79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
24.12.09 Справа№ 6/222
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “СтарСофт”, м.Тернопіль
до відповідача : Публічного акціонерного товариства “Фольксбанк”, м.Львів
про: визнання недійсним кредитного договору №КР23568 від 28.08.2007р., додатку №1 від 28.08.2007р., додатку №2 від 28.11.2007р., додатку №3 від 06.06.2008р. до кредитного договору №КР23568 від 28.08.2007р., укладених між ТзОВ “СтарСофт” та ВАТ “Електронбанк” з моменту їх укладення
Суддя Гоменюк З.П.
Секретар судового засідання Гривняк Г.Т.
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Кітов О.М.
Представнику відповідача, роз'яснено зміст ст.22 ГПК України, а саме його процесуальні права та обов'язки, зокрема, права заявляти відводи.
Суть спору: Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю “СтарСофт” до Відкритого акціонерного товариства “Електронбанк” про визнання недійсним кредитного договору №КР23568 від 28.08.2007р., додатку №1 від 28.08.2007р., додатку №2 від 28.11.2007р., додатку №3 від 06.06.2008р. до кредитного договору №КР23568 від 28.08.2007р., укладених між ТзОВ “СтарСофт” та ВАТ “Електронбанк” з моменту їх укладення.
В обгрунтування своїх позовних вимог позивач покликається на те, що при наданні відповідачем та отриманні позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: стаття 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; стаття 524 Цивільного Кодексу України, яка визначає, що зобов'язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України - гривні; стаття 3 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України; стаття 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Також позивач покликається на те, що відповідач не отримував індивідуальної ліцензії на надання і одержання позивачем кредиту в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.
На думку позивача, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням принципу справедливості, який закріпленого у ст. 3 ЦК України, оскільки, як вважає позивач, умови кредитного договору є несправедливими, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, споживача кредитних послуг. Умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, погашення кредиту та сплата відсотків за користування кредитом у доларах США, є способом зловживання правом, так як всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності, перекладає виключно на позивача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України.
Ухвалою суду від 17.11.2009р. за даним позовом порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 15.12.2009р.
Позивач в судове засідання 15.12.2009р. не з'явився, направив клопотання про відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні 15.12.2009р. представник Публічного акціонерного товариства “Фольксбанк” проти позовних вимог заперечив та просить відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позов від 14.12.2009р. № 10-3/33136. Також даним представником у судовому засіданні та у відзиві на позов повідомлено суд про те, що Публічне акціонерне товариство “Фольксбанк” є правонаступником відносно усіх прав та обов”язків Відкритого акціонерного товариства “Фольксбанк” та Відкритого акціонерного товариства “Електронбанк”. В якості доказу до матеріалів справи долучено витяг з нової редакції ПАТ “Фольксбанк” та витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 01.10.2009р. за № 676992 .
Ухвалою суду від 15.12.2009р. розгляд справи відкладено на 24.12.2009р. та замінено неналежного відповідача - ВАТ “Електронбанк” належним - Публічним акціонерним товариством “Фольксбанк”.
В судове засідання 24.12.2009р. представник позивача повторно явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвали суду від 17.11.2009р. не повідомив.
В судовому засіданні 24.12.2009р. представник відповідача проти позовних вимог заперечив, зокрема, покликається на те, що кредитний договір № КР 23568 від 28.08.2007р. на момент вчинення повністю відповідав та відповідає зараз вимогам законодавства, при вчиненні даного правочину сторонами було повністю досягнуто усіх істотних умов договору, про що свідчить сам факт підписання договору.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступне:
28.08.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Стар Софт” та ВАТ “Електронбанк” (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Фольксбанк”) було укладено кредитний договір № КР 23568 відповідно до якого відповідач зобов”язуався надати позивачу грошові кошти в сумі 990 000 доларів США з кінцевим строком погашення не пізніше 28.08.2013р. із відсотковою ставкою за користування кредитом у розмірі 12 % річних. 06.12.2003р. між сторонами було укладено додаток № 3 до кредитного договору, відповідно до якого сума кредиту була збільшена до 1200000 доларів США та встановлена відсоткова ставка в розмірі 12,1% річних.
З 06.09.2007р. по 02.10.2008р. відповідач видав, а позивач отримав частинами кредитні кошти в сумі 1200000 доларів США на рефінансування заборгованості по кредиту, отриманому у ТФ ВАТ АБ “Укргазбанк” та інші цілі розвиток підприємства.
Відповідно до умов кредитного договору № КР 23568 позивач зобов'язувався використати кошти за призначенням, сплатити основну суму кредиту до 28.08.2013р., а також щомісяця сплачувати відсотки за користування кредитними коштами.
Станом на 21.10.2009р. позивач сплатив відповідачу проценти за користування кредитом в сумі 136243 доларів США. 95 центів, що в еквіваленті складає 701869грн. 02коп.
При прийнятті рішення у даній справі суд виходив з наступного:
Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Згідно з статтею 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Статтею 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачено, що на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Згідно п.2. та 3 ст.5 зазначеного Декрету передбачено, що генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами.
Підпунктами в), г) пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Згідно з п.5 ст.5 Декрету НБУ одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.
п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, згідно яких індивідуальної ліцензії потребують в тому числі й операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (надалі - Декрет) передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції. Відповідно до п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:
- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;
- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Водночас, відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
п. 4 ст. 5 Декрету визначено, що індивідуальної ліцензії потребують в тому числі й операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Судом встановлено, що оскаржувані правочини на час їх вчинення відповідали вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, не суперечили вимогам цивільного кодексу та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; вчинені особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало внутрішній волі сторін; вчинені у формі, встановленій законом та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені даним правочином.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки спір виник з вини позивача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на позивача відповідно до ст.49 ГПК України.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.33,43,49,82,84 ГПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Суддя