18 липня 2024 року справа №200/7483/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Казначеєв Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі № 200/7483/23 (головуючий І інстанції Стойка В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
07.12.2023 року до суду надійшла справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем 2 на виконання рішення суду по справі № 200/1465/23 повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 12.12.2022 про призначення пенсії; рішенням від 28.09.2023 № 103550004665 ОСОБА_1 повторно відмовлено в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку. Вдруге відмовляючи у призначенні пенсії Відповідач 2 виходив з того, що у Позивача відсутній відповідний страховий стаж, а також необхідний період постійної роботи або ж проживання в зоні посиленого радіологічного контролю, що надає особі право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
Позивач наголошує, що період його роботи з 01.02.2020 по 24.11.2022 у Товаристві з обмеженою відповідальністю “РАФ-ГРУПП” підтверджується трудовим договором між працівником і роботодавцем від 01.02.2020 та протиправно не був взятий до уваги відповідачем 2.
Позивач вважає свої права порушеними та просив суд: визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 28.09.2023 № 103550004665 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до положень статті 55 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, починаючи з 12.12.2022.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі № 200/7483/23 позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 28.09.2023 № 103550004665 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.02.2020 по 24.11.2022 в Товаристві з обмеженою відповідальністю “РАФ-ГРУПП”. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до положень статті 55 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, починаючи з 12.12.2022.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обгрунтовано відзив на позовну заяву.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 22933548, адреса зареєстрованого місцезнаходження: АДРЕСА_2 , організаційно-правова форма - орган державної влади.
Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 13486010, адреса зареєстрованого місцезнаходження: АДРЕСА_3 , організаційно-правова форма - орган державної влади.
ОСОБА_1 має статус громадянки, яка постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , категорія 4, видане Київською обласною державною адміністрацією 15.02.1994. Відповідно на неї поширюються положення Закону України від 28.02.1991 № 796- XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
12.12.2022 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.
Відповідно до записів у трудовій книжці з 09.11.1988 по 01.01.1993 ОСОБА_1 працювала в різних установах та на підприємствах, які знаходяться в м. Біла Церква.
Згідно трудового договору з 01.02.2020 по 24.11.2022 позивач працювала в Товаристві з обмеженою відповідальністю “РАФ-ГРУПП” на посаді керівника відділу маркетингу підприємства.
Записів щодо періоду роботи позивача з 01.02.2020 по 24.11.2022 трудова книжка АТ - НОМЕР_4 не містить.
Враховуючи принцип екстериторіальності, вказана заява була передана на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області.
За результатами розгляду вищевказаної заяви позивача Головним управлінням ПФУ в Донецькій області було прийнято рішення № 103550004665 від 19.12.2022 про відмову в призначенні пенсії, яка вмотивована відсутністю у позивача необхідного страхового стажу роботи, зокрема, відповідач зазначив про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 15.08.1986 по 08.08.1988, з 09.08.1988 по 24.08.1988, з 09.11.1988 по 07.07.1989, з 05.09.1990 по 13.03.1992 (наказ на звільнення дописаний чорнилом іншого кольору), з 15.11.1993 по 06.08.1999 (дата звільнення не відповідає наказу) згідно трудової книжки НОМЕР_5 від 15.08.1985, оскільки титульна сторінка документа містить прізвище російською мовою “ ОСОБА_2 ”, що не відповідає даним за паспортом “ ОСОБА_3 ”. Оскільки відомості про вказані спірні періоди роботи внесені з порушенням встановлених норм, Управління не має права враховувати їх при визначені права на пенсію без додаткового уточнення. Також до страхового стажу не було враховано період навчання з 01.09.1982 по 30.06.1986 згідно диплому НОМЕР_6 від 30.06.1986, оскільки прізвище позивачки не збігається з паспортними даними. Окрім вказаного слід зазначити, що Управлінням також виявлена невідповідність запису прізвища позивачки, а саме згідно свідоцтва про укладання шлюбу НОМЕР_7 , виданого 08.10.1988, прізвище “ ОСОБА_2 ” не збігається з російським варіантом у паспорті - “ ОСОБА_3 ”.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16.05.2023 року по справі № 200/1465/23 позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010), Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (ЄДРПОУ 22933548, адреса зареєстрованого місцезнаходження: вул. Ярославська, 40, м. Київ, 04071) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 19.12.2022 року № 103550004665 про відмову про призначення пенсії ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, яке постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.12.2022 про призначення пенсії за віком відповідно до положень статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, яке постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 15.08.1986 року по 08.08.1988 року, з 09.08.1988 року по 24.08.1988 року, з 09.11.1988 року по 07.07.1989 року, з 05.09.1990 року по 13.03.1992 року, з 15.11.1993 року по 06.08.1999 року та періоду навчання в Іванівському педагогічному училищі з 01.09.1982 року по 30.06.1986 року, з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
На виконання рішення суду по справі від 16.05.2023 року № 200/1465/23 відповідачем 2 повторно розглянута заява позивача від 12.12.2022 року про призначення їй пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.
Рішенням Головного управління ПФУ в Донецькій області від 28.09.2023 № 103550004665 ОСОБА_1 повторно відмовлено в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку. Позивачу були зараховані до страхового стажу періоди її роботи з 15.08.1986 по 08.08.1988, з 09.08.1988 по 24.08.1988, з 09.11.1988 по 07.07.1989, з 05.09.1990 по 13.03.1992, з 15.11.1993 по 06.08.1999. Також до страхового стажу було зараховано період навчання в училищі з 01.09.1982 по 30.06.1986. Вдруге відмовляючи у призначенні пенсії Відповідач 2 виходив з того, що у Позивача відсутній відповідний страховий стаж, а також необхідний період постійної роботи або ж проживання в зоні посиленого радіологічного контролю, що надає особі право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
Період роботи позивача з 01.02.2020 по 24.11.2022 в Товаристві з обмеженою відповідальністю “РАФ-ГРУПП” до страхового стажу відповідачем 2 зараховано не було.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09.07.2003 року (надалі - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Стаття 4 Закону №1058-IV визначає, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-XII (надалі - Закон № 796-XII) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Статтею 1 Закону № 796-XII визначено, що цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах: […] соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; […].
Відповідно до ст. 55 Закону № 796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення віку на 2 роки* (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Враховуючи викладене, необхідний страховий стаж для позивача при зниженні пенсійного віку на 5 років в період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 становить 23 роки.
Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення” (далі - Закон № 1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 “Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній” затвердив Порядок № 637.
Згідно п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В п. 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Як вже було зазначено вище, з 01.02.2020 по 24.11.2022 позивач працювала в Товаристві з обмеженою відповідальністю “РАФ-ГРУПП”, що підтверджується трудовим договогом від 01.02.2020 року, який в розумінні п. 3 Порядку №637 є достатнім доказом тощо, що з 01.02.2020 по 24.11.2022 позивач працював.
Крім цього суд зауважує, що відповідно до п. 1 Договору, його укладено до 25.11.2022 року.
Щодо позиції з приводу відсутності сплати страхових внесків з 01.02.2020 по 24.11.2022.
За приписами ч. 6 ст. 20 Закону № 1058 страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч. 12 ст. 20 Закону № 1058).
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464) страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Зокрема ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.
Згідно з ч. 2. ст. 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (п. 171.1 ст. 171 Податкового кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону № 1058 застрахована особа має право, зокрема, отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, у тому числі в письмовій формі.
З аналізу наведених норм законів суд доходить висновку, що несвоєчасна сплата підприємством загальнообов'язкових страхових внесків не повинна порушувати конституційні, законні права позивачки, зокрема, порушувати її право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати покладена на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16).
Також суд погоджується з позицією представника позивача з приводу того, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів.
Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємця не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів.
Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №683/977/17, від 08.05.2018 у справі №672/455/17, у постановах від 12.12.2019 у справі №674/1579/16-а, 20.02.2020 у справі № 607/14316/16-а, №171/1900/16-а, від 27.04.2020 у справі №648/1613/17.
Отже, період роботи Позивача з 01.02.2020 по 24.11.2022 у ТОВ “РАФ-ГРУПП”, хоча запис про це і не був внесений до трудової книжки, проте підтверджується договором від 01.02.2020 не був зарахований до страхового стажу позивача протиправіно та має бути зарахованим до страхового стажу позивача при обчисленні їй пенсії.
Відповідно до положень статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному управлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.
Приписами пункту 2.1 Порядку № 22-1 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, серед іншого, документи, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, видане органами місцевого самоврядування.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що правовою підставою для призначення особі пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі частини другої статті 55 Закону № 796-ХІІ як громадянину, який тимчасово працював на території зони відчуження у 1986 році, є наявність у неї відповідного статусу, що повинен підтверджуватися відповідним посвідченням.
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях, тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Такий статус Позивачу вже становлений, тому повторно підтверджувати його непотрібно.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 382/1310/17.
Також відповідно до правової позиції Верховного Суду України (ухвала від 04.09.2015 у справі № 690/23/15-а) та Верховного Суду (постанова від 18.09.2018 у справі № /9284/17) єдиним документом, що підтверджує стату громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, у тому числі призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи”.
Варто зауважити, що належність ОСОБА_4 до категорії громадян, які проживали на території зони посиленого радіоекологічного контролю та є постраждалими внаслідок Чорнобильської катастрофи, ніким не оспорюється. Посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю є чинним, не визнано недійсним, а також не скасовано у встановленому законом порядку, а тому його наявність вказує на те, що Позивач дійсно має право на встановлені пільги, передбачені Законом № 796-ХІІ.
Враховуючи вищенаведені вимоги закону та докази, долучені до позовної заяви, порушені права Позивача підлягають захисту шляхом визнання протиправними дій Головного управління ПФУ в Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону № 796- ХІІ та зобов'язання Головного управління ПФУ у Київській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.
Так, пунктом 1.7 Порядку № 22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
На підставі викладених обставин та керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, суд першої інстанції дійшов висновку про: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 28.09.2023 № 103550004665 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.02.2020 по 24.11.2022 в Товаристві з обмеженою відповідальністю “РАФ-ГРУПП”; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до положень статті 55 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, починаючи з 12.12.2022.
Також суд зауважує, що дії зобов'язального характеру, направлені на поновлення порушених прав позивача, повинні бути накладені судом на того суб'єкта владних повноважень, який ці права порушив; позовна вимога "виплачувати пенсію" скерована на майбутнє та вирішенню не підлягає.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі № 200/7483/23 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі № 200/7483/23 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 18 липня 2024 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Е.Г. Казначеєв
І.Д. Компанієць