17 липня 2024 року ЛуцькСправа № 140/6681/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Закон №796-ХІІ); зобов'язання здійснити нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 вказаного Закону, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік), в межах строку звернення до суду та до фактичної зміни обставин чи зміни в нормативно-правових актів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером, проживає в зоні гарантованого добровільного відселення та з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 має право на отримання підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ, у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Проте відповідач виплату підвищення до пенсії не здійснює, чим допускає протиправну бездіяльність.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач відзив на позовну заяву не подав.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (3 категорія), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с.5).
З відомостей паспорта громадянина України (а.с.4 зворот) встановлено, що позивач зареєстрований та проживає в селі Боровне Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за віком з 14 жовтня 1998 року, є непрацюючим пенсіонером та підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII йому не встановлювалося, що підтверджено пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 (а.с.5), рішенням №907540132968 про перерахунок пенсії (а.с.13 зворот), довідкою відповідача від 24 червня 2024 року №2419234490471864 (а.с.6), листом ГУ ПФУ у Волинській області від 08 липня 2024 року №0300-0902-7/39753 (а.с.13).
У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про реєстрацію ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення визначено в Законі №796-XII.
Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так: “Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України”.
28 грудня 2014 року прийнято Закон України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнято Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №987-VIII (далі - Закон №987-VIII), який згідно з розділом ІІ “Прикінцеві положення” набрав чинності з 01 січня 2016 року і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 “Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження” такого змісту: “Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України”.
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом №76-VІІІ пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому в рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VІІІ, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Тобто, зазначеним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), яка із 17 липня 2018 року є чинною.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону №987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018.
Так у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ (яка була чинною до 01 січня 2015 року) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС України) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 дійшла правового висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ із 17 липня 2018 року непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ.
При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 наведені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
Ця справа відповідає ознакам типової та при її розгляді підлягають врахуванню правові висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №240/4937/18.
Водночас суд враховує, що 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (далі - Закон №1774-VIII).
Пунктом 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19 грудня 2019 року №410-ІХ).
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15 травня 2018 року №2415-VIII).
Згідно з пунктом 9 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2024 року у справі №240/19227/21 дійшла висновку про те, що норма пункту 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а тому розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18, від 04 квітня 2024 року у справі №240/19227/21, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Позивач, звертаючись до суду із позовом 24 червня 2024 року (дата на конверті, у якому надійшла позовна заява), позовні вимоги просив задовольнити у межах шестимісячного строку, що передував зверненню до суду із цим позовом.
Отже, позовні вимоги щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ належить задовольнити у спосіб зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу зазначене підвищення до пенсії з 24 грудня 2023 року.
Суд наголошує, що предметом цього спору є бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у зв'язку із прийняттям Конституційним Судом України 17 липня 2018 року рішення №6-р/2018, яким відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ в частині підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам. При цьому зобов'язання здійснити нарахування та виплату такого підвищення до пенсії використовується як спосіб відновлення порушеного права позивача та не вимагає від останнього вчинення певних дій, при тому, що копія посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, наявна в матеріалах пенсійної справи, а інші обставини (проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, не перебування у трудових відносинах) також відомі відповідачу, що видно з рішення №907540132968 від 26 лютого 2023 року про перерахунок пенсії (а.с.13 зворот).
Суд при вирішенні справи враховує також правову позицію, викладену в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24 червня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18, яка полягає у такому.
Передбачена статтею 39 Закону №796-ХІІ доплата є періодичним (щомісячним) платежем, виплата якого, за загальним правилом, не обмежена в часі. Вирішуючи питання про зобов'язання нарахувати та виплатити відповідні періодичні платежі особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суди, у разі відсутності спору про право особи на отримання такої доплати або встановлення такого права в судовому порядку, не мають підстав обмежувати орган, відповідальний за здійснення їх нарахування і виплати, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві. У разі зміни чинного законодавства України, яким регулюються питання соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідач повинен керуватися нормами законів, чинних на час призначення (нарахування) виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно з усталеною судовою практикою (постанови Верховного Суду України від 23 квітня 2013 року №21-239а11, від 19 березня 2013 року №21-53а13, від 05 листопада 2013 року №21-293а13, від 07 липня 2014 року №21-222014 тощо), відступу від якої не здійснювалось Верховним Судом, виплати за рішеннями судів, якими зобов'язано органи Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження строком, продовжуються до внесення змін до норм законодавства, якими керувався суд при винесенні рішення, або до зміни умов пенсійного забезпечення одержувача.
Отже, зміна (підвищення) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня наступного календарного року Законом про Державний бюджет України, є підставою для зміни (збільшення) розміру підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ.
На думку суду, у цій справі спосіб захисту порушеного права необхідно обрати з урахуванням висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18, від 04 квітня 2024 року у справі №240/19227/21.
Таким чином, позов підлягає задоволенню частково у спосіб визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ у Волинській області щодо ненарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, та зобов'язання відповідача здійснити ОСОБА_1 з 24 грудня 2023 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб (із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством станом на 1 січня календарного року виплати пенсії), та про відмову у задоволенні решти позовних вимог (щодо зобов'язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат).
Як визначено частинами першою, третьою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 24 червня 2024 року №1350256563, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.3, 9).
Оскільки позовні вимоги задоволені частково, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 807,47 грн.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 263, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22В, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 24 грудня 2023 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством станом на 1 січня календарного року виплати пенсії.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати у сумі 807,47 грн (вісімсот сім грн 47 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ж.В. Каленюк