1Справа № 335/7727/24 2-о/335/282/2024
05 липня 2024 року м. Запоріжжя
Суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Воробйов А.В., розглянувши матеріали цивільної справи за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Виконавчий комітет Запорізької міської ради в особі служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, ОСОБА_2 , Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управлення Міністерства юстиції (м.Одеса) про усиновлення дітей, -
03 липня 2024 року ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Виконавчий комітет Запорізької міської ради в особі служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, ОСОБА_2 , Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управлення Міністерства юстиції (м.Одеса) звернувся до суду з заявою про усиновлення дітей.
Вивчивши матеріали заяви, суддя встановив, що справа не підсудна Орджонікідзевському районному суду м. Запоріжжя та підлягає направленню за територіальною підсудністю на розгляд до іншого суду з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
За п. 4 ч. 2 ст. 293 ЦПК України у порядку окремого провадження розглядаються також справи про усиновлення.
Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Як роз'яснив Європейський суд з прав людини у справах «Верітас проти України» та «Сокуренко та Стригун проти України», суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції у разі перевищення ним своїх повноважень, визначених процесуальним законодавством. Зокрема, повноваження суду на розгляд конкретної справи, заяви або скарги визначається правилами підвідомчості та підсудності.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі.
Статтею 310 ЦПК України визначено, що заява про усиновлення дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, подається до суду за місцем їх проживання.
Звертаючись до суду із заявою про усиновлення дитини, заявник вказує, щовін звертається з даною заявою з метою усиновлення неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - дітей його дружини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . 24.04.2024 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Однією сім'єю без реєстрації шлюбу вони почали проживати з ОСОБА_2 з грудня 2023 року за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ними проживають діти дружини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується актом обстеження за фактом проживання від 17.05.2024 р. та довідкою про склад сім" від 23.05.2024 р.
Однак указані акт та довідка не є належним доказом на підтвердження правового статусу даного житла, як такого, що у розумінні чинного законодавства, підтверджує місце проживання заявника або дітей.
На виконання вимог частини шостої статті 187 ЦПК України судом зроблено запит щодо реєстрації дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про усиновлення яких звернувся з відповідною заявою заявник.
Згідно з відповіддю №677450 від 04.07.2024 року з Єдиного демографічного реєстру, неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про усиновлення якої звернувся з відповідною заявою заявник, зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 .
Згідно з відповіддю №677456 від 04.07.2024 року з Єдиного демографічного реєстру, малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про усиновлення якої звернувся з відповідною заявою заявник, зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 .
Крім того, згідно з відповіддю №677444 від 04.07.2024 року з Єдиного демографічного реєстру, заінтересована особа - матір дітей ОСОБА_2 також зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 .
Для вирішення питання підсудності справи про усиновлення дітей місце їх проживання необхідно визначати з урахуванням відповідних положень Цивільного і Сімейного кодексів України та інших нормативно-правових актів, які регулюють такі правовідносини.
Водночас цивільний процесуальний закон установлює загальне правило, відповідно до якого позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 27 ЦПК України).
Виключення з цього правила визначають норми статей 28-30 ЦПК України, проте таких виключень для справ про усиновлення законодавець не передбачив.
Згідно зі ст. 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Під терміном «місце проживання» розуміється - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги. (Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»)
Відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послу регулює Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
Згідно ч. 1 ст.3 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою, зокрема: 1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; 2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою.
За загальними вимогами до декларування та реєстрації місця проживання (перебування) особи, громадянин України, який проживає на території України, зобов'язаний протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. (ст. 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», пункт 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265)
Батьки або інші законні представники зобов'язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.
Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників.
Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна.
Реєстрація місця проживання (перебування) особи це - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
Таким чином, на підставі отриманої судом інформації про зареєстроване місце проживання заінтересованої особи - матері дітей, самих дітей, та з урахуванням вище викладених положень законодавства, суддя приходить до висновку, що заявником подана заява в порядку окремого провадження про усиновлення дитини з порушенням правил підсудності.
Право на звернення до суду за судовим захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів є одним із важливіших конституційних прав громадян та юридичних осіб.
За вимог п.1 ч. 3 ст. 376 ЦПК України обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення є порушення норм процесуального права, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.
Принцип законного судді нерозривно пов'язаний з правом особи на повноважний, компетентний суд. Відповідно до статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Суд не тільки вправі, а й зобов'язаний ухилитися від розв'язання справ, йому не підсудних.
Вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є виконаними, коли справа заявника була розглянута національним судом, який створено на підставі закону. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях наголошував, що поняття «суд, встановлений законом», стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування «суду», але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді (належний склад суду).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно зі ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги відомості про зареєстроване в установленому законом порядку місце проживання дітей, суд доходить висновку про передачу вказаної цивільної справи на розгляд до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.
На підставі викладеного, керуючись ст. 27, 31, 187, 258-261, 310, 353, 354 ЦПК України, -
Цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Виконавчий комітет Запорізької міської ради в особі служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, ОСОБА_2 , Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управлення Міністерства юстиції (м.Одеса) про усиновлення дітей, передати за територіальною підсудністю на розгляд до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.
Копію ухвали направити заявнику.
Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою ЦПК України підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 31 ЦПК України, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Запорізького апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її оголошення.
Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя А.В.Воробйов