Справа № 939/1844/24
18 липня 2024 року
Суддя Бородянського районного суду Київської області Міланіч А.М. розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про встановлення юридичного факту перебування неповнолітніх дітей на утриманні та вихованні,
У липні 2024 року ОСОБА_1 в порядку окремого провадження звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, та просив встановити що він (заявник) виховує та утримує малолітнього сина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та її неповнолітню доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування заяви посилався на те, що 16 квітня 2024 року уклав шлюб з матір'ю вказаних дітей ОСОБА_2 та є їх вітчимом, протягом тривалого часу ще до укладення шлюбу вони проживали разом і він повністю виконує обов'язки, притамані батьку щодо виховання та утримання дітей. Крім того, від попереднього шлюбу він (заявник) має доньку ОСОБА_5 , яка проживає з матір'ю, але перебуває на його утриманні.
Починаючи з 2014 року він (заявник) перебуває на військовій службі в лавах ЗСУ.
22 травня 2024 року ним було подано рапорт до військової частини щодо звільнення з військової служби через сімейні обставини та йому було надано відповідь про необхідність подання для цього документів, в тому числі і рішення суду про встановлення факту перебування на утриманні дітей нинішньої дружини.
Встановлення зазначених фактів надасть заявнику можливість реалізувати ряд своїх особистих прав та можливість забезпечення та безперешкодної реалізації вільного розвитку дітей.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі, суддя виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до приписів ст. 315 ЦПК України, судам підвідомчі справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Ч. 6 ст. 294 ЦПК України визначено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (ч.4 ст. 315 ЦПК України).
Аналогічні роз'яснення містить п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», де зазначено, що у тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого суду факту пов'язане із вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті такої заяви, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17, провадження № 61-51сво18, зазначено, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, провадження № 14-567цс18, вказано, що «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів».
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».
Зі змісту заявлених ОСОБА_1 вимог убачається, що в обґрунтування поданої заяви встановлення факту, що має юридичне значення, а саме перебування на його утриманні дітей йому необхідно для звільнення з військової служби відповідно абз. 12 п.п. г) п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» для забезпечення гарантованого захисту багатодітних сімей, зокрема дітей, щодо їх утримання відповідно до абзацу 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також розповсюдження на дітей соціальних пільг, гарантій та компенсацій наданих Закону України «Про соціальний, захист військовослужбовців та членів їх сімей», що є підставою звернення до суду з заявою про встановлення даного факту.
Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками вимога про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні заявника пов'язана з публічно-правовими відносинами заявника з державою щодо права на звільнення з військової служби, тому ця вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тим більше за правилами окремого провадження.
За предметом та можливими правовими наслідками цей потенційний спір може існувати у сфері публічно-правових відносин, а отже, підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства. Заінтересованою особою (відповідачем) у такому спорі є державний орган, до компетенції якого належить звільнення особи від мобілізації.
Таким чином, даний спір не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а тому у відкритті провадження необхідно відмовити.
Керуючись ст.13, 186, 260, 315,261, 353, 354 ЦПК України, -
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про встановлення юридичного факту перебування неповнолітніх дітей на утриманні та вихованні.
Роз'яснити заявнику, що розгляд питання віднесено до юрисдикції адміністративного суду
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду.
СуддяА. Міланіч