16 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 916/3368/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Жайворонок Т.Є.
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія» - Жук Ю.В., адвокат (ордер від 30.05.2024),
відповідача - державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) - Жильцов В.В., в порядку самопредставництва,
розглянув у відкритому судовому засіданні
заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія»
про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат
у справі № 916/3368/23
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія» (далі - ТОВ «Морська днопоглиблювальна компанія»)
до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Ізмаїльського морського порту; далі - ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії)
про визнання відсутнім права та стягнення 1 926 000,00 грн безпідставно набутих коштів.
ТОВ «Морська днопоглиблювальна компанія» звернулося до суду з позовом до ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії про:
- визнання відсутнім права вимоги у ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії і кореспондуючого обов'язку у ТОВ «Морська днопоглиблювальна компанія», яке діє як морський агент, щодо оплати послуг з використання понтонів для стоянки суден земкаравану у складі: «PILGRIM» (ІМО 7397593), «IRS» (ІМО 8832045), «LIBERTY» (ІМО 8728842), «ALFATTAN» (ІМО 8724547), «OASIS» за договором від 03.12.2018 № 367-П-АМПУ-18 про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України, укладеним шляхом заповнення та подання декларації про приєднання від 20.08.2020 № 336;
- стягнення безпідставно набутих відповідачем грошових коштів у розмірі 1 926 000,00 грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 08.11.2023 у справі № 916/3368/23, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024, позов задоволено повністю з посиланням на його обґрунтованість.
Постановою Верховного Суду від 27.06.2024, зокрема, касаційне провадження за касаційною скаргою ДП «Адміністрація морських портів України» на рішення господарського суду Одеської області від 08.11.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 у справі № 916/3368/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), закрито; касаційну скаргу ДП «Адміністрація морських портів України» на рішення господарського суду Одеської області від 08.11.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 у справі № 916/3368/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, залишено без задоволення; рішення господарського суду Одеської області від 08.11.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 у справі № 916/3368/23 залишено без змін.
До прийняття згаданої постанови ТОВ «Морська днопоглиблювальна компанія» у відзиві на касаційну скаргу просило Суд стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на правову допомогу, у тому числі, зокрема, зазначало про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у розмірі 218 500,00 грн, які ТОВ «Морська днопоглиблювальна компанія» понесло і які очікує понести в результаті касаційного розгляду справи.
Через підсистему «Електронний Суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи 01.07.2024 (у межах п'ятиденного строку після ухвалення постанови) від ТОВ «Морська днопоглиблювальна компанія» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення по справі про розподіл судових витрат з доказами понесених судових витрат.
Заява обґрунтована приписами статей 123, 126, 129 ГПК України та договором про надання правової допомоги від 17.07.2023, який укладений позивачем з Адвокатським об'єднанням «ЛІГАЛ.ГРАН.ТТ» (з додатковою угодою від 17.07.2023 № 1 до нього), детальним описом виконаних робіт (наданих послуг), актом надання послуг від 27.06.2024 № АО-8/06, рахунком на оплату від 22.05.2024 № 37, платіжною інструкцією від 22.05.2024 № 1015 на суму 218 500,00 грн, ордером про надання правничої (правової) допомоги від 30.05.2024, який виданий на ім'я адвоката Жука Ю.В.
Від ДП «Адміністрація морських портів України» через підсистему «Електронний Суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи 05.07.2024 надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, що підлягають стягненню з відповідача до 10 000,00 грн.
Згідно з ухвалою Суду від 10.07.2024 задоволено заяви учасників справи про участь у судовому засіданні 16.07.2024 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Розглянувши заяву позивача з доданими до неї документами, клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, Верховний Суд вважає, що заява позивача підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається відповідно до таких етапів: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Окрім наведеного, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Водночас, при визначенні суми відшкодування Суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, про що йдеться у додатковій ухвалі Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20.
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з наданим позивачем договором від 17.07.2023 про надання правової допомоги, який укладений позивачем, як замовником з Адвокатським об'єднанням «ЛІГАЛ.ГРАН.ТТ» (з додатковою угодою до нього від 17.07.2023 № 1) сторони цього договору домовилися в рамках надання замовнику правової допомоги з представництва інтересів замовника в межах спору з ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії щодо відсутності права на стягнення оплати послуг з використання понтонів для стоянки земкаравану «PILGRIM», «IRS», «LIBERTY», «ALFATTAN», «OASIS», зокрема, здійснити супровід справи в суді касаційної інстанції (підготовка та подача касаційної скарги/відзиву на касаційну скаргу, пояснень, заперечень, клопотань та інших процесуальних документів (за необхідності), участь у судових засіданнях). За надання зазначених послуг замовник зобов'язався сплатити на користь Адвокатського об'єднання «ЛІГАЛ.ГРАН.ТТ» плату в еквіваленті 5000 євро у гривнях за курсом продажу євро, встановленим ПАТ «ПУМБ» на дату виставлення рахунку Адвокатського об'єднання.
Позивачем до заяви додано опис виконаних робіт (наданих послуг) з визначеним розміром гонорару у сумі 218 500,00 грн (еквівалент 5000 євро станом на дату виставлення рахунку від 22.05.2024 № 37) та наданими роботами/послугами: аналіз та вивчення касаційної скарги, аналіз рішення суду першої та апеляційної інстанцій, підготовка відзиву на касаційну скаргу, представництво інтересів у судовому засіданні 27.06.2024.
Також до заяви додано підписаний сторонами договору від 17.07.2023 про надання правової допомоги акт надання послуг від 27.06.2024 № АО-8/06 на суму 218 500,00 грн з ПДВ за представництво інтересів клієнта у рамках спору з ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії щодо відсутності права на стягнення оплати послуг з використання понтонів для стоянки земкаравану «PILGRIM», «IRS», «LIBERTY», «ALFATTAN», «OASIS» (справа № 916/3368/23); супровід справи в суді касаційної інстанції (підготовка та подача відзиву на касаційну скаргу, клопотань та інших процесуальних документів (за необхідності), участь у судовому засіданні 27.06.2024.
На підставі рахунку від 22.05.2024 № 37 на оплату позивачем сплачено на користь Адвокатського об'єднання «ЛІГАЛ.ГРАН.ТТ» 218 500,00 грн (платіжна інструкція від 22.05.2024 № 1015).
Отже, сторонами договору від 17.07.2023 про надання правової допомоги погоджено плату за надану правову допомогу у фіксованому розмірі в еквіваленті 5000 євро у гривнях за курсом продажу євро, встановленим ПАТ «ПУМБ» на дату виставлення рахунку Адвокатського об'єднання.
Згідно з протоколом судового засіданні від 27.06.2024 та постановою Верховного Суду від 27.06.2024 у судовому засіданні інтереси позивача у справі № 916/3368/23 представляв адвокат Жук Ю.В. (ордер від 30.05.2024, виданий Адвокатським об'єднанням «ЛІГАЛ.ГРАН.ТТ»).
З тексту відзиву на касаційну скаргу вбачається, що цей документ підготовлено та подано до Суду адвокатом Жуком Ю.В. у строк, встановлений Судом для його подачі, отже, був прийнятий до розгляду.
При цьому Суд враховує, що послугою з підготовки відзиву на касаційну скаргу охоплюється не лише його складення, а також послуги з вивчення касаційної скарги, аналізу судової практики та позицій Верховного Суду, визначених у касаційній скарзі (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 910/789/21).
Верховний Суд зазначає, що факт надання правової допомоги в суді касаційної інстанції під час касаційного перегляду справи № 916/3368/23 є підтвердженим позивачем.
Водночас у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок, відповідно до якого суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.
Суд, у контексті оцінки доказів, поданих позивачем на обґрунтування заяви, звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, зокрема:
« 127. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
135. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
145. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
147. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
Верховний Суд постановою від 27.06.2024 касаційне провадження за касаційною скаргою ДП «Адміністрація морських портів України» на судові рішення попередніх інстанцій у справі з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрив; касаційну скаргу ДП «Адміністрація морських портів України» на судові рішення попередніх інстанцій зі справи з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, залишив без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, проте не вирішив питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, у зв'язку з чим наявні підстави для ухвалення додаткової постанови у цій справі за заявою позивача з метою вирішення питання про розподіл судових витрат, а саме витрат позивача на правову допомогу.
Так, виходячи з критерію реальності та розумності розміру витрат на правову допомогу, понесених позивачем, Верховний Суд, з огляду на міркування, викладені у цій додатковій постанові, дійшов висновку про часткове задоволення заяви ТОВ «Морська днопоглиблювальна компанія», з огляду на таке.
У розгляді заяви Суд, зокрема, враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).
Матеріали справи та зміст судових рішень попередніх інстанцій свідчать про те, що правова позиція позивача була сталою, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, Адвокатське об'єднання «ЛІГАЛ.ГРАН.ТТ» надавало правову допомогу позивачу в особі адвоката Жука Ю.В., який був обізнаний з усіма обставинами цієї справи.
Так, з протоколу судового засідання від 27.06.2024 вбачається, що адвокат Жук Ю.В. (ордер від 30.05.2024, виданий Адвокатським об'єднанням «ЛІГАЛ.ГРАН.ТТ») брав участь у судовому засіданні під час розгляду справи № 916/3368/23 у Верховному Суді в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у зв'язку з поданням ним відповідної заяви.
Отже, дослідивши заяву про ухвалення додаткового рішення та додані до неї документи, колегія суддів вважає, що розмір заявлених витрат на правничу (правову) допомогу у сумі 218 500,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, витрати у заявленому розмірі не мають характеру необхідних, неспівмірні зі складністю справи і необхідним обсягом правничих послуг.
За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, через призму критеріїв, встановлених частиною п'ятою статті 129 ГПК, керуючись статтями 2, 123, 80, 126, 129 ГПК України, враховуючи обсяг виконаних робіт, з урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, беручи до уваги критерії пропорційності, справедливості, необхідності та розумності розміру таких витрат, Суд дійшов висновку про необхідність покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді касаційної інстанції, у розмірі 25 000,00 грн, які є співрозмірними з виконаною правничою допомогою в суді касаційної інстанції. Відповідно клопотання ДП «Адміністрація морських портів України» про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, Суд задовольняє частково.
Керуючись статтями 123, 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія» про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції у справі № 916/3368/23 задовольнити частково.
2. Стягнути з державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Морська днопоглиблювальна компанія» 25 000 (двадцять п'ять тисяч) грн 00 коп витрат на правничу (правову) допомогу в суді касаційної інстанції.
3. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Одеської області.
Додаткова постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Жайворонок