П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/10247/23
Головуючий І інстанції: Свида Л.І.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П. Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 21.09.2023р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
08.05.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ НП в Одеській області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у невиплаті йому «індексації» грошового забезпечення за період з 07.11.2015р. по 30.11.2017р. (включно);
- зобов'язати ГУ НП в Одеській області нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015р. по 30.11.2017р. (включно);
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у невиплаті йому доплати за службу в нічний час у кількості - 1568 год. у відповідності до п.11 Розділу II «Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання» (затв. наказом МВС України від 06.04.2016р. №260),
- зобов'язати ГУ НП в Одеській області нарахувати та виплатити йому доплату за службу в нічний час у кількості 1568 год. відповідно до п.11 Розділу II «Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання» (затв. наказом МВС України від 06.04.2016р. №260);
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у невиплаті йому одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати ГУ НП в Одеській області нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у не нарахуванні та невиплаті компенсації за невикористані частини чергових та додаткових оплачуваних відпусток у кількості 95 діб за 2015р., та за 2018-2020р.р.;
- зобов'язати ГУ НП в Одеській області нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані ним частини чергових та додаткових оплачуваних відпусток у кількості 95 діб за 2015р. та 2018-2020р.р.;
- зобов'язати ГУ НП в Одеській області направити до ГУ ПФУ в Одеській області грошовий атестат та довідку про грошове забезпечення за 24 місяці, що передували звільненню з урахуванням індексації грошового забезпечення, доплати за службу в нічний час;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у нездійсненні остаточного розрахунку у день його звільнення;
- зобов'язати ГУ НП в Одеській області нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при його звільненні з 13.01.2023р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, позивачу було протиправно не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення з 07.11.2015р. по 30.11.2017р., не компенсовано 95 діб чергових та додаткових відпусток за 2015р., 2018-2020р.р. У свою чергу, позивач вважає, що відповідач був зобов'язаний здійснювати доплату за службу у нічний час позивачу, водночас, станом на час звернення до суду, вказаних виплат проведено не було, а заборгованість ГУ НП в Одеській області перед позивачем за виконання службових обов'язків в нічний час складає - 1568 год. Як наслідок, позивач зазначає, що остаточний розрахунок з ним не здійснено, внаслідок чого відповідно до ст.117 КЗпП України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015р. по 30.11.2017р. (включно). Зобов'язано ГУ НП в Одеській області нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015р. по 30.11.2017р. (включно). Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за 1568 год. у відповідності до п.11 Розділу II «Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання» (затв. наказом МВС України від 06.04.2016р. №260). Зобов'язано ГУ НП в Одеській області нарахувати та виплати ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час за 1568 год. відповідно до п.11 Розділу II «Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання» (затв. наказом МВС України від 06.04.2016р. №260). Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої з урахуванням індексації грошового забезпечення. Зобов'язано ГУ НП в Одеській області нарахувати і виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, розраховану з урахуванням індексації грошового забезпечення (з урахуванням виплаченої суми допомоги). Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані 95 календарних днів основної і додаткової оплачуваних відпусток. Зобов'язано ГУ НП в Одеській області нарахувати та виплати ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 95 календарних днів основної та додаткової оплачуваних відпусток. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 23.10.2023р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.09.2023р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2023р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ НП в Одеській області та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
07.11.2023р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач, правом апеляційного оскарження вказаного судового рішення та подання відзиву на апеляційну скаргу ГУ НП в Одеській області не скористався.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
Позивач - підполковник поліції ОСОБА_1 з 07.11.2015р. по 12.01.2023р. проходив службу в ГУ НП в Одеській області.
12.01.2023р. наказом ГУ НП в Одеській області №27-о/с, відповідно до п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію», ОСОБА_1 з 14.01.2023р. звільнений зі служби в поліції. Вислуга років на день звільнення складає повних 26 років для виплати одноразової грошової допомоги.
Позивач, не погоджуючись із тим, що йому не було нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015р. по 30.11.2017р., доплати за службу у нічний час, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані частини чергових та додаткових оплачуваних відпусток у кількості 95 діб за 2015р., 2018-2020р.р., звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з наявності підстав для їх часткового задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормою ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Так, спірні відносини, що виникли між сторонами у справі, врегульовані Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991р. №1282-XII, Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996р. №504/96-ВР, постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» від 11.11.2015р. №988, «Порядком проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078), а також «Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання» (затв. наказом МВС України 06.04.2016р. №260).
Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до ч.5 ст.94 Закону №580-VIII.
За приписами ст.1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами і іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. У свою чергу, поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Відповідно до ст.2 цього Закону, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення, згідно з ст.4 Закону №1282-XII, проводиться в разі коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103% (до 01.01.2016р. - 101%).
Разом із тим, для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у ч.1 цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно зі ст.5 Закону №1282-XII, підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст.6 вказаного вище Закону).
Відповідно до п.2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
До вказаної постанови внесено зміни Постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017р. №782 і включено поліцейських до переліку категорій осіб, яким здійснюється індексація грошового забезпечення.
Разом із цим, індексація має проводитися за наявності на це відповідних підстав, що визначені чинним законодавством.
Колегія суддів звертає увагу, що ст.94 Закону №580-VIII визначено, що грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону. У той же час, змін до вказаної статті у спірному періоді не вносилося, ця норма закону була діючою.
У силу положень ч.2 ст.8 Закону №1282-ХІІ, за наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Згідно зі ст.ст.2,4 Закону №1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 10%. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у ч.1 цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст.9 Закону №1282-ХІІ).
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000р. №2017-III визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці і у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації обов'язок проводити індексацію грошового забезпечення покладається на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та виду юридичної особи.
Тобто, індексація грошового забезпечення у випадках, передбачених законодавством, має бути обов'язково нарахована та виплачена.
Частиною 2 ст.5 Закону №1282-ХІІ передбачено те, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку із індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно з п.1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101% (з 01.01.2016 - 103%). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2013р. - місяця опублікування Закону України «Про внесення змін до Закону №1282-ХІІ» від 06.02.2003р. №491-IV.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абз.2 цього пункту.
Відповідно до п.5 Порядку №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються у відповідності до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100%. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
З огляду на вищезазначене, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації, індексація грошових доходів громадян проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін, обчисленого наростаючим підсумком, перевищить поріг індексації, який становить 101% (з 01.01.2016р. - 103%) (п.1-1 Порядку №1078).
Для проведення подальшої індексації обчислення індексу споживчих цін здійснюється за місяцем, у якому відбувається перевищення порога індексації. Підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією проводиться з місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін і на підставі якого відбувається перевищення порога індексації.
Отже, можливість проведення індексації грошових доходів залежить від порогу індексації - величини індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення. В свою чергу, якщо величина індексу споживчих цін не перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101% (з 01.01.2016 - 103%), індексація грошових доходів в такому місяці не проводиться.
Проте, відповідач, в даному випадку, жодним чином не врахував та не перевірив наявність вищевказаних підстав, визначених Законом №1282-ХІІ та Порядком №1078, та допустив протиправну бездіяльність, яка пов'язана з не нарахуванням та невиплатою ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 07.11.2015р. по 30.11.2017р. (включно).
З огляду на те, що відповідач не врахував та не перевірив наявність підстав, визначених Законом №1282-ХІІ та Порядком №1078 для виплати позивачу індексації, колегія суддів погоджується з висновками суду 1-ї інстанції, що належним способом захисту прав позивача є саме зобов'язання ГУ НП в Одеській нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з 07.11.2015р. по 30.11.2017р. (включно)
Доводи апеляційної скарги щодо зазначених обставин не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в судовому рішенні в частині, що оскаржується відповідачем.
Враховуючи наведене, судова колегія цілком погоджується з висновками суду 1-ї інстанції про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.
Судом апеляційної інстанції у відповідній частині також враховано і висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 15.10.2013р. у справі №9-рп/2013, а також правову позицію Верховного Суду, сформовану в постанові від 21.01.2021р. у справі №160/35/20.
У цьому контексті, слід зазначити й про те, що відповідно до п.п.2,6 розділу VI Порядку №260, поліцейським, які звільняються із служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
При цьому, нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні із служби здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, процентну надбавку за стаж служби в поліції, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, установлених наказами на день звільнення.
Так, як вбачається з матеріалів справи та витягу з особової картки, позивачу при звільненні була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у сумі 106 476,83 грн. (16381,05 грн. х 25% х 26 років).
Розмір місячного грошового забезпечення у сумі 16381,05 грн., з якого визначалася одноразова грошова допомога, розраховано з урахуванням посадового окладу 2700 грн., окладу за спеціальним званням 2200 грн., 50% надбавки за стаж служби в поліції 2450 грн., 55% надбавки за специфічні умови проходження служби в поліції 4042 грн. та 43,788% премії 4988,55 грн.
Як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, одноразова грошова допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення, на яке має право поліцейський (позивач) на день його звільнення. Тобто, одноразова грошова допомога при звільненні розраховується станом на момент звільнення за останньою посадою, яку займав поліцейський.
Оскільки, як вже зазначалося колегіє суддів вище, індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямованою на підтримання їх купівельної спроможності, а тому вона беззаперечно є складовою місячного грошового забезпечення поліцейського і має включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні.
Відповідно, позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги при звільнені з включення до складу грошового забезпечення, з якого було обчислено розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, індексації грошового забезпечення.
Доводи ж ГУ НП в Одеській області про те, що одноразова грошова допомога при звільнені позивачу нараховувалась з розрахунку місячного грошового забезпечення установленого на день звільнення (14.01.2023р.) з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премій, серед яких відсутня індексація, в даному випадку, жодним чином не спростовують необхідність її включення до складу грошового забезпечення, з якого обчислено розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки будь-які докази відсутності права у ОСОБА_1 на отримання індексації грошового забезпечення в січні 2023р. станом на день звільнення у матеріалах справи відсутні.
Більш того, Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо необхідності врахування індексації, як складової грошового забезпечення військовослужбовців, при обрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, які мають однакову правову природу з поліцейськими, зокрема в постанові від 19.03.2020р. у справі №820/5286/17.
Стосовно ж питання доплати за службу в нічний час, судова колегія зазначає наступне.
Так, статтею 91 Закону №580-VІІІ встановлено, що особливий характер служби в поліції містить такі спеціальні умови для певних категорій поліцейських: 1) службу у святкові та вихідні дні; 2) службу позмінно; 3) службу з нерівномірним графіком; 4) службу в нічний час.
Розподіл службового часу поліцейських визначається розпорядком дня, який затверджує керівник відповідного органу (закладу, установи) поліції.
Для поліцейських установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, а для курсантів (слухачів) вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які готують поліцейських, - шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем.
Вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всіх поліцейських, крім залучених до виконання службових обов'язків.
Поліцейським, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, крім поліцейських, які працюють у змінному режимі, відповідний час для відпочинку в порядку компенсації надається протягом двох наступних місяців.
Згідно з ч.2 ст.94 Закону №580-VIII, порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
За змістом положень п.1 Постанови №988, грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пп.3 п.5 Постанови №988, поліцейським виплачується доплата за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.
Пунктом 20 розділу І «Загальні положення» Порядку №260 регламентовано, що за виконання службових обов'язків понад установлений службовий час, у вихідні, святкові та неробочі дні грошове забезпечення поліцейським додатково не виплачується. Поліцейським, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, крім поліцейських, які працюють у змінному режимі, відповідний час для відпочинку (у порядку компенсації) надається протягом двох наступних місяців.
Як передбачено п.11 розділу ІІ Порядку №260, поліцейським, які виконують службові обов'язки в нічний час, виплачується доплата за службу в нічний час у розмірі 35% посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.
Службою в нічний час вважається виконання поліцейськими службових обов'язків у період з 22.00 год. до 06.00 год.
Підставами для виконання службових обов'язків у нічний час є графіки нарядів та чергувань, затверджені наказами керівників підрозділів органів поліції.
Облік фактичного часу служби в нічний час для нарахування доплати здійснюється шляхом оформлення довідки обліку несення поліцейськими служби в нічний час за формою, визначеною у додатку 1 до цих Порядку та умов. Поліцейським, що залучалися до служби в нічний час, виплата доплати за службу в нічний час за минулий місяць здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць.
За змістом вимог Постанови КМУ №988 та положень Порядку №260, доплата за службу в нічний час - є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення поліцейського, який входить до складу грошового забезпечення поліцейського, а обов'язок виплачувати доплату за службу в нічний час встановлений пп.3 п.5 вищевказаної Постанови №988.
Як встановлено колегією суддів та підтверджується матеріалами справи, відповідно до інформації, що міститься в Книзі нарядів, розстановки нарядів, журналів нарядів, позивач в період з лютого 2020р. по грудень 2022р. 196 разів ніс службу в нічний час.
Тобто, враховуючи викладені обставини, можна зробити висновок про те, що позивач має право на отримання доплати у розмірі 35% посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час, що становить в даному випадку 1568 год. (196 х 8 год.).
При цьому, слід звернути увагу на те, що під час розгляду справи відповідач не надав до суду належних та допустимих доказів здійснення позивачу нарахування та виплати цієї доплати за службу в нічний час за 1568 год.
Посилання ж представника відповідача на те, що нібито позивач зробив невірний розрахунок, оскільки у період з 22.00 год. до 06.00 год. службовий час складає 6 год. (8 год. - 2 год. перерви = 6 год.), колегія суддів, як і суд 1-ї інстанції, відхиляє, як безпідставні, оскільки відповідач не надав до суду будь-яких доказів використання позивачем перерви для відпочинку та харчування під час служби в нічний час, яка може тривати не більше 2 год., т.б. її використання є виключно правом, а не обов'язком поліцейського.
Отже, за таких обставин, у суду відсутні підстави вважати, що позивач під час служби в нічний час використовував перерву для відпочинку та харчування тривалістю 2 год., яка б не включалася в службовий час.
У свою чергу, за правилами п.3 розділу 4 «Інструкції з організації діяльності чергової служби в НПУ» (затв. наказом МВС України 23.05.2017р. №440), відповідальний по територіальним (відокремленим) підрозділам після 21:00 год. з урахуванням оперативної обстановки, що склалася, та за погодженням із керівником територіального (відокремленого) підрозділу може перебувати за місцем проживання.
При цьому, судом також враховується й той факт, що відповідач не надав до суду жодного доказу перебування позивача за місцем проживання під час служби в нічний час.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Колегія суддів зауважує, що весь тягар доказування лежить на суб'єкті владних повноважень, відтак надати докази щодо несення позивачем служби в нічний час є обов'язком відповідача як суб'єкта владних повноважень та як безпосереднього роботодавця позивача, який володіє відомостями про робочий час та відпочинок своїх працівників.
Жодного спростування вказаних обставин відповідачем під час розгляду справи як у суді 1-ї інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, не наведено та відповідних доказів не надано.
Враховуючи ненадання ГУ НП в Одеській області належних доказів, що позивач не ніс службу у нічний час за спірний період, колегія суддів вважає, що, у даному випадку, наявні всі достатні та обґрунтовані підстави для визнання протиправною бездіяльності ГУ НП в Одеській області щодо нарахування та виплати позивачу доплати за службу в нічний час за 1568 год. у відповідності до п.11 розділу II Порядку №260 та, відповідно, зобов'язання нарахувати та виплати ОСОБА_1 таку доплату.
Що ж стосується питання нарахування та виплати поліцейському грошової компенсації за невикористані дні відпусток за попередні роки, що передують року звільнення, то судова колегія з цього приводу зазначає таке.
Відповідно до листа від 15.02.2023р. за вих.№9/Б-249, ГУ НП в Одеській області у відповідь на звернення про надання інформації повідомило ОСОБА_1 про те, що ним не використано 4 календарних дні щорічної основної оплачуваної відпустки за період служби з 07.11.2015р. по 31.12.2015р., 11 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за 2018р., 35 календарних днів основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2021р., а також 45 календарних днів основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2022р.
Частиною 1 ст.24 Закону №504/96-ВР, який установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи, встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення містяться і в ч.1 ст.83 КЗпП України.
За змістом положень ч.ч.1,3 ст.59 Закону №580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ст.60 Закону №580-VIII).
Відповідно до ч.1 ст.92 Закону №580-VIII, поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Стаття 93 Закону №580-VIII безпосередньо регулює питання тривалості відпусток поліцейських.
Так, тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. При цьому, святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.
Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів.
Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.
При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.
За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону
Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції.
За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Відтак, Законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас, надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
У наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, адже відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Частиною 1 та 2 ст.94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
При цьому, абз7 п.8 розділу ІІІ Порядку №260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення (абз.8 п.8 розділу ІІІ Порядку №260).
Колегія суддів звертає увагу на те. що Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002р. №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень ч.ч.2, 3 ст.124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР, якими передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, враховуючи вищевикладені обставини та наведені вище норми чинного законодавства, судова колегія, оцінивши наявні у справі докази, вважає обгрунтованими висновки суду першої інстанції, що у випадку звільнення поліцейських з органів НПУ їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки, в тому числі й невикористані дні відпусток за роки, які передують року звільнення зі служби в поліції, а відповідачем протиправно не була виплачена позивачу грошова компенсація за невикористані дні основної та додаткової відпустки.
При цьому, висновки суду 1-ї інстанції зі спірного питання відповідають правовим висновками, викладеним Верховним Судом у постанові від 19.01.2021р. в справі №160/10875/19.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача.
До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А згідно із ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах обох інстанцій.
Таким чином, судова колегія доходить висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 18.08.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко