17 липня 2024 року м. Ужгород№ 260/3872/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним і скасування рішення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - відповідач), яким просить визнати протиправним та скасувати рішення від 02 червня 2024 року про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 , прийнятого інспектором прикордонної служби - вищої категорії 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) майстер сержантом ОСОБА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням від 02 червня 2024 року позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону, у зв'язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону та не поданням документів, що підвереджують (надають) підставу для виїзду за кордон. Позивач зазначає, що не підлягає призову на військову службу, оскільки перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 та на його утриманні перебувають троє дітей віком до 18 років, а саме: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вказане підтверджується свідоцтвом про шлюб, свідоцтвами про народження дітей, посвідченнями дітей з багатодітної сім'ї, посвідченням батьків багатодітної сім'ї. Також позивач зазначає, що він та його сім'я: жінка та троє неповнолітніх дітей на законних підставах проживають у Словацькій республіці, де 07.09.2021 року позивачеві видано дозвіл на проживання з метою працевлаштування. На переконання позивача, подані документи є достатніми для підтвердження обставини самостійного виховання позивачем дітей віком до 18 років, відтак він має право на перетин державного кордону у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 червня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15 - денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, згідно якого не визнає позовні вимоги, зазначаючи, що позивачем не надано під час перетинання кордону військово-облікового документу з записом щодо надання йому відстрочки від призову, крім того, на Державну прикордонну службу України не покладено обов'язок ідентифікації осіб, як таких, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, опираючись на надані до паспортного контролю документи, які обґрунтовують наявність підстав встановлених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.
Судом встановлено, що 02 червня 2024 року позивач з метою перетину державного кордону України прибув до пункту пропуску через державний кордон «Малий Березний».
Для проведення паспортного контролю посадовій особі Державної прикордонної служби України позивач надав: паспорт громадянина України для виїзд за кордон НОМЕР_4 виданий 21.10.2022 року, в якому наявна відмітка про оформлення виїзду на постійне проживання в Словацькій Республіці від 20.03.2023р., довідка на військовослужбовця (військовозобов'язаного), який виїжджає за кордон №3147 від 14.02.2023р., видана ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Рішенням інспектора прикордонної служби - вищої категорії 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) майстер сержантом ОСОБА_2 про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 02 червня 2024 року громадянину ОСОБА_1 було відмовлено у перетинанні державного кордону.
Як вбачається із вищевказаного рішення, громадянину України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у зв'язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, згідно із змінами до Правил перетинання державного кордону громадянами України затверджених постановою КМУ №57 від 27.01.1995 року, так як вищевказаний громадянин не надав на паспортний контроль належні документи, які дають право для перетину державного кордону України.
Позивач не погодився з таким рішенням відповідача від 02 червня 2024 року, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом про його скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Згідно з статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 33 Конституції України закріплено право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, вільно залишати її територію, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Зазначеному кореспондує стаття 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 №3857-XII (далі - Закон №3857-XII), яка передбачає, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
За змістом ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.12.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону №389-VIII).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ.
Пунктом 3 Указу №64/2022 у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
У подальшому, воєнний стан був продовжений Указами Президента України та триває до часу розгляду даної справи.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Загальний порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (далі - Правила №57).
Згідно з п. 2 Правил №57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до п.п. 2-6 Правил №57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих правил.
Згідно з п. 8 «Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1455 (далі - Порядок №1455) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно - рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Поряд з цим, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачені підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані:
- заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
- визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії);
- жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років;
- жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
- жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років;
- жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
- жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;
- усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років;
- зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду;
- які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
- опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
- народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
- працівники органів військового управління (органів управління), військових частин (підрозділів), підприємств, установ та організацій Міністерства оборони України, Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, Державної виконавчої служби України, Управління державної охорони України;
- інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах 4 - 12 частини 1 цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.
Призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також:
- здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти;
- наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів професійної (професійно-технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної (професійно-технічної) чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки;
- жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час проведення антитерористичної операції з числа:
- військовослужбовців або працівників утворених відповідно до законів України військових формувань, що захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення;
- працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції та загинули або пропали безвісти під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення;
- осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів;
- осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, і виконували завдання антитерористичної операції у взаємодії з утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.
Особи, зазначені в абзацах 4 - 8 частини 2 цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою.
Не підлягають призову на військову службу під час часткової мобілізації протягом шести місяців з дня звільнення з військової служби військовозобов'язані з числа громадян, які проходили військову службу за призовом під час мобілізації та були звільнені зі служби у запас (крім військовослужбовців, зарахованих на службу у військовому оперативному резерві першої черги). Такі особи у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їх згодою.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 №921 затверджений Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних (далі - Порядок №921).
Відповідно до п. 2 Порядку №921 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов'язаних із відображенням їх у військово-облікових документах, а також здійснення контролю за дотриманням призовниками і військовозобов'язаними, посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій встановлених правил військового обліку.
Згідно з п. 16 Порядку №921 військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів:
- для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці;
- для військовозобов'язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов'язаного.
Пунктом 56 Порядку №921 передбачено, що про взяття призовників і військовозобов'язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки.
Вказане кореспондується також з нормами Положення про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого Указом Президента України від 30.12.2016 №582/2016.
Так, військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного в розумінні зазначеного вище положення є документами, що посвідчують особу військовослужбовця (військовозобов'язаного, резервіста) та визначають належність його власника до виконання військового обов'язку.
Отже, із аналізу наведених вище законодавчих норм, що регламентують порядок здійснення військового обліку, єдиними документами, що посвідчують факт зняття особи з військового обліку є військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного з відповідною відміткою.
Частинами 1, 3 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI) встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах 1, 3 статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України «Про звернення громадян» або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.
Відповідно до вимог Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 37 Закону №2232-XII зняттю з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України:
- які вибувають в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України до нового місця проживання;
- які прийняті на службу до Національної поліції України, Служби судової охорони, Державного бюро розслідувань, Бюро економічної безпеки України, органів і підрозділів цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України;
- які вибули на строк більше трьох місяців за межі України;
- в інших випадках - за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України.
Зі змісту оспорюваного рішення встановлено, що на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 громадянина України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у зв'язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, оскільки зазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
Доводи позивача щодо протиправності рішення відповідача про відмову у перетині кордону ґрунтуються на тому, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, у зв'язку із тим, що знятий з військового обліку військовозобов'язаних відповідно до пп. 4 п. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (військовозобов'язані громадяни України, які вибули на строк більше трьох місяців за межі України), що підтверджується довідкою Ужгородського територіального центру комплектування №3147 від 14.02.2023 року.
З огляду на це, позивач вважає вказану обставину (не підлягає призову на військову службу під час мобілізації) такою, що свідчить про наявність у нього права на перетинання державного кордону України, а обмеження його у цьому - є порушенням приписів Конституції України щодо свободи пересування та вільно залишати територію України.
Як зазначено вище, право особи на вільний перетин державного кордону України може бути обмежене в умовах воєнного стану.
Суд зауважує, що станом на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежене законодавством.
Таким чином, суд зазначає, що військовозобов'язані громадяни України, які вибули на строк більше трьох місяців за межі України, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» підлягають зняттю з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки і не входять до кола осіб, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як такі, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Втім, факт зняття з військового обліку на підставі п. 2 ч. 5 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.
Системний аналіз норм законодавства, що регламентують порядок здійснення військового обліку, свідчить, що документами, які посвідчують факт зняття особи з військового обліку, є військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного з відповідною відміткою.
Позивач помилково тлумачить норми законодавства, що регулюють порядок перетинання державного кордону громадянами України, і помилково пов'язує наявність у нього права на перетин кордону із зняттям з військового обліку.
До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09.03.2023 у справі №600/2520/22-а.
Позивач надав суду довідку від 14.02.2013 року за №3147, видану ІНФОРМАЦІЯ_5 , зі змісту якої вбачається, що позивач знятий з обліку у зв'язку із виїздом до Словацької республіки.
Водночас суд зауважує, що довідка на військовозобов'язаного про зняття з обліку засвідчує виключно питання військового обліку особи та не є достатнім підтверджуючим документом для перетину державного кордону позивачем, в умовах воєнного стану.
Беручи до уваги ту обставину, що позивач при перетині кордону не надав документів, які б підтверджували його право на перетин кордону, а також те, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, суд дійшов висновку про правомірність рішення від 02.06.2024 року про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16 - річного віку.
Також суд зауважує, що оскаржуване рішення про заборону виїзду є разовим і при пред'явленні позивачем повного пакету документів, які надають право на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину кордону України за наявності на це законних підстав.
На переконання суду, у спірних відносинах відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тому, правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами у справі є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, враховуючи принципи адміністративного судочинства та з огляду на положення ч. 2 ст. 77 КАС України, обов'язок доказування покладається в даному випадку на відповідача, яким доведено правомірність оскарженого рішення, вимоги позову про його скасування не відповідають вимогам закону та обставинам справи, що підтверджуються дослідженими в судовому засіданні належними та допустимими доказами, в зв'язку з чим в задоволенні позову слід відмовити.
У відповідності до ст. 139 КАС України та в зв'язку з відсутністю судових витрат відповідача, судові витрати у справі не стягуються та за рахунок бюджету не компенсуються.
Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним і скасування рішення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяЯ. М. Калинич