Україна
Донецький окружний адміністративний суд
15 липня 2024 року Справа№200/2875/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Зінченка О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
10 травня 2024 року ОСОБА_1 (далі-позивач), через свого представника- адвоката Єнокян К.Л., яка діє на підставі ордеру від 09.05.2024, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (далі- відповідач), в якій просить суд:
- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо ненарахування грошового забезпечення в 2020, 2021, 2022 та 2023 роках з урахуванням прожиткового мінімуму доходів громадян встановленого для працездатних осіб станом на 1 січня того року, в якому проводилось нарахування, протиправною;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період служби з січня 2020 року по листопад 2023 року з урахування прожиткових мінімумів для працездатних осіб відповідно станом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року за вирахуванням фактично виплачених сум грошового забезпечення, податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки строком 45 (сорок п'ять) діб за 2022 та 2023 роки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, строком 112 (сто дванадцять) діб, за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24 листопада 2023 року, розрахованого відповідно до прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2023 року;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.01.2020;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.01.2020 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України за контрактом з 30 січня 2015 року. На підставі наказу командувача Національної гвардії України від 10 листопада 2023 року №242 о/с ОСОБА_1 звільнено з посади. Проте за час проходження служби отримував грошове забезпечення в меншому розмірі, ніж це встановлено законодавством. Як зазначає позивач, у період з 29.01.2020 по 24.10.2023 його грошове забезпечення має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року та 01.01.2023 року. Також позивачем зазначено, що, на його думку, за період служби з 01.01.2016 по 24.11.2023 Військовою частиною НОМЕР_2 йому не була проведена та виплачена в повному обсязі індексація грошового забезпечення та не виплачено компенсацію за щорічну основну відпустку строком 45 (сорок п'ять) діб за 2022 та 2023 роки та додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, строком 112 (сто дванадцять) діб, за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки.
Вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду із даним позовом.
13.05.2024 відповідачем надано клопотання про повернення позовної заяви, яке вмотивовано тим, що, на думку відповідача, матеріали справи не містять належним чином оформлених документів, які підтверджують право адвоката Єнокян Катерини Леонідівни підписувати та подавати до суду позовні заяви від імені позивача.
13.05.2024 представником позивача надано додатково копію договору про надання послуг правничої (правової) допомоги № АО 27/12-23 від 27.12.2023.
14 травня 2024 року ухвалою суду поновлено строк звернення до суду, відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), зобов'язано відповідача у п'ятнадцятиденний строк, з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву і всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову, копія якого одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана іншим учасникам справи, витребувано у відповідача довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 станом на 02.2018, 03.2018, витребувано у позивача рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, яке приймалось Комісією стосовно позивача у справи.
15.05.2024 відповідачем надано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду оскільки на думку відповідача, договір про надання послуг правничої (правової) допомоги № АО 27/12-23 від 27.12.2023, укладений між адвокатом Єнокян Катериною Леонідівною та адвокатським об'єднанням «Ганна Іщенко та партнери» не може бути прийнятий судом до розгляду та підтверджувати повноваження представника позивача на підписання позовної заяви. Це все свідчить, на думку відповідача, про помилковість висновку суду щодо відкриття провадження в адміністративній справі. Також відповідач зазначив, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, а інші підстави для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними відсутні.
Представником позивача на виконання вимог ухвали суду надано до суду копію рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та заперечення на клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Судом встановлено, що подана до суду позовна заява ОСОБА_1 підписана представником позивача - адвокатом Єнокян Катериною Леонідівною, на підтвердження повноважень якої до позовної заяви додано копію ордера серії АІ № 1607605 від 09.05.2024.
Частиною 1 статті 55 КАС України визначено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 КАС України, представником в суді може бути адвокат або законний представник.
За приписами ч. 4 ст. 59 КАС України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність”.
Частиною 1 ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” встановлено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката (ч. 2 цієї статті).
У той же час ч. 3 цієї статті визначено, що повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Згідно пунктів 2, 3, 11, 12 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції, затвердженого рішенням Ради адвокатів України №41 від 12.04.2019 р. (далі - Положення), ордер на надання правової допомоги - письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України від 05 липня 2012 року №5076-VI “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” та іншими законами України. В Україні встановлюється єдина, обов'язкова для всіх адвокатів, типова форма ордера, яку затверджує Рада адвокатів України.
Ордер встановленої Положенням форми є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.
Таким чином, повноваження представника позивача - адвоката Єнокян Є.Л. на підписання позовної заяви та представництво інтересів ОСОБА_1 в Донецькому окружному адміністративному суді підтверджено належним чином.
За змістом частини першої статті 123, частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач має право звернутися до суду з заявою про його поновлення, в якій вказати про підстави для поновлення строку та зобов'язаний додати докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Ухвалою суду від 14 травня 2024 року суд визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та поновив позивачеві строк звернення до адміністративного суду.
Докази передчасності висновку суду про визнання поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом в матеріалах справи відсутні, відтак, з огляду на те, що суд визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду, підстави для залишення позовної заяви без розгляду відсутні.
Відповідачем надано відзив, в якому зазначено, що на момент звернення позивача в особі його представників до відповідача із заявами про перерахунок грошового забезпечення Кабінет Міністрів України у пункті 4 постанови від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» встановив, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Таким чином, застосувавши інший, ніж розрахунковий розмір у 1762 гривні, відповідач би порушив вказані вимоги законодавства. Отже, відповідач не мав правових підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача, а твердження позивача про зворотне є, на думку відповідача безпідставними.
Щодо індексації грошового забезпечення представник відповідача зазначив, що з урахуванням прогнозованих показників річної зміни індексу споживчих цін, схвалених постановою Правління Національного банку України від 18 серпня 2015 року № 541 (постанова є загальнодоступною) та на виконання вимог пункту 6 протоколу № 3 засідання Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 року, з метою підвищення грошового забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України, командувачем Національної гвардії України прийнято рішення та видано розпорядження від 04.02.2016 за № Р-5 «Про підвищення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України».
Згідно з пунктом 1.1. даного розпорядження доручено, відповідно до пункту 21.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України, затвердженої наказом МВС від 04.07.2014 № 638, з 01 січня 2016 року встановлювати підвищене щомісячне преміювання військовослужбовцям Національної гвардії України (крім військовослужбовців строкової служби) відповідно до їх особистого вкладу в загальний результат служби, виходячи з асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків на грошове забезпечення, у межах фонду преміювання. З огляду на це, грошове забезпечення позивача збільшено в січні 2016 року на 18 %, в серпні 2017 року на 7%, а в січні 2018 року ще на 7 %, чим проведена індексація його грошового забезпечення шляхом випереджаючого підвищення розміру грошового забезпечення. Отже, грошове забезпечення позивача, на думку відповідача, проіндексоване згідно з нормами частини 5 статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»,
Також у відзиві представник відповідача вказав, що відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення.
При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».
Статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачено надання додаткової відпустки тривалістю 14 календарних днів на рік учасникам бойових дій.
Відтак, позивач, як учасник бойових дій, має право на отримання грошової компенсації за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки учасника бойових дій лише у випадку звільнення з військової служби, у рік такого звільнення, через військову частину, в якій позивач проходитиме військову службу на дату звільнення з військової служби. Оскільки позивач не був звільнений з військової служби, а лише переведений до іншої військової частини Служби безпеки України, він зможе отримати відповідну грошову компенсацію в тій військовій частині, з якої його буде звільнено з військової служби. Додатково зауважує, що сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів. У цій справі позовні вимоги позивача не стосуються питань його соціального захисту саме як учасника бойових дій, про які йдеться у статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (крім права на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки), а пов'язані із загальними правами військовослужбовця на отримання грошового забезпечення в повному обсязі. Отже, на думку відповідача, зазначені представником позивача підстави для звільнення позивача від сплати судового збору, не стосуються більшості із заявлених позовних вимог
Тому, на думку відповідача, правові підстави для задоволення позову із зазначених в ньому підстав відсутні.
В подальшому представником позивача надано відповідь на відзив, згідно якої наполягала на задоволенні позовних вимог.
Представником відповідача надано заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 від 30.09.2022 позивач має статус учасника бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
При чому, відповідно до рішення комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України від 11 червня 2015 року № 10/І/Х/49, копія якого наявна в матеріалах справи, ОСОБА_2 надано статус учасника бойових дій.
З 30 січня 2015 року по 24 листопада 2023 року позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 24.11.2023 № 293мтд виключено зі списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення капітана ОСОБА_1 , який здав справи і обов'язки за посадою офіцера відділення забезпечення військової дисципліни та профілактики правопорушень секції по роботі з особовим складом штабу, якого звільнено з посади, припинено дію контракту та переміщеного на підставі наказу командувача Національної гвардії України від 10 листопада 2023 року №242 о/с, для подальшого проходження військової служби до Служби безпеки України, з 24 листопада 2023 року.
Щорічна основна відпустка строком 45 (сорок п'ять) діб за 2022, 2023 роки не надавалась.
Додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, строком 112 (сто дванадцять) діб за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки не надавалась.
Представником позивача 28 листопада 2023 року, 08 січня 2024 року та 19 січня 2024 року на адресу військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України направлено заяви стосовно виплати Губіну заборгованості по індексації грошового забезпечення за період її служби з січня 2016 року по листопад 2023 року у повному обсязі, з урахуванням базового місяця для розрахунку індексації - січень 2008 року та березень 2018, про перерахунок грошового забезпечення, надання довідок про грошове забезпечення.
Листом відповідача від 09.02.2024 № 40/57/12-1421 представника позивача повідомлено, що підстави для перерахунку грошового забезпечення відсутні, ОСОБА_1 не звільнений з військової служби, а переведений до іншого військового формування, у зв'язку із чим у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України відсутні правові підстави для виплати компенсації за щорічні основні відпустки та додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, на час проходження військової служби.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Щодо визнання бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо ненарахування грошового забезпечення в 2020, 2021, 2022 та 2023 роках з урахуванням прожиткового мінімуму доходів громадян встановленого для працездатних осіб станом на 1 січня того року, в якому проводилось нарахування, протиправною та зобов'язання Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період служби з січня 2020 року по листопад 2023 року з урахування прожиткових мінімумів для працездатних осіб відповідно станом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року за вирахуванням фактично виплачених сум грошового забезпечення, податків та зборів, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011) передбачено: соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами частини першої статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011 встановлено: до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Правилами частини четвертої статті 9 Закону № 2011 обумовлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
При цьому Додатки 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
За змістом Постанови № 704, в редакції Постанови № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.
Ухвалою Верховного Суду від 16.12.2020 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства соціальної політики України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18.
Отже, зміни до пункту 4 постанови № 704, внесені пунктом 6 постанови № 103, з 29.01.2020 не підлягають застосуванню.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Суд звертає увагу, що з 29.01.2020 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, в тому випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50% мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум, тобто мінімальна заробітна плата стає розрахунковою величиною для обрахунку посадових окладів.
Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 200/3757/20-а.
Відтак, під час розв'язання колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ та пунктом 4 Постанови № 704 у редакції до внесення змін постановою КМУ від 21.02.2018 № 103, перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Постанова № 704 року є підзаконним нормативно-правовим актом. Юридична сила закону як джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Тобто, вказаний пункт 4 Постанови №704 в частині обрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 50% мінімальної заробітної плати, суперечить нормам розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII та не підлягає застосуванню.
Крім того, п.п. 9, 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII визначено, що до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити перегляд та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Водночас, з 29.01.2020 відновлено дію такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.
Отже, 29.01.2020 настала подія підвищення розміру грошового забезпечення військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб'єкта владних повноважень - органу фінансового забезпечення обов'язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто в даному випадку станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та на 01.01.2023, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
При цьому, суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21.
20.05.2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481, якою внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, згідно з якими абз. 1 п. 4 викладено в такій редакції: “Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.”.
Приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що у період з 29.01.2020 року до 31.12.2020 року грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", у період з 01.01.2021 року до 31.12.2021 року із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", у період з 01.02.2022 року до 31.12.2022 року із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", а з 01.01.2023 року до 20.05.2023 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", чого відповідачем зроблено не було.
Таким чином, з огляду на встановлені обставини у справі, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 та інших додаткових виплат із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та зобов'язання Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення та інших додаткових виплат за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.01.2020, зобов'язання Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, зобов'язання Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.01.2020 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням виплачених сум, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-XII “Про індексацію грошових доходів населення” (далі - Закон № 1282-XII), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Частинами 1 і 6 ст. 5 указаного Закону встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Також ч. 1 ст. 9 Закону № 1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
При цьому, п.п. 4, 5, і 6 Порядку № 1078 установлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Пунктом 10-2 Порядку № 1078, який застосовується з 01.10.2015, установлено, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
При цьому, суд звертає увагу на те, що приписами п. 10-1 Порядку № 1078, у редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 1013 від 09.12.2015 (який застосовувався до 01.12.2015), було передбачено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.
З наведеного можна зробити висновок, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 815/2590/18 зазначив, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі “Кечко проти України” Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Суд дійшов висновку, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №825/1832/17.
Отже, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації починаючи з грудня 2015 року здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Додатком 6 до постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 затверджена Схема посадових окладів осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, з якої випливає, що з січня 2008 року не відбувалася зміна посадових окладів осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом.
Указана постанова Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 втратила чинність з 01.03.2018 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі - Постанова № 704).
Пунктом 4 Постанова № 704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Тобто, визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яка вперше відбулась у січні 2008 року на підставі Постанови № 1294, яка набрала чинності 01 січня 2008 року та втратила чинність 01 березня 2018 року, у зв'язку з прийняттям наказу Міністерства оборони України від 01 березня 2018 року № 90 “Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України”. Підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року по березень 2018 року не відбувалося, що є підставою для встановлення базового місяця для проведення індексації січень 2008 року.
У подальшому, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (набрала законної сили 01 березня 2018 року), якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року.
З огляду на наведене, нарахування індексації грошового забезпечення позивача щодо спірного періоду з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року повинно проводитися із застосуванням базового місяця січня 2008 року, а щодо періоду з 01 березня 2018 року по 31.01.2020 року - із застосуванням базового місяця березня 2018 року.
При цьому індексація повинна проводитися з урахуванням абзаців 4 та 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Доказів виплати відповідачем індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в повному обсязі матеріали справи не містять, тому, з огляду на встановлені обставини у справі, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та невиплати йому в повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 30.01.2020 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 30.01.2020 - березень 2018 року, з урахуванням абзаців 4 та 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням виплачених сум, а тому є достатні підстави для зобов'язання Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 31.01.2020 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 31.01.2020 - березень 2018 року, з урахуванням висновків суду та виплачених сум.
Щодо зобов'язання Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки строком 45 (сорок п'ять) діб за 2022 та 2023 роки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, строком 112 (сто дванадцять) діб, за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24 листопада 2023 року, розрахованого відповідно до прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2023 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу"(далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ст. 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 1-2 Закону №2011-XII закріплено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Право військовослужбовців на відпустки, порядок їх надання та відкликання з них визначено статтею 10-1 Закону №2011-XII.
Так, частиною 8 зазначеної статті передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відповідно до ст. 16-2 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Зі змісту вищезазначеної норми вбачається, що учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Статтею 5 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII) визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII (в редакції Закону України від 14.05.2015 №426-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни", який набрав чинності 06.06.2015) передбачено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Таким чином, позивач, як учасник бойових дій, з 2016 року отримав право на додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення строком 14 календарних днів на рік.
Пунктами 17 та 19 статті 10-1 Закону №2011-XII встановлені обмеження щодо реалізації учасниками бойових дій їх права на отримання додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-XII, згідно з якими в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Натомість, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Згідно з п. 21 ст. 10-1 Закону №2011-XII у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Визначення особливого періоду надано в Законі України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон№3543-XII) та Законі України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закон №1932-XII ).
Так, статтею 1 Закону №3543-XII визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Натомість, за визначенням статті 1 Закону № 1932-XII особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
При цьому, під мобілізацією розуміють комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу (ст. 1 Закону №3543-XII).
Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону №3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, було постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Під час розгляду справи, судом встановлено, що протягом 2016-2023 років своїм правом на отримання додаткової відпустки учасникам бойових дій позивач не скористався, у зв'язку з введенням в даний час особливого періоду.
Відповідно до п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що військовослужбовець, який під час проходження військової служби не використав додаткову відпустку, право на яку він мав відповідно до закону, при звільненні його з військової служби має право на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні такої відпустки.
Спірні правовідносини щодо отримання позивачем грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням з військової служби виникли в особливий період.
У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Разом з тим, норми Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та статтею 16-2 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки".
Пунктом 4 розділу XXXI «Виплата військовослужбовцям грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби або переміщення» Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.03.2018 № 200 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 р. за № 405/31857 встановлено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічної основної відпустки за поточний рік до одержання військовою частиною наказу (повідомлення) про звільнення з військової служби оплачується тривалість щорічної основної відпустки, яка визначається відповідно до статті 10-1-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Одержаний результат обчислення тривалості відпустки, що надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку військовослужбовці мають право за кожен повний місяць служби в році звільнення, округлюється з урахуванням математичних правил.
Відповідно до абзацу 1 пункту 5 зазначеної Інструкції у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Системний аналіз викладених вище норм права дозволяє стверджувати, що у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби йому виплачується компенсація за всі невикористані дні щорічної, а також додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». При цьому право на отримання таких виплат не обмежується будь-яким строком.
Суд наголошує на тому, що переміщення військовослужбовця по службі, яке також передбачає виключення його зі списків особового складу однієї військової частини та зарахування до таких списків іншої, все ж не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов'язує виникнення у військової частини обов'язку з проведення всіх необхідних розрахунків за правилами розділу XXXI «Виплата військовослужбовцям грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби або переміщення» Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.03.2018 № 200.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 24.11.2023 № 293мтд виключено зі списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення капітана ОСОБА_1 , який здав справи і обов'язки за посадою офіцера відділення забезпечення військової дисципліни та профілактики правопорушень секції по роботі з особовим складом штабу, якого звільнено з посади, припинено дію контракту та переміщеного на підставі наказу командувача Національної гвардії України від 10 листопада 2023 року №242 о/с, для подальшого проходження військової служби до Служби безпеки України, з 24 листопада 2023 року у зв'язку з чим у відповідача не виник обов'язок з проведення з ним розрахунку при звільненні. Доказів, що станом на час розгляду цієї справи ОСОБА_1 був звільнений з військової служби в установленому Законом порядку матеріали справи не містять.
Відтак, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи те, що норми КАС України та Закону України "Про судовий збір" не передбачають розподілу (стягнення) судових витрат, які не були здійснені, тому питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 2-17, 19, 20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 та інших додаткових виплат із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошове забезпечення та інших додаткових виплат за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, з урахуванням виплачених сум та висновків суду.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 31.01.2020 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 31.01.2020 - березень 2018 року, з урахуванням абзаців 4 та 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби за період з 01.01.2016 року по 31.01.2020 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 01.01.2016 по 28 лютого 2018 року - січень 2008 року, в період з 01 березня 2018 року по 31.01.2020 - березень 2018 року, з урахуванням висновків суду та виплачених сум.
В частині інших позовних вимог, - відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 15 липня 2024 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.В. Зінченко