П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/23775/23
Головуючий І інстанції: Скупінська О.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 13.10.2023р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про зобов'язання вчинити певні дії, -
08.09.2023р. ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Адміністрації Держприкордонслужби, в якому просила суд:
- визнати протиправними дії Адміністрації Держприкордонслужби щодо відмови подання та оформлення документів для призначення їй пенсії за вислугою років згідно з п.«а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виходячи з вислуги 22 роки 02 місяці 04 дні;
- зобов'язати Адміністрацію Держприкордонслужби оформити документи та підготувати подання для призначення їй пенсії за вислугою років згідно з п.«а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виходячи із вислуги років 22 роки 02 місяці 04 дні.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вислуга років позивача на день звільнення становить: в календарному обчисленні - 14 років 09 місяців 15 днів; у пільговому обчисленні - 22 роки 02 місяців 04 дні. Позивач із заявою звернулася до Адміністрації Держприкордонслужби із проханням розглянути документи та підготувати подання про призначення пенсії позивача згідно з п. «а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Однак, як зазначає позивач, відповідачем протиправно та безпідставно було відмовлено їй, у зв'язку із відсутністю у неї необхідної вислуги років в календарному обчисленні на день звільнення.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначила про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим просила скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.10.2023р. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
21.12.2023р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
26.12.2023р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, виступи сторін, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
Позивача - прапорщика ОСОБА_1 наказом НОМЕР_1 прикордонного загону Держприкордонслужби від 28.10.2014р. №525-ОС виключено із списків особового складу загону.
Згідно з витягом з наказу НОМЕР_1 прикордонного загону Держприкордонслужби від 28.10.2014р. №525-ОС (зі змінами) на дату виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини її календарна вислуга років становить - 14 років 09 місяців 15 днів, пільгова - 07 років 04 місяців 19 днів, усього - 22 роки 02 місяця 04 дні.
Відомості про оскарження вказаного наказу або ж внесення до нього змін відсутні.
23.06.2023р. ОСОБА_1 звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 із письмовою заявою про направлення матеріалів для призначення пенсії, яка в подальшому (супровідним листом від 17.07.2023р. №943/14670) була надіслана на адресу відповідача за належністю.
16.08.2023р. Адміністрація Держприкордонслужби надала позивачу відповідь №11/39611-23, в якій повідомила, що прийняття заяви про призначення пенсії від особи, яка не набула право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», чинним законодавством не передбачено. У відповідності до витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 02.12.2021р. №446-ОС, на дату виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини станом на 28.10.2014р. її вислуга років на військовій службі у календарному обчисленні становить лише 14 років 09 місяців 15 днів, що не відповідає умовам призначення пенсії за вислугу років, встановленим п. «а» ст.12 вказаного Закону. У зв'язку із цим, підстави для прийняття від ОСОБА_1 заяви про призначення пенсії за вислугу років та надання доручення військовій частині про підготовку документів, необхідних для призначення пенсії за вислугу років на умовах, встановлених ст12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та їх надсилання до відповідного органу Пенсійного фонду України - відсутні.
Не погоджуючись із зазначеними діями та рішенням відповідача, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд 1-ї інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно, відсутності підстав для їх задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Аналіз зазначеної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом».
Застосування такого принципу суттєво обмежує таких суб'єктів у виборі варіантів або моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів. Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Так, громадяни мають право на соціальний захист, що включає їх право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ст.46 Конституції України).
Обов'язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей установлено ч.5 ст.17 Конституції України, який визначає основи конституційного ладу в Україні, зокрема, суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України, захист яких покладено на Збройні Сили України та інші військові формування, створені відповідно до законів України.
Зокрема, умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. №2262-XII. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Статтею 1 Закону №2262-XII передбачено те, що особи офіцерського складу, прапорщики та мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
У відповідності до п. «в» ст.1-2 Закону №2262-ХІІ, право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (окрім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог ч.5 ст.30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України.
Військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби (ст.2 Закону №2262-XII).
За правилами п. «а» ч.1 ст.12 Закону №2262-XII, пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у п.п. «б»-«д» та «ж» ст.1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у ч.3 ст.5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01.10.2020р. або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у ч.2 ст.17 цього Закону.
У силу вимог ч.4 ст.17 Закону №2262-XII, при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Як передбачено ст.17-1 Закону №2262-XII, порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону №2262-XII, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» від 17.07.1992р. за №393 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022р. №119 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992р. №393», яка набрала чинності 19.02.2022р. та була чинна на час звернення позивача із заявою щодо підготовки та направлення до ПФУ подання про призначення пенсії за вислугу років, установлено, що для призначення пенсій за вислугу років у відповідності до вимог Закону №2262-XII особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у п.п. «б»-«д» та «ж» ст.1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються, зокрема, і військова служба в Державній прикордонній службі України.
Згідно з п.2-1 Постанови №393, для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з п.п.1 і 2 цієї Постанови.
До вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абз.1 п.1 цієї Постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяця на заставах, постах, у комендатурах, відділеннях КПП, маневрових групах зі змінними заставами, на кораблях і катерах, що несуть службу по охороні державного кордону України, інших підрозділах Державної прикордонної служби за Переліком, затверджуваним Адміністрацією Державної прикордонної служби України (п.3 Постанови №393).
У цьому контексті, слід враховувати, що з прийняттям Постанови №119, ст.12 Закону №2262-XII та Постанова №393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.
Тобто, Постановою №119 змінено правове регулювання щодо врахування пільгової вислуги років при призначенні пенсії відповідно до Закону №2262-XII.
Виходячи з положень ст.12 Закону №2262-XII та п.п.1 та 2-1 Постанови №393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а п.3 Постанови №393 визначає, що певні періоди, серед іншого, і час проходження служби на заставах, постах, у комендатурах, відділеннях КПП, маневрових групах зі змінними заставами, на кораблях і катерах, що несуть службу по охороні державного кордону України, інших підрозділах Державної прикордонної служби за Переліком, затверджуваним Адміністрацією Державної прикордонної служби України, підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абз.1 п.1 цієї постанови.
Зазначені положення Закону №2262-ХІІ та Постанови №393 відповідають вимогам стосовно якості та передбачуваності закону, мають легітимну мету, зокрема, спрямовані на проведення в України реформи у сфері соціального забезпечення, яка, серед іншого, передбачає побудову нової системи соціального забезпечення на основі принципів соціальної справедливості та максимальної реалізації для всіх осіб ч.3 ст.46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
З огляду на це, суд доходить висновку, що для призначення пенсії за вислугу років за Законом №2262-ХІІ календарна вислуга років могла бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Постанови №393 в редакції, чинній до внесення змін Постановою №119.
На момент виникнення спірних відносин необхідною умовою для призначення спірної пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду у постановах від 04.07.2024р. у справі №№620/4538/23, від 15.01.2024р. у справі №240/22910/22, від 31.08.2023р. у справі №200/4951/22, від 11.09.2023р. у справі №480/4827/22, від 07.09.2023р. у справі №560/9478/22, від 15.09.2023р. у справі №380/10714/22, а також від 18.10.2023р. у справі №360/17/23 та, з огляду на подібність правовідносин, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню у цій справі.
Отже, оскільки календарна вислуга років ОСОБА_1 становить менше 22 років, а пільгова вислуга років враховується лише тільки для визначення розміру пенсії, а не для її призначення, то суд першої інстанції, у даному випадку, дійшов вірного висновку про правомірність дій відповідача, необґрунтованість адміністративного позову та відсутність законних підстав для його задоволення.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Таким чином, судова колегія доходить висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 18.07.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко