Справа № 203/7237/23
Провадження № 2/0203/462/2024
КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
15 липня 2024 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Колесніченко О.В.,
за участі секретаря Шаблі О.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу у паперовій формі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу в частині призупинення дії трудового договору та стягнення суми заробітної плати та інших виплат, -
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом на предмет захисту свого права на працю з вимогами визнати незаконним та скасувати наказ та Додаток до нього Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 04 травня 2022 року №483/ос в частині, що стосується ревізора ОСОБА_1 , стягнути з відповідача на користь позивача суму заробітної плати та інші виплати за період дії наказу та Додатку 1 до нього по дату поновлення дії трудового договору в сумі 306058,24 грн.
Такі вимоги обґрунтовує тим, що з 24 жовтня 2014 року працював у відповідача на посаді ревізора, а згідно наказу від 18 серпня 2017 року переведений на посаду ревізора відділу внутрішнього аудиту управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Придніпровська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця».
Наказом АТ «Укрзалізниця» від 04 травня 2022 року № 483/ос у зв'язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв'язку з втратою через військову агресію рф проти України можливості повноцінно організувати процеси діяльності Товариства, та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (зі змінами) воєнного стану, у відповідності до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та іншими нормами законодавчих актів припинено простій, введений наказом №Ц-42/6-В від 24 лютого 2022 року працівникам Департаменту внутрішнього аудиту та контролю з дати, зазначеної у Додатку 1 до цього наказу, призупинено дію трудового договору між ревізором ОСОБА_1 та АТ «Укрзалізниця» до припинення або скасування воєнного стану, починаючи з 30 червня 2022 року. Проте передбачених ст. 13 вказаного Закону підстав тимчасового призупинення дії трудового договору з нею не було, оскільки відсутні докази того, що на час видання наказу існували обставини, які б виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором і посадовою інструкцією, тобто існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її, зважаючи на те, що робоче місце позивача розташовано в місті Дніпро, де активні бойові дії не велися та не ведуться, вказана область не перебуває під окупацією і позивач готова була працювати, про що у колективних зверненнях повідомлявся відповідач, проте жодних дій відповідача, спрямованих на поновлення робочого процесу щодо трудового договору не вживалось і не вживається, та ,відповідно, заробітну плату вона не отримує.
З відкриттям спрощеного позовного провадження за ухвалою суду від 05 грудня 2023 року з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду цієї справи по суті на засадах диспозитивності проведена її письмова підготовка без виникнення процесуальних ускладнень та без потреби у витребуванні доказів чи у сприянні в поданні доказів іншим чином (т.1 а.с.124).
02 січня 2024 року від представника відповідача АТ «Укрзалізниця» Киливніка Р.С. засобами поштового зв'язку надійшов відзив на позовну заяву, в якому на спростування доводів позивача наведені аргументи пропуску строку звернення до суду з цим позовом, передбаченого ст. 233 КЗпП України, в редакції, чинній на день подання позову. Більш того, заявлені позовні вимоги та обставини цієї справи тільки опосередковано можуть стосуватися порушення законодавства про оплату праці. При цьому, першою позовною вимогою є скасування наказу про призупинення дії трудового договору з позивачем, щодо якої нормою ст. 233 КЗпП України навіть у попередніх редакціях не було встановлено права безстрокового звернення до суду, а отже, представник відповідача вважає, що застосовним є загальний строк звернення у три місяці. Позивачу щонайменше з 22 липня 2022 року відомо про видання оскаржуваного наказу, а отже в розумінні ст. 233 КЗпП України позивач знав про порушення його права як підставу для звернення до суду та відліку строку для такого звернення. Окрім цього, на електронну адресу ОСОБА_1 щомісячно під час закриття розрахунку заробітної плати в автоматизованому режимі засобами АСБО «Фобос» направлялися розрахункові листки, в тому числі за червень 2022 року по липень 2022 року. Із розрахунків заробітної плати вбачається, що з в червні та липні 2022 року позивач не отримувала заробітну плату: у графі «вид нарахування» за кодом «816» зазначено найменування виду нарахування - «Призуп.дії трудового договору, «сума» - не заповнена. Таким чином, позивач, починаючи з червня 2022 року не отримував заробітної плати, очевидно, що останній мав інтерес щодо цієї події і міг його задовольнити через ознайомлення з розрахунковими листами, що направлялися йому на електронну адресу. З огляду на те, що рішення про призупинення дії трудового договору позивач вважає незаконним, підстави для звернення до суду, які становлять собою предмет судового розгляду у цій справі, існували та були відомі позивачу з травня 2022 року. Таким чином на підставі ст. 233 КЗпП України тримісячний строк для звернення до суду для позивача сплинув, а подання позовної заяви більше ніж через рік є порушенням строку та підставою для відмови у задоволенні позову. Щодо законності наказу про призупинення дії трудового договору представник відповідача посилається на те, що Департамент внутрішнього аудиту та контролю надає аудиторські послуги згідно із затвердженими наглядовою радою (комітетом з аудиту) планами внутрішніх аудитів. Однак, листом від 07 листопада 2022 року за вих. № АЦКС-07/59 повідомлено, що станом на дату видачі такого листа плати внутрішніх аудитів на 2022 рік наглядовою радою не затверджувались, тобто фактично функціонування Департаменту внутрішнього аудиту та контролю було зупинено. У зв'язку із збройною агресією з боку рф та на підставі Указу президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 та внесення змін в чинне законодавство обсяг господарської діяльності АТ «Укрзалізниця» критично зменшилися, що підтверджується консолідованими фінансово-економічними показниками по АТ «Укрзалізниця» за 1 квартал 2022 року. Так, наказом АТ «Укрзалізниця» від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до відміни для працівників апарату управління відповідно до додатку 1. Наказом АТ «Укрзалізниця» від 24 березня 2022 року № Ц-42/12-В внесено зміни до додатку 1 наказу від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В «Про запровадження режиму простою», викладено у новій редакції та згідно з Додатком 1, ревізору ОСОБА_1 встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до 25 лютого 2022 року, з 01 березня 2022 року до 31 березня 2022 року. В подальшому, наказом від 11 липня 2022 року № Ц-42/38 внесено зміни до додатку 1 наказу від 24 лютого 2024 року № Ц-42/38 «Про запровадження режиму простою», викладено у новій редакції та згідно з Додатком 1, ревізору ОСОБА_1 встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до 25 лютого 2022 року, з 01 березня 2022 року до 31 березня 2022 року, з 01 квітня 2022 року до 30 квітня 2022 року, з 01 травня 2022 року до 09 травня 2022 року. Отже, вказаним підтверджується, що ОСОБА_1 є працівником Департаменту внутрішнього аудиту і контролю АТ «Укрзалізниця», робота якого була зупинена у зв'язку із збройною агресією рф проти України. Відповідно позивач не мав можливості виконувати свої трудові обов'язки. Водночас тимчасове переведення позивача на іншу роботу було неможливим. Наведене додатково свідчить, що підставою для призупинення дії Трудового договору стала абсолютна неможливість надання АТ «Укрзалізниця» роботи позивачу, що в свою чергу, виключає можливість виконання ним роботи. Щодо позовної вимоги про стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь позивача суми заробітної плати представник відповідача зазначає, що згідно вимог ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин, а тому, враховуючи, що позивача не було незаконно звільнено або переведено на іншу роботу, підстави для застосування ч. 2 ст. 235 КЗпП України відсутні та стягнення середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору не передбачено жодною нормою чинного законодавства. Період часу з 04 травня 2022 року (дата винесення оскаржуваного наказу) не можна вважати вимушеним прогулом, оскільки якби з позивачем не було призупинено дію трудового договору, він все одно не працював би, а перебував у простої і отримував дві третини встановленого йому посадового окладу, а не середній заробіток. На спростування розрахунку позивача представник відповідача навів норми Порядку КМУ № 100 від 08 лютого 1995 року, відповідно до якого, якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Враховуючи обставини справи та призупинення строку дії трудового договору з позивачем такими двома місяцями, що передували, є лютий та березень та середньоденна заробітна плата позивача за ці місяці складає 684,34 грн. При цьому, згідно вимог ч. 2 ст. 235 КЗпП середній заробіток за час вимушеного прогулу не може бути більше ніж за один рік. Тобто, враховуючи імперативну норму закону та припускаючи факт вимушеного прогулу позивача, стягнення заробітної плати у зв'язку з призупиненням дії трудового договору є можливим не більше ніж за один рік, тобто з 03 червня 2022 року по 03 червня 2023 року. За таких обставин, враховуючи вищевикладені обставини, представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову повністю (а.с. 128-140 том № 1).
25 січня 2024 року через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС від позивача надійшла відповідь на відзив, в яких на спростування доводів відповідача зазначається, що на момент видачі відповідачем оспорюваного наказу, яким призупинено дію трудового договору з позивачем, ч. 2 ст. 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Так, наказом від 24 лютого 2022 року в АТ «Укрзалізниця» введено простій певним працівникам, в тому числі позивачу, про який позивач дізналася в телефонному режимі. В той же час, оскаржуваний наказ № 483/ос від 04 травня 2022 року роботодавцем ОСОБА_1 жодним чином не доводився, що підтверджується додатками, долученими відповідачем до відзиву, зокрема доданий наказ не містить підпису позивача про ознайомлення, відправлення цього наказу засобами поштового зв'язку чи іншим способом не здійснювалось. Про дійсне існування такого наказу позивачу стало відомо після надходження відповіді від АТ «Укрзалізниця» 27 жовтня 2023 року на його особисту заяву з долученими копіями документів, у тому числі і оскаржуваного наказу. В подальшому наказом № 30 жовтня 2023 року № 2015/ос з 01 листопада 2023 року його звільнено з займаної посади за п.1 ст. 40 КЗпП України. Отже, на думку позивача, про дату обізнаності позивача про порушення його права свідчать, зокрема: копія відповіді від АТ «Укрзалізниця» від 27 жовтня 2023 року на заяву з долученими копіями документів, у тому числі й оскаржуваний наказ (вперше дізналася про наявність та зміст такого наказу) та наказ № 1831/ос від 26 вересня 2023 року про призупинення трудового договору (контракту). Окрім цього, позивача посилається на те, що оскаржуваний наказ видано ще й в період дії карантину, тоді як п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України закріплено, що під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби «Covid-19», строки, визначені ст. 233 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину. Натомість, 30 червня 2023 року карантин скасований, проте позовна заява від 01 грудня 2023 року подана в тримісячний строк з дня отримання оскаржуваного наказу, з огляду що позивача вважає, що ним не пропущений строк звернення до суду із зазначеною позовною заявою. Також позивача зазначає, що колективні звернення підтверджують необізнаність працівників з питаннями трудових відносин та відсутність у них документів, що безпосередньо їх стосуються, у тому числі і оскаржуваного наказу, яким призупинено дію трудового договору, а направлення електронний листків розрахунку по заробітній платі не можуть свідчити про ознайомлення працівника зі змістом оскаржуваного наказу, як і не може свідчити про пропуск строків позовної давності позивачем. Також загальновідомою обставиною є те, що АТ «Укрзалізниця» ні на день не зупиняло свою роботу, а отже не існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника виконувати її, чим спростовуються тому доводи відповідача про законність наказу про призупинення дії трудового договору. Посилання відповідача на неможливість забезпечити позивача роботою та неможливість перевести на іншу роботу не підтверджено жодними доказами. Незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати та отримувати заробітну плату, тому на відповідача покладено обов'язок відшкодувати середню заробітну плату за час дії незаконного наказу, а отже доводи відповідача щодо покладення обов'язку на державу, що здійснює збройну агресію, в даному випадку є безпідставними. При обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку представник позивача вважає, що слід застосовувати положення ч. 2 ст. 235 КЗпП України за аналогією закону, посилаючись на ч. 9 ст. 10 ЦПК України. (а.с. 1-12 том № 2).
05 лютого 2024 року від представника відповідача АТ «Укрзалізниця» Киливніка Р.С. надійшли заперечення на відповідь на відзив, де на спростування доводів позивача наведені міркування про помилкове застосування позивачем норми матеріального закону ст. 233 КЗпП України та поширення на спірні правовідносини норми в редакції Закону на час звернення із позовом, а не на час видання спірного наказу, у зв'язку з чим представник відповідача наполягав на застосуванні наслідків пропуску строку звернення з позовом до суду. Оскільки строк звернення до суду почався з 22 липня 2022 року, а саме з дати складання позивачем заяви з проханням поновити дію його призупиненого договору. Закінчився цей строк через три місяці, тобто в жовтні 2022 року, і відповідно до п. 1 Глави ХІХ КЗпП України був продовжений на період дії карантину до 30 червня 2023 року. Таким чином, звернутися до суду з позовом у цій справі позивач мала право до 24:00 год. 30 червня 2023 року, натомість позовна заява складена 01 грудня 2023 року. Представник відповідача також посилається на те, що відсутність окремої для позивача причини неможливості виконання роботи не є підставою вважати призупинення дії договору необґрунтованим або невиправданим. Для перевірки законності призупинення дії трудового договору необхідним і достатнім є встановлення факту того, чи мав місце вплив військової (збройної) агресії на діяльність роботодавця, чи такого впливу роботодавець не зазнав. Більш того, представник відповідача посилається на те, що норма ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не містить гіпотези у її складі про необхідність встановлення факту неможливості дистанційної форми роботи, скорочення тривалості робочого часу або неможливості переведення на іншу роботу як передумови видання наказу про призупинення дії трудового договору. Представник відповідача вказував на безпідставність застосування ч. 2 ст. 235 КЗпП України до спірних правовідносин, оскільки законодавством передбачено право працівника на оскарження наказу про призупинення дії трудового договору, при цьому, право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при скасуванні такого наказу за працівником не передбачене, що свідчить про відсутність права працівника на таку виплату. Крім цього, у відповідності до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України. (а.с. 73-79 том № 2).
04 березня 2024 року позивач подав заяву про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, з тих підстав, що копію оспорюваного наказу позивач фактично отримав та дізнався про підстави та фактичний зміст лише з відповіді АТ «Укрзалізниця» від 27 жовтня 2023 року, тоді як з цим наказом позивача не знайомили, копію не вручали, ні під підпис, ні у будь-який інший спосіб. Крім того, оскаржуваний наказ виданий під час дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби «Covid-19», що скасований 30 червня 2023 року, після чого позивач 01г рудня 2023 року, тобто протягом трьох місяців з дня отримання наказу подав позов. Крім того, на момент видачі оспорюваного наказу, яким призупинено дію трудового договору з позивачем (04 травня 2022 року) ч. 2 ст. 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про працю не обмежувався будь-яким строком.
04 березня 2024 року представник відповідача подав письмові пояснення, а 30 квітня 2024 року заперечення на заяву позивача про поновлення строку звернення до суду, в яких наголошував на відсутності порушень з боку відповідача при винесенні оскаржуваного наказу та відповідність дій ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», наголошуючи на тому, що позивач жодного разу не звертався до відповідача з вимогу надати йому відповідний наказ, проте регулярно звертався із колективними зверненнями, виявляючи повну обізнаність про наявність такого наказу, тому представник позивача вказував на пропуск строку звернення до суду з цим позовом без поважних причин.
Ухвалою Кіровського районного суду від 26 березня 2024 року залишено без задоволення клопотання представника відповідача АТ «Укрзалізниця» Говорової А.І. про зупинення провадження у зазначеній цивільній справі на підставі п. 10 ч. 1 ст. 252 ЦПК України, тобто до закінчення перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у касаційному порядку Другою судовою палатою Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі № 757/17315/22-ц, з підстав того, що в остання не перебуває на розгляді палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду у розумінні вимог ст. 403 ЦПК України (а.с. 29, 30-31 том № 1).
Позивач та представник позивача в судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі та наполягали на його задоволенні з наведених у ньому підстав.
Представник відповідача в режимі відеоконференції заперечував проти задоволення позову з наведених у заявах по суті справи підстав.
Суд, заслухавши думку позивача та представників сторін, розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані докази як окремо, так і в їх сукупності, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що з 23 жовтня 2014 року ОСОБА_1 працював на посаді ревізора відділу внутрішнього аудиту та контролю за дотриманням податкового законодавства служби контролю та внутрішнього аудиту ДП «Придніпровська залізниця» на час відсутності основного працівника.
06 травня 2015 року позивач переведений ревізором відділу з контролю за фінансово-господарською діяльністю структурних підрозділів служби контролю та внутрішнього аудиту ДП «Придніпровська залізниця», що з 01 грудня 2015 року реорганізовано шляхом злиття у ПАТ «Українська залізниця» та утворено регіональну філію «Придніпровська залізниця».
01 грудня 2016 року позивач переведений на посаду ревізора відділу внутрішнього аудиту управління аудиту та контролю регіональної філії «Придніпровська залізниця» Департаменту аудиту та контролю ПАТ «Українська залізниця».
Наказом № 2014/ос від 18 серпня 2017 року позивач з 21 серпня 2017 року переведений на посаду ревізора відділу внутрішнього аудиту управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Придніпровська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Українська залізниця» (з 31 жовтня 2018 року «АТ Укрзалізниця»), що підтверджується відповідними наказами та трудовою книжкою, долученою до матеріалів справи в копії (т.1 а.с.13-19).
Згідно підпункту 4.1.1 пункту 4.1 Регламенту організації та проведення внутрішнього аудиту та контролю в ПАТ «Укрзалізниця», введеного в дію наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 26.06.2018 №401, поточні аудити здійснюються на підставі піврічних планів проведення аудиту, а також за окремим дорученням голови правління Товариства (том 1 а.с. 179-192).
Наказом №Ц-42/6-В від 24 лютого 2024 року для працівників апарату управління АТ «Укрзалізниця» встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до відміни, чого було складено Акт простою від 24 лютого 2022 року, згідно якого з 24 лютого 2022 року зупинена робота структурних підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця», які не виконують критично важливі задачі (а.с. 27-28, 29 том № 1).
Згідно витягу з наказу АТ «Укрзалізниця» від 24 березня 2022 року № Ц-42/12-В внесено зміни до додатку 1 наказу від 24.02.2022 № Ц-42/6-В «Про запровадження режиму простою». Згідно додатку 1 до наказу від 24 лютого 2022 року №Ц-42/6-В (в редакції наказу від 24 березня 2022 року №Ц-42/12-В) ОСОБА_1 встановлено режим простою 24.02.2022-28.02.2022, 01.03.2022-31.03.2022 (т.1 а.с. 30, 31).
Згідно витягу з наказу АТ «Укрзалізниця» від 11.07.2022 № Ц-42/38-В внесено зміни до додатку 1 наказу від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В «Про запровадження режиму простою». Згідно додатку 1 до наказу від 24.02.2022 №Ц-42/6-В (в редакції наказу від 24.03.2022 №Ц-42/38) ОСОБА_1 встановлено режим простою 24.02.2022-28.02.2022, 01.03.2022-31.03.2022, 01.04.2022-30.04.2022, 01.05.2022-09.05.2022 (т.1 .с. 34-35).
Згідно даних наказу Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 04 травня 2022 року № 483/ос у зв'язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв'язку з втратою через військову агресію Російської Федерації проти України можливості повноцінно організовувати процеси діяльності Товариства, та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 воєнного стану, керуючись статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та іншими нормами законодавчих актів з 06 травня 2022 року призупинено простій, введений наказом № Ц-42/6 від 24 лютого 2022 року та з 06 травня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинено дію трудових договорів з працівниками, зазначеними в Додатку №1. Витяг даного Додатку містить прізвище ОСОБА_1 (том 1 а.с. 32-33, 204-205, 206-209).
Позивачем ОСОБА_1 22 липня 2022 року та 23 січня 2023 року на ім'я голови правління АТ «Українська залізниця» подавалася заява з вимогою поновити дію її трудового договору (трудових правовідносин) у зв'язку із можливістю виконувати роботу. У заяві ОСОБА_1 зазначив, що з 24 лютого 2022 року постійно перебуває в м. Дніпро, де не ведуться активні бойові дії (т.1 а.с. 198-199).
Окрім цього, у травні, липні та серпні 2023 року колектив управління внутрішнього аудиту та контролю РФ «Придніпровська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця» на адресу голови правління АТ «Укрзалізниця» та голови наглядової ради АТ «Укрзалізниця» спрямовувалося колективне звернення, серед підписантів яких був і позивач, які повідомили про готовність приступити до роботи та просили поновити з ними дії трудових договорів (трудових відносин) (т.1 а.с. 36-98).
Також з листом від 06 липня 2023 року Профспілка залізничників і транспортних будівельників України звернулась до голови правління АТ «Укрзалізниця» з приводу поновлення дії трудових договорів з працівниками управління та повідомила про наявність судової практики, пов'язаної зі скасуванням наказів про призупинення дії трудових договорів на підставі того, що головною умовою припинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника виконати її.
Наказом (розпорядженням) № 2015/ос від 30 жовтня 2023 року про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 01 листопада 2023 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату (т.1 а.с.20 ).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який в подальшому продовжено.
Згідно з пунктом 3 Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Відповідно до п.п. 5 п. 1 ст. 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану.
З огляду на вищевикладене, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (станом на момент видачі оскаржуваного наказу) призупинення дії трудового договору це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Таким чином, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.
Водночас, як випливає з аналізу положень ч. 1 ст. 13 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» таке право роботодавця щодо призупинення трудового договору з працівником настає за певних умов, зокрема, абсолютна неможливість через збройну агресію роботодавцем надати роботу, а працівником виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.
Отже, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.
Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, в свою чергу, працівник не може виконати роботу. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору може свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
За умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.
Згідно з ч. 2 ст. 13 згаданого Закону призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням), в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов'язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім'я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.
Законодавець прямо передбачив, що призупинення дії трудового договору може відбуватись не тільки за умов повного призупинення діяльності роботодавця та у випадку неможливості виконання роботи всіма працівниками, а лише у випадку неможливості внаслідок військової агресії проти України надання певної роботи та виконання роботи конкретними працівниками.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23) зроблено висновок, що «Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв'язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою. Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо».
Так, Міністерство економіки України розмістило на сайті міністерства коментар до Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", зокрема і коментар до статі 13 вказаного Закону. При цьому вважають, що зв'язку з призупиненням дії трудового договору працівник звільняється від обов'язку виконувати роботу, визначену трудовим договором, а роботодавець звільняється від обов'язку забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи. Головною умовою для призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин, а також виконання інших обов'язків, передбачених трудовим договором.
У цій справі установлено та не заперечувалося стороною відповідача, що АТ «Укрзалізниця» не зупиняло свою роботу, враховуючи мету та характер діяльності товариства.
Оцінивши в сукупності надані сторонами докази, оцінивши доводи позивача на обґрунтування позову, доводи відповідача щодо заперечення проти позову, враховуючи специфіку діяльності відповідача, а також функціональні обов'язки позивача, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено законність та обґрунтованість наказу АТ «Укрзалізниця» від 04 травня 2022 року № 483/ос в частині, що стосується старшого ревізора ОСОБА_4 про призупинення дії трудового договору. Зокрема, не доведено, що на час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором (посадовою інструкцією). Тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її.
Отже, відповідачем не було надано доказів на підтвердження існування, передбачених статтею 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" підстав для тимчасового призупинення дії трудового договору, а саме неможливість надати позивачу роботу в товаристві.
Згідно пункту 1.1. Положення про Департамент внутрішнього аудиту та контролю, затвердженого рішенням наглядової ради АТ «Укрзалізниця» від 7-9 жовтня 2020 року, Департамент внутрішнього аудиту та контролю є структурним підрозділом «акціонерного товариства «Українська залізниця» та підпорядковується наглядовій раді (комітету з аудиту) Товариства. Департамент виконує функції підрозділу/служби внутрішнього аудиту Товариства (п.1.2 Положення про Департамент). Ціллю Департаменту є надання незалежних, об'єктивних аудиторських послуг, спрямованих на збільшення вартості Товариства та вдосконалення його діяльності і процесів. Відповідно до п.4.2 вказаного Положення обсяг діяльності Департаменту включає, зокрема, оцінку стану збереження активів та, за необхідності, перевірку наявності таких активів, включаючи ефективність та результативність використання ресурсів (пп.4.2.3).
Отже, Департамент внутрішнього аудиту та контролю надає аудиторські послуги згідно затверджених наглядовою радою (комітетом з аудиту) планів внутрішніх аудитів.
Оцінивши в сукупності подані сторонами докази, суд приходить до висновку, що під час розгляду справи не знайшов свого підтвердження той факт, що відповідач позбавлений можливості надати роботу позивачу, зокрема і в тому числі хоча б частково, дистанційно або застосувати інший механізм - встановлення скороченої тривалості робочого часу, дня, тижня чи продовження застосування простою, переведення на іншу роботу, яку здатен виконувати позивач відповідної до своєї кваліфікації та досвіду роботи.
Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору можуть свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права. Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.
Аналогічні висновки зазначено у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2023 року у справі №754/5488/22 (провадження №61-6588св23).
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини ,на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Наведені представником відповідача обставини змін в організації виробництва і праці, організаційній структурі та скорочення штату працівників офісу з безпеки АТ «Укрзалізниця», призупинення роботи працівників апарату управління АТ «Укрзалізниця», пошкодження залізничної інфраструктури, втрати майна, не підтверджують наявність передбачених законом підстав для призупинення з позивачем дії трудового договору, яка здійснювала свою трудову діяльність у місті Дніпрі, де не проводилися активі бойові дії.
Посилання АТ «Укрзалізниця» на неможливість надати позивачу роботу, оскільки обсяги господарської діяльності АТ «Укрзалізниця» у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України критично зменшилися, що підтверджується консолідованими фінансово-економічними показниками за 1 квартал 2022 року, на підтвердження чого надано лист Департаменту економіки, планування та бюджетування АТ «Укрзалізниця» №ЦФЕ-7/477 від 16.09.2022 (т.1 а.с.118, 119121-131), а також на ту обставину, що призупинення дії трудового договору з позивачем відбулось внаслідок втрати відповідачем можливості повноцінно організовувати процеси діяльності Товариства (як слідує з оскаржуваного наказу) та відсутності у нього роботи для позивача яку б можна було виконувати (лист від 07.11.2022 № АЦСК-07/59, яким підтверджується, що Наглядовою радою не затверджувались Плани внутрішніх аудитів на 2022 рік), що виключає можливість виконання позивачем роботи є безпідставними та необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не був ініціатором призупинення із відповідачем трудового договору, не звертався до відповідача з питанням про те, що він не може виконувати роботу через збройну агресію і тому слід призупинити із ним дію трудового договору, натомість, повідомляі про свою готовність та можливість виконувати трудові функції у м. Дніпрі. Відповідне рішення про призупинення дії трудового договору ініціював та прийняв роботодавець.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що наказ АТ «Укрзалізниця» №483/ос від 04 травня 2022 року в частині призупинення дії трудового договору з ревізором ОСОБА_1 необхідно визнати протиправним та скасувати.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.
Середній заробіток за ч. 2 ст. 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19.
Таким чином, суд керуючись ч. 1 ст. 10 ЦПК України та принципом верховенства права, з метою відновлення порушених трудових прав працівника, застосовує за аналогією закону, що передбачено ч. 9 ст. 10 ЦПК України, положення ч. 2 ст. 235 КЗпП України, якою передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року по справі №761/36220/17 (провадження №61-3100св20) дійшов висновків про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов'язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця. Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором. Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов'язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року по справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) дійшла висновку, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію. Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який вчинив неправомірні дії по відношенню до працівника, що позбавили його можливості виконувати трудові функції та отримувати заробітну плату за виконану роботу. Тому за цей час працівник, права якого було порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.
Дійсно, у КЗпП України відсутня пряма норма права, яка б у даній ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України* найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України, на обґрунтованості застосування якої у подібних правовідносинах наголосив Верховний Суд у своїй постанові від 14 лютого 2024 року у справі №757/17315/22-ц.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 р. №100.
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді.
Відповідно до абзацу шостого пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається із розрахункового періоду.
Період простою не є відпрацьованим періодом, а тому виключається із розрахунку середньоденної зарплати за останні 2 календарні місяці роботи.
Як вбачається із наданих позивачем розрахунків заробітної плати за січень 2022 року, позивачу нарахована заробітна плата у розмірі 17484,70 грн., що підтверджується довідкою про доходи № 388 від 29 вересня 2023 (а.с. 107 том № 1). Згідно офіційних даних калькулятора робочих днів в Україні у січні 2022 року було 19 робочих днів, що узгоджується з даними довідки відповідача №402 від 11 жовтня 2023 року про відпрацьовані позивачем дні, а тому у відповідності з Постановою Кабміну № 100 суд приймає до уваги при розрахунку саме цю кількістю робочих днів.
Згідно з розрахунком заробітної плати за лютий 2022 року, позивачу нарахована заробітна плата у розмірі 13711,70 грн. за фактично відпрацьовані 17 робочих днів, що підтверджується довідкою про доходи № 388 від 29 вересня 2023 року та розрахунковим листком за лютий 2022 року (а. с. 107, 193 том № 1 ).
Таким чином, сукупний розмір заробітної плати за 2 місяці, який береться судом для обчислення заробітної плати складає 37 611,99 грн. (12 638,49 грн. + 24 973,51 грн.). У січні 2022 року позивачем було відпрацьовано 19 дні, у лютому 2022 року - 17.
Отже, сума середньої заробітної плати становить 31 196,40 грн./ 36днів = 866,57 грн.
В той же час, відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів (пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»).
Враховуючи, викладене з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня призупинення дії трудового договору, тобто з 04 травня 2022 року по 04 травня 2023 року, у розмірі 227040,47 грн., з розрахунку 1 016,54 грн. х 262 робочих дні.
Суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення середнього заробітку за період більший ніж один рік, оскільки значна тривалість періоду зумовлена зверненням позивача до суду за захистом свого права на оплату праці більш ніж через один рік з часу винесення спірного наказу, хоч би і строк звернення до суду не сплив або був би поновлений, тому врешті вимог про стягнення середнього заробітку належить відмовити.
Доводи відповідача про взяття до розрахунку довідки № 474 від 12 грудня 2023 року (т.1 а.с.193) суд відхиляє, оскільки такий розрахунок не відповідає вимогам Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 р. №100, тому що до розрахунку включений лише лютий 2022 року та березень 2022 року, в якому жодного дня не відпрацьовано, а також сума заробітної плати за лютий в розмірі 1633,81 грн. не відповідає сумі отриманого заробітку згідно наданої відповідачем довідки про доходи № 388 від 29 вересня 2023 року (т.1 а.с.107), де вказані усі суми заробітку, з яких справлялися податки і збори, у зв'язку з чим саме ця сума взята судом до уваги при обчисленні середньомісячного заробітку.
Також суд не приймає до уваги припущення представника відповідача про оплату простою у разі, якщо б не був запроваджений режим призупинення трудового договору, оскільки такі обставини жодними доказами не доведені і є припущеннями, а фактично встановлено, що жодних виплат з часу винесення оспорюваного наказу 04 травня 2022 року позивачці не здійснювалось. При цьому, період простою згідно п. 2 Порядку не приймається до розрахунку, а у разі виплати часткового заробітної плати ця сума була б вирахувана і з загальної суми стягнення.
Щодо стягнення з відповідача інших виплат за період дії наказу, суд зазначає, що інших виплат позивачу не виплачувалось, доказів таких виплат позивачем не надавалось і наявність таких не доведена, тому в цій частині позову належить відмовити.
Стосовно строків звернення до суду з цим позовом суд виходить з наступного.
Відповідно до абз. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 № 17-рп/2010 одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Відповідно до ч. та ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 233 КЗпП України (в редакції з 19 липня 2022 року) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Так, зміни у ст. 233 КЗпП України, які ввели обмеження строку звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, були передбачені Законом України «Про внесення змін до деяких актів України щодо оптимізації трудових відносин», який був прийнятий 01.07.2022, а чинності набрав 19.07.2022.
Згідно з п. п. 5.4 п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.
За загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило повинно надавати визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію лише на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закон України № 2352-IX від 01.07.2022 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.
Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.99 № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.
Таким чином, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.
При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення з позовом до суду не залежить від того, коли було фактично пред'явлено позов.
За таких умов підстав для застосування змін, внесених згідно з Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 до приписів ст. 233 КЗпП України, які набрали чинності з 19.07.2022, немає, тому на позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку поширюється дія норми ч.2 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року), відповідно до яких у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, а тому суд відхиляє доводи відповідача про пропуск строку звернення до суду з позовом з цими вимогами.
Крім того, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023.
Отже, карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 № 651).
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22, від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 02.08.2023 у справі № 380/17776/22, від 17.08.2023 у справі № 380/14039/22.
Відповідно до ч.1 ст. 234 КЗпП України (в редакції з 19 липня 2022 року) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Як видно з матеріалів справи позовна заява фактично подана через канцелярію суду 01 грудня 2023 року, (т1 а.с.1), тоді як тримісячний строк звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу від 04 травня 2022 року № 483/ос та додатку до нього стосовно ОСОБА_1 , з урахуванням наведених вище вимог «Прикінцевих положень» КЗпП України та Постанов Кабміну розпочався з 01 липня 2023 року та закінчився 01 жовтня 2023 року.
Разом з тим, суд приймає до уваги подану заяву позивачем про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, період на який пропущено строк (2 місяці), а також те, що фактично копію оскаржуваного наказу відповідач направив позивачу на його заяву від 26 вересня 2023 року за супровідним листом від 17 жовтня 2023 року, що останній отримав лише 27 жовтня 2023 року, обставини чого визнані представником відповідача в судовому засіданні (т.1 а.с.99-100,103-104), тоді як з часу винесення оскаржуваного наказу відповідач у жодний спосіб так і не направляв такий наказ до відома працівника, тому суд вважає за можливе поновити строк звернення до суду з вимогами про визнання незаконним та скасування наказу від 04 травня 2022 року.
Доводи представника відповідача про те, що строк звернення до суду пропущений без поважних причин, оскільки позивач з часу запровадження призупинення трудового договору про це знав з розрахункових листів і навіть 22 липня 2022 року звертався з заявою про поновлення дії трудового договору, суд відхиляє, оскільки жодних належних та допустимих та достатніх доказів відповідно до ст. ст. 77, 78, 80 ЦПК України того в який конкретно спосіб і коли саме (число, місяць, рік) позивач повідомлялася саме про винесений наказ та його зміст відповідачем не надано.
При цьому, суд враховує вимоги ч. 2 ст.13 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу) про те, що про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб, проте в судовому засіданні відповідачем не надано доказів повідомлення у конкретну календарну дату, у конкретний спосіб позивача про винесений наказ та зміст і підстави його прийняття, а поданий суду лист від 13 грудня 2023 року за вих. № ЦПК-22/1862 (т.1 а.с.141) про проведення повідомлення працівників Департаменту внутрішнього аудиту та контролю альтернативним способами з застосуванням особистих засобів електронних комунікацій, в тому числі здійсненням телефонних дзвінків, містить лише узагальнюючу інформацію, проте не містить конкретних працівників, не містить визначених конкретних способів повідомлення кожного працівника, в тому числі позивача, а відповідачем не надано доказів направлення відповідного повідомлення на електронну пошту позивача, як і не надані суду телефонограми, оформлені та зареєстровані у відповідному порядку про сповіщення конкретного працівника на конкретний номер телефону та в конкретний час, день, місяць, рік.
Також суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на отримання позивачем щомісяця розрахункових листів, згідно яких заробітна плата не нараховувалась і в графі 816 вказано «Призупин. дії труд. договору», оскільки вказані обставини не тільки не підтверджують належне повідомлення позивача про винесення оскаржуваного наказу та його зміст і підстави, але і свідчать про те, що відповідач, маючи відповідні дані електронної пошти та електронного зв'язку з позивачем, вимоги ч.2 ст. 13 вказаного вище Закону № 2136-ІХ від 15 березня 2022 року (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не виконав та ні копії оскаржуваного наказу, ні повідомлення про його винесення позивачу не направляв.
При цьому, суд зауважує, що у трудових правовідносинах працівник є більш вразливою стороною, тим більш в період, коли в країні запроваджений військовий стан, у зв'язку з чим законодавець покладає саме на роботодавця тягар належного повідомлення, роз'яснення, ознайомлення, доведення до відома, тощо з м етою захисту конституційного права на працю і її оплату.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 430 ЦПК України належить допустити негайне виконання рішення суду про стягнення середнього заробітку за один місць.
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України. За змістом ч. 1, 2 наведеної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 6 наведено статті передбачено, що якщо позивача, на користь якого ухвалено судове рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то з відповідача на користь позивача слід стягнути 2270,42 грн. за вимогу майнового характеру та 1073,60 грн. за вимогу немайнового характеру, загальною сумою 3344,02 грн.
Керуючись ст. ст. ст.ст. 4, 12, 13, 78-81, 89, 141, 263-265, 274, 279, 430 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу в частині дії трудового договору та стягнення суми заробітної плати та інших виплат - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ Акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 04 травня 2022 року №483/ос в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 .
Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за період з 04 травня 2022 року по 04 травня 2023 року в розмірі 227040,47 грн. (двісті двадцять сім тисяч сорок гривень 47 коп.).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Допустити негайне виконання судового рішення в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 2270,42 (дві тисячі двісті сімдесят гривень 42 коп.) та на користь держави - 1073,60 грн. (одну тисячу сімдесят три гривні 60 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене і підписане 19 липня 2024 року.
Суддя О.В. Колесніченко