П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/14844/23
Головуючий І інстанції: Бойко О.Я.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 09.10.2023р.) у справі за позовом адміністративним ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання здійснити перерахунок грошового забезпечення, -
23.06.2023р. ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 30.01.2020р. по 31.12.2020р. та грошової допомоги на оздоровлення за 2020р. без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р.;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок її грошового забезпечення з 30.01.2020р. по 31.12.2020р., грошової допомоги на оздоровлення за 2020р. із урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р., на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, у відповідності до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44);
- визнати протиправними дії відповідача стосовно обчислення та виплати їй грошового забезпечення у період з 01.01.2021р. по 15.03.2021р., грошової допомоги на оздоровлення за 2021р. та одноразової грошової допомоги при звільненні за 19 календарних років, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2014р. по 2015р. та з 2017р. по 2020р. без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р.;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок її грошового забезпечення з 01.01.2021р. по 15.03.2021р., грошової допомоги на оздоровлення за 2021р. та одноразової грошової допомоги при звільненні за 19 календарних років, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2014р. по 2015р. та з 2017р. по 2020р. із урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р., на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, у відповідності до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період проходження позивачем військової служби нарахування грошового забезпечення протиправно та безпідставно здійснювалося відповідачем у заниженому розмірі, а саме без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року.
Відповідач, у свою чергу, надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 стосовно обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 30.01.2020р. по 31.12.2020р., грошової допомоги на оздоровлення за 2020р. без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 30.01.2020р. по 31.12.2020р., грошової допомоги на оздоровлення за 2020р. із урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р., на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021р. по 15.03.2021р., грошової допомоги на оздоровлення за 2021р., одноразової грошової допомоги при звільненні за 19 календарних років, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2014р. по 2015р. та з 2017р. по 2020р. без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача з 01.01.2021р. по 15.03.2021р., грошової допомоги на оздоровлення за 2021р., одноразової грошової допомоги при звільненні за 19 календарних років, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2014р. по 2015р. та з 2017р. по 2020р. з урахуванням посадового окладу і окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р., на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції, відповідач 01.11.2023р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.10.2023р. та прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Позивач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
06.12.2023р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - старшина ОСОБА_1 з 01.12.2002р. по 15.03.2021р. проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
15.03.2021р., відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.03.2021р. №49, позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
При звільненні з військової служби позивачу виплачено, в тому числі: грошову допомогу на оздоровлення за 2021р., передбачену наказом Міністра оборони України від 07.06.2018р. №260 (зі змінами), у сумі 12819,80 грн. та одноразову грошову допомогу по звільненню, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992р. №393, за 19 календарних років у сумі 121788,10 грн.
В подальшому, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2021р. у справі №420/13968/21, ОСОБА_1 03.12.2021р. було виплачено і грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2014р. по 2015р. та з 2017р. по 2020р., виходячи з місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби у сумі 24889,96 грн.
Разом з тим, позивач, вважаючи, що при його звільненні відповідачем було застосовано невірний посадовий оклад, а саме без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р. та Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р., звернулася до суду із даним адміністративним позовом.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з наявності підстав для їх часткового задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормою ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Як передбачено у ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 4 вказаної статті закріплено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Так, порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. за №704 визначено, зокрема, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (п.2). Додатком 1 до Постанови №704 встановлено тарифну сітку розрядів та коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців із числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
У відповідності до п.4 Постанови №704 (в первинній редакції), розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Отже, станом на 01.01.2018р. та 01.01.2019р. п.4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.
Разом із тим, як загальновідомо, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 було визнано протиправним та скасовано п.6 постанови «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018р. №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови №704.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п.4 Постанови №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018р.), за змістом якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до ч.2 ст.265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, саме з 29.01.2020р. - дня набрання законної сили судовим рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція п.4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Враховуючи викладене, оскільки зміни внесені Постановою №103, зокрема, до п.4 Постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020р. діє редакція п.4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
При вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, в даному випадку не менше її 50%, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, судова колегія враховує той факт, що п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016р. №1774-VIII, який набрав чинності 01.01.2017р., встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Норми п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття Постанови №704, так і станом після 29.01.2020р. неконституційними не визнавалися.
Враховуючи юридичну силу законів і підзаконних нормативно-правих актів, яким є Постанова №704, місце таких в системі нормативно-правових актів, адже всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм, перевагу слід надати положенням Закону, як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у ст.8 Конституції України.
З урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019р. у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ, за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів стосовно обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що п.4 Постанови №704 з 29.01.2020р. необхідно застосовувати у редакції, якою передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З вищевикладеного слідує, що починаючи з 29.01.2020р. у позивача дійсно виникло право на обчислення розміру грошового забезпечення шляхом застосування п.4 Постанови №704 в його первинній редакції, а саме множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач виплачував ОСОБА_1 посадовий оклад та оклад за військовим званням, обчислюючи розмір в порядку, визначеному п.4 Постанови №704 в редакції, яка втратила чинність, а саме виходячи із прожиткового мінімуму 2018р. Разом із тим, як свідчать доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі, грошове забезпечення позивача обраховувалось із урахуванням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018р, а не календарного року, який є значно меншим і що суперечить приписам Постанови №704.
Законом України «Про Державний Бюджет України на 2018 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2018р. - 1762 грн. Втім, згідно зі ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у 2020р. установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020р. - 2102 грн. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами - з 1 січня - 2102 грн.
Отже, судова колегія погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців у 2020р. та в 2021р. є більшим ніж в 2018р. Натомість відповідач застосував розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб станом на 01.01.2018р. при визначенні розміру посадового окладу позивача.
Окрім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що за «Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (затв. наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260), грошове забезпечення військовослужбовців включає щомісячні основні та щомісячні додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, які обчислюються з урахуванням посадового окладу та окладу за військове звання.
Відповідно до п.п.1,7 Розділу XXIV Порядку, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Згідно з п.п.3,6 Розділу XXXI вказаного Порядку, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим із військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
За приписами до п.п.1,5 Розділу XXXII Порядку, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в сумі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
При цьому, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (окрім винагород) за останньою займаною посадою.
За правилами ч.2 ст.15 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, також виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 18.07.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко