Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 липня 2024 року Справа№200/2685/24
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Стойки В.В. розглянувши в порядку загального позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області (м. Київ, вул. Жилянська, 58-Б, ЄДРПОУ 26268119), Державної судової адміністрації України (м. Київ, в. Липська, 18/5, ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, Державної судової адміністрації України в якому просила:
визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Київській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.02.2024 по 30.04.2024 включно та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру окладу судді з 01.01.2024 - 3 028,00 грн.;
зобов'язати ТУ ДСА України в Київській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.02.2024 по 30.04.2024 включно та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік на підставі ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2024 - 3 028,00 грн з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів;
зобов'язати ДСА України здійснити фінансування ТУ ДСА України в Київській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення ОСОБА_1 виплати недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.02.2024 по 30.04.2024 та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік, розрахованих виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2024 - 3 028,00 грн з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів. 08.05.2024 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку загального позовного провадження, призначено судове засідання.
27.05.2024 року від відповідача 1 до суду надійшов відзив на позовну заяву у якій, відповідач 1 просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову та заявив клопотання про залучення у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Міністерства фінансів України та Кабінету Міністрів України.
Відповідач 2 правом на надання відзиву не скористався.
Ухвалою від 17.06.2024 року закінчено підготовче провадження та призначено адміністративну справу до розгляду по суті.
Відповідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вкладене, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , Указом Президента України № 278/2020 від 16.07.2020 призначена на посаду судді Краматорського міського суду Донецької області.
Наказом голови Краматорського міського Донецької області від 21.07.2020 № 32-К ОСОБА_1 зарахована до штату суду.
Наказом в.о. голови Краматорського міського Донецької області від 28.07.2020 № 33-К позивачу встановлена щомісячна доплата за вислугу років в розмірі 20 відсотків.
Рішенням Голови Верховного Суду від 20.07.2022 № 296/о/149-22 ОСОБА_1 відряджена для здійснення правосуддя до Богуславського районного суду Київської області з 25.07.2022 року.
Наказом голови Богуславського районного суду Київської області від 26.07.2022 № 10/к позивач вважається такою, що приступила до виконання повноважень судді Богуславського районного суду Київської області.
Як не заперечується сторонами, в період з 01.02.2024 по 30.04.2024 розмір нарахованої та виплаченої суддівської винагороди та матеріальної допомоги у квітні 2024 позивачу обчислено, виходячи із спеціального розміру прожиткового мінімуму, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, установленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік».
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 19 Конституції України визначено, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до своєї преамбули Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (надалі - Закон № 1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Згідно ст. 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (надалі - Закон № 1401-VIII).
Законом №1401-VIII, з-поміж іншого, ст. 130 Конституції України викладено в новій редакції, якою закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, зокрема, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.
Статті 130 Конституції України кореспондують норми ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій, тобто Закон № 1402-VIII.
Відтак, п. 1 ч. 3, п. 1 ч. 4, ч. 5 ст. 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Таким чином, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Закон України “Про прожитковий мінімум” від 15 липня 1999 року № 966-XIV (надалі - Закон № 966-XIV), відповідно до статті 46 Конституції України дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Статтею 1 Закону № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Відповідно до ст. 4 Закону № 966-XIV, прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг.
Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
З системного аналізу викладених норм, суд встановив, що перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум є вичерпним, судді до окремої соціальної демографічної групи населення не віднесені.
Поряд з цим, статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” від 09 листопада 2023 року № 3460-IX установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Слід звернути увагу, що зміни до Закону № 1402-VIII щодо розміру суддівської винагороди у спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який установлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, відсутні.
Натомість, Закон України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” від 15 грудня 2020 року № 1082-IX, Закон України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 02 грудня 2021 року № 1928-IX, Закон України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03 листопада 2022 року № 2710-IX та Закон України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” від 09 листопада 2023 року № 3460-IX, фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушило гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Проте, вказані Закони не можуть містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, зокрема тієї сфери суспільних відносин, які врегульовані спеціальними законами. Конституція України не надає Закону про Державний бюджет України переваги у юридичній силі відносно інших законів.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, в якій суд касаційної інстанції зазначив, що Закон України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає Закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права “спеціальний закон скасовує дію загального закону” (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).
На означене також звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Конституційний Суд України вказав, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
За змістом пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Ураховуючи усталену правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22 стосовно означеної категорії справ, суд зазначає, що Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII.
Отже, виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, тому норми інших законодавчих актів до цих правовідносин в частині виплати суддівської винагороди застосовані бути не можуть.
Суд дійшов висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн) на іншу розрахункову величину (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн), яка Законом № 1402-VIII не передбачена, при виплаті позивачу суддівської винагороди з 01.02.2024 по 30.04.2024 включно та матеріальної
допомоги на оздоровлення за 2024 рік, на підставі абзацу 5 ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” від 09 листопада 2023 року № 3460-IX, є неправомірною.
Ураховуючи викладене, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
За статтею 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема: здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.
Положеннями статті 23 Бюджетного кодексу України визначено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Бюджетним кодексом.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19 (надалі - Положення № 141/0/15-19), ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Пунктом 2 Положення № 141/0/15-19 визначено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
Відповідно до п. 3 Положення № 141/0/15-19, територіальні управління ДСА України є її територіальними органами.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 148 Закону № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Статтею 149 Закону №1402-VIII встановлено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Виходячи з системного аналізу ст.ст. 148, 149 Закону № 1402-VIII у в розрізі приписів ч.ч. 1, 2, 5 ст. 22, ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, тоді як відповідач 1 як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі відповідний рік.
Висновки щодо визначення прожиткового мінімуму, який слід застосовувати для обчислення посадового окладу судді, викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, які є обов'язковими до застосування як відповідачем 1, так і відповідачем 2.
Відтак, виплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі безпосередньо пов'язана із діями ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності місцевих та апеляційних судів.
Поряд з цим, позивач просить суд зобов'язати відповідача 2 здійснити фінансування відповідача 1 з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, для проведення їй виплати недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.02.2024 по 30.04.2024 та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік.
Положеннями статті 23 Бюджетного кодексу України визначено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Бюджетним кодексом.
З 2004 року запроваджена і діє окрема бюджетна програма, метою якої є виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів.
Поряд з цим, у постанові Верховного Суду від 10.02.2022 року у справі № 160/10554/20 колегія суддів зазначила, що ураховуючи статус ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд погодив висновок судів першої та апеляційної інстанції в аналогічному спорі щодо зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
Ураховуючи викладене, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Відповідно до підп. 164.1.1 п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України, загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Відповідно до підп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Вирішуючи цей адміністративний спір, потрібно наголосити, що суд не вирішує питання про утримання з цих коштів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
В постанові від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював визначення “ефективного правосуддя” та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС України дає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном “ефективне правосуддя”, що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зазначені висновки також відповідають позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзиви на позовну заяву, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права.
Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” від 08 липня 2011 року № 3674-VI.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи викладене, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області (м. Київ, вул. Жилянська, 58-Б, ЄДРПОУ 26268119), Державної судової адміністрації України (м. Київ, в. Липська, 18/5, ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Київській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.02.2024 по 30.04.2024 включно та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру окладу судді з 01.01.2024 - 3 028,00 грн.
Зобов'язати ТУ ДСА України в Київській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.02.2024 по 30.04.2024 включно та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік на підставі ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2024 - 3 028,00 грн з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Зобов'язати ДСА України здійснити фінансування ТУ ДСА України в Київській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення ОСОБА_1 виплати недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.02.2024 по 30.04.2024 та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік, розрахованих виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2024 - 3 028,00 грн з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.В. Стойка