Унікальний номер справи 756/7587/23
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/11613/2024
Головуючий у суді першої інстанції Н. О. Яценко
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
10 липня 2024 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Авєлін А. О.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Більшина Світлана Василівна
відповідач ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 березня 2024 року, ухвалене у складі судді Яценко Н. О., в приміщенні Оболонського районного суду м. Києва,
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Більшиної С. В., ОСОБА_2 , про визнання незаконною та скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 14 червня 2023 року звернулась до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на наступне спадкове майно: квартиру АДРЕСА_1 ), гаражний бокс № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 в КБУГ «Луговий-2», який розташований у АДРЕСА_2, земельну ділянку, площею 0,0986 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3. Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Більшиної С. В. від 14 червня 2023 року № 44/02-31 відмовлено у вчинені нотаріальної дії, через те, що був пропущений 6-ти місячний строк на прийняття спадщини та не було надано правовстановлюючі документи для прийняття спадщини.
Позивач зазначила у позові, що від 28 лютого 2022 року була прийнята постанова Кабінету Міністрів України № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», п. 3 якої було встановлено, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини. Із заявою про прийняття спадщини позивач звернулась в межах встановленого на період дії військового стану 10-ти місячного строку на прийняття спадщини, враховуючи, що в подальшому, була прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 09 травня 2023 року № 469 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату, державної реєстрації та функціонування державних електронних інформаційних ресурсів в умовах воєнного стану», якою п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 було скасовано, що набула чинності 23 травня 2023 року, а в цій частині скасування десятимісячного строку на прийняття спадщини набувало чинності лише 19 червня 2023 року. Станом на дату подання нею заяви про прийняття спадщини діяв десятимісячний строк на подання заяви на її прийняття. 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/22 на всій території України був введений військовий стан, та враховуючи, що перебування на території України, у тому числі й на території м. Києва було, та залишається небезпечним, спочатку позивач встала на облік, як вимушено-переміщена особа у Київський області, а в подальшому попросила тимчасовий захист на території Румунії. 13 квітня 2023 року позивач повернулась на територію України, з метою прийняття спадщини у межах встановленого десятимісячного строку. Проте до виїзду на територію Румунії стан здоров'я позивача суттєво погіршився, оскільки має ряд хронічних захворювань, цукровий діабет середнього ступеня важкості, початкову катаракту обох очей, хронічну судинну недостатність, гіпертонічну хворобу 3 ступеня, із високим рівнем ризику, діабетичну периферичну сенсорну полінейропатію нижніх кінцівок, тощо. Ураховуючи хворобливий стан здоров'я позивача було госпіталізовано до медичного закладу із 03.11.2022 по 17.11.2022, потім виписано із лікарні та направлено на реабілітаційне лікування в санаторій «Березовий гай» курорту Миргород, де перебувала вона на лікуванні із 18.11.2022 по 11.12.2022.
Щодо відсутності правоустановчих документів позивач зазначила, що такі документи надаються під час видачі свідоцтва про право на спадщину, також із постанови про відмову у вчинені нотаріальної дії, у померлого була наявна дружина, про існування якої позивачу не було відомо, враховуючи вказане ОСОБА_2 зберігає оригінали правоустановлючих документів необхідних для оформлення спадщини, які підтверджують право власності померлого на спадкове майно, відсутність яких стала однією із підстав для відмови у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину, оскільки ОСОБА_2 не надає позивачу доступу до цих документів та не надає свою письмову згоду про незаперечення прийняття позивачем спадщини нею, як донькою померлого батька.
З урахуванням зазначених обставин позивач просила суд визнати незаконною та скасувати відмову приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Більшиної С. О. у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом, оформлену постановою про відмову у вчинені нотаріальної дії від 14 червня 2023 року № 44/02-31, спадкова справа № 26/2022, яка була відкрита після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та визначити ОСОБА_1 додатковий строк на подачу заяви про прийняття спадщини за законом після смерті батька, ОСОБА_5 , у спадковій справі № 26/2022.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Більшиної С. В., ОСОБА_2 про визнання незаконною та скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та визначення додаткового строку для прийняття спадщини задоволено частково. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк на подання заяви на прийняття спадщини за законом після смерті батька, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , терміном 1 місяць. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, яким визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання нею заяви про прийняття спадщини, ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, помилкову оцінку зібраних по справі доказів, просить рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування зазначено, що частково задовольняючи позовні вимоги про визначення додаткового строку для подання заяви на прийняття спадщини за законом, суд першої інстанції не врахував доводи відповідачів, викладені у відзивах на позовну заяву, а саме: відсутність доказів на підтвердження важкого стану здоров'я позивача, який би перешкоджав їй у своєчасній реалізації спадкових прав, а також відутність можливості направити заяву на прийняття спадщини засобами поштового зв'язку. Вказано, що судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадковго майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існуввання заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями щодо того, хто прийматиме спадок, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.
При вирішенні даного спору судом не було враховано правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 25.01.2023 та не зазначено мотиви його незастосування.
Уважає, що суд формально підійшов до вирішення даного спору, не дослідив зібрані по справі докази та не встановив пов'язані з ними обставинами, що входили до предмета доказування і порушив один з основоположних принципів правосуддя, сфорований Європейським судом з прав людини у рішенні по справі «Де Куббер проти Бельгії» від 26.10.1984 - «має не лише здійснюватися правосуддя, ще має бути видно, що воно здійснюється».
У судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Кучеренко Н. В. підтримала апеляційну скаргу, просить її задовольнити з викладених підстав.
Позивач ОСОБА_1 заперечувала проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду в оскаржуваній частині є обрунтованим і законним.
Відповідач приватний нотаріус КМНО Більшина С. В. належним чином повідомлялася про час та дату розгляду справи, у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилася. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від приватного нотаріуса не надходило.
Суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності приватного нотаріуса з урахуванням вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, оскільки її неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача - адвоката Кучеренко Н. В. та позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом встановлено, що 29.05.2023 року ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини після смерті батька до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Більшиної С. В. (а.с. 67, т.1) 14 червня 2023 року вона звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Більшиної С. В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на наступне спадкове майно:
- квартиру АДРЕСА_1 );
- гаражний бокс № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 в КБУГ «Луговий-2», який розташований у АДРЕСА_2;
- земельну ділянку, площею 0,0986 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3.
Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Більшиної С. В. від 14 червня 2023 року № 44/02-31 відмовлено у вчинені нотаріальної дії, через пропуск ОСОБА_1 шестимісячного строку на прийняття спадщини та ненадання правовстановлюючих документів для прийняття спадщини.
Звертаючись до суду із вимогою щодо визначення додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті батька, ОСОБА_1 посилалась на те, що станом на дату подання заяви про прийняття спадщини діяв десятимісячний строк на подання заяви на її прийняття, встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану». Також позивач посилалсь на її перебування за межами України у зв'язку із війсковою агресією Російської Федерації проти України та перебування тривалий час у лікарні через важкий стан здоров'я.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визначення позивачу додаткового строку для подання заяви на прийняття спадщини суд врахував, що позивач з 26.12.2022 по 13.04.2023 перебувала на території Румунії, враховуючи введений військовий стан на всій території України від 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/22, суд взяв до уваги також те, що ОСОБА_1 має проблеми зі здоров'ям через що перебувала в лікарні з 03.11.2022 по 17.11.2022 та на реабілітаційному лікуванні в санаторії «Березовий гай» курорту Миргород з 18.11.2022 по 11.12.2022, а тому визнав поважними причини пропуску строку на подання заяви на прийняття спадщини за законом після смерті батька заявника.
Колелгія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанці з огляду на наступне.
Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до статей1216, 1217 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правиламистатті 1223 ЦК Україниправо на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно достатті 1269 ЦК Україниспадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
У постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320 цс 17 зазначено про те, що право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої 1272ЦК Українипро надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, незнання норм закону, тощо, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку, з урахуванням конкретних фактичних обставин справи, можуть визнаватись, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Статтею 251 ЦК Українивизначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до частини першоїстатті 252 ЦК Українистрок визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Частиною першоюстатті 253 ЦК Українивизначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до частин першої, другої статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач із заявою про прийняття спадщини звернулася до нотаріуса 29.05.2023.
Стосовно впливу запровадження воєнного стану в України як підстави пропуску строку на прийняття спадщини з поважних причин, необхідно зазначити таке.
У частині першій статті 1270 ЦК України вказано, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Але, постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2022 року № 209 «Деякі питання державної реєстрації в умовах воєнного стану та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164» вказану постанову («Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану») доповнено, зокрема, пунктом 3 про те, що на час дії воєнного стану перебіг строку для прийняття спадщини зупиняється.
Пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 був змінений постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2022 року № 719, де вказано, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини.
Пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 виключено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09 травня 2023 року № 469.
Отже, в період із 06 березня 2022 року до 24 червня 2022 року позивач керувалася тим, що перебіг визначеного частиною першою статті 1270 ЦК України строку для прийняття спадщини зупинявся на час дії воєнного стану, а з 25 червня 2022 року - цей строк продовжений із шести до десяти місяців з часу відкриття спадщини.
Батько позивача ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому з урахуванням змін в законодавстві стосовно строку на прийняття спадщини (в тому числі зупинення перебігу цього строку) ОСОБА_1 мала звернутися із заявою про прийняття спадщини до 21 липня 2023 року (шість місяців з 20 вересня 2022 року + чотири місяці), позивач звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини 29.05.2023, тобто протягом 8 місяців, відповідно протягом 10 місяців визначених вищезазначеною постановою Кабінета Міністрів України.
Колегія суддів, з урахування зазначеного дійшла висновку, що позивач із заявою про прийняття спадщини звернулася до нотаріуса з пропуском шестимісячного строку, встановленого законом, проте у межах десятимісячного строку, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», яка була чинна на час подання позивачем заяви на прийняття спадщини.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що наведені позивачем обставини є поважними причинами пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, оскільки пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Визначення поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, входить до предмета доказування в справі, тобто стосується оцінки доказів на предмет належності, допустимості, достатності доказів.
У частині третійстатті 12 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першоюстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другоїстатті 78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першоюстатті 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ураховуючи викладене, колегія суддів, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшла висновку про те, що обставини пропуску позивачем шестимісячного строку на звернення з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті її батька були пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для неї, як спадкоємця.
Варто зазначити, що наперіод дії воєнного стану в Україні законодавець змінив початковий момент відліку шестимісячного строку на прийняття спадщини, а саме Законом України № 3450-ІХ від 08 листопада 2023 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 20, де зазначено, що в період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та протягом двох років з дня його припинення або скасування у випадку, якщо смерть фізичної особи зареєстрована пізніше ніж через один місяць з дня смерті такої особи або дня, з якого її оголошено померлою, строки, встановлені статтями 1269, 1270, 1271, 1272, 1273, 1276, 1277, 1283, 1298 ЦК України, обчислюються з дня державної реєстрації смерті особи. При цьому часом відкриття спадщини вважається день смерті спадкодавця або день, з якого спадкодавця оголошено померлим, незалежно від часу державної реєстрації смерті.
Зазначено, що положення абзацу першого цього пункту застосовуються також до спадщини, яка відкрилася після введення воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, до набрання чинності Законом України № 3450-ІХ від 08 листопада 2023 року, а також до спадщини, яка відкрилася до введення воєнного стану, строк для прийняття якої не сплив до його введення, за умови, що свідоцтво про право на спадщину не було видано жодному із спадкоємців.
Верховний Суд неодноразово викладав свій висновок про застосування статей 1270, 1272 ЦК України в умовах воєнного стану, зокрема в постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року в справі № 676/47/21, від 21 червня 2023 року в справі № 175/1404/19, від 16 серпня 2023 року в справі № 520/15620/17, від 20 березня 2024 року в справі № 545/1231/23, від 08 квітня 2024 року в справі № 334/2358/23 (провадження № 61-434св24) та інших.
У наведених вище постановах Верховний Суд виснував, що строк на прийняття спадщини є присічним (статті 1270, 1272 ЦК), оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину. Тобто сплив строку «присікає» право на прийняття спадщини. Проте в законі, вочевидь з урахуванням сутності права на прийняття спадщини як майнового, передбачена можливість: за згодою самих спадкоємців, що прийняли спадщину, подати заяву про прийняття спадщини (частина друга статті 1272 ЦК України); для спадкоємця звернутися з позовною вимогою та за наявності поважної причини суд визначає додатковий строк на прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України); законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як «зупинення перебігу строку на прийняття спадщини» та можливості в постанові Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини.
Але, у позивача були правомірні очікування на звернення в десятимісячний строк з заявою на прийняття спадщини в межах строку встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 164 від 28.02.2022 року «Деякі питання нотаріату в умовах военного стану».
Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року № 676/47/21 дійшов висновку, що пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню.
Таким чином, суд апеляційної інстанції належним чином оцінивши доводи позивача щодо поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини після смерті батька, нечіткість норм національного законодавства стосовно строку на прийняття спадщини в період дії воєнного стану, а також на незначний проміжок часу між закінченням строку прийняття спадщини та зверненням позивача до нотаріуса й подачею позову у цій справі, вважає, що наявні підстави для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини на підставі частини третьої статті 1272 ЦК України.
Отже, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивач шестимісячний строк для подання заяви на прийняття спадщини пропустила з поважних причин, пов'язаних з наявністю об'єктивних та істотних труднощів у своєчасному поданні заяви про прийняття спадщини, зокрема перебування позивача у період з 26.12.2022 по 13.04.2023 за кордоном через введений військовий стан на всій території України, перебування в лікарні у період з 03.11.2022 по 17.11.2022 року та на реабілітаційному лікуванні в санаторії «Березовий гай» курорту Миргород з 18.11.2022 по 11.12.2022, тому наявні правові підстави для визначення їй додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини після смерті її батька.
Встановивши з дотриманням процесуальних норм вищевказані об'єктивні обставини, суд правильно застосував положення частини третьої статті 1272 ЦК України.
Принцип «пропорційності» пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання
в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства.
Вжиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, необхідно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17-ц,
від 01 червня 2020 року у справі № 185/777/17.
Враховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявниці в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, суд першої інстанції надав належну правову оцінку наявним у справі доказам та взаємовідносинам сторін, за сукупності яких дійшов обґрунтованого і справедливого висновку про наявність підстав для визначення позивачу додаткового строку для подання заяви на прийняття спадщини після смерті її батька, терміном у один місяць (з дати набрання даним рішенням суду законної сили -10 липня 2024 року).
Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції в цій частині матеріали справи не містять. Таких доказів не додано відповідачем до апеляційної скарги, не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
У кожному конкретному випадку суд повинен ретельно оцінити докази й мотиви заявника, уважно вивчити обставини справи та надати мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
При цьому колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Суд навів у рішенні мотиви з яких вбачав підстави для задоволення позову в частині визначення ОСОБА_1 додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини після смерті її батька. Під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з'ясував обставини справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній його частині є законним та обґрунтованим.
Суд надав належну правову оцінку доводам сторін, висновки суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Оскаржуване судове рішення є достатньо вмотивованими та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення вимог в частині визначення додаткового строку для подання заяви на прийняття спадщини.
Вмотивоване прийняття до уваги судом першої інстанції доводів позивача про наявність поважних причин пропуску строку для подання заяви на прийняття спадщини, що є підставою для визначення заявнику додаткового строку для подання заяви на прийняття спадщини відповідає загальноприйнятим стандартам правосуддя, згідно з якими правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться (рішення ЄСПЛ у справі «Де Куббер проти Бельгії» від 26 жовтня 1984 року), а обґрунтоване рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» від 27 вересня 2001 року).
Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення в частині задоволення позову з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування в оскаржуваній частині з мотивів, викладених у скарзі, апеляційний суд не знаходить.
Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд рішення суду першої інстанції в частині його оскарження залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати відповідача по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 березня 2024 року в частині задоволений позовних вимог про визначення додаткового строку для подання заяви на прийняття спадщини залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 19 липня 2024 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна