Справа № 420/9161/24
16 липня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Геліос-Ван» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення та картки,-
Позивач звернувся з вказаним позовом до суду у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000683/2 від 24.10.2023 року; визнати протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці №UA500500/2023/001337 від 24.10.2023 року, мотивуючи це тим, що між іноземною фірмою ARC GLASSWARE CO., (Китай) (як продавцем) та приватним підприємством «ГЕЛІОС-ВАН» (як покупцем) було укладено контракт №28062023, за умовами якого продавець продає, а покупець купує скляний посуд в асортименті, кількості та цінами, які вказані в інвойсах, які є невід'ємною частиною цього контракту.
На виконання умов зазначеного контракту, ARC GLASSWARE CO (Китай) поставило позивачу партію товару: посуд столовий з зміцненого скла. З метою митного оформлення імпортованого товару, представником позивача було подано до Одеської митниці 23.10.2024р. митну декларацію №23UА5005000037394U3, а також повний та змістовний пакет документів, передбачених Митним кодексом України.
Проте, відповідачем було необґрунтовано винесено рішення про коригування митної вартості товарів.
Позивач обґрунтовує позов тим, що йому поставлявся товар на умовах поставки FOB та надано належний та достатній пакет документів, на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товарів та які відповідають вимогам ч.2 ст.53 Mитного кодексу України (далі - МК України). 24.10.2023 року Одеською митницею прийняті Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та Рішення про коригування митної вартості товарів (далі - Рішення), у якому митну вартість товару визначено за другорядним резервним методом. Позивач вважає, що митницею безпідставно застосовано другорядний резервний метод визначення митної вартості товарів в оскаржуваному Рішенні та скориговано митну вартість товару, оскільки надані декларантом при митному оформленні документи не містили жодних розбіжностей, кореспондувалися між собою, ідентифікували оцінюваний товар та підтверджували числове значення митної вартості товарів, та не давали підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом. При цьому Рішення відповідача не містить інформації який саме товар переміщувався через митний кордон за зазначеними митницею деклараціями, на підставі яких документів визначалась вартість вказаного товару, чи не була митна вартість товару за вказаною митною декларацією у подальшому відкоригована, чи було рішення про коригування (якщо воно приймалося) оскаржене до суду та скасоване судом. Позивач вважає прийняті Карту відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та Рішення про коригування митної вартості товарів протиправними, необґрунтованими та незаконними, та за таких обставин, просить позов задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою від 27.03.2024 року позов залишений без руху.
Ухвалою суду від 08.04.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
24.04.2024 року від представника Одеської митниці до суду надійшов відзив у якому він просить відмовити у задоволенні позову з підстав того, що під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів, Одеською митницею встановлені розбіжності в поданих документах та відсутність в них всіх відомостей, що підтверджують числове значення складових митної вартості товарів та ціни, що були фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, а саме: у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі, тощо) відсутні дані щодо включення/не включення вартості упаковки або вартості пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням до ціни, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару. За наслідками запитуваних додаткових документів та відомостей, декларантом надано лист №212 від 24.10.2023 року з переліком наданих документів та додатково яким декларантом повідомлено, що всі документи які стосуються вантажу по МД вже надані та інші додаткові документи надаватися не будуть. Опрацювавши інформацію, викладену у листі від 24.10.2023 стосовно митноі? деклараціі? №23UA50050037394U3, щодо направлених документів і неможливості надання інших документів для підтвердження заявленоі? митноі? вартості, відповідачем встановлено, що брокером не надані всі перелічені в повідомленні митного органу документи для підтвердження заявленоі? митноі? вартості, тому митну вартість товарів, заявлених до митного оформлення за вказаною митною декларацією скориговано за резервним методом та прийнято Рішення №UA500500/2023/000683/2 від 24.10.2023 року та Картку відмови №UA500500/2023/001337. При цьому в Рішенні наведено достатнє обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано, та визначені джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості, зокрема проведено аналіз баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України. Товар, який надійшов на адресу позивача випущено у вільний обіг за митною декларацією №23UA500500037539U6 від 24.10.23р., що забезпечено фінансовою гарантією внесеною на рахунок митного органу у розмірі 82317.36 грн. За таких обставин, Одеська митниця Держмитслужби під час здійснення контролю митної вартості товарів позивача та прийняття оскаржуваних Рішення та Картки відмови діяла відповідно до вимог законодавства, не порушувала права та законні інтереси позивача, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Ухвалою суду від 15.07.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника Одеської митниці про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
26.04.2024 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив.
30.04.2024 року до суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
28.06.2023 року між іноземною фірмою ARC GLASSWARE CO (Китай) (як продавцем) та приватним підприємством «ГЕЛІОС-ВАН» (як покупцем) було укладено контракт №28062023, за умовами якого продавець продає, а покупець купує скляний посуд, в асортименті, кількості та цінами, які погоджені сторонами в проформі інфойс/інвойсі до цього контракту, які є невід'ємною частиною цього контракту.
На виконання умов зазначеного контракту ARC GLASSWARE CO поставило позивачу партію товару: посуд столовий з зміцненого скла : тарілки, салатники, сервізи столові 38740шт..
З метою митного оформлення імпортованого товару, представником позивача було подано до Одеської митниці митну декларацію №23UА500500037394U3 в якій митна вартість товару визначена за основним (першим) методом -за ціною договору , а також пакет документів, передбачених Митним кодексом України.
Відповідачем було винесено рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2024/000683/2 від 24.10.2024 року.
Не погоджуючись із зазначеними рішенням відповідача та вважаючи його протиправним та необґрунтованим, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Судом встановлено, що 23.10.2023 року ПП «Геліос-Ван» до Одеської митниці подано митну декларацію №23UA500500037394U3, з метою здійснення митного оформлення імпортованого товару, на загальну суму 35853,36 доларів США, в графі 31 якої вказаний опис товару, а саме: 1) посуд столовий із зміцненого скла:тарілки, салатники, сервізи столові, торговельної марки Luminarc країна виробництва - Кітай.
На підтвердження обґрунтованості заявленої у митній декларації митної вартості товару та обраного методу її визначення Декларант надав митному органу разом з декларацією наступні документи: При цьому, представником позивача разом із митною декларацією будо надано наступні документи:
- пакувальний лист від 29.08.2023 року;
- інвойс №19276486 від 29.08.2023 року;
-проформа інвойс №10271837 від 21.07.2023р.
- коносамент №230719613 від 08.09.2023 року;
-домашній коносамент №ZH230800203 від 01.09.2023р.
-автотранспортна накладна від 20.10.2023 року.
-сертифікат походження товару №С236089793680193 від 17.10.2023р.
-платіжна інструкція №75 від 05.09.2023 року,
платіжна інструкція №69 від 17.08.2023 року
-рахунок на оплату №024971 від 04.10.2023 року,
-рахунок на оплату №024972 від 04.10.2023 року,
-довідка про транспортні витрати від 04.10.2023 року,
-контракт №28062023 від 28.06.2023р.
- договір про надання транспортно-експедиційних послуг №0905-Т/20 від 11.12.2020 року;
- акт від 23.10.2023 року;
-заява на проведення фізогляду від 23.10.23 р.
-фото товару від 23.10.23р.
- копія експортної митної декларації №230820230083663368 від 30.08.2023 року.
З метою усунення виявлених митним органом розбіжностей та підтвердження числових значень складових митної вартості від декларанта витребувано відповідно до вимог ч.3 ст.53 МК України додаткові документи згідно з переліком та ПП «Геліос-Ван» направлено Повідомлення №212 від 24.10.2023 року у якому надані пояснення щодо зауважень митного органу та повідомлено, що перелік вже наданих документів є вичерпним та надати інші документи немає можливості. Крім того з даного Повідомлення та Рішення вбачається, що позивачем додатково на вимогу митниці було надано документи, що підтверджують вартість товару: виписки по рахункам від 17.08.2023 року та від 05.09.23р.; оборотно-сальдову відомість по рахунку №632 від 01.01.2023 року по 23.10.23р., праи?с- лист №1/2023 від 21.07.23р.
24.10.2023 року Одеська митниця прийняла Рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000683/2, яким скориговано митну вартість товару, оскільки брокером не надані всі перелічені в повідомленні митного органу документи для підтвердження заявленоі? митноі? вартості, а саме, на підставі аналізу баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України, відповідачем встановлено, що рівень митної вартості товарів є більшим: МД від 23.10.2023 року №UA500080/2023/009893 та становить 2,01дол. США/кг, ніж заявлено декларантом 1,72дол. США/кг, тобто митну вартість товару визначено за другорядним резервним методом.
На підставі прийнятого рішення про коригування митної вартості товару Одеська митниця 24.10.2023 року видала позивачу картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2023/001337.
24.10.2023 року ПП «Геліос-Ван» подано митну декларацію №23UA500500037539U6 з метою випуску товару у вільний обіг.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Засади державної митної справи, зокрема, правовий статус органів доходів і зборів, митна територія та митний кордон України, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, митні режими та умови їх застосування, заборони та/або обмеження щодо ввезення в Україну, вивезення з України та переміщення через територію України транзитом окремих видів товарів, умови та порядок справляння митних платежів, митні пільги, визначаються Митним кодексом України (далі ? МК України) та іншими законами України.
Відповідно до ст.49 МК України, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України - це вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відомості про митну вартість використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів (ст. 50 МК України).
Керуючись ч.1 ст.51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм Митного кодексу України. Про це ж вказано у ч. 1 ст. 52 МК України.
При цьому, відповідно до ч.2 ст.52 МК України, декларант або уповноважена ним особа зобов'язані подавати митниці достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, а митний орган має право впевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (п.1 ч.5 ст.54 МК України).
Як встановлено ч.1 ст.53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документи, які підтверджують митну вартість товарів, визначені у ч.2 ст.53 МК України: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Однак, у разі необхідності, митні органи мають право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості (п.2 ч.5 ст.54 МК України), а декларант чи уповноважена ним особа зобов'язані надати такі додаткові документи (ч.3, 4 ст.53 МК України).
Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю та митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості згідно із ч.1 ст.54 МК України.
При цьому, у п.1 ч.4 ст.54 МК України визначено обов'язок митниць здійснювати контроль заявленої декларантом митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості товарів, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Разом з тим, якщо документи, які підтверджують митну вартість товарів та подані декларантом до митного органу, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, визначені ч.3 ст.53 ММК України, а саме: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Згідно із ч.ч.5 та 6 ст.53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено тощо.
Поряд із цим, митний орган повинен витребувати ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України.
Така правова позиція наведена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 31.03.2015 р. у справах № 21-127а15 та № 21-53а15.
Одеська митниця у якості підстав витребування документів у ПП «Геліос-Ван» зазначила наявність розбіжностей у документах та те, що документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Проте із зазначених в рішенні про коригування митної вартості товарів від 24.10.2023 року обставин, жодна не вказує на наявність розбіжностей щодо визначення митної вартості товару.
Розбіжність - це відсутність однаковості у документах щодо митної вартості товару.
В той же час в митній декларації, інвойсі, інвойсі-проформі, які є основними документами, жодних розбіжностей у вартості, кількості чи інших даних товару не міститься.
Водночас, декларантом ПП «Геліос-Ван» 24.10.2023 року до митного органу надіслано документи, що підтверджують вартість товару: виписки по рахункам від 17.08.2023 року та від 05.09.2023р.; оборотно-сальдову відомість по рахунку №632 від 01.01.2023 року по 23.10.2023р. , праи?с- лист №1/2023 від 21.07.2023 року, а також повідомлено, що перелік вже наданих документів є вичерпним та надати інші документи немає можливості.
Згідно п.1 ч. 1 ст. 9 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Так, відповідно до ст. VII п.2 (а) Генеральної угоди по тарифам і торгівлі, оцінка імпортованого товару для митної мети повинна ґрунтуватись на дійсній вартості імпортованого товару, який обкладається митом, або аналогічного товару, та не повинна ґрунтуватись на вартості товару національного походження або на вільних чи фіктивних оцінках.
Статтею 17 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди по тарифам і торгівлі 1994 року визначено, ніщо в цій Угоді не тлумачиться як обмежуюче або таке, що ставить під сумнів право митних адміністрацій переконуватися у правдивості або точності будь-якої заяви, документу або декларації, що надаються для цілей митної оцінки.
При здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган повинен впевнитися, що заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість товару ґрунтується на дійсній вартості, під якою відповідно до статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, згода на обов'язковість якої надана Верховною Радою України, розуміється ціна, за якою такий або аналогічний товар продається або пропонується для продажу при нормальній ході торгівлі в умовах вільної конкуренції.
Згідно Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року митною вартістю імпортованих товарів є їх контрактна вартість, тобто ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт до країни імпорту.
Визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний (ч.1 ст.57 МК України).
При цьому кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (ч.3 ст.57 МК України).
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч.4 ст.57 МК України).
Разом з цим, Верховний Суду в постанові від 08.10.2019 року по справі №803/776/17 зазначив, що ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Відповідно до ч.2 ст.54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч.1 ст.58 МК України.
За результатами контролю митний орган визнає заявлену митну вартість або ж приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст.55 МК України (ч.3 ст.54 МК України).
Рішення про коригування митної вартості товарів приймається митним органом у письмовій формі, якщо митним органом виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість (ч.1 ст.55 МК України).
Таке рішення має містити необхідні реквізити, визначені ч.2 ст.55 МК України, а форма рішення затверджена наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598 (далі ? Правила №598).
Так, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Строк дії таких гарантій складає 90 календарних днів (ч.7 ст.55 МК України). Протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може подати додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості (ч.8 ст.55 МК України). Митний орган, у разі надання вказаних документів, розглядає їх та протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів.
Відповідно до ч.6 ст.54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у випадках визначених даною частиною.
У разі відмови у митному оформленні складається картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, форма та порядок заповнення якої визначено Порядком, затвердженим Міністерством фінансів України №631 від 30.05.2012 року.
Як було встановлено судом, позивачем визначено митну вартість товару за основним методом - за ціною контракту. Водночас відповідач здійснив коригування заявленої позивачем митної вартості товарів із застосуванням резервного методу.
Основний метод (ст.58 МКУ - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)) неможливо застосувати, враховуючи відсутність документально підтвердженої інформації щодо внутрішньої структури ціни реалізації імпортних товарів (у зв'язку з наданням неповних відомостей про митну вартість товарів, ненадання належних додаткових документів).
Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна з складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Так, відповідно до ч.3 ст.58 МК України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у п.2 ч.1 ст.57 МК України.
Як вбачається з Рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000683/2 від 24.10.2023 року другорядний метод визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів (п. « 2а» ч.1 ст.57 МК України, передбачений ст.59 МК України) та другорядний метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо подібних (аналогічних) товарів (п. « 2б» ч.1 ст.57 МК України, передбачений ст.60 МК України) не застосовані, так як у митного органу відсутня інформація щодо вартості операцій з ідентичними та подібними (аналогічними) товарами. Другорядний метод визначення митної вартості на основі віднімання вартості (п. « 2в» ч.1 ст.57 МК України, передбачений ст.62 МК України) та другорядний метод визначення митної вартості на основі додавання вартості (обчислена вартість) (п. « 2г» ч.1 ст.57 МК України, передбачений ст.63 МК України) не застосовані, оскільки у митного органу відсутня інформація щодо обчисленої вартості, наданої виробником товарів.
Другорядний метод визначення митної вартості ? резервний метод (п. « 2ґ» ч.1 ст.57 МК України, ст.64 МК України), передбачає, що у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT/ГATT).
Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Таким чином розрахунок митної вартості товару відповідачем виконаний за резервним методом. А отже, митну вартість Одеською митницею скориговано за товаром до рівня 2,01 дол. США. Так, на підставі аналізу баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України, відповідачем встановлено, що рівень митної вартості товарів є більшим: товар становить 2,01 дол. США/кг (МД від 23.10.2023 року №UA500080/2023/009893, ніж заявлено декларантом 1,72 дол. США/кг.
Судом встановлено, що Рішення про коригування митної вартості товарів відповідачем прийняте у зв'язку з тим, що до митного оформлення разом з митною декларацією подані документи, які містять розбіжності та в них відсутні всі відомості, що підтверджують числове значення складових митної вартості товарів та ціни, що були фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, а саме: 1)згідно п.5.1. контракту від 28.06.2023р. №28062023 покупець може брати участь в оплаті за виготовлення спеціальних форм для задоволення його вимог при виготовленні замовленої продукції, але при здійсненні митного оформлення не надані документи щодо таких затрат, тому не відомо, чи повинні бути такі витрати включені до складових митної вартості задекларованого товару;
2) у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі, тощо) відсутні дані щодо включення/не включення вартості упаковки або вартості пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням до ціни, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару.
В оскаржуваному Рішенні відповідачем також вказано, що «Опрацювавши інформацію, викладену у листі від 24.10.2023 року стосовно митноі? деклараціі? №23UA500500037394U3 щодо направлених документів і неможливості надання інших документів для підтвердження заявленоі? митноі? вартості, відповідачем встановлено, що декларантом не надані всі перелічені в повідомленні митного органу документи для підтвердження митної вартості і рівень митної вартості подібних товарів митне оформлення яких вже здійснено є більшим.
Наявними у справі доказами підтверджується, що заявлена позивачем митна вартість товару базувалась на документально підтверджених відомостях, що піддавалась обчисленню, поданих документів було достатньо для підтвердження заявлених відомостей про його митну вартість за ціною договору та для прийняття рішення на їх підставі, а тому відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за другорядним методом та прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів, з огляду на наступне.
Частиною 10 ст. 58 МК України передбачений перелік складових митної вартості, які додаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. За змістом цієї норми обов'язковою ознакою таких витрат є не включення їх до ціни товару, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
Тобто, у разі включення до ціни товару вартості упаковки або пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням, їх вартість не додається при розрахунку митної вартості товару.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.12.2019 року по справі №160/8775/18, від 06.02.2020 року по справі №520/10709/18.
Як встановлено судом та вбачається з контракту та інвойсу, поставка товару здійснювалась на умовах FОВ Китай порт Shenzhen.
Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Інкотермс) - це міжнародні правила по тлумаченню найбільш широко використовуваних торгових термінів в області зовнішньої торгівлі, у них зазначені яка з сторін договору купівлі - продажу повинна здійснити необхідні для перевезення та страхування дії, коли продавець передає товар покупцю, та які витрати несе кожна з сторін.
Обрані сторонами умови зовнішньоекономічного договору умови поставки товару визначають те, які витрати включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари або іншими словами, визначають конкретні складові митної вартості товарів.
Відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Інкотермс), введених в дію Міжнародною торговою палатою, за умовами терміну FOB (Free On Board (... named port of shipment) Франко борт (... назва порту відвантаження) визначено, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту усі витрати й ризики втрати чи пошкодження товару повинен нести покупець. За умовами терміну FOB на продавця покладається обов'язок по митному очищенню товару для експорту.
За умовами поставки FOB саме на продавця покладається обов'язок забезпечення пакування товару, необхідного для перевезення, за власний рахунок, тобто продавець повинен поставити товар у придатному для безпечного транспортування стані, з відповідною упаковкою, та відповідно ціна товару визначена з урахуванням вартості упаковки або пакувальних матеріалів та робіт, пов?язаних із пакуванням.
Як вбачається з пакувального листа (packing list) від 29.08.2023 року, рахунок-фактури (інвойсу) (Іnvoice) № 19278486 від 29.08.2023 року, проформи-інвойсу 10271837 від 21.07.23р., сертифікат країни походження весь товар, що постачався позивачу сформований в 2460 коробки, вага нетто 23812 кг, вага брутто 25438 кг. При цьому, у вказаних документах, наданих до митного оформлення, відсутні будь-які додаткові витрати продавця на упаковку товару та жодних спеціальних умов щодо пакування товару не передбачалось.
Разом з тим, відповідно до Класифікатора особливостей переміщення товарів через митний кордон України, у разі поставки товару у зворотній тарі у графі МД 37 - має бути зазначено «ZZ32», в той час як у вказаній графі митної декларації поданої декларантом зазначено «ZZ00» (тара не зворотна та вартість входить у ціну товару), що свідчить про відсутність особливостей переміщення товару, визначених цим Класифікатором.
Суд доходить до висновку, що з поданих до митного оформлення документів вбачається відсутність додаткових витрат на упаковку чи використання пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із упакуванням, та, що витрати на упаковку вже включені у ціну товару, а відтак не підлягають додаванню позивачем з метою визначення митної вартості товару та не можуть вплинути на правильність визначення митної вартості.
Таким чином, в даному випадку, вартість пакування не є витратами, які понесені покупцем, у зв'язку з чим не є такими, що додатково включаються у митну вартість товару.
Аналогічна правова позиція була висловлена у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 року у справі №815/6794/17 і від 18.12.2019 року у справі №160/8775/18.
Також у письмовому повідомленні від 24.101.2024 року №212 позивач зазначив, що товар, який надійшов за інвойсом №19276486 від 29.08.2023 року є стандартною продукцією виробника, має торговельну марку « Luminarc», ні яких спеціальних форм ПП «Геліос-ван» не замовляло та не оплачувало, тому такі витрати не можуть бути включені до складових митної вартості задекларованого товару(а.с.82-84).
Суд враховує, що надані для митного оформлення документи не містять жодних відомостей, що поставлений товар був виготовлений за спеціально створеними формами та не є стандартними виробами, а тому підстав для припущення відповідачем про застосування цього пункту договору його сторонами не було.
Таким чином, суд встановив, що митну вартість імпортованого товару, що вказана декларантом у митній декларації визначено за основним методом та до митного органу декларантом подано всі необхідні документи для підтвердження заявлених відомостей про його митну вартість за ціною договору.
Отже, сумніви митного органу у достовірності відомостей про митну вартість товарів, які виникли у зв'язку з тим, що надані документи не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та містили розбіжності є необґрунтованими. Оскільки надані позивачем документи спростовують твердження контролюючого органу про наявність в них розбіжностей та відсутності всіх відомостей, що підтверджують ціну імпортованого товару, зокрема наявними у справі доказами підтверджується, що заявлена ПП «Геліос-Ван» митна вартість товару базувалася на документально підтверджених відомостях, що піддавались обчисленню, поданих документів було достатньо для прийняття рішення на їх підставі, а тому відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за резервним методом та прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів.
Крім того, суд вважає за доцільне наголосити, що відомості, які містяться в ЄАІС Держмитслужби, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митним органом відповідних рішень, та жодним чином не можуть слугувати визначальним фактором під час прийняття рішення про коригування митної вартості товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювалися цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками (АСАУР).
Наявність у названій системі інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за другорядними методами, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо), і сама по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.
Разом з тим, Верховним Судом сформовано правову позицію, що «формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід урахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню» (Постанови від 21.02.2018 року по справі №820/17417/14, від 04.09.2018 року по справі №818/1186/17).
Згідно з Наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012 року «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору» митницею при визначенні митної вартості товарів у Графі 33 зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
Суд зазначає, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів крім номеру та дати митної декларації (МД від 23.10.23р. №UA500080/2023/009893, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, не містять жодних пояснень з боку митного органу щодо зроблених коригувань на обсяги партії подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов, тощо та інформації і джерел, які використовувались митницею при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів всупереч положенням п.п.2, 4 ч.2 ст.55 МК України.
З урахуванням зазначеного, суд встановив, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів не зазначені обґрунтовані сумніви щодо заявленої митної вартості товарів, за наслідками яких розпочалась процедура консультацій та в подальшому скориговано митну вартість товару.
Згідно з ч.11 ст.5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб'єктів у випадках, не передбачених цим Законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови гірші від встановлених в цьому Законі, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
При цьому, суд зазначає, що Верховний Суд в постанові від 08.10.2019 року у справі №803/776/17 вказав, що декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом. Водночас, неподання декларантом документів, перелічених у ч.2 ст.53 МК України, саме собою не тягне для нього негативних правових наслідків та не може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, як наслідок, коригування митної вартості товарів з тих підстав, коли контролюючий орган вважає, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, про недотримання Одеською митницею вимог МК України при здійсненні перевірки правильності визначення митної вартості імпортованого товару за основним методом ціною договору.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем безпідставно, в порушення ст.58 МК України, здійснено визначення митної вартості імпортованого товару не за ціною договору як основним методом, а із застосуванням другорядного резервного методу, який застосовано без достатніх на те підстав.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000683/2 від 24.10.2023 року протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
За таких обставин, відповідачем необґрунтовано відмовлено позивачу у митному оформленні ввезеного на митну територію України товару, за заявленою у митній декларації №23UA500500037394U3 від 24.10.2023 року митною вартістю, а тому оформлена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2023/001337 від 24.10.2023 року є протиправною та підлягає скасуванню.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем до суду надано платіжну інструкцію №76 від 21.03.2023 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 2422,40 грн.
Враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог ПП «Геліос-Ван», суд вважає за необхідне стягнути на його користь суму сплаченого ним судового збору у розмірі 2422,40 грн. з Одеської митниці.
Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з відповідача на користь позивача в розмірі 12000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст.134 КАС України. Відповідно до ч.2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Таким чином, зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
Вказана позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 13.12.2018 року у справі №816/2096/17.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон №5076-VI).
Відповідно до ч.3 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно п.1, 2, 6 ч.1 ст.19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Частиною 3 ст.30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Крім вищезазначеного закону, порядок оплати праці адвоката регулюється Правилами адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з'їздом адвокатів України.
Так відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики - формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. При цьому суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Частиною 7 ст.139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Так, підставою для відшкодування витрат на правову допомогу є, зокрема, наявність належних та допустимих доказів взаємозв'язку між сплаченими позивачем адвокату коштами та наданою йому правовою допомогою на підставі відповідного договору, який стосується безпосередньо підготовки процесуальних документів та супроводження даної судової справи.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України", заява №19336/04, п. 269).
Як встановлено судом, між між ПП «Геліос-Ван» та Адвокатським об'єднанням «Едвайзерс» укладений Договір про надання правової допомоги №24 від 21.10.2021 року та Додаткова угода до нього №49 від 14.03.2024 року.
Згідно Додаткової угоди №49 від 14.03.2024 року сторони погодили, що замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу по представництву інтересів замовника у судах першої, та апеляційної інстанції у справі про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів Одеської митниці від 24.10.2023 року №UA500500/2023/000683/2 та картки відмови Одеської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, засобів комерційного призначення №UA500500/2023/001337 від 24.10.2023 року. Сторони домовилися про встановлення вартості послуг виконавця за даною Додатковою угодою, зокрема за представництво інтересів замовника: у суді першої інстанції - 18 000 грн.
На підтвердження обґрунтованості понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 18000,00 грн. позивач надав до суду копії наступних документів: договір про надання правової допомоги №24 від 21.10.2021 року, додаткову угоду №49 від 14.03.2024 року, рахунок на оплату №48 від 14.03.2024 року; платіжну інструкцію №279 від 15.03.2024 року; виписку з особового рахунку АО «Едвайзерс» від 15.03.2024 року, а також свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер.
З акту прийому-передачі наданих послуг від 25.04.2024 року вбачається, що адвокатське об'єднання в межах виконаних обов'язків з представництва інтересів замовника по справі №420/9161/24 надало наступні види правової допомоги: проведення консультаціє з замовником, погодження правової позиції , підготовка та подача до суду позовної заяви, підготовка та подача до суду заяви про усунення недоліків позовної заяви, ознайомлення з відзивом на позов, підготовка та подача до суду відповіді на відзив та клопотання про доручення доказів, підготовка та подача до суду заяви про стягнення судових витрат.
У відзиві на позовну заяву відповідачем, з посиланням на встановлені у 2023 році ЗУ «Про державний бюджет на 2023 рік» та «Про державний бюджет на 2024рік» розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб та мінімальну заробітку плату у місячному та у погодинному розмірах, зазначено, що гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 18000,00 грн. є завищеним, становить надмірний тягар для відповідача та стягнення адвокатських витрат у зазначеній сумі не відповідає критеріям розумності та співрозмірності.
Разом з тим ч.5 ст.134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч.5 ст.134 КАС України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.134 КАС України).
Таким чином, у КАС України закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов'язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов'язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).
При цьому суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Суд вважає, що визначений представником позивача розмір понесених судових витрат на правничу допомогу не співмірний із складністю справи, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань та виклику до них учасників справи. При цьому, на момент відкриття провадження по справі, судом встановлено можливість розгляду справи на підставі наявних матеріалів справи, які були достатніми для прийняття рішення по даній справі та не потребували надання учасниками справи додаткових обґрунтувань, пояснень та доказів по справі.
Суд зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, текст позовної заяви є шаблонним, а її складення не вимагає глибокого аналізу судової практики і нормативно-правових актів.
Виходячи з наведеного, враховуючи наявність підстав для задоволення позовної заяви ПП «Геліос-Ван», а також додані до справи докази понесення позивачем судових витрат, їх співмірність із складністю справи, обсягом наданих до суду та досліджених матеріалів, а також обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання позивача в цій частині та стягнення з Одеської митниці за рахунок її бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
В задоволенні іншої частини заяви про відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу слід відмовити.
Крім того, до суду позивачем подано письмову заяву про стягнення судових витрат з відповідача, а саме витрат пов'язаних із залученням перекладача. В обґрунтування вищенаведеної заяви, представником позивача зазначено, що ухвалою суду від 06.11.2023 року позовну заяву було залишено без руху та зазначено про необхідність надання нотаріально засвідчених перекладів на українську мову документів поданих разом із позовною заявою. Позивачем на виконання вимог зазначеної ухвали було замовлено переклад документів, які в подальшому подано до суду. Та за надані послуги з перекладу та нотаріального засвідчення документів, позивач поніс витрати у зв'язку з залученням перекладача у розмірі 6800,00 грн.
Вирішуючи заяву ПП «Геліос-Ван» про стягнення судових витрат з відповідача, суд зважає на таке.
За змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 3 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Відповідно до ч.ч.5-8 ст.137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За змістом приписів ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому ч.1 ст.139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на залучення перекладача підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд встановлює розмір витрат на залучення перекладача на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Витрати на залучення перекладача мають бути документально підтверджені та доведені договором, рахунками, платіжним документом про оплату таких послуг тощо.
На підтвердження понесених витрат на переклад документів в розмірі 6800 грн представником позивача надано рахунок на оплату №15 від 29.03.2024 року, платіжну інструкцію №89 від 01.04.2024 року, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №15 від 04.04.2024 року.
Так з Рахунку на оплату №15 від 29.03.2024 року та Акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №15 від 04.04.2024 року (постачальник ФОП ОСОБА_1 ) вбачається надання послуг:
- перекладу з англійської та китайської мови на українську мову, з нотаріальним засвідченням наступних документів: 1. інвойс №19276486 від 29.08.2023 року 2. проформи-інвойсу №10271837 від 21.07.2023р., 3. пакувальний лист від 29.08.2023 року; 4. Коносаменту №230719613 від 08.09.2023р. 5. Домашнього коносамент №ZН230800203 від 01.09.2023 року; 6. сертифікат про походження товару №С236089793680193 від 17.10.2023 року; 7. Експортної митної декларації №230820230083663368 від 30.08.2023р., 8. прайс-лист №1/2023 від 21.07.2023 року.
Як вбачається з засвідчених копій вищевказаних документів їх переклад здійснено перекладачем ОСОБА_2 (т.1 а.с.145,129,133,137,149,152,159) та доказів того, що вказана особа знаходиться в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 , або ним укладений цивільно-правовий договір з ОСОБА_2 матеріали справи не містять, а тому суд вважає, що позивачем не доведено що витрати у сумі 6800грн. перераховані ФОП ОСОБА_1 пов'язані з перекладом документів необхідних для розгляду цієї справи.
Враховуючи викладене суд доходить висновку, що витрати у сумі 6800грн. не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Керуючись ст.ст.9, 73, 77, 90, 139, 241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Приватного підприємства «Геліос-Ван» до Одеської митниці задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000714/2 від 31.10.2023 року.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці №UA500500/2023/001377 від 31.10.2023 року.
Стягнути з Одеської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства «Геліос-Ван» витрати по сплаті судового збору у сумі 2422,40 грн.
Стягнути з Одеської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства «Геліос-Ван» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та строки, встановлені ст.ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач - Приватне підприємство «Геліос-Ван» (68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Шевченка, 7А, офіс 44, код ЄДРПОУ 37439444).
Відповідач - Одеська митниця (вул. Івана та Юрія Лип, 21-а, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 44005631).
Суддя Іванов Е.А.