБА_4 користуючись, тим, що вона є інвалідом та на протязі незначного періоду її супроводжували два різних громадянина, один з яких не повернувся, було прийнято рішення про відмову в перетинанні державного.
Аналіз вищевказаних положень Правил перетинання державного кордону свідчить про те, що дійсно обов'язковою умовою для перетину особою державного кордону у таких випадках є супроводження одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводження одного із таких батьків для виїзду за межі України; або ж самостійний перетин кордону без осіб з інвалідністю на підставі довідки про перебування таких осіб з інвалідністю на консульському обліку, документів (їх нотаріально засвідчених копій), що дають право на виїзд, які передбачені в абзаці 4 пункту 2-1 Правил, та документів, зазначених у пункті 2 цих Правил.
Суд вважає, що прибувши до пункту пропуску "Порубне", позивач мав право на перетин державного кордону України, як особа, яка згідно пункту 2-1 цих Правил здійснює безпосередній супровід особи з інвалідністю ІІ групи.
Матеріалами справи встановлено, що 27.03.2024 позивач прибув до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення "Порубне" разом із матір'ю ОСОБА_4 з метою виїзду з території України, тобто має місце фізичний супровід особи з інвалідністю ІІ групи. При цьому, при проходженні паспортного контролю працівникам прикордонної служби надано документи, що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність ОСОБА_4 , а також документи, що підтверджують те, що їх зареєстроване місце проживання (перебування) збігається.
Суд зазначає, що наявність у відповідача інформації про те, що громадянка ОСОБА_4 користуючись тим, що вона є особою з інвалідністю та протягом незначного періоду її супроводжували два різних громадянина, один з яких не повернувся, не може слугувати підставою для відмови позивачу в перетинанні державного кордону за наявності на те підстав, які визначені абзацом 4 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону. У даному разі відповідальність за це має нести особа, яка відповідно до положень пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону, зобов'язана була повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України ОСОБА_5 .
За таких обставин, суд вважає, що у позивача 27.03.2024 було наявне право на перетин державного кордону згідно умов, що визначені абзацом 4 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 14 Закону України № 1710-VI рішення уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону про відмову громадянину у праві перетину кордону в кожному випадку повинно бути обґрунтованим, із зазначенням конкретних причин відмови.
В оскарженому рішенні не зазначено жодної правової підстави для прийняття відмови у перетинанні державного кордону на виїзд з України позивачем, натомість лише у відзиві на позов, відповідач обґрунтував таку відмову, недобросовісністю іншої особи, яка не повернулась в України.
При цьому суд звертає увагу, що у цих правовідносинах розсуд відповідача є обмежений та має свої червоні лінії, інше тлумачення призводить до свавільності суб'єкта владних повноважень при прийнятті рішення, та суперечить правовій визначеності, зокрема такому її елементу як "якість закону".
ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснює свою діяльність як орган державної влади, а отже діяльність його посадових осіб має характеризуватись певною послідовністю та передбачуваністю, що зокрема слідує з принципу належного урядування.
При цьому суд нагадує, що зміст принципу належного урядування передбачає, що державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права; потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків; ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб, яких вони стосуються (Рішення ЄСПЛ у Справі Рисовський проти України (заява № 29979/04), прийняте 20.10.2011 року (набуло статусу остаточного 20.01.2012 року).
Посадовим особам відповідача під час проходження позивачем паспортного контролю належало водночас дослідити комплексно як надані позивачем документи, так і комплексно застосовувати положення чинного законодавства, зокрема Правил перетинання державного кордону та Закону №3543-XII, чого зроблено не було.
Натомість, з огляду на встановлені обставини, суд приходить до переконання, що позивач прибувши до міжнародного автомобільного пункту пропуску через державний кордон України 27.03.2024 мав право на перетин державного кордону України як особа, яка, згідно абзацу 4 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону, супроводжує для виїзду за межі України свою матір із числа осіб з інвалідністю IІ групи.
Відтак, надавши оцінку на предмет законності оскаржуваного рішення, оцінивши його через призму верховенства права та критеріїв законності рішення суб'єкта владних повноважень, які наведені у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що оскаржуване рішення прийнято без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття даного рішення, а відтак наявні підстави для його визнання його протиправним та скасування.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити повністю.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки, позов задоволено повністю, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 (так як відповідач є службовою особою НОМЕР_5 прикордонного загону).
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення начальника 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " старшого лейтенанта ОСОБА_2 від 27 березня 2024 року про відмову в перетинанні державного кордону України через пункт пропуску "Порубне" ОСОБА_1 .
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 судові витрати - судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 )
Відповідач - Начальник 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (Тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " старший лейтенант ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_3 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_7 )
Суддя І.В. Маренич