Справа № 760/25820/17 Головуючий у суді І інстанції Українець В.В.
Провадження № 22-ц/824/1721/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
17 липня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А.., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 27 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення страхового відшкодування,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним вище позовом.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 19 квітня 2017 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Mitsubishi Colt» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля марки «Mercedes-Benz G 63 AMG» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що їй належить на праві власності.
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Mitsubishi Colt» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» згідно полісу № АК/6356641 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 05 квітня 2017 року та договору добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 97-0101-17-00255 від 05 квітня 2017 року.
19 квітня 2017 року вона звернулась до ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» із заявою про настання страхового випадку, а 21 квітня 2017 року - із заявою про виплату страхового відшкодування.
21 квітня 2017 року її автомобіль було оглянуто залученим відповідачем оцінювачем ТОВ «Незалежна експертна компанія» ОСОБА_3 .
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 23 травня 2017 року ОСОБА_2 визнано винним у зазначеній дорожньо-транспортній пригоді.
06 червня 2017 року представник позивача подав до ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» заяву від 02 червня 2017 року з проханням долучити до матеріалів рахунок-фактуру № Ф-000000183 від 21 квітня 2017 року, складений ТОВ «Автоцентр «ФОРТО», за яким загальна вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 281 770,70 грн, а також просив долучити постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 23 травня 2017 року.
26 липня 2017 року відповідач прийняв рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 76 622,32 грн, що було сплачено шляхом переказу на банківський рахунок ТОВ «Автоцентр «ФОРТО», яке має здійснити відновлювальний ремонт транспортного засобу.
Позивачка не погоджується з сумою виплати у розмірі 76 622 гривні 32 копійки з огляду на наступне.
За результатом проведеного 21 квітня 2017 року огляду пошкодженого автомобіля марки «Mercedes-Benz G 63 AMG» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 оцінювачем ТОВ «Незалежна експертна компанія» ОСОБА_3 було складено ремонтну калькуляцію № 278/У/2017 від 17 липня 2017 року, згідно якої загальна вартість ремонту становить 239 983,07 грн та відповідний звіт.
Розрахунок суми страхового відшкодування від 26 липня 2017 року зроблений з порушенням Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, оскільки співробітник, що проводив оцінку, не оглядав особисто пошкоджений автомобіль, як це передбачено п. 5.1 Методики. Всі запасні частини взяті до розрахунку в ремонтній калькуляції № ДКЦВ-13628 від 21 липня 2017 року не за цінами постачальників вказаних деталей, наявних у системі AUDATEX, а введені вручну. Складена співробітниками відповідача калькуляція не враховує поліпшення, що мав автомобіль на момент дорожньо-транспортної пригоди.
Співробітниками відповідача у своєму розрахунку використано запасну деталь № 463 880 3471 вартістю 20 800,00 грн, проте на автомобілі були встановлені та пошкоджені внаслідок дорожньо-транспортної пригоди деталі фірми Brabus:
-№ 463 410 00 вартістю 2011 євро 11 євроцентів;
-№ 463 415 00 вартістю 473 євро 62 євроцентів.
Крім того, при визначенні суми страхового відшкодування співробітниками страховика безпідставно застосовано фізичний знос транспортного засобу.
Страховиком було безпідставно занижено ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну, оскільки в страховому акті ліміт вказаний у розмірі 100 000,00 грн та застосована франшиза у сумі 500,00 грн. Разом з тим, це суперечить договору добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 97-0101-17-00255 від 05 квітня 2017 року, яким страхову суму збільшено до 200 000,00 грн та передбачено покриття франшизи у сумі 500,00 грн.
Відповідачем сума страхового відшкодування у розмірі 200 000,00 грн мала бути виплачена у строк до 20 липня 2017 року. Разом з тим, грошове зобов'язання було виконано лише частково у сумі 76 622,32 грн та з порушенням строків, визначених чинним законодавством.
Таким чином, станом на 22 листопада 2017 року розмір невиконаного грошового зобов'язання по виплати страхового відшкодування складає 123 377,68 грн.
Після збільшення позовних вимог просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на її користь:
- страхове відшкодування у розмірі 123377 грн 68 копійок;
- пеню за прострочення сплати страхового відшкодування за період з 21 липня 2018 року по 31 серпня 2021 року у розмірі 130 097,03 грн та продовжити її нарахування відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з 31 серпня 2021 року до моменту виконання рішення суду із розрахунку розміру простроченого страхового відшкодування у сумі 123 377,68 грн;
- три проценти річних за період прострочення сплати страхового відшкодування за період з 21 липня 2018 року по 31 серпня 2021 року у розмірі 15 285,45 грн та продовжити їх нарахування відповідно до частини другої статті 625 ЦК України з 01 грудня 2018 року до моменту виконання рішення суду із розрахунку розміру простроченого страхового відшкодування у сумі 123 377,68 грн;
- інфляційні нарахування за період прострочення сплати страхового відшкодування за період з 21 липня 2018 року по 31 липня 2021 року у розмірі 41 835,74 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» 55 548,44 грн страхового відшкодування, пеню в розмірі 7 432,79 грн, інфляційні втрати в сумі 12 748,89 грн, три проценти річних у розмірі 5 191,12 грн та 809,21 грн судового збору.
Задовольняючи частково позов в частині стягнення страхового відшкодування, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до висновку експерта за результатами проведення автотоварознавчої експертизи № 18910/19-54 від 22 січня 2020 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Mercedes-Benz G 63 AMG» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 в результаті пошкодження автомобіля в дорожньо-транспортній пригоді, яка сталась 19 квітня 2017 року, станом на 19 квітня 2017 року, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складала 132 170,76 грн.(т. 2, а.с. 12-18).
Доказів на спростування зазначеного висновку експерта сторонами суду не надано.
За таких обставин, суд першої інстанції вважав за можливе покласти в основу рішення при визначенні розміру майнової шкоди висновок експерта за результатами проведення автотоварознавчої експертизи № 18910/19-54 від 22 січня 2020 року, оскільки при її призначенні експерт був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Судова експертиза проводилась експертом, який має відповідну фахову підготовку. Експерт мав у своєму розпорядженні всі наявні матеріали справи. Висновок судової експертизи кореспондується з іншими доказами по справі.
З розрахунку сторони позивача вбачається, що пеня позивачем нарахована за період з 21 липня 2018 року по 31 серпня 2021 року, тобто поза межами встановленої законом позовної давності в один рік. За таких обставин, до вимоги позивача про стягнення пені підлягає застосування строк позовної давності в один рік на підставі частини другої статті 258 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені із застосуванням частини десятої статті 265 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду має бути чітким та зрозумілим для його виконання. Нарахування пені має мінливий характер і залежить від кількості днів прострочення зобов'язання, а тому при ухваленні рішення неможливо визначити розмір пені, що підлягає сплаті в майбутньому.
Задовольняючи позов в частині стягнення інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України, суд першої інстанції нарахував їх за період з 21 липня 2018 року по 31 серпня 2021 року кількість днів прострочення становить 1138 днів. Отже, сума трьох процентів річних складає 5 191,12 грн (55 548,44 грн х 0,03 = 1666,45 : 365 = 4,57 х 1138 = 5 191,12 грн).
Інфляційні втрати суми боргу у розмірі 55 548,44 грн за цей період становить 12 748,89 грн.
Зміст вимог апеляційної скарги та відзивів на апеляційну скаргу
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач в особі представника - адвоката Биліна Р.Г. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи й неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що визначаючи розмір збитку, заподіяного дорожньо-транспортною пригодою, суд першої інстанції безпідставно надав перевагу Висновку експерта № 18910/19-54 від 22 січня 2020 року, складеному за результатом проведення автотоварознавчої експертизи, що суперечить іншим матеріалам справи, які містили вихідні данні для її проведення.
За результатом проведення автотоварознавчої експертизи, експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Єрмоленко О.О. було складено висновок від 22 січня 2020 року№ 18910/19-54.
Представник позивача наголошував на тому, що не погоджується із висновком експерта. оскільки визначаючи вартість необхідних для ремонту матеріалів (Сс), експерт безпідставно використав для розрахунків вартість стандартної деталі (бампер) та не врахував необхідності заміни вказаних вище складників системи контролю мертвих зон, що призвело до заниження вартості необхідних запасних частин на суму: 67 876,55 грн. Враховуючи що вартість основних запасних частин, автоматично збільшує вартість малозначних деталей, що береться до розрахунку як 2% від вартості основних запасних частин, - загальний розмір невідповідності (заниження) по розділу «Запасні частини», що неврахована у графі «Загальна сума запчастини», вказаній в Ремонтній калькуляції № 18910-19Т від 22 січня 2020 року, яка є додатком до Висновку експерта (том. 2 а.с. 19, зворотна сторона), становить: 69 234,08 грн.
Враховуючи викладене, вартість необхідних для ремонту матеріалів (Сс), що мала бути використана експертом для наступних розрахунків, становить: 251 533,34 грн, проти використаних ним для такого розрахунку - 182 299,26 грн.
182 299,26 грн. + 69 234,08 грн. = 251 533,34 грн.
Питання щодо вказаної розбіжності мали бути поставлені експерту, який викликався до суду, щонайменше п'ять раз, на судові засідання призначені на: 24 лютого 2022 року, 15 вересня 2022 року, 24 січня 2023 року, 11 квітня 2023 року та 27 червня 2023 року. На жодне з вказаних судових засідань експерт Єрмоленко О.О., не з'явився.
Зважаючи на вказані вище суперечності висновку експерта іншим матеріалам справи, що для даного висновку були єдиним джерелом відомостей про пошкоджений транспортний засіб та обсяг пошкоджень, на які представник позивача вказував суду першої інстанції у своїх додаткових пояснення, твердження суду першої інстанції про не надання сторонами доказів на спростування зазначеного висновку експерта, є щонайменше не обґрунтованим, суперечить правовим нормам, встановленим частиною другою статті 89, статтями 110,113, частиною п'ятою статті 263 ЦПК України, та обумовило хибні висновки суду щодо розміру позовних вимог, які підлягають задоволенню.
Не може позивач погодитись і з частковим задоволенням вимог щодо стягнення пені, нарахування якої було обмежено строком в один рік, що обґрунтовано судом строком позовної давності для стягнення пені.
Правовою підставою для позовної вимоги про стягнення пені є пункт 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 № 1961-IV, що передбачає: «За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування(регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня».
Частина друга статті 258 Цивільного кодексу України дійсно встановлює, що зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Проте, позовна давність, відповідно до статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою 23 листопада 2017 року, в межах строку визначеного частиною другою статті 258 ЦК України, не допускаючи порушення строку позовної давності.
В своїй позовній заяві, позивач просив стягнути з відповідача пеню за період прострочення, починаючи з 21 липня 2017 року. В подальшому, зважаючи на тривалий строк розгляду справи та відсутність будь-яких дій відповідача щодо погашення заборгованості, навіть, у частині безпідставно застосованої франшизи, позивач, користуючись своїми правами, лише збільшував розмір позовної вимоги щодо стягнення пені, з вказаних підстав.
Згідно Розрахунку пені відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № І961-ІУ, доданого до Заяви про збільшення розміру позовних вимог по справі № 760/25820/17 від 21 вересня 2021 року, сума пені за період прострочення: з 21 липня 2017 року по 31 серпня 2021 року становила 123 377,68 грн., беручи до уваги, що загальна сума страхового відшкодування, яке мало бути виплачене позивачу, становить: 200 000,00 грн.
Отже, обмеження строку нарахування пені, строком позовної давності, суперечить пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV.
Не може позивач погодитись і з частковим задоволенням вимог щодо стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
В своїй позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача інфляційні нарахування та 3% річних за період прострочення, починаючи з 21 липня 2017 року. В подальшому, з тих же підстав, що й для вимог по пені, позивач лише збільшував розмір вказаних позовних вимог.
Відповідно до Розрахунку інфляційних нарахувань та трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, доданого до заяви про збільшення розміру позовних вимог від 21 вересня 2021 року, позивач наполягав на стягнені інфляційних нарахувань у сумі: 41 835 (сорок одна тисяча вісімсот тридцять п'ять) грн 74 копійки та трьох процентів річних у сумі: 15 285,45 грн, що були нараховані за період з 21 липня 2017 року по 31 серпня 2021 року.
В цій заяві хоч і було допущено описку в прохальній частині позову, при зазначені дати початку спірного періоду, замість вірної дати «21 липня 2017 року» була допущена описка вказана дата «21 липня 2018 року». Разом з тим, позивач ще раз наголошує, що розрахунки усіх сум, на стягненні яких він наполягав, додані до тієї ж Заяви про збільшення розміру позовних вимог від 21 вересня 2021 року були зроблені за період з 21 липня 2017 року по 31 серпня 2021 року. Позивач впродовж більш ніж п'ятирічного строку розгляду справи жодного разу не зменшував своїх позовних вимог та не відмовлявся від раніше заявлених позовних вимог.
Щодо безпідставної відмови судом першої інстанції у задоволені позовних вимог позивача про стягнення пені та 3% річних, в частині застосування механізму, передбаченого частиною десятою статті 265 Цивільного процесуального кодексу України.
В своїх позовних вимогах, викладених в Заяві про збільшення розміру позовних вимог, Позивач, окрім стягнення вже нарахованих: вказаних вище пені та процентів, просив суд зазначити в рішенні про нарахування вказаних відсотків та пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Своє рішення щодо відмови у застосуванні, передбаченого чинним законодавством механізму, суд першої інстанції обґрунтовував наступним: «Суд вважає, що рішення суду має бути чітким та зрозумілим для його виконання. Нарахування пені має мінливий характер і залежить від кількості днів прострочення зобов'язання, а тому при ухваленні рішення неможливо визначити розмір пені, що підлягає сплаті в майбутньому».
Позивач, у своїх позовних вимогах, не просив суд визначити конкретні суми, що підлягає сплаті в майбутньому чи за наступні періоди, а просив суд вказати лише механізм (правила) такого нарахування, як і передбачає вказана вище правова норма.
Таким чином, відмова суду першої інстанції у задоволенні вказаних позовних вимог, в частині застосування механізму, передбаченого частиною десятою статті 265 ЦПК України, є необґрунтованою та суперечить приписам частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України.
Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Суд першої інстанції встановив, що 19 квітня 2017 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Mitsubishi Colt» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля марки «Mercedes-Benz G 63 AMG» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Mitsubishi Colt» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» згідно полісу № АК/6356641 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 05 квітня 2017 року (т. 1, а.с. 12) та договору добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 97-0101-17-00255 від 05 квітня 2017 року (т. 1, а.с. 13).
19 квітня 2017 року позивач звернулась до ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» із заявою про настання страхового випадку (т. 1, а.с. 45), а 20 квітня 2017 року - із заявою про виплату страхового відшкодування (т. 1, а.с. 11).
21 квітня 2017 року автомобіль позивача було оглянуто залученим відповідачем оцінювачем ТОВ «Незалежна експертна компанія» ОСОБА_3 , що підтверджується актом огляду транспортного засобу від 21 квітня 2017 року (т. 1, а.с. 47-48).
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 23 травня 2017 року ОСОБА_2 визнано винним у зазначеній дорожньо-транспортній пригоді (т. 1, а.с. 14).
06 червня 2017 року представник позивача подав до ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» заяву від 02 червня 2017 року (т. 1, а.с. 15) з проханням долучити до матеріалів рахунок-фактуру № Ф-000000183 від 21 квітня 2017 року, складений ТОВ «Автоцентр «ФОРТО», за яким загальна вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 281 770,70 грн (т. 1, а.с. 16).
26 липня 2017 року на підставі страхового акту № ДКЦВ-13628 від 26 липня 2017 року (т. 1, а.с. 21) та розрахунку суми страхового відшкодування (т. 1, а.с. 22) ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» прийняло рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 76 622,32 грн.
Зазначена сума була сплачена шляхом переказу на банківський рахунок ТОВ «Автоцентр «ФОРТО», що підтверджується платіжним дорученням № 14699 від 27 липня 2017 року (т. 1, а.с. 65).
З полісу № АК/6356641 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 05 квітня 2017 року вбачається, що ліміт відповідальності за полісом щодо відшкодування шкоди, завданої майну, становить 100 000,00 грн, франшиза - 500,00 грн.
Відповідно до договору добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 97-0101-17-00255 від 05 квітня 2017 року страхову суму збільшено до 200 000,00 грн та передбачено покриття франшизи у сумі 500,00 грн (т. 1, а.с. 13).
2. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Щодо позовних вимог про стягнення страхового відшкодування
Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже підставою цивільно-правової відповідальності, як обов'язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової (матеріальної) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені нормою статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).
Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань було ухвалено Закон № 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно з статтею 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (абзац 1 пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV).
При цьому зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.
Відповідно до пункту 35.1 статті 35 Закону № 1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують.
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV Страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Як вбачається із матеріалів справи до предмета доказування входила вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача, що тягне за собою розмір страхової виплати, яку має здійснити відповідач.
Позивач доводила, що ця вартість є більшою, ніж визначив відповідач і посилалась на докази, а саме рахунок-фактуру №Ф-000000183 від 21 квітня 2017 року, складений ТОВ «Автоцентр «Форто», відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 281 770 грн., акт огляду автомобіля від 21 квітня 2017 року залученим відповідачем оцінювачем ТОВ «Незалежна експерта компанія» ОСОБА_3 із якого вбачається які частини автомобіля були пошкоджені, ремонтну калькуляцію № 287/У/2017 від 17 липня 2017 року складеному оцінювачем ТОВ «Незалежна експертна компанія» ОСОБА_3 згідно якої загальна вартість ремонту автомобіля становила 239 983,07 грн.
В свою чергу відповідач наполягав на тому, що внаслідок того, що позивач в порушення вимог статті 331 Закону № 1961-IV не надала ТОВ «Незалежна експертна компанія» автомобіль для додаткового огляду на неодноразову вимогу цієї компанії, ТОВ «Незалежна експертна компанія» не визначила розмір матеріального збитку позивача. Отже, оскільки позивач створила перешкоду у визначенні оцінювачем розміру заподіяної шкоди, відповідач прийняв рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 76 622,32 грн, згідно Полісу АК-6356641 від 05 квітня 2017 року, яку він визначив на підставі ремонтної калькуляції №ДКЦВ-3628 від 21 липня 2017 року.
За наявності спору щодо розміру завданої позивачу матеріальної шкоди внаслідок ДТП, суд задовольнив клопотання обох сторін про призначення судової автотоварознавчої експертизи, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. Для проведення експертизи на адресу КНІІСЕ були направлені всі матеріали даної справи.
Відповідно до висновку експерта від 22 січня 2020 року варість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Mercedes-Benz G 63 AMG» станом на 19 квітня 2017 року з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складала 132 170,76 грн значення коефіцієнта фізичного зносу дорівнювало 0,34.
Отже, саме для вирішення спірного питання щодо вартості матеріального збитку, судом була призначена експертиза і це питання експертом вирішено.
Позивач не погодилась із таким висновком експерта, у зв'язку із чим її представник адвокат Билін Р.Г. заявив клопотання про виклик експерта в судове засіданні для роз'яснення висновку.
Як вбачається із матеріалів справи, експерт викликався судом неодноразово, однак до суду не з'явився, даних про отримання КНДІСЕ судових викликів матеріали справи не містять, отже причини неявки експерта в судові засідання залишились не з'ясованими.
Положеннями статті 113 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Разом із тим, не зважаючи на те, що позивач не погоджувалась із висновком експерта із наведенням відповідних аргументів, в судовому засіданні питання, які виникли до експертного висновку не були з'ясовані шляхом допиту експерта, разом із тим позивачем не було заявлено клопотання про призначення повторної експертизи.
Клопотання про призначення повторної експертизи представник позивача заявив в суді апеляційної інстанції, однак таке клопотання не може бути задоволеним, оскільки відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів вважає, що позивач не надала суду доказів неможливості заявити клопотання про призначення повторної експертизи в суді першої інстанції. При наявності заперечень проти висновку експерта, неявки експерта в судове засідання для з'ясування спірних питань, представник позивача погодився на закінчення розгляду справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів і клопотання про призначення повторної експертизи не заявляв.
Суд не володіє знаннями, які б дали йому можливість самостійно визначити розмір матеріальної шкоди, завданої позивачу, отже обґрунтовано послався на висновок експерта по даному питанню. Суд взяв до уваги, що експерт повідомлений про кримінальну відповідальність за дачу неправдивого висновку, отже ставити під сумнів цей висновок у суду підстав не було.
Колегія суддів також не може перевірити всі наведені позивачем в апеляційній скарзі розрахунки майнової шкоди, якими позивач спростовує висновки експерта, оскільки не володіє спеціальними знаннями.
Щодо позовних вимог про стягнення пені
Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Частиною 2 статті 258 ЦК України визначено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Задовольняючи вимоги про стягнення пені частково, суд першої інстанції виходив з того, що з розрахунку сторони позивача вбачається, що пеня нарахована за період з 21 липня 2018 року по 31 серпня 2021 року, тобто поза межами встановленої законом позовної давності в один рік.
Проте із такими висновками суду погодитись не можна з таких підстав.
Як вбачається із останнього розрахунку пені, наданого позивачем до суду 21 вересня 2021 року разом із заявою про уточнення позовних вимог, позивач нарахувала пеню з 21 липня 2017 року по 31 серпня 2021 року. З даним позовом позивач звернулась 23 листопада 2017 року.
Отже позивач не пропустила річну позовну давність для звернення до суду, а тому пеня має нараховуватись з часу виникнення права вимоги 21 липня 2017 року по 27 липня 2017 року на суму 132 170 грн (розмір майнової шкоди визначений експертом і не виплачений відповідачем), а з 27 липня 2017 року по 31 серпня 2021 року на суму 55 548 грн (розмір майнової шкоди, який залишився не виплаченим відповідачем).
Отже, на думку колегії суддів, розрахунок пені у розмірі подвійної облікової ставки становить: за період з 21 липня 2017 року по 27 липня 2017 року за 6 днів прострочення - 543,16 грн., з 27 липня 2017 року по 31 серпня 2021 року за 1496 днів прострочення - 58 152,74 грн., а всього - 58 696,00 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних
Суд першої інстанції задовольнив ці вимоги за період з 21 липня 2018 року по 31 серпня 2021 року виходячи із змісту позовних вимог в заяві про їх уточнення від 21 вересня 2021 року.
В апеляційній скарзі позивач наголошує на тому, що в прохальній частині позовної заяви була допущена описка, оскільки по всьому тексту позовної заяви і в наданих позивачем розрахунках зазначений період з 21 липня 2017 року по 31 серпня 2021 року.
Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги щодо того, що позивач свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що відповідач не виплатив у повному обсязі страхове відшкодування у строк встановлений законом, а тому її право на його отримання було порушене саме з цієї дати 21 липня 2017 року. Уточнена позовна заява не містила іншого обґрунтування підстав позову, в тексті позовної заяви було зазначено період саме починаючи з 21 липня 2017 року, в розрахунках, доданих до позовної заяви також період починався з 21 липня 2017 року, отже в прохальній частині дійсно була допущена описка. За таких обставин колегія суддів вважає за можливе змінити рішення суду в частині визначення розміру інфляційних та 3% річних обрахувавши цей розмір за період з 21 липня 2017 року по 31 серпня 2021 року.
Так інфляційні втрати за цей період становлять 18 838,98 грн, 3% річних за період з 21 липня 2017 року по 27 липня 2017 року від 132 170,00 грн. становить 65 грн., з 27 липня 2017 року по 31 серпня 2021 року від 55 548,00 - 6 831,00 грн., а всього 6 896,00 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення пені та 3% річних до моменту виконання рішення суду
Щодо вимоги позивача про зазначення в рішенні про нарахування органом (особою) яка здійснюватиме примусове виконання судового рішення пені на суму заборгованості, яка стягнута судом за період з 21 липня 2017 року до моменту виконання рішення, на підставі частини десятої статті 265 ЦПК України, судова колегія погоджується із судом першої інстанції в тому, що ці вимоги не підлягали до задоволення.
Відповідно до частини десятої статті 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Із аналізу вищезазначеної норми вбачається, що законодавець наділив суд правом у своєму рішенні зазначати про нарахування на суму заборгованості відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення.
При цьому вказана стаття є нормою процесуального права, оскільки розміщена в процесуальному законі і до того ж не містить імперативного характеру. У відповідних нормах матеріального права таке положення не зафіксоване, а тому у суду не має обов'язку задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування процентів до моменту виконання судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині і задоволення цієї позовної вимоги.
З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення страхового відшкодування у розмірі 55 548,44 грн та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та 3% річних на майбутнє є законним і обґрунтованим, а тому має залишитись без змін.
Рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру пені, 3% річних та інфляційних підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення , яким стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 58 696,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 18 838,98 грн, а також 3% річних у розмірі 6 896,00 грн.
Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відтак, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
На підставі викладеного пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з відповідача стягуються документально підтвердженні судові витрати, понесені позивачем, а саме: 1399,79 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 2099,69 грн - в апеляційному суді, а всього стягується 3 499,48 грн сплаченого судового збору.
Зважаючи на положення частини третьої статті 389 ЦПК України, судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 27 червня 2023 року у даній справі скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних і в цій частині ухвалити нове рішення.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 58 696,00 грн., інфляційне втрати у розмірі 18 838,98 грн, а також 3% річних у розмірі 6 896,00 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_1 3 499,48 грн понесених витрат по сплаті судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній