16 липня 2024року
м. Київ
справа № 759/59/24
провадження № 51- 3541ск24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 09 січня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 рокустосовно
ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2
ст. 156, ч. 1 ст. 309 ККУкраїни,
встановив:
вироком Святошинського районного суду м. Києва від 09 січня 2024 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від
17 квітня 2024 року, ОСОБА_5 засуджено за: ч. 2 ст. 156 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_5 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 22 серпня
2023 року приблизно о 20:18, перебуваючи в ліфтовій кабіні під'їзду № 11 будинку АДРЕСА_2 , вчинив стосовно малолітньої потерпілої ОСОБА_6 розпусні дії, які виразилися в оголенні його статевого органу та непристойному доторкуванні до нього, намагаючись в такий спосіб викликати у себе сексуальне збудження, чим поставив під загрозу нормальний моральний та психічний розвиток дитини.
Крім того,ОСОБА_5 за невстановлених обставин незаконно, без мети збуту, придбав наркотичний засіб - метадон (фенадон), обіг якого обмежено, який зберігав при собі до часу його виявлення та вилучення працівниками поліції
24 серпня 2023 року.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, порушує питання про зміну судових рішень у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість. Просить звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України.
Свої вимоги захисник мотивує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при призначенні ОСОБА_5 покарання не врахували в повній мірі обставин, які його пом'якшують, даних про його особу, зокрема, стан здоров'я, відсутність у потерпілої будь-яких претензій, та того, що він на стадії досудового розслідування активно сприяв розкриттю кримінальних правопорушень, повністю визнав вину.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 309 КК України в касаційному порядку захисником не оспорюються.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
В касаційній скарзі захисник порушує питання про невідповідність призначеного ОСОБА_5 покарання тяжкості кримінальних правопорушень та його особі внаслідок суворості й безпідставне, на його думку, незастосування положень
ст. 75 КК України.
Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість (ст. 414 КПК України).
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх вищевказаних обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально - вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьоюстатті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як убачається із долученої до касаційної скарги копії вироку, Святошинський районний суд м. Києва засудив ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 309, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
При цьому суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів, відсутність обставин, що обтяжують покарання, дані про його особу, та, належно умотивувавши своє рішення, дотримався принципу співмірності та індивідуалізації покарання, призначив ОСОБА_5 покарання в межах санкцій, передбачених статтями інкримінованих кримінальних правопорушень, водночас не встановив підстав для застосування положень ст. 75 КК України.
Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, захисник ОСОБА_4 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив вирок Святошинського районного суду м. Києва від 09 січня 2024 року змінити, призначивши ОСОБА_5 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України.
Київський апеляційний суд ухвалою від 17 квітня 2024 року апеляційну скаргу захисника залишив без задоволення, вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_5 - без змін. Водночас суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування положень ст.ст. 75, 76 КК України, переконливо мотивувавши своє рішення.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів касаційного суду не вбачає підстав для застосування положень ст. 75 КК України, оскільки наведені у касаційній скарзі захисника обставини вже були враховані судами першої та апеляційної інстанцій.
Інших доводів, які би ставили під сумнів законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, умотивованість їхніх висновків з питання правильності призначеного засудженому покарання та справедливості обраного його заходу примусу захисник у касаційній скарзі не навів.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що обґрунтовані підстави для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_4 відсутні, тому у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
ухвалив:
відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 09 січня 2024 року та ухвалуКиївського апеляційногосуду від 17 квітня 2024 рокустосовно ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3