Іменем України
27 жовтня 2010 року справа № 5020-3/142
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма „Апрель”
(61035, місто Харків, вул. Матросова, 1-А)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(99046, АДРЕСА_1)
про стягнення 32880,31 грн.,
Суддя Головко В.О.,
За участю представників сторін:
позивача (ТОВ Фірма „Апрель”) -Татарінцев О.В., представник, довіреність б/н від 12.10.2010;
відповідача (ФОП ОСОБА_1) -ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_2, виданий Ленінським РВ УМВС України в м.Севастополі 18.05.1999.
обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Апрель” звернулося до господарського суду м. Севастополя із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 32880,31 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №25-01/2010 від 25.01.2010.
Ухвалою від 27.09.2010 порушено провадження у справі та розгляд справи призначений на 14.10.2010.
У судовому засіданні 14.10.2010 оголошена перерва в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з необхідністю здійснення між сторонами взаєморозрахунків за договором до 27.10.2010.
У судовому засіданні 27.10.2010 позивач надав заяву про зменшення позовних вимог, згідно з якою просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу за договором поставки №25-01/2010 від 25.01.2010 з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення у розмірі 17595,92 грн., 3% річних в розмірі 427,61 грн., пеню в розмірі 2673,60 грн., а всього разом 20697,12 грн.
Відповідач зменшені позовні вимоги визнав в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, дослідивши представлені докази, суд
25.01.2010 між Товариство з обмеженою відповідальністю „Апрель” та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір №25-01/2010 (далі -Договір) на поставку товару.
Відповідно до Договору, Постачальник (позивач) зобов'язувався передати у власність Покупцю (відповідачу), а Покупець зобов'язувався прийняти товар та оплатити його на умовах Договору.
Сторони погодили, що кількість товару, його асортимент та вартість визначаються ку видаткових накладних , які є не відмінною частиною Договору (пункт 1.2 Договору).
Відповідно до пункту 2.3 Договору товар вважається прийнятим з моменту підписання Покупцем (його уповноваженим представником) видаткової накладної.
Як свідчать матеріали справи, видаткова накладна №РН-00150 від 25.01.2010 була підписана сторонами/арк. с. 8/, що свідчить про те, що Постачальник (позивач) належним чином виконав умови Договору -поставив товар, а Покупець (відповідач) прийняв товар на загальну суму 33455,70 грн.
За умовами Договору, відповідач зобов'язаний протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару оплатити його вартість (пункт 3.1 Договору), тобто зобов'язання зі сплати товару у Покупця виникло з 25.01.2010.
Проте, Покупець (відповідач) своє зобов'язання за Договором не виконав, у зв'язку з чим з 09.02.2010 почалося прострочення Відповідачем виконання своїх зобов'язань за Договором.
04.03.2010 Відповідач частково, в сумі 5200,00 грн., погасив заборгованість через що загальна сума боргу зменшилася до 28255,70 грн.
Відповідно до пункту 3.2 Договору у випадку несвоєчасної оплати товару Покупцем, він зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.
У заяві про зменшення стягуваної з відповідача суми позивач вказує на те, що після проведення звірки розрахунків між сторонами Договору, з'ясувалося, що 19.04.2010 Відповідач повернув частину товару на суму 11936,59 грн., у зв'язку з чим сума стягуваної суми зменшилася до 16319,11 грн. Але, з урахуванням інфляційного збільшення за весь час прострочення виконання зобов'язання сума боргу склала 17595,92 грн.
Також, позивач просить стягнути з відповідача пеню та 3% річних у розмірах 427,61 грн. та 2673,60 грн. відповідно.
Таким чином, загальна сума стягнення складає 20697,12 грн.
У заяві про зменшення позовних вимог позивач надав розгорнутий розрахунок стягуваної суми /арк. с. 34-36/.
Статті 525 та 526 Цивільного кодексу України встановлюють, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в часині першій статті 193 Господарського Кодексу України.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та таким що підлягають задоволенню.
Дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
Спірні правовідносини у даній справі врегульовані нормами Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003) та Господарського кодексу України (Закон України №436-ІV від 16.01.2003 України), що набрали чинність з 01.01.2004, тому підлягають застосуванню при вирішенні цього спору.
Зобов'язання, що виникають на підставі Договору є господарськими зобов'язаннями, та предметом Договору є товар, який використовується у підприємницької діяльності. Таким чином, до спірних відносин застосовується правила статті 265 Господарського кодексу України та статті 712 Цивільного кодексу України, і Договір від 04.02.2010 є договором поставки.
Частина перша статті 712 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки, згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з частиною першою статті статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У встановлені строки Відповідач взяті на себе за Договорами зобов'язання щодо оплати отриманого товару не виконав.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 9000,00 грн. боргу підлягають задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань Позивач просить суд стягнути з Відповідача за прострочення виконання зобов'язання з оплати товару за Договором (з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог) у сумі 17595,92 грн.
В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.
Згідно з частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України передбачено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 ГК України).
Відповідно до статті 610, частини третій статті 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Договором передбачено, що Покупець, у разі порушення умов договору сплачує пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (п. 6.2 Договору).
Статтею 549 ЦК України пеня визначена як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання та обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, а штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до статей 3, 4 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, встановленому за погодженням сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.
На підставі вищевказаного, заборгованість у розмірі 19635,00 грн. є доведеною та обґрунтованою.
Як свідчать матеріали справи підписаний Відповідачем акт звірки взаєморозрахунків від 12.08.2010 підтверджує наявність у Покупця зобов'язання за Договором щодо сплати отриманого товару /арк. с. 13/.
Крім того, у судовому засіданні 14.10.2010 Відповідач надав відзив на позов, згідно з яким він визнає існування заборгованості в сумі 19635,00 грн. перед Позивачем та пояснює, що добровільно погасити заборгованість не має можливості у зв'язку з відсутністю грошових коштів.
Таким чином, позов в частині стягнення з Відповідача 19635,00 грн.. заборгованості за отриманий товар підлягає задоволенню.
Витрати Позивача по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову у повному обсязі покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, п/р НОМЕР_3 в СВ КРФ АКБ „Укрсоцбанк”, м. Сімферополь, МФО НОМЕР_4 або з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Апрель” (вул. Матросова, 1-А, м. Харків, 61035, ідентифікаційний код 30426821, п/р 26003800830831 в ХОФ АКБ СР „Укрсоцбанк”, м. Харків, МФО 351016) 20697,12 грн. (двадцять тисяч шістсот дев'яносто сім грн. 12 коп.), з яких: основний борг з урахуванням індексу інфляції в сумі 17595,92 грн. (сімнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто п'ять грн., 92 коп.), 3% річних у сумі 427,61 грн. (чотириста двадцять сім грн., 61 коп.), пеню в розмірі 2673, 60 грн. (дві тисячі шістсот сімдесят три грн. 60 коп.), а також витрати по сплаті державного мита в розмірі 328,80 грн. (триста двадцять вісім грн. 80 коп.); витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя В.О.Головко
Повний текст рішення
складений та оформлений 01.11.2010