01033, м.Київ-33, вул. Комінтерну, 16 тел.230-31-77
Іменем України
"09" вересня 2010 р. Справа № 19/148-10
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Садін Плюс», м. Харків;
до Фізичної особи -підприємцяОСОБА_1 м. Вишгород;
про стягнення 1420,41 грн.
Суддя Т.П. Карпечкін
Представники:
від позивача -Літвінова О.В. (дов. б/н від 30.01.2010 р.);
від відповідача - не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Садін Плюс»(надалі -позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (надалі -відповідач) про стягнення 1420,41 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не розрахувався за отриманий на підставі Договору поставки № 190503 від 19.05.2009 р. товар, в результаті чого виникла заборгованість у загальній сумі 834,25 грн., на яку за прострочення платежу нараховані пеня в сумі 158,51 грн., проценти за користування коштами -329,76 грн., втрати від інфляції - 70,79 грн. та 3% річних у сумі 27,10 грн.
Ухвалою від 21.07.2010 р. суд порушив провадження у справі № 19/148-10 та призначив її розгляд на 02.08.2010 р.
В подальшому ухвалами від 02.08.2010 р. та від 19.08.2010 р. розгляд справи відкладався, у зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін та неподанням витребуваних судом документів.
Присутній у судовому засіданні 09.09.2010 р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач у засідання суду втретє не з'явився, відзив на позов не надав і не надіслав, ухвалу про порушення провадження у справі від 21.07.2010 р. та ухвали від 02.08.2010 р. і від 19.08.2010 р. не виконав. Про причини неявки у судове засідання господарський суд не повідомив, проте відповідач належним чином був повідомлений про час і місце судового засідання.
На підставі ст. 69 ГПК України, господарський суд обмежений двохмісячним строком вирішення спору, а тому вважає, що, у відповідності до ст. 75 ГПК України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами без участі відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд, -
Між товариство з обмеженою відповідальністю «Садін Плюс»(за договором -постачальник) та Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 (за договором -покупець) 19.05.2009 р. було укладено Договір поставки № 190503, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору. Ціна, розгорнутий асортимент та кількість товару зазначається у накладних на товар, які є невід'ємною частиною даного договору. Покупець оплачує в повному обсязі вартість поставленої партії товару на 14-й календарний день з моменту одержання даної партії товару (п.п. 1.1, 2.1., 5.1 договору).
На виконання умов договору, позивач за видатковими накладними № КС0520030 від 20.05.2009 р. та № КС0527014 від 27.05.2010 р., копії яких залучені до матеріалів справи, поставив відповідачеві товар на загальну суму 834,25 грн. Відповідач за одержаний товар у визначений договором строк не розрахувався.
Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
У відповідності зі статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На день розгляду справи відповідачем не надано доказів сплати заборгованості за одержаний товар у сумі 834,25 грн. Отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підтверджені належними доказами наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача за прострочення виконання грошового зобов'язання пені в сумі 158,51 грн., процентів за користування коштами -329,76 грн., втрат від інфляції - 70,79 грн. та 3% річних у сумі 27,10 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно п. 7.1. договору, у разі порушення покупцем умов оплати товару, передбачених п. 5.1. договору, він повинен сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення виконання зобов'язань за весь період існування заборгованості. Якщо прострочка оплати триває більше десяти днів, постачальник також вправі вимагати від покупця сплати процентів за користування грошовими коштами в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення за весь період існування заборгованості.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»№ 543/965-ВР від 22.11.1996 року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.
У відповідності з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Проте, умовами укладеного між сторонами договору поставки визначено, що пеня нараховується за весь час існування заборгованості.
Таким чином, судом при перевірці розрахунку пені враховані умови укладеного сторонами договору в частині визначення періоду прострочку, за який нараховується пеня.
Суд, перевіривши розрахунок позивача та з урахуванням наведених вище підстав, вважає позовні вимоги в частині стягнення пені, нарахованої за період з 06.07.2009 р. по 06.07.2010 р., обґрунтованими та такими, що підлягають задовольню в розмірі 158,51 грн.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо оплати одержаного товару, тому, виходячи з умов п. 7.1. договору, позивачем правомірно нараховані проценти за користування грошовими коштами в розмірі 329,76 грн. за весь період існування заборгованості. Отже, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, розмір яких, за розрахунком позивача, складає 70,79 грн. -інфляційні втрати та 27,10 грн. -3 % річних.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині теж обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, 11-А, кв. 149; ідентифікаційний номер 2953502622) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Садін Плюс»(62414, Харківська область, с. Липці, вул. Пушкінська, 20, код ЄДРПОУ 35288465) 834 (вісімсот тридцять чотири) грн. 25 коп. -основного боргу, 158 (сто п'ятдесят вісім) грн. 51 коп. -пені, 329 (триста двадцять дев'ять) грн. 76 коп. -процентів за користування грошовими коштами, 70 (сімдесят) грн. 79 коп. -втрат від інфляції, 27 (двадцять сім) грн. 10 коп. -3% річних, 102 (сто дві) грн. 00 коп. -державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. -витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Суддя
Рішення підписано: 15.09.2010 р.