Справа № 420/6484/24
16 липня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вікторії ХОМ'ЯКОВОЇ, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕВОЛ" до Одеської митниці про визнання противоправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів, карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю " СТЕВОЛ " (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Одеської митниці (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000679/2 від 24.10.2023;
визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці №UA500500/2023/001332 від 24.10.2023;
визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000752/2 від 10.11.2023;
визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці №UA500500/2023/001422 від 10.11.2023;
стягнути з Одеської митниці на користь ТОВ «СТЕВОЛ» судові витрати у розмірі 33 094,13 грн (тридцять три тисячі дев'яносто чотири гривні 13 копійок), в тому числі: судовий збір у розмірі 3 094,13 грн, витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 30 000,00 грн.
Ухвалою від 28.02.2024 відкрито спрощене провадження у справі, вирішено проводити розгляд справи без виклику представників сторін.
Позов мотивовано тим, що позивач за наявності усіх необхідних документів звернувся до митного органу для здійснення митного оформлення імпортованого товару. При визначенні митної вартості товару декларантом було обрано перший метод - за ціною договору. Сторона позивача стверджує, що відповідачем протиправно, в порушення норм статті 57 Митного кодексу України та за наявності усіх документів, які підтверджують заявлену декларантом митну вартість товару, здійснено визначення митної вартості товару, який ввозиться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту за другорядним методом - резервним. Сторона позивача вважає, що відповідач безпідставно поставив під сумнів весь поданий йому пакет документів і необґрунтовано витребував додаткові документи, оскільки митним органом не доведено обставин, які б свідчили про існування у нього достатніх підстав для виникнення обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначення позивачем числового значення митної вартості імпортованого товару. Застосування резервного методу для визначенні митної вартості товару сторона позивача вважає протиправним та необґрунтованим. За сукупністю наведених обставин, просить позов задовольнити повністю.
Одеська митниця (далі - відповідач) проти позову заперечує, просить відмовити в задоволенні позову. Вказує про те, що Одеська митниця під час здійснення контролю митної вартості товарів позивача та прийнятті рішень про коригування митної вартості товару №UA500500/2023/000679/2 від 24.10.2023, №UA500500/2023/000752/2 від 10.11.2023 та карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2023/001332 від 24.10.2023, №UA500500/2023/001422 від 10.11.2023 діяла у відповідності до вимог законів та інших нормативно-правових актів України, не порушувала права та законні інтереси позивача, а тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕВОЛ». В обґрунтування заперечень посилається на те, що при проведенні у відповідності до положень статті 54 Митного кодексу України контролю правильності визначення декларантом митної вартості товарів, заявлених до митного оформлення позивачем, митницею встановлено наявність в документах розбіжностей та неточностей. За таких підстав та відповідно до вимог Митного кодексу України, посадовою особою відповідача було направлено позивачу електронну вимогу, щодо надання додаткових документів з метою підтвердження заявлених відомостей у митній декларації. Сторона відповідача доводить, що у повній відповідності з частиною п'ятою статті 54 Митного кодексу України та за результатом проведеної процедури консультації з декларантом, митним органом обґрунтовано та правомірно було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів. Стверджує, що митну вартість імпортованого товару було визначено на підставі раніше визнаної митницею митної вартості. За наведеного сторона відповідача доводить, що оспорювані рішення про коригування митної вартості товарів є такими, що прийняті митним органом в межах повноважень та на підставі чинного законодавства України. З огляду на це, просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
14.03.2024 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач спростовує доводи відповідача, викладені у відзиві.
20.03.2024 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач заперечує проти доводів позивач, викладених у відповіді на відзив та просить відмовити в задоволенні адміністративного позову ТОВ «СТЕВОЛ» до Одеської митниці у повному обсязі.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
03.02.2020 між ALIENT CERAMICS PVT LTD та ТОВ «СТЕВОЛ» укладений контракт №01, відповідно до якого продавець - ALIENT CERAMICS PVT LTD зобов'язується продати, а покупець - ТОВ «СТЕВОЛ» придбати керамічну плитку та інші товару народного споживання.
За умовами вказаного контракту сторони узгоджують інвойс відповідно до асортименту, кількості та цін на товар. Поставка товару здійснюється окремими партіями. При цьому контрактом визначено, що перелік товару та його кількість у кожній партії визначається інвойсами.
З метою митного оформлення товару (плитка керамічна в асортименті) позивач, керуючись ч.1 ст.49, ч.2 ст.53 МК України, подав до Одеської митниці електронні митні декларації:
1. №23UA500500037360U3 від 23.10.2023 та документи, що підтверджують вартість товарів за ціною 18 937,89 дол. США і обраний перший (основний) метод її визначення : інвойс №ALIENT-55 від 29.08.2023; проформа інвойс №EX-223 від 15.08.2023; пакувальний лист від 29.08.2023; коносамент №FI/MUN/0979 від 05.09.2023; автотранспортна накладна №1910/2 від 19.10.2023; автотранспортна накладна №1910/3 від 19.10.2023; автотранспортна накладна №1910/4 від 19.10.2023; декларація про походження товару №ALIENT-55 від 29.08.2023; платіжна інструкція в іноземній валюті №33 від 19.09.2023; довідка про транспортні витрати №1610 від 16.10.2023; контракт №01 від 03.02.2020; договір доручення на надання послуг митного брокера №14/11-17 від 07.11.2017; вагова довідка від 23.10.2023; акт від 23.10.2023; експортна митна декларація № 3558586 від 29.08.2023; митна декларація №23UA500500037360U3 від 23.10.2023.
За результатами митного оформлення ЕМД-1 відповідачем прийнята картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2023/001332 від 24.10.2023 та рішення про коригування митної вартості №UA500500/2023/000679/2 від 24.10.2023.
2. №23UA500500040006U5 від 09.11.2023 та документи, що підтверджують вартість товарів на суму 6 813,12 дол. США і обраний перший (основний) метод її визначення: інвойс №ALIENT-63 від 21.09.2023; проформа інвойс №EX-229 від 04.09.2023; пакувальний лист від 21.09.2023; коносамент №FI/MUN/1061 від 26.09.2023; автотранспортна накладна №0611/3 від 06.11.2023; декларація про походження товару № ALIENT-63 від 21.09.2023; платіжна інструкція в іноземній валюті №39 від 25.10.2023; довідка про транспортні витрати №2610/1 від 26.10.2023; контракт №01 від 03.02.2020; договір доручення на надання послуг митного брокера №14/11-17 від 07.11.2017; вагові довідки від 09.11.2023; фото контейнеру від 09.11.2023; акт від 09.11.2023; експортна митна декларація № 4096566 від 22.09.2023; митна декларація №23UA500500040006U5 від 09.11.2023. Також 10.11.2023 декларантом до митного органу було надано рахунок на оплату №647 від 26.10.2023.
За результатами митного оформлення ЕМД №2 відповідачем прийнята картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2023/001422 від 10.11.2023 та рішення про коригування митної вартості №UA500500/2023/000752/2 від 10.11.2023.
Підставами для прийняття відповідачем оскаржуваних рішень стали наступні розбіжності:
1. У довідці про транспортні витрати відсутнє посилання на договір перевезення та не зазначено умови поставки товару (рішення про коригування митної вартості №UA500500/2023/000679/2 від 24.10.2023, №UA500500/2023/000752/2 від 10.11.2023).
2. У графі 44 за кодом документу 4104 зазначений зовнішньоекономічний договір (контракт) №01 від 03.02.2023, а фактично був поданий зовнішньоекономічний договір (контракт) № 01 від 03.02.2020 (рішення про коригування митної вартості №UA500500/2023/000679/2 від 24.10.2023).
3. У наданих до митного оформлення документах відсутні відомості щодо вартості упаковки, пакувальних матеріалів та робіт та їх включення/не включення до ціни (рішення про коригування митної вартості №UA500500/2023/000752/2 від 10.11.2023).
Позивач вважає, що зазначені рішення про коригування та картки відмови є протиправними та підлягають скасуванню, тому звернувся до суду з даним позовом.
Положеннями частини другої статті 1 Митного кодексу України (далі - МК України) встановлено, що відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Згідно до пункту 24 частини першої статті 4 МК України митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів Україні, укладених у встановленому законом порядку.
Митний контроль здійснюється виключно митними органами відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Згідно з ч. 1 ст.49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з частиною першою статті 51, частиною першою статті 52 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Пунктом 2 частини 2 статті 52 Митного кодексу України встановлено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Згідно з частинами першою, другою статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є:
декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару,
транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Саме в рамках приписів частини другої статті 53 Митного кодексу України отримує свою безпосередню формалізацію перелік основних документів для підтвердження належності: а) визначення митної вартості товарів; б) обрання методу визначення митної вартості товарів.
Згідно з ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Згідно з ч. 6 ст. 53 МК України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні, у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Водночас, частиною третьою статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Саме в рамках частини третьої статті 53 МК України отримує свою безпосередню формалізацію система додаткових документів, які можуть запитуватися контролюючим органом (факультативний перелік додаткових документів - у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, визначається частиною четвертою статті 53 Митного кодексу України). При цьому, витребування додаткових документів має субсидіарний характер. Всі документи, як основні, так і додаткові, повинні оцінюватися системно. Контролюючий орган не може формулювати власну позицію на одному конкретному документі, при цьому безпідставно не враховуючи інші.
Отже, митним органом можуть бути витребувані додаткові документи: 1) у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки; 2) якщо такі документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів; 3) якщо такі документи не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Вказані обставини є виключними підставами для витребування додаткових документів. Водночас тлумачення таких підстав контролюючим органом без належного обґрунтування є протиправним.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Із системного аналізу приписів Розділу ІІІ ("Митна вартість товарів та методи її визначення") МК України випливає, що в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості. Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановлені належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановлені достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів.
Згідно з положеннями пункту третього частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Згідно зі статтею 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Приписами ч.5 ст. 54 МК України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право:
1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;
2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості;
3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів;
4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску;
5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості;
6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Відповідно до частини шостої статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другої та третьої статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
При цьому, пріоритетним до застосування є саме основний метод. Це у свою чергу обумовлює необхідність, у випадку наявності достатніх підстав, застосовувати в першочерговому порядку основний метод визначення митної вартості товару. Тільки у випадку відсутності необхідних умов для застосування основного методу, повинні застосовуватися методи закріплені приписами пункту другого частини першої статті 57 Митного кодексу України, які застосовуються у субсидіарному порядку - учасник митних відносин обирає один із системи другорядних методів. Про субсидіарний характер застосування другорядних методів свідчить зміст положень частини третьої статті 58 Митного кодексу України.
Відповідно до положень частини першої статті 58 МК України, основний метод визначення митної вартості товарів застосовується у випадку дотримання наступних умов: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів. При цьому важливо відмітити, що основний метод, не застосовується у наступних випадках: а) якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні; б) відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні (відповідно до частини другої статті 58 Митного кодексу України). Кожен із вище означених випадків може бути як самостійною підставою для незастосування основного методу, так й розглядатися в їх сукупності.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до обставин справи між сторонами виник спір щодо правомірності винесення контролюючим органом рішення про коригування митної вартості за другорядним методом (за ціною щодо подібних (аналогічних) товарів.
Щодо тверджень відповідача про те, що у довідці про транспортні витрати відсутнє посилання на договір перевезення та не зазначено умови поставки товару (рішення про коригування митної вартості №UA500500/2023/000679/2 від 24.10.2023, №UA500500/2023/000752/2 від 10.11.2023).
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. При цьому вказана норма не встановлює конкретних вимог щодо виду таких документів.
Відповідач у рішеннях про коригування митної вартості товару, які оскаржуються, послався на наказ МФУ від 24.05.2012 № 599.
Проте вищевказаний наказ встановлює лише правила заповнення декларації митної вартості та містить наступне формулювання: «Для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту».
З наведеного слідує, що Правила заповнення декларації митної вартості, затв. наказом МФУ від 24.05.2012 № 599, лише наводять можливі приклади документів на підтвердження вартості перевезення, але не встановлює вичерпного переліку таких документів, а його формулювання не містить обов'язкової вимоги.
Верховний Суд у постанові від 31.05.2019 у справі №804/16553/14 (№К/9901/5149/18) зазначив, що законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, а тому такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Позивачем на підтвердження такої складової митної вартості, як витрати на транспортування, були надані по митній декларації №23UA500500037360U3 від 23.10.2023: рахунок на оплату №619 від 16.10.2023; довідка про транспортні витрати №1610 від 16.10.2023. Інформація у вищевказаних документах узгоджується між собою. Так, рахунок на оплату №619 від 16.10.2023 виставлений на суму 332 774,52 грн. Також у вказаному рахунку зазначені номери контейнерів: MSKU5123301, MSKU5980217,TCLU2005360, що відповідає відомостям, зазначеним у експортній митній декларації № 3558586 від 29.08.2023, пакувальному листі від 29.08.2023, коносаменті №FI/MUN/0979 від 05.09.2023. Рахунок на оплату №619 від 16.10.2023 містить графу «Договір» в якому зазначено договір транспортного експедирування №02/01-21 від 04.01.2021.
В свою чергу довідка про транспортні витрати №1610 від 16.10.2023 містить унікальні номери контейнерів - MSKU5123301, MSKU5980217, TCLU2005360, що дає можливість визначити, що вона стосується саме цієї партії товару і ЕМД-1.
Зазначена ціна за морське перевезення за межами України та навантажувально-розвантажувальні роботи у розмірі 332 774,52 грн. відповідає відомостям, зазначеним у рахунку на оплаті №619 від 16.10.2023 та відображена у ЕМД - 1.
Відсутність у довідці про транспортні витрати №1610 від 16.10.2023 посилання на договір про перевезення вантажу, враховуючи надані ТОВ «СТЕВОЛ» інші документи, зокрема: експортну митну декларацію № 3558586 від 29.08.2023, коносамент №FI/MUN/0979 від 05.09.2023, рахунок на оплату №619 від 16.10.2023, пакувальний лист від 29.08.2023, які є повністю узгодженими між собою, жодним чином не вплинуло на визначення митної вартості товарів.
Щодо тверджень відповідача про те, що довідка про транспортні витрати не містить відомостей про умови поставки, то у наданій позивачем довідці про транспортні витрати №1610 від 16.10.2023 зазначено, що товар поставлений на умовах FOB MUNDRA.
Позивачем на підтвердження такої складової митної вартості, як витрати на транспортування, були надані по митній декларації №23UA500500040006U5 від 09.11.2023 рахунок на оплату №647 від 26.10.2023; довідка про транспортні витрати №2610/1 від 26.10.2023. Так, рахунок про транспортні витрати №647 від 26.10.2023 виставлений на суму 111 420,16 грн. Також у вказаному рахунку зазначений номер контейнеру - MSKU3625851, що відповідає відомостям, зазначеним у експортній митній декларації № 4096566 від 22.09.2023, коносаменті №FI/MUN/1061 від 26.09.2023, пакувальному листі від 21.09.2023. Рахунок на оплату №647 від 26.10.2023 також містить графу «Договір», в якому зазначено договір транспортного експедирування №02/01-21 від 04.01.2021.
В свою чергу довідка про транспортні витрати №2610/1 від 26.10.2023 містить унікальний номер контейнеру - MSKU3625851, що робить можливим визначення того, що вона стосується саме цієї партії товару і ЕМД -2.
Зазначена ціна за морське перевезення за межами України включно з навантажувально-розвантажувальними роботами у розмірі 111 420, 16 грн. також відповідає відомостям, зазначеним у рахунку на оплаті №647 від 26.10.2023 та відображена у ЕМД - 2. Інформація у вищевказаних документах узгоджується між собою.
Відсутність у довідці про транспортні витрати №2610/1 від 26.10.2023 посилання на договір про перевезення вантажу, враховуючи надані ТОВ «СТЕВОЛ» інші документи, зокрема: експортну митну декларацію № 4096566 від 22.09.2023, коносамент №FI/MUN/1061 від 26.09.2023, рахунок на оплату №647 від 26.10.2023, пакувальний лист від 21.09.2023, не вплинуло на визначення митної вартості товарів.
Відповідно до листа ТОВ «Октопод Шипінг Компані» №083 від 22.02.2024, довідки про транспортні витрати №1610 від 16.10.2023 та №2610/1 від 26.10.2023 були видані на виконання умов договору транспортного експедирування №02/01-21 від 04.01.2021, а рахунки на оплату №619 від 16.10.2023, №647 від 26.10.2023 - виставлені за надання послуг за вказаним договором.
За таких обставин, позивачем були надані довідки про транспортні витрати, які у сукупності з іншими доказами містить всі відомості, необхідні для перевірки відповідачем зазначених у митній декларації транспортних витрат.
Крім того у рішеннях Одеської митниці про коригування митної вартості, які оскаржуються ТОВ «СТЕВОЛ», не зазначені обставини, які викликали у відповідача сумніви, що понесені позивачем транспортні витрати становлять за ЕМД-1 - 332 774,52 грн; за ЕМД-2 - 111 420,16 грн.
Щодо тверджень відповідача про те, що у графі 44 за кодом документу 4104 зазначений зовнішньоекономічний договір (контракт) №01 від 03.02.2023, а фактично був поданий зовнішньоекономічний договір (контракт) № 01 від 03.02.2020 (рішення про коригування митної вартості №UA500500/2023/000679/2 від 24.10.2023). судом встановлено наступне.
03.02.2020 між ALIENT CERAMICS PVT LTD та ТОВ «СТЕВОЛ» укладений контракт №01. Копія вищевказаного контракту була надана позивачем до митного органу під час здійснення митного оформлення товару.
Позивач посилається на те, що при заповнені митної декларації №23UA500500037360U3 від 23.10.2023 декларантом була допущена технічна помилка щодо зазначення року укладання договору № 01, та у графі 44 за кодом документа 4104 зовнішньоекономічний договір (контракт) було зазначено, що був поданий контракт №01 від 03.02.2023.
При цьому митниця не заперечує тієї обставини, що митному органу був поданий контракт, який був укладений між ALIENT CERAMICSPVT LTD та ТОВ «СТЕВОЛ» - контракт № 01 від 03.02.2020. В розділі 10 «Термін дії контракту» зазначеного контракту (№ 01 від 03.02.2020) передбачено, що вказаний контракт діє до виконання сторонами своїх зобов'язань за вказаним договором.
Оскільки позивач стверджує, що контракту № 01, який би був укладений між ALIENT CERAMICS PVT LTD та ТОВ «СТЕВОЛ» у 2023 році не існує взагалі, що підтверджується листом ALIENT CERAMICS PVT LITD від 22.02.2024, то у даному випадку при заповненні митної декларації мав випадок технічної помилки (описки).
Згідно п. 1.2 контракту №01 від 03.02.2020 сторони погоджують інвойс за асортиментом, кількістю та цінами. До митного оформлення був наданий інвойс №ALIENT-55 від 29.08.2023, у якому зазначено, що Експортером товару є ALIENT CERAMICS PVT LTD, а товароодержувачем - ТОВ «СТЕВОЛ», товар - керамічна плитка, умови поставки FOB, що відповідає умовам контракту № 01 від 03.02.2020. Відомості щодо товару, його вартості, сторін зовнішньоекономічного договору, умов поставки корелюються з іншими наданими до митного оформлення документами: експортною митною декларацією № 3558586 від 29.08.2023, пакувальним листом від 29.08.2023, коносаментом №FI/MUN/0979 від 05.09.2023, проформою інвойс №EX-223 від 15.08.2023.
ТОВ «СТЕВОЛ» була здійснена передоплата у повному розмірі за товар, який був поставлений, що підтверджується наданою до митного органу платіжною інструкцією в іноземній валюті №33 від 19.09.2023 на суму 18938,00 дол. США. Платіжна інструкція містить графу №70 «Призначення платежу», в якій зазначено що здійснюється передоплата за керамічну плитку, згідно контракту №01 від 03.02.2020. У платіжній інструкції №33 від 19.09.2023 наявне посилання на проформу інвойс №EX-223 від 15.08.2023.
Слід також зазначити, що Одеською митницею у рішенні про коригування митної вартості товару не зазначено, яким чином технічна помилка (описка), допущена у графі 44 МД-1 за кодом документу 4104, могла вплинути на заниження позивачем митної вартості імпортованого товару, якщо декларантом до митного оформлення був наданий сам контракт № 01 від 03.02.2020 та інші документи, які підтверджували, що поставка товару здійснювалася саме за вказаним контрактом.
Таким чином технічна помилка (описка) при зазначенні у митній декларації дати укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), при наданні митному органу зовнішньоекономічногодоговору (контракту) № 01 від 03.02.2020 та інших документів, які підтверджують поставку товарів саме за вказаним контрактом, не вплинула на визначення митної вартості товарів.
Щодо твердження відповідача, що у наданих до митного оформлення документах відсутні відомості щодо вартості упаковки, пакувальних матеріалів та робіт та їх включення/не включення до ціни. (рішення про коригування митної вартості №UA500500/2023/000752/2 від 10.11.2023).
Позивачу був поставлений товар - плитка керамічна, яка може транспортуватись виключно у тарі та упаковці, яка забезпечує його збереження при транспортуванні. Вказаний вид товару не може транспортуватись навалом, без тари і упаковки, тому позивач посилається на відсутність необхідності у контрактах купівлі-продажу подібного товару виокремлювати умови щодо тари і упаковки. Вартість тари та упаковки за замовчуванням є складовою вартості товару.
Відповідно з пп. d п. 2 ст. 35 Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року крім випадків, коли сторони домовилися про інше, товар не відповідає договору, якщо він не затарований чи не упакований звичайним для таких товарів способом, а за відсутності такого - способом, який є належним для збереження й захисту даного товару.
З інвойсу №ALIENT-63 від 21.09.2023 вбачається, що поставка товару здійснюється на умовах FOB. Згідно з правилом А.9. Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс, за умовами перевезення FOB, продавець зобов'язаний нести витрати, пов'язані з діями щодо перевірки товару (такими як перевірка якості, розмірів, ваги, кількості), необхідними для здійснення поставки товару у відповідності зі статтею А.4. Продавець зобов'язаний за власний рахунок забезпечити пакування товару, необхідне для перевезення товару (за винятком випадків, коли в даній галузі торгівлі прийнято звичайно відвантажувати товари з такими ж характеристиками, що обумовлені договором, без упаковки), Пакування здійснюється в тій мірі, в якій обставини, що стосуються транспортування (наприклад, засоби перевезення, місце призначення), були повідомлені продавцю до укладення договору купівлі-продажу. Упаковка повинна містити належне маркування.
З наведеного слідує, що обов'язок поставити товар у придатному для безпечного транспортування стані, з відповідною упаковкою, покладається на продавця.
Позивачем до митного оформлення був наданий контракт №01 від 03.02.2020, у розділі 6 якого «Пакування та маркування» сторони узгодили, що товар упаковується у відповідності до способу транспортування. Оскільки за умовами контракту ціна товару включає в себе вартість пакування, то згідно з положеннями підп. «в» п. 1 ч. 10 ст. 58 МК України вказані витрати не потребують окремого документального підтвердження.
Аналогічна правова позиція зазначена у постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №160/8775/18 та від 06.02.2020 у справі №520/10709/18.
Подана декларантом митна декларація №23UA500500040180U4 від 10.11.2023, у графі 37 містить вказівку про процедуру постачання «ZZ00». Відповідно до Класифікатора особливостей переміщення товарів через митний кордон України, у разі поставки товару у зворотній тарі у графі МД « 37. Процедура» митної декларації має бути зазначено «ZZ32», в той час як у вказаній графі митної декларації поданої декларантом зазначено «ZZ00» (тара не зворотна та вартість входить у ціну товару), що свідчить про відсутність особливостей переміщення товару, визначених цим Класифікатором.
Верховний Суд у постановах від 23.07.2019 у справі № 1140/3242/18 та від 21.04.2021 у справі № 809/1838/15, вказав на те, що саме на митний орган покладається обов'язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви та причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів.
За таких обставин, з поданих до митного оформлення документів вбачається відсутність додаткових витрат на упаковку чи використання пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із упакуванням (упаковка включена у ціну товару), а відтак витрати на пакування не є складовими митної вартості, не підлягають додаванню позивачем з метою визначення митної вартості товару та не можуть вплинути на правильність визначення митної вартості.
Щодо витребування відповідачем додаткових документів.
У рішеннях Одеської митниці про коригування митної вартості товарів, які оскаржуються, зазначено, що Одеська митниця для перевірки числових значень складових митної вартості товарів поставила вимогу/зобов'язала ТОВ «СТЕВОЛ» протягом 10 календарних днів надати такі документи (за наявності): 1) виписку з бухгалтерської документації; 2) каталоги, специфікації, прайс-листи фірми - виробника товару; 3) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість сировини 4) переклад українською мовою копії митної декларації країни відправлення.
Як вже було зазначено вище, ч. 2 ст. 53 МК України визначений перелік основних документів для підтвердження: а) визначеної декларантом митної вартості товарів; б) обрання методу визначення митної вартості товарів.
Пункт 2 статті 53 МКУ містить повний перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, а саме:
1) декларація митної вартості,
2) зовнішньоекономічний договір (контракт);
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Згідно з ч.5 ст.53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Відповідно до ч.6 ст.53 МК України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні, у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Водночас, ч. 3 ст. 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, перелік яких наведений у вказаній нормі закону.
Саме в межах ч. 3 ст. 53 МК України отримує свою безпосередню формалізацію система додаткових документів, які можуть запитуватися контролюючим органом (факультативний перелік додаткових документів - у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, визначається ч. 4 ст. 53 МК України). При цьому, витребування додаткових документів має субсидіарний характер. Всі документи, як основні, так і додаткові, повинні оцінюватися системно. Контролюючий орган не може формулювати власну позицію на одному конкретному документі, при цьому безпідставно не враховуючи інші.
Таким чином митним органом можуть бути витребувані додаткові документи у разі, якщо: 1) документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки; 2) такі документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів; 3) такі документи не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Вказані обставини є виключними підставами для витребування додаткових документів. Водночас тлумачення таких підстав контролюючим органом без належного обґрунтування є протиправним.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 у справі № 804/15600/15 наголосив, що витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. У цій поставної Верховний Суд звернув увагу, що витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитися в правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.
Верховний Суд у постанові від 14.04.2021 у справі № 820/4849/16 назвав вимоги до запиту додаткових документів, відповідно до яких митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 у справі №820/263/17 дійшов висновку, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Враховуючи вищевикладене, при витребуванні додаткових документів відповідач повинен був чітко зазначити, які саме розбіжності наявні у наданих до митного оформлення документів, що можуть вплинути на визначення митної вартості, або які ознаки підробки були виявлені, або які відомості відсутні у наданих документах.
Цей висновок підтверджується позицією Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 по справі № 815/329/17, де суд зазначив, що витребування митницею додаткових документів можливе тільки у разі наявності обґрунтованих сумнівів митниці щодо розбіжностей, наявності ознаки підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари у наданих до митного оформлення документах. При цьому митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Сам факт ненадання декларантом в установлений строк додаткових документів або ж відмови у їх наданні за відсутності оцінки достатності документів, первісно наданих декларантом, на підтвердження ціни угоди щодо товарів, що імпортуються, не є беззаперечною умовою для висновку про відсутність підстав для застосування першого методу визначення митної вартості.
Щодо застосування відповідачем другорядного методу визначення митної вартості товару (резервного методу).
Згідно ч. 7 ст. 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (ч.6 ст.54 МК України).
У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Частиною 2 ст. 58 МК України чітко визначено, в яких випадках не застосовується метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, зокрема: якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу (ч.3 ст.58 МК України).
«Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за другорядними методами, як помилково вважає митний орган». (Висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02.07.2020 у справі №804/2061/17).
Враховуючи, що під час митного оформлення позивачем були заявлені повні та достовірні відомості про митну вартість товарів, то у відповідача відсутні підстави для її коригування і відмови у митному оформлені товару, а також у застосуванні другорядного методу визначення митної вартості товарів.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 31.07.2018 у справі № 803/2011/17 «Основним методом визначення митної вартості товарів є метод за ціною договору. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основної вартості згідно з положеннями статей 59, 60 Митного кодексу України. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари».
Застосовуючи другорядний метод при обчисленні митної вартості товару та визначаючи вартість товарів, відповідач послався на аналіз баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби і вартість аналогічних товарів, зазначених у митній декларації:
Рішення про коригування митної вартості №UA500500/2023/000679/2 від 24.10.2023 (ЕМД 1) Товар 1 - становить 10,6895 дол. США/кг (МД від 16.08.2023 №UA500500/2023/028290), в той час як декларантом заявлено 6,1440 дол. США/кг. Товар 2 - становить 0,98 дол. США/кг (МД від 07.06.2023 №500500/2023/019424), в той час як декларантом заявлено 0,1648 дол. США/кг.
Рішення про коригування митної вартості №UA500500/2023/000752/2 від 10.11.2023 (ЕМД 2) Товар 1 - становить 0,5602 дол. США/кг (МД від 31.10.2023 №UA209230/2023/116300), в той час як декларантом заявлено 0,3398 дол. США/кг.
Проте Єдина автоматизована інформаційна система (ЄАІС) Держмитслужби з об'єктивних причин не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі відомості не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи.
У рішеннях відповідача про коригування заявленої ТОВ «СТЕВОЛ» митної вартості товарів зазначені лише номери та дати митної декларації, які були взяті відповідачем за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів. При цьому відповідачем не наведені обґрунтування щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
З оскаржуваних рішень відповідача про коригування митної вартості товару неможливо визначити, який саме товар переміщувався через митний кордон за зазначеними митницею деклараціями, на підставі яких документів визначалась вартість вказаного товару, чи не була митна вартість товару за вказаними митними деклараціями у подальшому відкоригована, чи було рішення про коригування (якщо воно приймалося) оскаржене до суду та скасоване судом.
Також, відповідно до п. 2.1. Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затв. наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012, у графі 33 рішення про коригування митної вартості «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу III Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.
У графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі.
Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень ст. ст. 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Однак, в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості товару, відповідачем не наведено порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом, що є порушенням ч. 2 ст. 55 МК України.
Недоліки, на які вказав відповідач у рішенні про коригування митної вартості, не впливають на числові значення складових митної вартості товарів і не позбавляють товариство права на застосування методу визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, з врахуванням того, що позивачем використані відомості, які повністю підтверджені документально. Відповідачем не доведена правомірність застосування другорядного методу при визначенні митної вартості відповідно. Витребування документів може мати місце у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, та повинно бути конкретизованим вказівкою на документи в загальному переліку, які є дійсно необхідними.
Згідно з ч. 5 ст. 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Також суд вважає, що митницею не надано доказів, на підставі яких визначено митну вартість товару в оскаржуваних рішеннях, не надано доказів в підтвердження неможливості застосування усіх попередніх методів визначення митної вартості згідно з вимогами ст.57 МК України, у зв'язку з чим суд доходить до висновку, що відповідачем не обґрунтовано застосування методу визначення митної вартості товару за ціною подібних (аналогічних) товарів.
Відповідач не довів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у недостовірності наданої інформації. Відповідач не повідомив декларанта про те, які саме обставини та/або числові показники потребують додаткового підтвердження. Неподання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Митний орган зобов'язаний довести обґрунтованість цього сумніву, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
В спірному рішенні про коригування митної вартості сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.
Суд вважає, що позивачем при здійсненні імпортування товару на митну територію України на підтвердження заявленої ним митної вартості товару було надано повний пакет документів у відповідності до переліку, закріпленого ч. 2 ст. 53 МК України. При цьому, відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. Ні в рішенні, ні у картці відмови обґрунтовано, в чому полягали об'єктивні сумніви у митній вартості, заявленій позивачем, неточності у визначеній митній вартості. Обов'язок доведення обґрунтованості такого сумніву митним органом констатований в постанові Верховного Суду від 06.03.2019р. у справі №809/278/17.
Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судом обставин, підтверджених наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку, що контролюючий орган приймаючи рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000679/2 від 24.10.2023 року та №UA500500/2023/000752/2 від 10.11.2023 року діяв всупереч та не у відповідності до вимог чинного законодавства, тому суд визнає його протиправним та скасовує.
Скасовуючи рішення про коригування митної вартості товарів, суд тим самим підтверджує факт відсутності неправильності визначення декларантом митної вартості товарів. Відсутність цієї обставини свідчить про відсутність підстав для відмови у прийнятті митної декларації. Відмову, учинену органом доходів і зборів за відсутності цієї обставини, слід вважати необґрунтованою, а необґрунтованість рішення суб'єкта владних повноважень з огляду на п.3 ч.3 ст.2 КАС є підставою для скасування такого рішення. Отже, скасування судом рішень органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів є підставою для скасування карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2023/001332 від 24.10.2023 та №UA500500/2023/001422 від 10.11.2023.
Щодо вимоги позивача про стягнення судових витрат з відповідача, а саме витрати, пов'язані із залученням перекладача у розмірі 8 772,00 грн. та на правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн.
18.03.2024 відповідач надав суду клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу та про відмову у стягненні витрат, пов'язаних із залученням перекладача.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до частини п'ятої статті 242 КАС України також враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 №280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Зазначені норми (статті 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб'єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
На підтвердження здійснення витрат, які позивач поніс у зв'язку із розглядом справи представником позивача надані до суду: ордер; копію платіжної інструкції № 75 від 15.02.2024 року; копію договору №10/04/23 про надання правової допомоги; копію акту прийому-передачі наданих послуг до додаткової угоди № 12 від 08.02.2024 до договору № 10/04/23 про надання правової допомоги від 18.04.2023, від 14.03.2024; докази направлення заяви відповідачам.
Згідно акту прийому-передачі наданих послуг до додаткової угоди № 12 від 08.02.2024 до договору № 10/04/23 про надання правової допомоги від 18.04.2023, від 14.03.2024 виконавець в інтересах клієнта виконав такі зобов'язання: проведення консультації 08.02.2024, підготовка та подача позовної заяви до суду 27.02.2024, підготовка та подача до суду заяви про долучення доказів 12.03.2024, ознайомлення з відзивом та подача відповіді на відзив до суду 14.03.2024, підготовка та подача до суду заяви про стягнення судових витрат 14.03.2024, підготовка та подача до суду клопотання про долучення доказів 14.03.2024. Вартість послуг за даним актом становить 30 000 грн.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п.п. 268, 269).
Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
Отже при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п.49 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Наталія Михайленко проти України», від 30 травня 2013 року, заява 49069/11).
Суд, дослідивши матеріали адміністративної, вважає, що заявлені представником позивача до відшкодування 30 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку представник позивача просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд звертає увагу на те, що дана категорія справи відноситься до справ незначної складності, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогічній категорії справ.
Тобто з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.
Відтак, з огляду на обсяг наданих адвокатами послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 3 000,00 грн.
Щодо стягнення судових витрат з відповідача, а саме витрати, пов'язані із залученням перекладача у розмірі 8772,00 грн., суд зазначає наступне.
На підтвердження здійснення витрат, які позивач поніс у зв'язку із залученням перекладача представником позивача надані до суду: ордер; рахунок на оплату № 7 від 05.03.2024; платіжна інструкція № 102 від 06.03.2024; акт прийому-передачі виконаних робіт наданих послуг № 7 від 05.03.2024; докази направлення заяви відповідачу.
Згідно акту прийому-передачі виконаних робіт наданих послуг № 7 від 05.03.2024 послуги з оформлення документів склали 8772,00 грн.
Відтак, з огляду на надані документи, суд вважає, що розмір витрат, які позивач поніс у зв'язку із залученням перекладача, підлягають стягненню з відповідача.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи висновки суду про задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 3094 грн. 13 коп.
Керуючись ст. ст. 139, 243-246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕВОЛ».
Визнати протиправними та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000679/2 від 24.10.2023 року та №UA500500/2023/000752/2 від 10.11.2023 року.
Визнати протиправними та скасувати картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці №UA500500/2023/001332 від 24.10.2023 року та №UA500500/2023/001422 від 10.11.2023 року.
Стягнути з Одеської митниці (код ЄДРПОУ 44005631) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕВОЛ» (код ЄДРПОУ 37680244) 3094 (три тисячі дев'яносто чотири) грн. 13 коп. судового збору, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. та витрати, пов'язані із залученням перекладача у розмірі 8772 (вісім тисяч сімсот сімдесят дві) грн. 00 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Вікторія ХОМ'ЯКОВА