П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/35568/23
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року, прийняте у складі суду судді Марина П.П. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому позивач просила суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 09.11.2023 №156050020633 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за Списком №1 у зарахуванні до страхового стажу період роботи з 02.08.2016 по 30.06.2023 у кратному розмірі (додатково по одному року по Списку 1);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 02.08.2016 по 30.06.2023 у кратному розмірі (додатково по одному року по Списку 1) та призначити пенсію з 03.11.2023.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 09.11.2023 року №156050020633 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за Списком №1. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 1 періоду роботи з 02.08.2016 року по 30.06.2023 року та призначити їй пенсію з 03.11.2023 року.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулось до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що враховуючи те, що позивач не досягла встановлено законодавством пенсійного віку 50 років, у Головного управління були відсутні правові підстави для прийняття будь-якого іншого рішення, окрім як про відмову у призначенні пенсії. Апелянт вказує, що положення п. “а” ст. 13 Закону № 1788, на які посилається Позивач, не підлягають застосуванню, оскільки абзац 2 п. 16 Розділу XV Закону № 1058 відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” № 2148 від 03.10.2017 (набрав чинності 11.10.2017) викладений у наступній редакції: “Положення Закону України “Про пенсійне забезпечення” застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Крім того, на думку апелянта, посилання на рішення Конституційного Суду України № 1- р/2020 від 23.01.2020 є безпідставними, оскільки зазначене рішення впливає виключно на Закон № 1788, який не застосовувався та не повинен був застосовуватися при прийнятті Головним управлінням рішення, що оскаржується.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 03.11.2023 року ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
За результатами розгляду такої заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області 09.11.2023 прийнято рішення №156050020633 про відмову у призначенні пенсії, в якому зазначено: «…Вік заявниці: 48 років 09 місяців.
… Страховий стаж особи з урахуванням додаткових років роботи за Списком №1 становить 46 років 04 місяці 23 дні
Пільговий стаж на дату звернення по Списку №1 становить 14 років 01 місяць 03 дні.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. До пільгового стажу не враховано періоди роботи з 02.08.2016 по 30.06.20023 згідно пільгової довідки №49 від 02.11.2023, виданої АТ" Одеський припортовий завод", оскільки заявниця працювала на посаді «ренгенолаборант» рентген-кабінету медичного центру, постановою №461 від 24.06.2016 розділом “Охорона здоров'я” передбачені молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів), а також молодші спеціалісти з медичною освітою, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок).
На дату звернення за призначенням пенсії заявниця не досягла встановленого законодавством пенсійного віку 50 років та у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу, право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відсутнє”.
Не погоджуючись із прийнятим відповідачем рішенням, вважаючи, що вона має право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. № 213-VІІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року та Рішення Верховного Суду від 21.04.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20-а, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п. «а» ч.1 ст. 13 Закону № 1788-XII (у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII) мають бути дотримані дві умови: досягнення пенсійного віку 45 років та наявність стажу роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач, яка станом на дату звернення до відповідача досягла віку 48 років, відповідає зазначеним умовам, а відтак має право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком 1.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону України від 05 листопада 1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ), право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 2 березня 2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 (далі - Рішення № 1-р/2020) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, колегія суддів доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За такого правового регулювання та встановлених обставин, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Колегія суддів також не погоджується з посиланням апелянта на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті, проте суд зазначає що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Пунктом 3 Порядку № 383 передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Відповідно до трудової книжки позивача НОМЕР_1 та довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 02.11.2023 року №49, позивач у період з 02.08.2016 року по 30.06.2023 року працювала в АТ “Одеський припортовий завод” рентгенолаборантом медицинського центру.
Також у довідці №49 від 02.11.2023 року вказано, що позивач зокрема у цей період виконувала роботи з джерелами іонізуючого випромінювання, рентгенологічні та рентгеноскопічні дослідження в зоні дії іонізуючого випромінювання, стеження за технічним станом рентгенологічного обладнання (мамограф, флюорограф, стоматологічний рентгенологічний апарат, рентгенологічні діагностичні апарати) та за дозою рентгенівського випромінювання, підготовка реактивів до роботи, радіаційний контроль за професією, посадою Рентгенолаборант рентген-кабінету лікувально-оздоровчого центру з 01.07.2009 медичного центру, що передбачена зокрема Списком 1 Постанови КМУ від 24.06.2016 № 461 та працювала повний робочий день.
Відповідно до розділу ХІХ Списку 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Постановою КМУ від 24.06.2016 № 461, передбачено молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів), а також молодші спеціалісти з медичною освітою, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок).
При цьому, згідно з п.4.14 наказу Міністерства охорони здоров'я України від 23.11.2007 року №742 “Про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою” робота на посадах рентгенлаборантів, технологів з рентгенологічної діагностики зараховується до стажу роботи для атестації за спеціальністю "рентгенологія".
Тобто, відповідно до зазначеного наказу посада “рентгенлаборант” відноситься до молодших спеціалістів, а тому відповідно позиція Списку №1 "молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів), а також молодші спеціалісти з медичною освітою рентген лаборант інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок)" поширюється на рентгенлаборантів, у разі їх зайнятості повний робочий день на роботах і в умовах передбачених цією позицією Списку.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли і у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, встановлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо визнання протиправним рішення та про доцільність її задоволення шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 09.11.2023 року №156050020633 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за Списком №1.
Враховуючи викладене, для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п. «а» ч.1 ст. 13 Закону № 1788-XII (у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII) мають бути дотримані дві умови: досягнення пенсійного віку 45 років та наявність стажу роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач, яка станом на дату звернення до відповідача досягла віку 48 років, відповідає зазначеним умовам, а відтак має право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком 1.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, при цьому доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко