П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 489/1518/24
Перша інстанція: суддя Микульшина Г.А.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Турецької І.О.,
Шеметенко Л.П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 9 травня 2024р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення,
У березні 2024р. ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Інгульського РТЦКСП м.Миколаєва, у якому просив скасувати постанову №182 від 28.02.2024р. про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 850грн. по справі про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.210 КУпАП; справу про адміністративне правопорушення закрити.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 28.02.2024р. начальником Інгульського РТЦКСП м.Миколаєва відносно позивача було винесено постанову №182 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 850грн., відповідно до якої його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.210 КУпАП, а саме він начебто своєчасно не прибув до Інгульського РТЦКСП м.Миколаєва для постановки на військовий облік - оскільки зареєстрований в смт.Братське Миколаївської області, а фактично проживає більше 10 років в АДРЕСА_1 .
Із вказаною постановою позивач не згоден, оскільки жодних повісток про необхідність явки до Інгульського РТЦК він не отримував. Крім того зазначав, що він не був приписаний до призовної дільниці, а отже не був призовником, тобто суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.210 КУпАП.
Також позивач посилався на те, що в оскаржуваній ним постанові про адміністративне правопорушення відсутні посилання на норми, які, на переконання відповідача, він порушив.
Посилаючись на вказані обставини просив позов задовольнити.
Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 9 травня 2024р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в діях позивача наявний склад правопорушення, передбаченого ч.2 ст.210 КУпАП, за яке його було притягнуто до адміністративної відповідальності, а тому постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності є законною та обґрунтованою.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 є військовозобов'язаним.
8.02.2024р. начальником Інгульського РТЦКСП винесено Постанову №182, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.210 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 850грн..
У відповідності до вищезазначеної постанови 28.02.2024р. ОСОБА_1 прибув до Інгульського РТЦК.
Під час проведення перевірки щодо правильності військового обліку було встановлено, що ОСОБА_1 є військовозобов'язаним, та перебуває на військовому обліку в 5 відділі Вознесенського РТЦКСП, однак тривалий час (біля 10 років) проживає без реєстрації в АДРЕСА_1 . Однак, до Інгульського РТЦКСП для постановки на військовий облік не прибув, чим порушив п. 7 Правил військового обліку, затверджених Постановою КМУ №1487 від 30.12.2022: - особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибути із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного РТЦК та СП … для взяття на військовий облік.
Таким чином, ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч.2 ст.210 КУпАП, тобто порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, вчинене в особливий період, а саме не прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 для постановки на військовий облік (а.с.7).
Позивач не погоджується із вказаною постановою, вважає її протиправною, незаконною та такою, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду із даним позовом.
Перевіряючи правомірність та законність дій Інгульського РТЦКСП у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов'язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності і територіальної цілісності України, шанування її державних символів - є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
З 24.02.2022р. у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжено відповідними Указами Президента України та діє по даний час.
Поняття «воєнний стан» охоплює особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно зі ст.1 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993р. №3543-XII (зі змінами) мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
В цьому ж Законі визначено поняття «особливий період» як період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, котрий настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно із абзацом 11 ст.1 ЗУ «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Верховний Суд у листі від 13.07.2018р. №60-1543/0/2-18 повідомив, що особливий період діє в Україні з 17.03.2014р., після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014р. № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
24.02.2022р. Указами Президента України № 64/2022 введений в Україні воєнний стан, №65/2022 в Україні оголошена загальна мобілізація.
Тобто, на дату винесення оскаржуваної постанови в Україні діяв особливий період, який продовжує діяти на даний час.
Згідно з ч.2 ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII (зі змінами) військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (ч.3 ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (ч. 7 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Згідно з ч.10 ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до ч.11 ст.38 ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Згідно з ч.5 ст.33 Закону №2232-XII, військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Так, правила військового обліку визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим Постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487.
Зокрема абз.1 п.23 Порядку передбачено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти в разі зміни адреси їх місця проживання або інших персональних даних зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідним органам, де вони перебувають на військовому обліку, зокрема у випадках, визначених Постановою КМУ від 7.02.2022р. №265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад», через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-комунікаційні системи.
Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів наведені в додатку 2 до Порядку №1487 (надалі - Правила №1487).
Підпунктом 7 п.1 Правил №1487 передбачено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, зокрема, особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибувати із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ, підрозділу Служби зовнішньої розвідки, закордонної дипломатичної установи України), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, для взяття на військовий облік.
За визначенням ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У той же час, ст.7 КУпАП передбачено те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами та посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів та зміцнення законності.
Положеннями ст.280 КУпАП закріплено обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Доказами ж в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП).
Притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе за наявності події адміністративного правопорушення та вини цієї особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами, на підставі своєчасного, всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи.
Нормами ч.1 ст.210 КУпАП передбачено, що порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку - тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частиною другою вказаної статті визначено, що повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого ч.1 цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період - тягнуть за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відтак, порушення правил військового обліку в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як вбачається із протоколу №182 про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.210 КУпАП, що під час проведення перевірки щодо правильності військового обліку було встановлено, що гр. ОСОБА_1 є військовозобов'язаним, та перебуває на військовому обліку в 5 відділу Вознесенського РТКСП (смт.Братськ), однак тривалий час (біля 10 років) проживає без реєстрації в АДРЕСА_1 та до Інгульського РТЦКСП для постановки на військовий облік не прибув (а.с.24).
З огляду на викладені обставини, судова колегія вважає, що в даному випадку наявні підставі для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.2 ст.210 КУпАП.
Що стосується посилань апелянта на те, що він не мав статусу призовника, а тому не є суб'єктом правопорушення, то судова колегія виходить з наступного.
Згідно ч.9 ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Абзацом 9 ч.2 ст.37 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» передбачено, що взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України: на військовий облік військовозобов'язаних: які досягли 27-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників.
Зокрема, п.3 зазначеної статті визначено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов'язані в семиденний строк стати на військовий облік та не раніше ніж за три дні до вибуття з місця проживання знятися із зазначеного обліку.
З огляду на вказане, судова колегія вважає, що після досягнення 27-річного віку (на момент спірних правовідносин) чоловіки стають на облік військовозобов'язаних та набувають відповідного статусу.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в смт.Братське Миколаївської області та на момент притягнення до адміністративної відповідальності йому виповнилось 39 років, тобто позивач мав статус військовозобов'язаного, а тому повинен дотримуватись правил військового обліку, у зв'язку із чим є суб'єктом правопорушення у розумінні ч.2 ст.210 КУпАП.
Крім того, ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що при розгляді адміністративної справи не забезпечено право позивача на захист та не надано захисника, а судом першої інстанції не встановлено його постійне місце проживання, а також не прийнято до уваги клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
Надаючи оцінку вказаним обставинам, судова колегія виходить з наступного.
Як вбачається із протоколу №182 про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.210 КУпАП, що ОСОБА_1 було роз'яснено його права та обов'язки, що підтверджується його підписом у відповідній графі протоколу.
Також, у вказаній постанови, а саме у графі Пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 зазначено : «Працюю волонтером, не мав часу».
У графі Заяви, Клопотання будь-які відмітки відсутні.
Посилання апелянта на необхідність встановлення його місця проживання судова колегія також вважає необґрунтованою, оскільки у своїх вимогах апелянт жодним чином не ставить під сумнів обставини встановлені протоколом про адміністративне правопорушення та оскаржуваною постановою стосовно проживання ОСОБА_1 у м.Миколаєві.
Що стосується клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, то судова колегія зазначає, що даному клопотанню була надана оцінка та суд визнав вказані в ньому причини неявки неповажними.
При цьому, суд першої інстанції звернув увагу на те, що це повторна неявка позивача у судове засідання.
Вказані обставини свідчать про безпідставність відповідних посилань апелянта про порушення його прав, оскільки ним не надано жодних доказів на підтвердження вказаних обставин.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 , оскільки Інгульський РТЦКСП під час прийняття спірного рішення діяв в межах та на підставі норм чинного законодавства, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 9 травня 2024р. залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: І.О. Турецької
Л.П. Шеметенко