17 липня 2024 року м. Рівне №460/6389/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доДепартаменту соціальної політики Рівненської міської ради
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про призначення допомоги сім'ям з дітьми від 15.05.2024, яким відмовлено в призначенні допомоги при народженні дитини; зобов'язання призначити допомогу при народженні дитини.
Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що відмова у призначенні позивачу допомоги при народженні дитини у зв'язку з порушенням ним строку звернення з відповідною заявою є протиправною, оскільки ОСОБА_1 порушено строк на звернення з цією заявою з поважних причин. В якості поважних причин, позивачем вказано про те, що в супереч своїй волі, змушена була змінити місце проживання, внаслідок війни в Україні, що стало наслідком неможливості своєчасного оформлення відповідних документів та звернення за отриманням допомоги. Крім того, як стверджував позивач, зазначена допомога за своєю природою є допомогою самій дитині, а не батькам. З підстав наведених у позові, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 17.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.
Позиція відповідача щодо позовних вимог висловлена ним у відзиві на позовну заяву, відповідно до змісту якого він заперечував проти їхнього задоволення. Зазначав на обґрунтування такої позиції, що строк звернення за призначенням допомоги при народженні дитини, встановлений законодавством, є досить тривалим для того, щоб особа, яка бажає скористатись правом на отримання допомоги, могла його реалізувати. Водночас, позивачем пропущено дванадцятимісячний строк звернення за призначенням допомоги при народженні дитини. В свою чергу, можливість поновлення вказаного строку законодавством не передбачена. З наведених підстав, просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Не погоджуючись з доводами наведеними у відзиві, 04.07.2024 позивач подав відповідь на відзив, натомість 10.07.2024 відповідачем надіслано до суду заперечення на відповідь на відзив.
Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Громадянка України ОСОБА_1 зареєстрована та проживає в смт. Квасилів Рівненського району Рівненської області 22.02.2022 виїхала за межі України, що підтверджується інформацією з головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України від 28.06.2024.
02.09.2022 в м. Хамм, Німеччина, позивач народила дитину - дочку Регнер Емму, підтвердженням чого є Витяг з актового запису про народження дитини з перекладом та апостилем. Батько дитини - Регнер Рудольф, мати - Регнер ( ОСОБА_2 .
Повернувшись до України, позивач звернулася до відповідача щодо призначення допомоги при народженні дитини.
Рішеннями відповідача від 15.05.2024 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні вищевказаної допомоги при народженні дитини, про що надіслано повідомлення № 235 про відмову в призначенні державної допомоги сім'ям з дітьми. У вказаній відмові зазначено, немає права на допомогу при народженні дитини тому, що звернення за призначенням допомоги надійшло пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.
Не погоджуючись із відмовою відповідача у призначенні допомоги при народженні дитини, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 3 Конституції України визнаються найвищою соціальною цінністю людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону дитинства», з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім'ях, держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та іншими законами України.
Приписами ч.1 ст.3 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 № 2811-XII (далі - Закон № 2811-XII) визначені види державної допомоги сім'ям з дітьми, зокрема, допомога при народженні дитини.
Відповідно до статей 10, 11 Закону №2811-XII, допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1751 затверджено "Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми" (далі - Порядок № 1751).
Згідно з п.1 Порядку №1751 цей Порядок визначає умови призначення і виплати таких видів державної допомоги сім'ям з дітьми, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», зокрема, допомога при народженні дитини (пункти 10-16 цього Порядку).
Пунктом 12 Порядку №1751 також встановлено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.
Так, відмовляючи в призначенні допомоги при народженні дитини відповідач виходив з того, що звернення за її призначенням надійшло пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як свідчать матеріали справи дочка позивача, громадянка України, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а за призначенням допомоги при народженні дитини позивач звернулася до відповідача у травні 2024 року.
Тобто, позивачем пропущений встановлений законодавством строк 12 календарних місяців, з дати народження дитини для звернення за допомогою при її народженні.
Разом з тим, судом встановлено, що позивач з об'єктивних причин не мала змоги звернутися до відповідача з відповідною заявою в межах встановленого строку, оскільки з 22.02.2022 перебувала за межами України, що підтверджується інформацією з головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України від 28.06.2024.
Суд зауважує, що Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ХІ затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому Указами Президента України неодноразово продовжувався строк дії воєнного стану в Україні, який триває і на теперішній час.
Суд вважає, що ведення в Україні воєнного стану з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, є об'єктивною та виключною обставиною, яка перешкоджала позивачу повернутися з Німеччини в Україну, щоб звернутися до відповідача з заявою за допомогою при народженні дитини в законодавчо визначений строк (12 календарних місяців з дати народження дитини).
При цьому, суд враховує, що після повернення в Україну у травні 2024 року позивачка звернулася до відповідача з відповідною заявою.
Відтак, пропуск позивачкою 12 місячного строку звернення з заявою про виплату допомоги при народженні дитини відбувся з об'єктивних, непереборних, виключних причин, що пов'язані з обставинами (військова агресія російською федерації проти України), які є об'єктивно непереборними, не залежать від волі позивачки та є дійсно істотними перешкодами для своєчасного вчинення відповідних дій. Відтак, зазначені причини визнаються судом поважними.
Згідно з п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989р. (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995р.), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991р. №789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. І даний адміністративний позов фактично заявлений в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення.
Крім того, наслідки взагалі будь-якої правової поведінки батьків дитини об'єктивно не можуть бути визнані вагомими причинами для позбавлення самої дитини потенційно належних їй грошових виплат від Держави України, у разі належності до громадянства цієї країни.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 591/610/16-а, від 07.04.2020 року у справі №226/450/17.
При цьому, передбачене ч.7 ст.11 Закону №2811-XII та п.12 Порядку №1751, положення, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини, не дає підстав стверджувати, що даний термін є присічним та не може бути поновленим при наявності поважних причин.
Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу та не перебування за місцем фактичного проживання, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.
Згідно ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
У даній справі сам факт існування у позивача права на отримання соціальної допомоги при народженні дитини не оспорюється сторонами та передбачено діючим законодавством.
Так, відповідачем не спростовано письмовими доказами право позивача на отримання допомоги при народженні дитини.
Керуючись принципом верховенства права, суд вважає, що з урахуванням інтересів дитини та встановлених фактичних обставин, позивач має право на призначення допомоги при народженні дитини.
Враховуючи викладене, відмову відповідача у призначенні позивачу виплати допомоги при народженні дитини у зв'язку з пропуском 12 місячного строку звернення з відповідною заявою, за умови, що пропуск такого строку відбувся з об'єктивних, незалежних від волі позивача причин, не можна визнати обґрунтованою.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1211,20 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради від 15.05.2024 №235, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні допомоги при народженні дитини.
Зобов'язати Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради призначити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального захисту населення Рівненської міської ради судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 17 липня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Департамент соціальної політики Рівненської міської ради (вул. Соборна, 12,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 03195441)
Суддя Д.П. Зозуля