П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/7080/24
Головуючий І інстанції: Радчук А.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 01.04.2024р.) у справі за адміністративний позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Одеса) та третьої особи - ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови, -
04.03.2024р. ГУ ПФУ в Одеській області звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) та 3-ї особи - ОСОБА_1 , в якому просило суд визнати протиправною та скасувати постанову від 16.02.2024р. №73707089 про накладення штрафу в розмірі - 5100 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пенсійним органом, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.11.2023р. у справі №420/20528/23 (яке набрало законної сили 12.12.2023р.), «стягувачу» ОСОБА_1 12.01.2024р. було проведено нарахування щомісячної доплати у розмірі 2000 грн. на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021р. №713 з 25.10.2022р., при цьому розмір пенсії позивача з 01.02.2024р. став - 28867,05 грн. Даний перерахунок пенсії було проведено за період з 25.10.2022р. по 31.01.2024р., але сама доплата пенсії за цей період вітсутня, оскільки на підставі рішення суду у справі №420/13781/23 проведено перерахунок пенсії з 01.12.2019р., з 01.03.2022р. та з 01.03.2023р. «без обмеження її максимального розміру». При цьому, боржником було повідомлено, що оскільки питання виплати пенсії без обмеження максимальним розміром не розглядалось в зазначеному судовому рішенні у справі №420/20528/23, розмір пенсії заявника залишився в попередньому розмірі.
Отже, як стверджує позивач, покладені судом зобов'язання були виконані в повному обсязі, в порядку, встановленому чинним законодавством, та в межах повноважень, покладених на ГУ ПФУ в Одеській області. Разом із тим, незважаючи на виконання судового рішення позивачем в межах покладених зобов'язань та не враховуючи роз'яснення щодо виплати коштів після їх виділення ГУ ПФУ в Одеській області, старшим державним виконавцем 12.02.2024р. було безпідставно винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 5100 грн. за невиконання рішення суду.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та мотивовано просив відмовити в їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року (ухваленим в порядку письмового провадження) адміністративний позов ГУ ПФУ в Одеській області - залишено без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач 10.04.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.04.2024р. і прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2024р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Одеській області та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
25.04.2024р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи, належним чином повідомлені про розгляд справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися та вказане рішення суду в апеляційному порядку не оскаржили.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
09.11.2023р. рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/20528/23 позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 25.10.2022р. доплати до пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021р. №713. Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області нарахувати та виплатити з 25.10.2022р. ОСОБА_1 щомісячну доплату у розмірі 2000 грн. відповідно до постанови КМУ «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021р. №713 з урахуванням раніше виплачених сум.
Дане рішення суду набрало законної сили - 12.12.2023р.
15.12.2023р. Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист у справі №420/20528/23 про зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області нарахувати і виплатити з 25.10.2022р. ОСОБА_1 щомісячну доплату у розмірі 2000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021р. №713 із урахуванням раніше виплачених сум.
03.01.2024р. за заявою «стягувача» про примусове виконання рішення суду, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №73707089 з примусового виконання вказаного виконавчого листа №420/20528/23, виданого 15.12.2023р.
При цьому, пунктом 2 вказаної вище постанови, «боржника» було зобов'язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Відповідно до штампу на супровідному листі від 03.01.2024р. №92, постанову про відкриття виконавчого провадження №73707089 від 03.01.2024р. ГУ ПФУ в Одеській області було отримано 09.01.2024р.
Далі, листом від 15.01.2024р. №1500-0505-5/7332 позивач повідомив Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області ПМУ Міністерства юстиції (м.Одеса) про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.11.2023р. у справі №420/20528/23.
Так, у вказаному листі зазначено, що ГУ ПФУ в Одеській області 12.01.2024р., на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.11.2023р. у справі №420/20528/23, яке набрало законної сили 12.12.2023р., проведено ОСОБА_1 нарахування з 25.10.2022р. щомісячної доплати у розмірі 2000 грн. відповідно до постанови КМУ «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021р. №713. Розмір пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2024р. становить - 28867,05 грн. Перерахунок пенсії проведено за період з 25.10.2022р. по 31.01.2024р., але доплата пенсії за цей період відсутня, оскільки на підставі рішення суду у справі №420/13781/23 проведено перерахунок пенсії з 01.12.2019р., з 01.03.2022р. та з 01.03.2023р. без обмеження її максимального розміру.
Додатково відповідача також було повідомлено й про те, що оскільки питання виплати пенсії без обмеження максимальним розміром не розглядалось в зазначеному судовому рішенні у справі №420/20528/23, розмір пенсії заявника залишився в попередньому розмірі.
З огляду на зазначене, позивач просив закінчити виконавче провадження по виконавчому листу №420/20528/23, виданому 15.12.2023р. Одеським окружним адміністративним судом.
Крім того, разом із листом державному виконавцю направлений листки перерахунку пенсії ОСОБА_1 від 12.01.2024р. з 25.10.2022р. та з 01.02.2024р.
16.02.2024р. постановою ст. державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) №73707089 за невиконання рішення суду на боржника ГУ ПФУ в Одеській області накладено штраф у розмірі 5100 грн. В установчій частині постанови про накладення штрафу зазначено про те, що вимоги виконавчого документа «боржником» не виконано.
Даною постановою також було зобов'язано «боржника» виконати рішення протягом 10 робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність.
Далі, супровідним листом від 16.02.2024р. №4713 вказана постанова про накладення штрафу була направлена до виконання ГУ ПФУ в Одеській області та до відома «стягувачу».
Як свідчать матеріали справи, постанова від 16.02.2024р. №73707089 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн. фактично була отримана позивачем 22.02.2024р., про що свідчить штамп вхідної кореспонденції на супровідному листі №4713.
Не погоджуючись із вказаною вище постановою відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно, з відсутності належних підстав для їх задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної дії виконавчого провадження та відповідних дій органу державної виконавчої служби являється Закон України від 02.06.2016р. № 1404-VІІ «Про виконавче провадження»
За приписами ст.1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими згідно з цим Законом, а також рішеннями, які у відповідності до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, серед іншого, законодавчо визначений комплекс певних дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012), а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012).
Так, примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII).
У відповідності до ч.1 ст.13 Закону №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів.
У силу вимог ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1,3 ч.3 цієї ж статті регламентовано, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до Закону №1404-VIII, та накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Як передбачено положеннями ч.ч.1,2 ст.63 Закону №1404-VIII, за рішенням, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного у ч.6 ст.26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
Якщо ж рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом 3 робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно із ст.75 Закону №1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Пункт 5 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України передбачає те, що в разі якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн., окрім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або ж кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної у пп.169.1.1 п.169.1 ст.169 розділу цього Кодексу для відповідного року.
Таким чином, невиконання боржником рішення суду, за яким він зобов'язаний вчинити певні дії у строки, визначені законодавством, без наявності для цього поважних причин, тягне за собою відповідальність у вигляді накладення штрафу в розмірі - 5100 грн. (для юридичних осіб), а в разі повторного невиконання рішення без поважних причин у вигляді штрафу у подвійному розмірі - 10200 грн.
Аналізуючи наведені вище положення законодавства в контексті цієї справи слід зазначити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення). Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця та направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Притягаючи боржника до відповідальності за невиконання судового рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф, виконавець зобов'язаний ретельно дослідити обставини справи, зокрема, належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов'язків та встановити всі причини їх невиконання або неналежного виконання.
Верховний Суд у постанові від 07.11.2019р. у справі №420/70/19 зазначив, що визначальною умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання останнім виконавчого документа без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Поважність причин невиконання рішення суду оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Таким чином, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою наслідки, встановлені нормами Закону №1404-VIII. Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №537/3986/16-а та від 21.01.2020р. у справі №640/9234/19.
Матеріалами справи підтверджується, що підставою для прийняття оскаржуваної постанови від 16.02.2024р. про накладення на боржника штрафу у межах виконавчого провадження №73707089, є встановлення державним виконавцем невиконання ГУ ПФУ в Одеській області судового рішення у справі №420/20528/23 без поважних причин протягом встановленого строку.
Так, обґрунтовуючи відсутність порушень у своїй діях пенсійний орган вказує, аналогічно доводам викладеним у позовній заяві, що ГУ ПФУ в Одеській області на підставі судового рішення у справі №420/20528/23, ОСОБА_1 12.01.2024р. проведено нарахування щомісячної доплати у розмірі - 2000 грн. відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021р. №713. Так, згідно листків про перерахунок пенсії стягувача з 25.10.2022р., з 01.03.2023р. та з 01.02.2024р. підсумок пенсії ОСОБА_1 з 25.10.2022р. становить - 30867,05 грн, з урахуванням максимального розміру - 28867,05 грн. Перерахунок пенсії проведено за період з 25.10.2022р. по 31.01.2024р., однак доплата пенсії за цей період відсутня, оскільки на підставі судового рішення у справі №420/13781/23 було проведено перерахунок пенсії з 01.12.2019р., з 01.03.2022р. та з 01.03.2023 без обмеження її максимального розміру та питання виплати пенсії без обмеження максимальним розміром не розглядалось в рішенні суду у справі №420/20528/23.
Тобто, позивач стверджує, що виконав рішення суду у справі №420/20528/23, оскільки провів донарахування щомісячної доплати у розмірі - 2000 грн., а незмінність розміру пенсії, що отримує ОСОБА_1 , що досягнута шляхом додавання штучного обмеження максимальним розміром на ту ж саму суму у розмірі - 2000 грн., пояснює тим, що обмеження максимальним розміром не було предметом розгляду справи № 420/20528/23.
Надаючи оцінку діям (рішенню) відповідача стосовно накладення на пенсійний орган штрафу, суд апеляційної інстанції наголошує, що під час вирішення питання про накладення штрафу, відповідач, згідно з ч.2 ст.2 КАС України, повинен діяти обґрунтовано, тобто із урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Також, з метою захисту інтересів стягувача державний виконавець наділений повноваженнями проводити перевірку виконання боржником рішень, що підлягають виконання відповідно до цього Закону, зокрема, одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб та інших учасників виконавчого провадження пояснення, довідки та іншу інформацію необхідну для проведення виконавчих дій (п.п.1,3 ч.3 ст.18 Закону №1404-VIII).
У свою чергу, боржник зобов'язаний надавати державному виконавцю докази, які достеменно підтверджують невиконання рішення суду з поважних причин, зокрема, і через відсутність коштів. Повна відсутність інформації у державного виконавця стосовно обсягу коштів, які надійшли на виконання судових рішень, обсягу коштів, які сплачені позивачем стягувачам в порядку черговості надходження рішень, що набрали законної сили, свідчить про непрозорість процесу задоволення позивачем вимог стягувачів у виконавчих провадженнях та робить неможливим для державного виконавця оцінити поважність причини невиконання рішення суду в конкретному виконавчому провадженні. При цьому, обов'язок доведення поважності причини невиконання у повному обсязі судового рішення покладається на боржника, який повинен надати належні та переконливі докази наявності такої поважної причини.
Так, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що не достатньо лише самого факту ствердження про поважність причин неможливості виконання рішення суду, сторона боржника має довести факт неможливості виконання рішення. Інший підхід дозволив би голослівно стверджувати про неможливість виконання рішення суду, а сам виконавець не мав би можливість пересвідчитись у поважності причин неможливості виконання рішення суду.
Апеляційна скарга не містить жодних заперечень проти таких висновків суду і зосереджена на тому, що рішення виконано. Апеляційна скарга також не містить і жодного пояснення чи виконано рішення в певній частині, чи у повному обсязі, в якій саме частині воно не може бути виконане і не наведено жодних строків такого виконання.
Варто зауважити, що з наданих до суду 1-ї інстанції листків про перерахунок пенсії ОСОБА_1 на виконання рішення суду у справі №420/20528/23 дійсно вбачається, що ГУ ПФУ в Одеській області включило у розмір пенсії щомісячну доплату у розмірі 2000 грн. Разом із тим, самостійно встановило максимальний розмір для виплати пенсії, зменшивши суму пенсії на 2000 грн., чим фактично нівелювавши виконання рішення суду у справі №420/20528/23 в частині виплати такої доплати.
З указаних перерахунків не зрозуміло, на підставі чого розмір пенсії зменшено на 2000 грн., чому максимальний розмір пенсії ОСОБА_1 становить саме 28867,05 грн.
Тобто, умисне невиконання рішення суду №420/20528/23, яким чітко приписано нарахувати та виплатити щомісячну доплату до пенсії у розмірі 2000 грн., полягаю у її нарахуванні, але невиплаті за допомогою спеціальних прийомів. Це призводить до формального виконання рішення в частині нарахування із одночасним нівелюванням наслідків такого нарахування.
У підсумку виплата не відбувається, що призводить до виконання рішення частково.
Так, рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/20528/23 Головне управління ПФУ в Одеській області зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну доплату у розмірі 2000 грн. Проте, як вбачається з матеріалів справи, вказане рішення в частині виплати щомісячної доплати залишається невиконаним, оскільки, зазначивши у складі пенсії щомісячної доплати до 2000 грн., пенсійним органом одночасно зменшено її розмір на 2000 грн., застосувавши обмеження максимальним розміром.
Суд 1-ї інстанції, у даному випадку, вірно врахував, що рішенням суду у справі №420/13781/23, на яке посилається пенсійний орган як підставу відсутності доплати пенсії ОСОБА_1 за період з 25.10.2022р. по 31.01.2024р., з-поміж іншого, і зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок та виплату основного розміру пенсії з 01.12.2019р. ОСОБА_1 на підставі нової довідки від 14.11.2022р. №49/7952 про розмір грошового забезпечення за листопад 2019р., наданою МВС України на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2022р. у справі №420/9217/22, без обмеження максимального розміру пенсії.
При цьому, позивача було зобов'язано провести з 01.03.2022р. та з 01.03.2023р. перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, визначеної при перерахунку з урахуванням індексації у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 16.02.2022р. №118, «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільших вразливих верст населення у 2023 році» від 24.02.2023р. №168 з урахуванням інших підвищень, надбавок до пенсії, без обмеження її максимального розміру.
Таким чином, на виконання судового рішення у справі №420/13781/23 здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимального розміру починаючи з 01.12.2019р., 01.03.2022р. та з 01.03.2023р..
Згодом, позивач провів перерахунок пенсії стягувача з 25.10.2022р. (відповідно до Постанови №713) знову обмеживши розмір пенсії та фактично невілювавши виконання рішення суду №420/13781/23 в частині обмеження розміру пенсії з 01.03.2023р.
Доводи позивача про те, що рішенням суду у справі №420/20528/23 не зобов'язано проводити перерахунки та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, є помилковими, адже при проведенні перерахунків пенсії має враховуватись рішення суду, прийняте у справі, що стосується такої пенсії, в тому числі щодо відсутності підстав для обмеження розміру пенсії максимальним розміром у разі, якщо чинне на момент проведення такого перерахунку пенсії законодавство не зазнало відповідних змін.
У той же час, з часу прийняття рішення суду у справі №420/13781/23 пенсійне законодавство в частині, що стосується застосування обмеження пенсій максимальним розміром, змін не зазнавало.
Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, підхід із постійного мотивованого застосування обмеження максимальним розміром, всупереч існуючим рішенням щодо конкретного пенсіонера, запропонований ГУ ПФУ в Одеській області, загрожує підривом авторитету системи судочинства щонайменше з наступних підстав:
- пенсіонери будуть змушені кожного разу поновлювати порушене право двома позовами, оскільки, кожний перерахунок буде супроводжуватись мотивовано встановленими обмеженнями максимальним розміром;
- рішення судів про незаконність обмеження розміру пенсії максимальним розміром щодо конкретного пенсіонера втрачатимуть свій юридичний сенс при кожному повторному порушенні, що навантажить адміністративні суди однаковими позовами від одних і тих самих позивачів щодо питання, яке вже вирішувалося;
обмеження максимальним розміром з дозволу судової гілки влади перетвориться на легальну штучну перепону при будь-якому перерахунку пенсії, яка буде нівелювати рішення будь-якого суду, адже, кожне повторне встановлення обмеження розглядатиметься як окреме порушення, що має бути скасоване судом, де визначальним буде не факт порушення і спірні відносини сторін, а час вчинення такого порушення.
Відповідно до ст.124 Конституції України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Пунктом 9 ч.1 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства також віднесено й обов'язковість рішень суду.
Згідно з ч.2 ст. 14 КАС України судові рішення, шо набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
У постанові Верховного Суду від 20.01.2021р. у справі № 619/562/18 вказано, що належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дії, що є недопустимим з огляду на ст.129-1 Конституції України.
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що прийнята в рамках виконавчого провадження №73707089 спірна постанова від 16.02.2024р. про накладення штрафу в розмірі 5100 грн. є обґрунтованою, правомірною та скасуванню не підлягає.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача.
До того ж слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін у справі, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 18.07.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко