Справа №760/13815/23
2/760/3516/24
18 червня 2024 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Усатової І.А.
при секретарі Омелько Г.Т.
за участю:
представника позивача - Сусло Л.А. ;
представника відповідача - Попова В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - Попова В.О. про закриття провадження у цивільній справі за позовом Державної служби України з безпеки на транспорті до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок незаконного звільнення працівника,-
19 червня 2023 року голова Державної служби України з безпеки на транспорті Зборовський Є.С. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок незаконного звільнення працівника, у якому просив стягнути з відповідача на користь Державної служби України з безпеки на транспортні матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок незаконного звільнення працівника в розмірі 39 590,20 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №1139 відповідача призначено Головою Державної служби України з безпеки на транспортні.
08 грудня 2020 року ОСОБА_3 як керівником суб'єкта призначення, видано та реалізовано наказ Укртрансбезпеки №2050-к «Про звільнення ОСОБА_4 ».
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 у справі №420/8185/21 задоволено позовні вимоги ОСОБА_5 до Державної служби України з безпеки на транспорті, визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з Безпеки на транспорті від 08 грудня 2020 року №2050-К «Про звільнення ОСОБА_4 »; поновлено ОСОБА_4 на посаді заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, з 13.05.2021; стягнуто з Державної служби України з Безпеки на транспорті на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 39 590, 20 грн.
На виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року у справі №420/8185/21, позивачем здійснено виплату незаконно звільненому працівнику у розмірі 39 590,20 грн. з урахуванням податків і зборів, що обов'язково утримуються із заробітної плати.
Представник позивача вважає, що відповідач як посадова (службова) особа, яка винна у незаконному звільненні працівника в порядку ст. ст. 134, 237 КЗпП України та ст. 1191 ЦК України має відшкодувати підприємству шкоду, завдану незаконним звільненням працівника на загальну суму 39 590,20 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 22 червня 2023 р. зазначену цивільну справу передано в провадження судді Солом'янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.
Ухвалою суду від 15 серпня 2023 року відкрито спрощене позовне провадження в цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 04 квітня 2023 р. зазначену цивільну справу передано в провадження судді Солом'янського районного суду м. Києва Усатовій І.А.
27 вересня 2023 року представник відповідача подав клопотання про закриття провадження у справі, вважаючи, що даний спір підлягає розгляду в порядку КАС України. Вказав, що відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного суду від 05 грудня 2018 у справі №818/1688/16 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/ стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах від 10 квітня 2018 року у справі №533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі №815/5027/15, від 03 жовтня 2018 року у справі №755/2258/17, виходячи з таких міркувань. У випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/ публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/ посадових обов'язків, перед судом обов'язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/ збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
У судовому засіданні представник відповідача адвокат Попов В.О. клопотання про закриття провадження у справі підтримав та просив його задовольнити.
У судовому засіданні представник позивача Сусло Л.А. заперечила проти задоволення клопотання сторони відповідача та закриття провадження у справі за необґрунтованістю.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи в межах заявленого клопотання, суд дійшов до наступних висновків.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад, а також пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Звідси можна дійти висновку, що загальні (цивільні) суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України службові особи, винні в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації.
Згідно зі статтею 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №200/22363/16-а викладений правовий висновок про те, що відшкодування шкоди у порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до адміністративного суду.
Таким чином, правовідносини між сторонами в цій справі не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
У справі, яка розглядається, не підлягає вирішенню питання правомірності дій відповідача щодо звільнення ОСОБА_5 з публічної служби, оскільки незаконність такого звільнення вже встановлена постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 у справі №420/8185/21. Отже, предметом розгляду в цій справі є лише відшкодування шкоди в порядку регресу, тобто вирішення приватноправових відносин.
З огляду на зазначене, за своїм суб'єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір в цій справі є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, а тому клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 255, 260-261, 353-355 ЦПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - Попова Віталія Олексійовича про закриття провадження у цивільній справі за позовом Державної служби України з безпеки на транспорті до ОСОБА_3 про стягнення коштів.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя І.А.Усатова