м. Вінниця
17 липня 2024 р. Справа № 120/3371/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
Ухвалою від 22.03.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
10.04.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільнені, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 в період з 23.06.1999 по 21.12.2017.
Наказом начальника Головного управління персоналу-заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 30.11.2017 № 198 позивача призначено заступником начальника бази-головним інженером 434 Центральної артилерійської бази зберігання ракет і боєприпасів (1 розряду), ВОС-4309003 та направлено до нового місця служби до військової частини НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.12.2017 № 247 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 21.12.2017.
В подальшому, вважаючи, що з ним не проведено повний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.01.2021 по справі №120/5479/20-а, окрім іншого, військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період військової служби з 01.01.2016 по 21.12.2017 включно.
Також, Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.02.2022 по справі №120/11603/21-а, окрім іншого, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 21.12.2017, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, з урахуванням виплаченої суми.
Із матеріалів справи вбачається, що на виконання вказаних рішень позивачу здійснено виплату недоотриманих при звільненні сум, а саме: 03.09.2021 на картковий рахунок позивача відповідачем перераховано недоотриману індексацію грошового забезпечення в сумі 3468,22 грн, 05.03.2024 на картковий рахунок позивача відповідачем перераховано недоотриману індексацію грошового забезпечення в сумі 69159,71 грн.
З огляду на те, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем було проведено лише 05.03.2024, позивач вважає дії відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні протиправними, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII).
Однак, Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Відтак, норми трудового законодавства підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
При цьому метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
З наведеного слід дійти висновку про те, що право на отримання середнього заробітку мають звільнені працівники (військовослужбовці), які з певних причин (за власним бажанням, закінченням строку контракту про проходження військової служби тощо) залишились без постійного місця роботи та можливості заробляти собі на існування, а не з метою збагачення працівника (військовослужбовця), який продовжує проходити військову службу за направленням до іншої військової частини та, відповідно, отримувати грошове забезпечення.
Як свідчать матеріали справи, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.12.2017 № 247 позивача наказано вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби до військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 . В зв'язку з цим позивача з 21.12.2017 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Отже, ОСОБА_1 , з 21.12.2017 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв'язку з направленням для подальшого проходження служби до іншої військової частини НОМЕР_2 в АДРЕСА_1 , а не у зв'язку зі звільненням з військової служби. Відтак, позивач після 21.12.2017 продовжував проходити військову службу та, відповідно, отримувати грошове забезпечення.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми.
Першочергово позовні вимоги, крім посилань на норми Кодексу законів про працю України, позивачем обґрунтовуються з посиланням на приписи абзацу 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, а саме, що військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Проте, суд оцінює такі доводи критично і зазначає, що приписи абзацу 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки стосуються випадків звільнення військовослужбовця з військової служби, чого в даному випадку не було, а не процедури переведення до іншої військової частини для подальшого проходження служби.
Так, пункт 242 розташований в розділі XII "Звільнення з військової служби" ( підрозділ "Порядок звільнення") Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України ( в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин ), і абзац 1 та 2 пункту 242 визначають, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.
В свою чергу, згідно з абзацом 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, саме особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що в даному випадку не може йти мова про спір між ОСОБА_1 та військовою частиною НОМЕР_1 щодо остаточного розрахунку при звільненні, оскільки факту звільнення позивача не було.
В спірних правовідносинах має місце факт переведення позивача до іншої військової частини для подальшого проходження служби, де він і отримував після 21.12.2017 відповідне грошове забезпечення.
Відтак, у відповідача відсутній обов'язок виплатити позивачу середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем в обґрунтування заявлених вимог, суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого позову, в зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна