Україна
Донецький окружний адміністративний суд
16 липня 2024 року Справа№200/2926/24
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся, з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно відповідно до приписів абз. 3, 4, 5, 6 п.5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078;
стягнути з відповідача на користь позивача індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4463,15 грн. в місяць за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно в сумі 232900,21 грн. відповідно до приписів абз. 3, 4, 5, 6 п.5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати в повному розмірі індексації його грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 20.05.2024 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.
Представником відповідача подано відзив на позов, в якому вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує. Вказує, що відповідач не може погодитися з вимогами позивача щодо нарахування індексації-різниці грошового забезпечення у розмирі 4463,15 грн. в місяць за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 із застосуванням базового місяця “січень 2008 року” (оскільки визначення чи належить позивачу індексація грошового забезпечення у фіксованому розмірі у березні 2018 року є визначення суми, яка належна позивачу до виплати із застосуванням базового місяця “січень 2008 року”)
Зазначає, що військова частина є бюджетною організацією, матеріальні цінності якої перебувають у державній власності, а тому джерелом коштів для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та проведення індексації грошових доходів є Державний бюджет України, яким з січня 2016 року по березень 2018 року не було закладено асигнувань на індексацію грошового забезпечення. Грошове забезпечення, в тому числі індексація, виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Крім того, просить суд залишити позовну заяву без розгляду у зв'язку з пропущенням строку звернення до суду.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
У позовній заяві вказано, що позивач - ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Також, матеріали справи свідчать, що позивач є ветераном війни учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 01.06.2016.
З наданої довідки Військової частини НОМЕР_1 №646 від 22.05.2024 про нараховане грошове забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 вбачається, що за спірний період позивачу нараховано та виплачено індексацію з лютого 2018 року по грудень 2022 року у загальному розмірі 12317,49 грн. Також вбачається, що позивачу у лютому 2018 року нараховано та виплачено грошового забезпечення у розмірі 16461,88 грн, у березні 2018 - 17212,99 грн.
Позивачем у позовній заяві вказано, що у зв'язку з тим, що виплату індексації не було здійснено у належному розмірі, він звернувся до відповідача із заявою з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 з урахуванням абз. 4 п.5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078, але відповідачем у відповіді надано не було, а лише було надано довідки про нараховане індексацію грошового забезпечення. Копію звернення позивача до відповідача суду не надано.
Отже, позивачем вказано, що відповідачем в порушення норм абз.4, 6 п.5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078 не виплачена на його користь індексація різниця грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у фіксованій величині 4463,15 грн в місяць на загальну суму 232900,21 грн.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Стосовно строків позовної давності суд зазначає наступне.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення ст.233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України.
Зазначені висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 27.04.2023 у справі №300/4201/22, від 25.04.2023 у справі №380/15245/22.
Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, ч.1 і 2 ст.233 КЗпП України викладено в такій редакції:
“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)”.
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При чому до вимог щодо заробітної плати, які виникли до 19.07.2022, відповідно до правового висновку, наведеному у постановах Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, від 27.04.2023 у справі №300/4201/22, від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, має бути застосована ч.2 ст.233 КЗпП у редакції, чинній до 19.07.2022.
З матеріалів справи встановлено вимоги позивача стосуються надання оцінки бездіяльності відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно.
Відповідно за період з 01.03.2018 по 18.07.2022 включно взагалі не обмежені будь-яким строком звернення до суду.
Що стосується періоду з 19.07.2022 по 31.12.2022, коли набрав чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-IX, яким ч.1 і 2 ст.233 КЗпП України було викладено у новій редакції, законодавчо був визначений тримісячний строк звернення до суду.
Водночас, відповідно до п.1 гл. XIX “Прикінцеві положення” КЗпП України під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 з наступними змінами “Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19) було встановлено з 19.12.2020 до 30.06.2023.
Отже, оскільки дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), закінчилася тільки 30.06.2023, встановлений ст.233 КЗпП тримісячний строк звернення до суду із позовними вимогами, які виникли починаючи з 19.07.2022 по 31.12.2022 не сплинув.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не було пропущено строк на звернення до суду.
Отже, надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XI).
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.
Відповідно до ст.8 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ).
Згідно зі ст.1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Приписами ст.2 Закону №1282-ХІІ передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до ст.4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка згідно змінам, внесених згідно із Законом №911-VIII від 24.12.2015).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.5 Закону №1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно із ст. 6 Закону №1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Постановою КМУ №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017, в редакції від 24.02.2018, яка набрала чинності з 01.03.2018, (далі Постанова №704) змінено систему виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та розміри тарифних ставок.
Відповідно до п. 4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.
Згідно офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, індекс споживчих цін (індекс інфляції) в березні 2018 року становив 101,1%, в квітні 2018 року становив 100,8%, в травні 2018 року 100,0%, в червні 100,0%, в липні 99,3%, в серпні 100,0%, в вересні 101,9%, в жовтні 101,7%.
Отже, лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% (100,8% х 100,0% х 100,0% х 99,3% х 100,0% х 101,9% х 101,7% х 100) було перевищено, отже у позивача виникає право на індексацію заробітної плати. При цьому, оскільки індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію необхідно проводити з грудня 2018 року.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31.05.2022 у справі №400/4491/20, від 09.06.2022 у справі №600/524/21-а.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначено Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі Порядок №1078).
Згідно абз.в 3-5 п.5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Відповідно до абз.6 п.5 Порядку №1078 до визначеної (згідно абз.4 та 5 п. 5 Порядку №1078) суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації (103 відсотка).
З аналізу положень п.1, абз. 4, 6 п.5 Порядку №1078 слід дійти висновку про те, що нарахування і виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Верховний Суд у постановах від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21 зазначав, що з 01.12.2015 в абз.3, 4, 5, 6 п.5 Порядку №1078 йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
У цьому контексті Суд вказав, що з огляду на абз.4 п.5 Порядку №1078 особа (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
З огляду на вказане, суд зазначає, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова № 704, та з огляду на правила п. 5, 10-2 Порядку № 1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Отже, у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу позивача, відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання індексації - різниці, а якщо так, то в якій сумі.
Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення ч.2 ст.233 КЗпП України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Такі висновки враховано в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі № 825/694/17.
Суд зазначає, що з огляду на абз.4 п.5 Порядку № 1078 позивач має право на отримання суми індексації - різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року.
Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків, що передбачено положеннями абз.5 п.4 Порядку № 1078.
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації - різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже зазначалося, у такому випадку відповідно до абз.4 п. 5 Порядку № 1078 сума індексації - різниці у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21.
При вирішенні питання про те, чи має позивач право на отримання індексації-різниці з березня 2018 року, суд зазначає таке.
Згідно із карткою особового рахунку позивача, грошове забезпечення (складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру) лютому 2018 становило 10 586,88 грн. , а у березні 2018 - 11 116,22 грн.
Отже збільшення грошового доходу позивача внаслідок підвищення посадового окладу в березні 2018 року склало 529,34 грн., що є підставою для нарахування і виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Таким чином у період з 01.03.2018 до 31.12.2022 позивач мав право на нарахування і виплату індексації-різниці.
Суму можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року суд визначає як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділеного на 100 %.
У березні 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1762,00 грн, а величина приросту індексу споживчих цін - 253,30 %.
Відповідно до абз. 5 п. 4 Порядку № 1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 помножений на величину приросту індексу споживчих цін і поділений на 100: 1762,00 грн. х 253,30 % / 100 = 4463,15 грн.
Отже, сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року становила 4463,15 грн.
Відповідно до абз. 4 п. 5 Порядку № 1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, а саме: 4463,15 грн. - 529,34 грн. = 3933,81 грн, а не 4463,15 грн, як зазначено позивачем у позовній заяві.
Під час розгляду справи встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази про нарахування та виплату відповідачем суми індексації-різниці.
Тобто, відповідач зобов'язаний був з березня 2018 року виплачувати позивачу суму індексації-різниці грошового забезпечення, визначену на підставі наведених вище положень Порядку №1078, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Однак, відповідач вказаного не здійснив, що свідчить про його протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу індексації-різниці грошового забезпечення 3933,81 грн. в місяць за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до абз. 4, 6 п.5 Порядку №1078.
Отже, сума індексації-різниці, яка мала бути нарахована та виплачена позивачу, за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 на підставі абз. 4, 6 п. 5 Порядку № 1078 з врахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21.
Відповідно до положень ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 та 3 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до абз.4, 6 п.5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078 та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення 3933,81 грн в місяць за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до абз.4, 6 п.5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078.
Щодо клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.382 КАС України, якою врегульовано питання судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Суд звертає увагу, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов'язком суду.
Враховуючи характер спірних правовідносин та склад учасників справи, беручи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження обґрунтованості побоювань позивача щодо невиконання відповідачами даного судового рішення, суд вважає, що підстави встановлення судового контролю за виконанням рішення у даній справі на час його постановлення відсутні, що не виключає право позивача подати відповідну заяву за наявності обґрунтованих підстав для встановлення судового контролю.
Вирішуючи питання про судові витрати, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до абз.4, 6 п.5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 3933,81 грн. в місяць за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до абз.4, 6 п.5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Судове рішення складено та підписано 16.07.2024.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Шинкарьова