18 липня 2024 року м. Рівне №460/4705/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 1), Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 2) в якій позивач, просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби;
- стягнути з військової частини НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмір - 76998,74 грн, здійснити з Військової частини НОМЕР_3 .
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що 30.04.2024 року, на виконання судового рішення в справі №460/21484/23, йому виплачено грошове забезпечення, яке протиправно не було нараховано та сплачено під час проходження ним військової служби, а також при звільненні з військової служби. Посилаючись на вимоги ст. 117 КЗпП України позивач стверджує про наявність у нього права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку в розмірі 76998,74 грн. При цьому для визначення розміру середньоденного розрахунку за останні два повні місяці служби для обрахунку суми середнього заробітку за шість місяців, позивачем до грошового забезпечення, яке було виплачено відповідачем 1 у липні, серпні 2017 року, додатково включено суму індексації грошового забезпечення, в т.ч. за вищезазначені місяці, нараховану та виплачену йому згідно судового рішення в справі №4660/19560/22 за адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 . Просив позов задовольнити повністю.
Відповідач 1 подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позовних вимог. Зокрема зазначив, що існуюча редакція статті 117 КЗпП, яка за висновком позивача передбачає єдине можливе обмеження для стягнення - не більше ніж за шість місяців, проте без урахування критеріїв співмірності, також вказує на те, що таке шестимісячне обмеження строку нарахування та стягнення середнього заробітку стосується також випадків, якщо під час звільнення військовослужбовцю взагалі не були б сплачені грошові кошти. Отже, враховуючи вищезазначене обмеження, стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в розмірі шестимісячного середнього заробітку можливе тільки один раз. Враховуючи, що 22.05.2024 Восьмим апеляційним адміністративним судом було ухвалено постанову у справі 460/20763/23 за позовом ОСОБА_1 до військових частин НОМЕР_2 , НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку під час звільнення, позивач вже використав своє право на стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні у вигляді шестимісячного середнього заробітку.
Відповідач 2 подав відзив на позов, в якому заперечує проти позову. Свої заперечення аргументує тим, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Також зазначає, що з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій навів доводи та аргументи на спростування позицій відповідачів, які в більшості тотожні доводам, наведеним у позовній заяві. Щодо посилання відповідача 1 на використане позивачем право на стягнення середньомісячного заробітку відповідно до діючої з 19.07.2022 року редакції ст. 117 КЗпП України в справі 460/20763/23, ОСОБА_1 зазначив що період, за який було стягнуто шестимісячний середній заробіток в згаданій справі, є іншим ніж той, що заявляється ним у справі 460/4705/24 (з 01.11.2023 по 30.04.2024).
Ухвалою суду від 08.05.2024 позовну заяву було залишено без руху через несплату позивачем судового збору за подання адміністративного позову до суду. Після усунення позивачем недоліків, ухвалою суду від 14.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 30.05.2024 було витребувано додаткові докази від Військової частини НОМЕР_1 .
Ухвалою суду від 20.06.2024 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про застосування заходів процесуального примусу, повторно витребувано додаткові докази від Військової частини НОМЕР_1 .
Ухвалою суд від 03.07.2024 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про застосування заходів процесуального примусу, витребувано додаткові докази від Військової частини НОМЕР_1 .
Військовою частиною виконано вимоги ухвали суду та надано витребувані документи, зокрема довіку - розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за липень та серпень 2017 року із зазначенням окремим рядком нарахованої та виплаченої індексації помісячно згідно судового рішення в справі 460/19560/22.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступні обставини, що мають значення для вирішення спору.
Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 13.09.2017 №318 ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас відповідно до частини шостої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” з урахуванням частини восьмої цієї ж статті пункт “б” - за станом здоров'я.
Наказом командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” (по стройовій частині) від 21.09.2017 №215, з 28.09.2017 підполковника ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення й направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 у справі №460/21484/23, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено повністю - визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 та військової частини НОМЕР_1 щодо відмови здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 роки, грошової допомоги для оздоровлення за 2016-2017 роки, одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” №2011-ХІI від 20.12.1991, з врахуванням в складі грошового забезпечення, з якого обраховуються вищевказані види грошового забезпечення, сум індексації грошового забезпечення у відповідності до судового рішення по справі №460/19560/22; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 вищезазначеного грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вказаного рішення суду 30.04.2024 на картковий рахунок позивача перераховано кошти в розмірі 50442,26 грн.
Вищезазначені обставини сторонами визнаються.
Крім того, судом також встановлено що ОСОБА_1 неодноразово звертався з позовами до відповідачів про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, визначаючи в кожному позові новий період стягнення: з 28.09.2017 по 12.02.2020 - справа №460/2342/20; з 13.02.2020 по 10.04.2020 - справа №460/3528/20; з 11.04.2020 по 28.12.2021 - справа №460/18282/21; з 28.02.2023 по 28.08.2023 - справа №460/20763/23. Судові рішення в даних справах набрали законної сили. Кожному зверненню до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні передував позов ОСОБА_1 до суду щодо перерахунку та виплати йому різних видів грошового забезпечення, невиплачених йому під час проходження або звільнення з військової служби.
Так, в справі № 460/2342/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/89569920) позивачем було заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 234 025,75 грн. Позов вмотивовано невиплатою під час звільнення ОСОБА_1 з військової служби грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Відповідно до судового рішення від 11.11.2019 у справі №460/1767/19 ОСОБА_1 було нараховано та виплачено різницю зазначеної грошової компенсацію в сумі 10113,07 грн.
В справі 460/3528/20 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 280043,75грн. з підстав невиплати йому під час звільнення індексації грошового забезпечення, що встановлено рішенням суду в справі № 460/3522/19, на виконання якого ОСОБА_1 було сплачено 6980,23грн
В справі №460/18282/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/104175206) позивач просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 189817,98 грн. з огляду на здійснену 28.09.2021 на його користь, на виконання рішення в справі №460/9772/20 виплату в сумі 73 847,59 грн. (заборгованість з окремих видів грошового забезпечення, виплата яких під час проходження та звільнення з військової служби здійснювалася без урахування індексації).
В справі №460/20763/23 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 звернувся про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців в розмірі 66 582,72 грн (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог) з підстав проведеної йому 23.08.2023 року, на виконання рішення суду в справі №460/19560/22, виплати недоплаченого грошового забезпечення, яке під час проходження та звільнення з військової служби виплачувалося без урахування індексації, в сумі 66 314,96 грн.
З судових рішеннь у вищезгаданих справах (рішеня суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції) видно, що на користь ОСОБА_1 присуджено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10 113,07 грн. в справі №460/2342/20; 3000 грн. в справі №460/3528/20; 73792,88 грн. в справі №460/18282/21; 54795,94 грн. в справі №460/20763/23.
При визначенні суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню, в справах №460/2342/20, №460/3528/20, №460/18282/21 суди виходили, зокрема, із критеріїв співмірності суми несплаченої заборгованості із сумою середнього заробітку за весь час затримки. Натомість позов, що розглядався в справі №460/20763/23, і який був поданий ОСОБА_1 після змін до законодавства України, зокрема, ст. 117 КЗпП України, внесених Законом України від 01.07.20221 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), який набув чинності 19.07.2022 року - задоволено судом шляхом "стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 54795,94 грн", тобто за весь шестимісячний строк, без урахування будь-яких інших обмежень та критеріїв визначення суми (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119209120 - постанова суду апеляційної інстанції, https://reyestr.court.gov.ua/Review/116548709 - рішення суду першої інстанції).
Суд також зауважує, що у справах №460/3528/20, №460/18282/21, №460/20763/23 середньоденний заробіток позивача за період липень-серпень 2017 року встановлений у сумі 302,74 грн. При цьому правомірність саме такого розміру середнього заробітку та помилковість доводів ОСОБА_1 щодо необхідності врахування у складі грошового забезпечення за липень-серпень 2017 року індексації, нарахованої та виплаченої за рішенням суду, встановлена постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2024 року в справі №460/20763/23.
Надаючи правову оцінку доводам сторін суд зазначає таке.
Відповідно до вимог частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 3 цього ж Кодексу встановлено що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Положеннями статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями ст. 117 Кодексу КЗпП України в редакції до 19.07.2022 року було передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу (в день звільнення) при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Натомість, положенням цієї ж статті КЗпП України, в редакції Закону № 2352-ІХ, встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
З урахуванням вищенаведених норм суд зазначає, що позивач у своїй позовній заяві самостійно визначив період, за який він просить здійснити стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку - з 01.11.2023 по 30.04.2024 року, а також здійснив розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців в сумі 76 998,74 грн., яку й зазначив у позовній заяві. Правом на зміну предмету та підстав позову позивач не скористався.
Враховуючи, що визначення підстав та предмету позову законодавством покладено на позивача, з огляду на інші встановлені в даній справі обставини, зокрема, неодноразове звернення позивача із позовами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення цих сум за судовими рішеннями, з огляду на правову природу середнього заробітку за час затримки розрахунку, як своєрідної штрафної санкції відносно роботодавця за неправомірні дії відносно працівника - суд, в даній справі, не вбачає необхідним вихід за межі позовних вимог, а відтак здійснює розгляд справи у відповідності до законодавства, в редакції чинній на момент подання позову та зазначеного у ньому періоді стягнення - 01.11.2023 - 30.04.2024 року.
З огляду на викладене суд, в даній справі, не враховує висновки Верховного Суду, на які посилається позивач у відповіді на відзив військової частини НОМЕР_1 , зокрема, в справі 420/11416/23 щодо застосування норм ст. 117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022 року та після цієї дати при вирішенні справ про стягнення середнього заробітку за час затримки під час звільнення, якщо така затримка охоплює періоди, відповідно, до та після 19.07.2022 року, оскільки самостійно визначений позивачем період стягнення повністю регулюється статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ.
Як вже було зазначено вище стаття 117 КЗпП України в діючій редакції, на відміну від попередньої, обмежила стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями. При цьому вказаний обмежувальний строк застосовується до випадків, коли спір вирішений на користь працівника як повністю так і частково. Суд вважає, що встановлення даного обмеження законодавцем має наслідком визначення меж суддівського розсуду під час розгляду справи в частині максимальної суми стягнення середнього заробітку, проте не позбавляє суд застосовувати інші критерії для визначення справедливості стягненої суми як відносно працівника так і відносно роботодавця.
Підтвердженням правомірності застосування критеріїв співмірності при визначенні суми середнього заробітку за час затримки при звільненні, що підлягає стягненню слугують правові висновки Верховного Суду в постанові від 20.06.2024 в справі №120/10686/22. В пункті 58 згаданої постанови Верховним Судом зазначено:
«… фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець, як і в попередній редакції, норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. Викладене не дає підстави вважати неможливим з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України застосування до спірних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду (постанови від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17) правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України № 2352-IX.»
Разом з тим, в межах даної справи, з огляду на прийняте судом рішення, не є необхідним дослідження та встановлення можливості або неможливості застосування судом при вирішенні спору про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 критеріїв зменшення суми, що підлягає стягненню виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. Суд лише звертає увагу позивача, що наведені ним рішення Верховного Суду, якими визначено неможливість застосування критеріїв зменшення суми середнього заробітку, з огляду на встановлення законодавцем обмеження шестимісячним строком, не є сталою практикою Верховного Суду.
Суд також не погоджується з наведеним ОСОБА_1 у позовній заяві розрахунком середнього заробітку за останні два повні місяці служби (липень-серпень 2017 року), оскільки до суми грошового забезпечення, яке отримувалося позивачем у зазначений період та щодо якого були відсутні спори між ним та військовою частиною НОМЕР_2 під час проходження військової служби та в день звільнення з військової служби, ОСОБА_1 додано суму індексації грошового забезпечення в тому числі за ці місяці згідно судового рішення, винесеного за позовом/позовами, поданими задовго після звільнення з військової служби.
Суд не заперечує, що індексація є складовою грошового забезпечення, і як вбачається таку індексацію позивачем отримано внаслідок прийнятих на його користь судових рішень. Також відповідно до інших судових рішень ОСОБА_1 присуджувалася та ним отримувалася компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, розрахована щоразу виходячи з суми та періоду заборгованості.
Разом з тим, середній заробіток, вказаний в ст. 117 КЗпП України як одиниця виміру відповідальності роботодавця та компенсації майнових прав працівника, є сталою величиною, розмір якого визначається виходячи з грошового забезпечення, яке в дійсності виплачувалося в даному випадку ОСОБА_1 за липень-серпень 2017 року. Суд звертає увагу, що позивачем до матеріалів справи не долучено будь-яких доказів, які б свідчили про те, що в період проходження військової служби або в день звільнення він був не згідний з розміром свого грошового забезпечення. Звернення в подальшому до суду та відсудження індексації грошового забезпечення в тому числі за липень-серпень 2017 року, не змінює розмір середнього заробітку для цілей передбачених статтею 117 КЗпП України. Крім того, як вже було зазначено вище, в справах №460/3528/20, №460/18282/21, №460/20763/23 за участю між тими ж сторонами, середньоденний заробіток позивача за період липень-серпень 2017 року встановлений у сумі 302,74 грн.
Вирішуючи справу по суті спору суд погоджується з доводами військової частини НОМЕР_2 , наведеними у відзиві на позов, що ОСОБА_1 вже використав своє право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більше як за шість місяців поданням та вирішенням на його користь позову в справі №460/20763/23. Так як вбачається з постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2024 в даній справі сума середнього заробітку, що підлягає до відшкодуванню, вирахувана шляхом множення середньоденного заробітку (302,74 грн.) на число календарних днів за період з 28.02.2023 (29.02.2023 відсутнє, тому вказано 28.02.2023 (кількість днів порахована без врахування даної похибки) по 28.08.2023 (включно) (181 день), становить 54795,94 грн.
Суд зазначає, що несвоєчасна виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 роки, грошової допомоги для оздоровлення, одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 15 Закону № 2011-ХІІ, з врахуванням в складі грошового забезпечення, з якого вони обраховуються, сум індексації грошового забезпечення, не було підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у справі № 460/20763/23, тому позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні саме щодо несвоєчасної виплати вказаних допомог.
Як видно, стаття 116 КЗпП оперує поняттям всі суми, що належать працівнику, а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Проте ст. 117 КЗпП України не передбачає виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні окремо по кожній із виплат, які належать працівнику на день звільнення.
З вказаного суд робить висновок, що підприємство, установа, організація повинні одноразово виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, не залежно від кількості здійснених виплат, які виплачуються звільненому працівникові з затримкою.
Таким чином, підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 роки, грошової допомоги для оздоровлення, одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 15 Закону № 2011-ХІІ, на думку суду є необґрунтованими.
За наведеного суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 вже використав своє право на стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні у вигляді шестимісячного середнього заробітку. Твердження позивача про відмінність періоду стягнення в справах 460/20763/23 і 460/4705/24 не має значення, оскільки вирішення спору в цих двох справах здійснювалося на підставі норм ст. 117 КЗпП України в редакції Закону України № 2352-ІХ, а буквальне тлумачення вказаної статті свідчить, що обмеження стягнення шестимісячним середнім заробітком не залежить від періоду та/або суми заборгованості, а також випадків якщо така заборгованість стягується частинами.
На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин, оцінюючи надані сторонами у справі докази у сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд вважає, що відповідачем доведено необґрунтованість та безпідставність позовних вимог позивача, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 18 липня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 ) Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )
Суддя С.М. Дуляницька