П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/13185/24
Перша інстанція: суддя Пекний А.С.,
повний текст судового рішення
складено 30.05.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
при секретарі - Філімович І.М.
за участю
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Калашнікова М.Р.
представника третьої особи - Доброва Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Міністерство оборони України, про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Міністерство оборони, в якому просив:
- визнати протиправним рішення державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових В.С. від 29.03.2024 про закінчення виконавчого провадження ВП № 67474759 та скасувати постанову державного виконавця від 29.03.2024 у виконавчому провадженні № 67474759, якою оформлене це протиправне рішення;
- зобов'язати відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у встановленому Законом порядку відновити виконавче провадження ВП № 67474759.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Міністерство оборони України, про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, зобов'язання вчинити певні дії -відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнитипозов в повному обсязі. Апелянт вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; неправильно застосовані норми процесуального та матеріального права, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення.
26.06.2024 року до апеляційного суду надійшов відзив, в якому відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вірно встановлено судом першої та апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі №522/8826/17, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021, позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участю третіх осіб - Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ), Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - задоволено частково.
Визнано противоправною бездіяльність Міністерства оборони України, щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 30.10.2002 по 25.07.2014 включно.
Зобов'язано Міністерство оборони України на підставі роздавальної відомості №832 за листопад 2016 року нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати щомісячного грошового забезпечення за період з 30.10.2002 по 25.07.2014 включно, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Одеським окружним адміністративним судом виданий виконавчий лист №522/8826/17 від 06.10.2021 в частині зобов'язання Міністерства оборони України на підставі роздавальної відомості №832 за листопад 2016 року нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати щомісячного грошового забезпечення за період з 30.10.2002 по 25.07.2014включно, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
11.11.2021 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових В.С., та підставі поданої 10.11.2021 ОСОБА_1 заяви про примусове виконання судового рішення, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №67474759 за виконавчим листом Одеського окружного адміністративного суду №522/8826/17, виданим 06.10.2021. Боржника зобов'язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів з моменту винесення постанови.
Листом від 16.02.2022 Фінансово-економічне управління Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України Міністерства оборони України повідомило Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, що рішення суду виконано та відповідно до платіжного доручення №156 від 15.02.2022 кошти у сумі 412862,52 грн. зараховано на картковий рахунок ОСОБА_1 16.02.2022. До вказаного листа додано копію платіжного доручення № 156 від 15.02.2022.
Постановою державного виконавця ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України від 02.09.2022 виконавче провадження закінчено на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України “Про виконавче провадження”, тобто у зв'язку із фактичним виконанням судового рішення, яке підлягало виконанню.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.06.2023 у справі №420/10896/23, зміненим в мотивувальній частині постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15.08.2023, визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України від 02.09.2022 про закінчення виконавчого провадження ВП №67474759, а також зобов'язано ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України у встановленому законом порядку відновити виконавче провадження ВП №67474759.
Постановою державного виконавця ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України від 02.01.2024 відновлено виконавче провадження ВП №67474759.
Боржник - Міністерство оборони України листом від 25.01.2024 № 25 повідомило виконавця, що виконало рішення суду та через підпорядковану установу - військову частину НОМЕР_1 , в якій на фінансовому забезпеченні перебував ОСОБА_1 до звільнення з військової служби, на підставі роздавальної відомості № 832 за листопад 2016 року нараховано та виплачено йому компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати щомісячного грошового забезпечення за період з 30.10.2002 року по 25.07.2014 року, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159. Згідно з проведеним фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_1 розрахунку розмір компенсації за період з 30.10.2002 по 25.07.2014 склав 419 149,77 грн., з цієї суми відраховано 1,5 % військового збору в сумі 6287,25 грн. Кошти 16.02.2022 перераховані військовою частиною НОМЕР_1 на рахунок ОСОБА_1 в сумі 412 862,52 грн.
До листа були додані: довіреність Міністерства оборони України №220/505/д від 27.12.2023; лист Департаменту юридичного забезпечення Міністерства оборони України №298/6/15675/с від 19.01.2022; складений 28.01.2022 під номером 21 розрахунок суми компенсації втрати частини грошового доходу (грошового забезпечення) відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 у справі №522/8826/17; лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/587 від 02.02.2022; роздавальна відомість №75 на виплату компенсації втрати частини грошового доходу адміралам, офіцерам, прапорщикам, мічманам та військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом за лютий 2022 року; платіжне доручення №156 від 15.02.2022; відомості про зарахування коштів на рахунок ОСОБА_1 від АТ “Укрсиббанк” №557034 станом на 16.02.2022; лист командира військової частини НОМЕР_1 №201 від 24.01.2024.
Уважаючи, що від Міністерства оборони України надійшли всі документи, що підтверджують нарахування стягувачу коштів, державний виконавець ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України прийняв постанову від 29.03.2024 про закінчення виконавчого провадження згідно з пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України “Про виконавче провадження” - у зв'язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Не погоджуючись із цією постановою та уважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частинами 2, 4 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Частинами другою та третьою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частинами другою, четвертою статті 372 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон № 1404-VIII.
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною першою статті 13 Закону № 1404-VIII передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення (частини перша та друга статті 15 Закону № 1404-VIII).
Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Згідно із вимогами ст.26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
За рішенням виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначений статті 63 Закону № 1404-VIII.
Так, згідно зі статтею 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 6 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Таким чином, чинним законодавством визначено певний порядок та механізм виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії. Здійснюючи примусове виконання судових рішень, за якими боржники зобов'язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру.
Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Висновок аналогічного змісту викладено у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №619/562/18.
Підстави для закінчення виконавчого провадження визначені статтею 39 Закону № 1404-VIII.
Так, за приписами пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Колегія суддів зауважує, що для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавець має пересвідчитися про фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
29.03.2024 головним державним виконавцем ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 67474759 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII. Підставою прийняття постанови слугувавлист боржника від 25.01.2024 №25 про виконання рішення.
Водночас колегія суддів зауважує, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав.
За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективного державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади.
Обраний позивачем спосіб захисту в межах спірних правовідносин не може призвести до ефективного поновлення прав позивача, порушення якого він вбачає в протиправності рішення відповідача щодо закінчення виконавчого провадження ВП № 67474759, та не призведе до досягнення поставленої позивачем мети.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у вимірі обставин цієї справи доводи позивача про відсутність оформлених певним чином документів та про порушення боржником методології розрахунку компенсації не свідчать про відсутність в матеріалах виконавчого провадження належних носіїв доказової інформації щодо виконання судового рішення у відповідності з його резолютивною частиною. А свідчать радше про виникнення між позивачем та третьою особою нового спору щодо розміру компенсації.
Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова про закінчення виконавчого провадження від 29.03.2024 ВП № 67474759, винесена державним виконавцем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.
Наведене дає підстави вважати, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що державний виконавець пересвідчився у повному виконанні судового рішення боржником та правомірно прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження від 29.03.2024ВП № 67474759.
Відповідно до ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд
Підсумовуючи усе наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308; 310; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 18.07.2024 року.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко