Справа № 420/3308/24
19 липня 2024 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши заяву представника відповідачів про залишення позову без розгляду та заяву позивача про поновлення строку звернення до суду по справі №420/3308/24 ,-
До Одеського окружного адміністративного суду 31.01.2024 надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 в частині визначення ОСОБА_1 посадового окладу та окладу за військовим званням «штаб-сержант» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом станом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для займаної посади та військового звання «штаб-сержант», згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб», у період з 21.10.2022 по 30.01.2023;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання «штаб-сержант», згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 21.10.2022 по 31.12.2022 включно;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (відсоткової надбавки за вислугу років, премії, встановленої рішенням Міністра оборони України на 2022 рік, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) з урахуванням перерахованого посадового окладу та окладу за військовим званням «штаб-сержант» визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 12.03.2022 по 31.12.2022 включно;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання «штаб-сержант», згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 01.01.2023 по 30.01.2023 включно;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (відсоткової надбавки за вислугу років, премії, встановленої рішенням Міністра оборони України на 2023 рік, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) з урахуванням перерахованого посадового окладу та окладу за військовим званням «штаб-сержант», визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 01.01.2023 по 30.01.2023 включно;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за 15 днів основної відпустки за 2022 рік та за 98 днів додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2022 роки з урахуванням перерахованого грошового забезпечення;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 11 повних календарних роки військової служби з урахуванням перерахованого грошового забезпечення.
23.02.2024 року (вх.№ЕС/7714/24) від представника відповідача до суду надійшла заява (назва електронного документа «відзив на адміністративний позов), в якій зазначено, що Військова частина НОМЕР_1 вважає, що позовна заява ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії не підлягає задоволенню.
Як стверджує відповідач, позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
З урахуванням вказаного, відповідач просить суд, зокрема, визнати неповажними причини пропуску строку для звернення до суду та залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Вирішуючи клопотання про залишення позову без розгляду та заяву про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Строки звернення до суду у справах щодо недотримання законодавства про оплату праці встановлені статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).
Враховуючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 524/39/15-а, від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22 та рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22.
Поряд з цим, згідно з пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначений статтею 233 КЗпП України на строк дії такого карантину.
Аналогічний правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22 та від 18.01.2024 у справі № 240/5105/23.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі Закон № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).»
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 та від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22.
Поряд з цим, згідно з пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначений статтею 233 КЗпП України на строк дії такого карантину.
Аналогічний правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22 та від 18.01.2024 у справі № 240/5105/23.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, право на звернення до суду з даним позовом обмежене тримісячним строком; водночас вказаний строк не підлягає застосуванню до 30.06.2023, так як він продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 30.01.2023 року № 11 штаб-сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , топографа топогеодезичного відділення Військової частини НОМЕР_2 , звільненого наказом Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 05.01.2023 року № 2-PC у відставку за пунктом «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку), виключено з 30.01.2023 року зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_3 , усіх видів забезпечення та направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Крім того, даним наказом постановлено виплатити позивачу: щомісячну премію у розмірі 198%, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 65% за період з 01.01.2023 року по 30.01.2023 року; додаткову винагороду на період дії воєнного стану у розмірі 30000 грн. пропорційно дням участі за період з 01.01.2023 року по 30.01.2023 року; одноразову грошову допомогу при звільнення у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 11 років військової служби; грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 87202,20 грн.; грошову компенсацію за 98 діб невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за 2016-2022 роки, як учаснику бойових дій; грошову компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за 2022 рік у кількості 15 діб.
Позивач вважає, що при нарахуванні та виплаті йому грошового забезпечення протиправно посадовий оклад та оклад за військовим званням визначався із розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом станом на 1 січня 2018 року, а не із розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом на відповідний рік, в якому здійснюється виплата грошового забезпечення, у зв'язку з чим, звернувся до суду з даним позовом до Військової частини НОМЕР_2 про перерахунок та виплату посадового окладу, окладу за військовим званням та як наслідок інших додаткових видів грошового забезпечення за період з 21.10.2022 року по 30.01.2023 року, компенсації за невикористану відпустку, одноразової грошової допомоги, виплачених при звільненні, з розрахунку розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом на відповідний рік, в якому здійснюється виплата грошового забезпечення.
Таким чином, тримісячний строк звернення до суду позивача щодо належних йому при звільненні виплат сплинув у травні 2023 року.
Разом з цим, судом встановлено, що у лютому 2023 року, тобто з дотримання строку звернення до суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом по справі №420/3716/23 до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 в частині визначення посадового окладу та окладу за військовим званням «штаб-сержант» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом станом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для займаної посади та військового звання «штаб-сержант», згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб», у період з 21.10.2022 року по 30.01.2023 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання «штаб-сержант», згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб», за період з 21.10.2022 року по 31.12.2022 року включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (відсоткової надбавки за вислугу років, премії, встановленої рішенням Міністра оборони України на 2022 рік, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) з урахуванням перерахованого посадового окладу та окладу за військовим званням «штаб-сержант», визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб», за період з 12.03.2022 року по 31.12.2022 року включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання «штаб-сержант», згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб», за період з 01.01.2023 року по 30.01.2023 року включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (відсоткової надбавки за вислугу років, премії, встановленої рішенням Міністра оборони України на 2023 рік, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) з урахуванням перерахованого посадового окладу та окладу за військовим званням «штаб-сержант», визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб», за період з 01.01.2023 року по 30.01.2023 року включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату грошової компенсації за 15 днів основної відпустки за 2022 рік та за 98 днів додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2022 роки з урахуванням перерахованого грошового забезпечення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 11 повних календарних роки військової служби з урахуванням перерахованого грошового забезпечення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року по справі №420/6716/23 позов задоволено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2023 року по справі №420/6716/23 частково задоволено апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 , скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року та прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвалою Верховного суду 15.01.2024 року повернуто скаржнику касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року у справі №420/3716/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
31.01.2024 року, тобто без надмірного зволікання після прийняття постанови П'ятим апеляційним адміністративним судом та ухвали Верховним судом позивач звернувся до суду з позовом по даній справі №420/3308/24.
Суд зазначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати (ч. 1, 2 ст. 118 КАС України).
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для застосування наслідків пропущення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.
Частина перша статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини звертав увагу, що “стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права” (рішення від 4 грудня 1995 року у справі “Беллет проти Франції” (Bellet v. France), Series A № 333-B, crop.42, пункт 36).
ЄСПЛ висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи “Скордіно проти Італії”, “Ятрідіс проти Греції”).
Одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
В абзаці 7 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 вказано, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.
Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Еко-вугілля України” щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини першої статті 79 Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 24 червня 2020 року № 6-р(ІІ)/2020 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що гарантування приписом частини другої статті 55 Конституції України кожному права на доступ до суду з метою оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень є вимогою принципу верховенства права. Такий доступ не означає автоматичної незаконності цих рішень, дій або бездіяльності, а спрямований на перевірку у судовому порядку їх законності та правомірності, що не лише забезпечує ефективний захист прав, свобод кожної особи, якої стосується неправомірна діяльність суб'єктів владних повноважень, а й сприяє підтримці законності та правопорядку в цілому шляхом виявлення та усунення нелегітимних проявів у такій діяльності.
При застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №500/1912/22.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та повідомлені позивачем, обставини, суд вважає за доцільне заяву позивача про поновлення строку звернення до суду задовольнити та поновити йому строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, а у задоволенні заяви представника відповідачів - відмовити.
Керуючись статтями 122, 171, 240, 243, 248, 262 КАС України, суд,-
У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позову по справі №420/3308/24 - відмовити.
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовною заявою по справі №420/3308/24.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О.А. Вовченко