ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 32/19417.09.10
За позовом Військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі:
1. Міністерства оборони України
2. 830 відділу зберігання озброєння та техніки
до Державного господарського об'єднання концерну «Техвоєнсервіс»
про стягнення 114 784,24 грн.
Суддя О.О. Хрипун
Представники сторін:
Від Прокуратури Кулик Є.В., Лесько Г.Є - пом. прок.відд.,
Від Позивача 1. Остапенко С.Г. -предст.,
2. Остапенко С.Г., Максимчук І.А. -предст.,
Від Відповідача Величко І.М., Байда О.Г., Пономаренко С.П., Живенко М.І. -предст.,
Військовий прокурор Миколаївського гарнізону звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та 830 відділу зберігання озброєння та техніки з позовом до Державного господарського об'єднання концерну «Техвоєнсервіс»про стягнення з Відповідача на користь Держави в особі структурного підрозділу Міністерства оборони України - 830 відділу зберігання озброєння та техніки заборгованості у сумі 114 498,00 грн. та 286,24 грн. пені.
Позивачі підтримали заявлені позовні вимоги та наполягали на задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідач у відзивах, а його представники -в судових засіданнях, проти позову заперечували в повному обсязі. Крім того, Відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва
30.11.2006 між Державним господарським об'єднанням концерн «Техвоєнсервіс»(далі -Відповідач, Поклажодавець) та Військовою частиною А2784, правонаступником якої згідно з Наказом Командувача військ Південного оперативного командування № 301 від 17.10.2008 призначено 830 відділ зберігання озброєння та військової техніки (далі -Позивач-2, Зберігач) укладено Договір зберігання № 225/К/154/1-06-9 (далі -Договір).
За умовами вказаного Договору сторони домовились, що Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання військове майно, техніку та озброєння (БТР-60 ПБ) (далі -Майно) згідно з Додатком № 1.
Додатком № 1 до Договору зберігання № 225/К/154/1-06-9 від 30.11.2006 сторони підписали перелік бронетанкової техніки, яка передається Поклажодавцем на відповідальне зберігання Зберігачу.
Відповідно до п. 2.1.1, п. 2.1.2 Договору Зберігач приймає Майно на зберігання через свого представника, забезпечує повне збереження Майна впродовж всього обумовленого Договором строку (до 31.12.2007 згідно з п. 5.1 Договору), або до витребування майна Поклажодавцем, а згідно з п. 2.2.1 Договору Відповідач передає майно Зберігачу відповідно до Додатку № 1.
За твердження Позивача-2, ним було отримано на зберігання 144 одиниці бронетанкової техніки за Договором зберігання № 225/К/154/1-06-9 від 30.11.2006.
З письмових пояснень Відповідача вбачається, що ним визнається передача на зберігання Позивачу-2 30.11.2003 144 одиниці автомобільної техніки (додаток № 1 до відзиву № 225/К/897-3 від 09.06.2010 «Звіт про переміщення товарів на складах»).
Як вбачається з матеріалів справи, а саме: накладної на внутрішнє переміщення № К-0000016 від 19.07.2007, накладної на внутрішнє переміщення № К-0000023 від 31.08.2007 Відповідачем було відвантажено зі складу Позивача-2 третім особам 144 одиниці автомобільної техніки.
Хибним є твердження Відповідача, що передача автомобільної техніки між Поклажодавцем та Зберігачем належним чином не оформлена, як то підписанням акту приймання-передачі, оскільки умовами Договору сторони не передбачили обов'язковість укладення акту приймання-передачі Майна від Поклажодавця до Зберігача. Суд зазначає, що з цього приводу безпідставним є посилання Відповідача на п. 3.2 Договору, за змістом якого: «Поклажодавець також додатково проводить оплату зберігання озброєння з моменту фактичного початку зберігання озброєння. Дата початку зберігання визначається датою фактичної передачі усієї партії озброєння представникам Поклажодавця та підписанню відповідних передаточних документів». Адже, зазначений пункт Договору, по-перше, передбачає зобов'язання щодо додаткової оплати послуг зі зберігання, по-друге, в даному випадку не можливо пов'язувати початок зберігання Позивачем-2 озброєння з датою фактичної передачі усієї партії озброєння представникам Поклажодавця та підписанню відповідних передаточних документів, оскільки за умовами Договору зберігання № 225/К/154/1-06-9 від 30.11.2006 техніка передавалась представникам Зберігача, а не представникам Поклажодавця, про що йдеться в п. 3.2 Договору, будь-яких застережень щодо оформлення отримання Позивачем-2 автомобільної техніки Договір не містить.
Таким чином, факт перебування бронетанкової техніки на зберіганні у Позивача-2 підтверджується зазначеними вище накладними. Серед іншого, зі змісту листа Відповідача № 225/К/1184-11 від 11.07.2008 вбачається, що останній здійснював реалізацію Майна саме з території військової частини А2784, що в черговий раз підтверджує перебування такої у Позивача-2 на зберіганні за Договором № 225/К/154/1-06-9 від 30.11.2006. Про беззаперечність знаходження бронетанкової техніки на території Позивача-2 також свідчить лист Відповідача № 225/К/2628-11 від 26.12.2007.
Пунктом 2.2.4 Договору на Відповідача покладено обов'язок оплатити фактичний строк зберігання Майна згідно з розцінками, встановленими ст. 3 Договору.
Відповідно до п. 3.1 Договору Поклажодавець оплачує Зберігачу послуги зі зберігання майна, номенклатура та кількість якого зазначається в Додатку № 1, з розрахунку - одна доба зберігання однієї одиниці автомобільної техніки -3,00 грн. Термін оплати -помісячно до 15 числа наступного місяця з попередньою оплатою за наступний календарний місяць, форма оплати -переказ коштів на розрахунковий рахунок, зазначений у розділі «Реквізити і підписи сторін»(п. 3.3 Договору).
Як свідчать матеріали справи, Позивач-2 неодноразово звертався до Відповідача з вимогами щодо підписання актів прийому-передачі наданих послуг та проведення оплати цих послуг з виставленням відповідних рахунків на оплату (лист № 671 від 18.06.2007, лист № 911 від 08.08.2007, № 1175 від 10.10.2007, в грудні 2007 року № 1465, № 1691 від 16.04.2008, № 351 від 13.04.2009, № 166 від 20.07.2009, № 234 від 28.10.2009).
Однак, Відповідач листом № 225/К/1184-11 від 11.07.2008 (вх. № 755 від 14.07.2008) повідомив Зберігача, що признає надання послуг останнім безпосередньо йому на суму 37 092,00 грн.
При цьому, жодних перерахувань грошових коштів в оплату наданих послуг Відповідачем не було здійснено.
Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених Договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір № 225/К/154/1-06-9 від 30.11.2006 є договором зберігання.
Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві в схоронності.
Листом № 225/К/2628-11 від 26.12.2007 Відповідач підтвердив, що станом на 26.12.2007 техніка, яка належить Концерну «Техвоєнсервіс»з військової частини А2784 отримана та вивезена.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Суд погоджується з розрахунком суми боргу Відповідача в розмірі 114 498,00 грн. за надані Позивачем-2 послуги зі зберігання 144 одиниці бронетанкової техніки у відповідний період фактичного зберігання такої, який визначений Позивачем-2 з моменту отримання техніки до моменту її відвантаження (переміщення) третім особам.
Доказів оплати Позивачу-2 вказаної заборгованості Відповідачем до матеріалів справи не надано.
Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).
В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Факт наявності заборгованості у Відповідача перед Позивачем-2 належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 144 498,00 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідач звернувся до суду з відповідною заявою про пропуск Позивачами строку позовної давності.
Відповідно до ч 1. ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 257 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частина 1 ст. 261 ЦК України встановлює загальні критерії визначення початку перебігу строку позовної давності, який обчислюється від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, при цьому згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Як свідчать матеріали справи, листом № 225/К/1184-11 від 11.07.2008 Відповідач повідомив Позивача-2, що признає надання послуг йому на суму 37 092,00 грн. Вказаний лист отриманий Позивачем-2 14.07.2008, про що свідчить відтиск відповідного штампу. Тобто, з отриманням цього листа Позивач-2 дізнався про відмову Відповідача від оплати наданих послуг зі зберігання автомобільної техніки в повному обсязі.
З позовом Військовий прокурор Миколаївського гарнізону звернувся до суду в інтересах держави в особі Позивачів 09.04.2010.
Таким чином, перебіг позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за послуги зі зберігання бронетанкової техніки почався 14.07.2008 та спливає 14.07.2011, а за вимогами про стягнення пені -сплив 14.07.2009.
Таким чином позивачем не пропущений встановлений законом строк позовної давності за вимогами про стягнення основної заборгованості.
З огляду на те, що Відповідачем у відзиві було заявлено про сплив позовної давності до заявлених позовних вимог про стягнення пені, а Позивачі не надали жодних обставин, які б підтверджували поважність пропуску ними строків позовної давності щодо вимог про стягнення пені, суд згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 286,24 грн.
Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Відповідача.
Керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного господарського об'єднання концерну «Техвоєнсервіс»(04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 13/24, код 33689867) на користь Держави в особі структурного підрозділу Міністерства оборони України -830 відділу зберігання озброєння та техніки (54025, м. Миколаїв, 92 військове містечко, код 22998269) 114 498,00 грн. заборгованості.
Стягнути з Державного господарського об'єднання концерну «Техвоєнсервіс»(04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 13/24, код 33689867) до Державного бюджету України 1 144,98 грн. державного мита та 235,41 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржене у порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
Суддя О.О.Хрипун
Дата підписання рішення: 04.10.2010