09 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 915/1257/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційну скаргу Миколаївської міської ради
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 (Принцевська Н. М. - головуючий, судді Діброва Г. І., Колоколова С. І.) у справі
за позовом Миколаївської міської ради
до Фізичної особи-підприємця Зоріної Марії Дмитрівни
про скасування державної реєстрації змін та припинення права оренди,
(у судове засідання представники сторін не з'явилися),
У зв'язку із перебуванням судді Краснова Є. В. у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2024, для розгляду скарги Миколаївської міської ради визначено колегію суддів: Волковицька Н. О., Могил С. К., Случ О. В.
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У серпні 2023 року Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Зоріної Марії Дмитрівни (далі - ФОП Зоріна М.Д.), в якій просила суд скасувати державну реєстрацію змін до іншого речового права (права оренди земельної ділянки) на земельну ділянку площею 18 кв.м, кадастровий номер 4810136900:02:002:0057, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 652830848101, внесених до реєстру 02.03.2021 (дата, час державної реєстрації: 24.02.2021 10:18:22) здійснену державним реєстратором Брагаром Геннадієм Йосиповичем, виконавчий комітет Первомайської міської ради, Миколаївська область, індексний номер рішення: 56884852; припинити за Зоріною Марією Дмитрівною, реєстраційний номер облікової карти платника податків: НОМЕР_1 , право оренди на земельну ділянку площею 18 кв.м., кадастровий номер 4810136900:02:002:0057, адреса: м. Миколаїв, Миколаївська область, цільове призначення: для подальшого обслуговування торгового кіоску "Хліб"; судові витрати стягнути з відповідача на користь позивача через виконавчий комітет Миколаївської міської ради (р/р UA448201720344230028000027733, банк отримувача: ДКСУ м. Київ, ЄДРПОУ 04056612).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 15.05.2009 між Миколаївською міською радою та ФОП Зоріним Валерієм Олексійовичем, було укладено Договір оренди землі №6574, дію якого було неодноразово продовжено, останній раз до 15.05.2020 на підставі Договору про зміни № 65-15 від 28.05.2015. Разом з тим, всупереч умовам п.7.1 Договору № 6574, ФОП Зорін В.О. з 15.05.2020 не повернув позивачу земельну ділянку вільну від споруд за актом приймання-передачі. За інформацією з ЄДРЮОФОП, ФОП Зорін В.О. 08.12.2020 припинив підприємницьку діяльність, підстава внесення запису: у зв'язку зі смертю особи. Водночас, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.02.2022 №300519738) державним реєстратором Брагарем Геннадієм Йосиповичем здійснено державну реєстрацію змін іншого речового права (права оренди), а саме внесено зміни щодо терміну дії (до 15.05.2025) Договору оренди на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі".
Крім того, позивач зазначав, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у відомостях про суб'єкта іншого речового права зазначено, що орендарем є Зоріна Марія Дмитрівна , що свідчить про те, що державним реєстратором Брагарем Г.Й. здійснено заміну орендаря земельної ділянки з кадастровим номером 4810136900:02:002:0057. Дії державного реєстратора щодо здійснення реєстрації змін до іншого речового права (права оренди) Зоріної М.Д. на земельну ділянку площею 18 кв.м., кадастровий номер 4810136900:02:002:0057 поблизу ринку "Колос" по пр. Миру є такими, що суперечать приписам ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". В свою чергу, державна реєстрація внесених до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно змін щодо реєстрації іншого речового права (продовження права оренди, заміна орендаря) Зоріної М.Д. на вказану земельну ділянку має бути скасована. Крім того, саме по собі право оренди на підставі Договору №6574 також припинилося в у зв'язку з закінченням строку дії Договору ще до внесення оскаржуваних змін іншого речового права (права оренди), міською радою ніколи не передавалось право оренди на дану земельну ділянку Зоріній М.Д. , зміни до договору щодо орендаря не вносились, тому державна реєстрація права оренди за Зоріною М.Д. є протиправною та підлягає припиненню.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 15 травня 2009 року між Миколаївською міською радою (орендодавець) та ФОП Зоріним В.О. (орендар) укладено Договір оренди землі №6574 (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 30.01.09 за №32/43 передає, а ФОП Зорін В.О. приймає в оренду земельну ділянку для подальшого обслуговування торгового кіоску « Хліб » поблизу ринку «Колос» по пр.Миру, без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно/Ленінський район/.
Відповідно до п.2.1 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 18 кв.м., без права передачі її в суборенду.
Згідно з п.2.2 Договору, на земельній ділянці знаходиться торговий кіоск « Хліб » ФОП Зоріна В.О. Земельна ділянка передається в оренду без будівель, споруд та інших об'єктів (п.2.3 Договору).
Відповідно до п.3.1 Договору він діє протягом 3 років з дати його державної реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору звернутись письмово до орендодавця з проханням, що до продовження строку дії договору.
У подальшому, 07.06.2012 між Миколаївською міською радою та ФОП Зоріним В.О. було укладено Договір про зміни №172-12 згідно якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 19.04.12 за №16/40 продовжує ФОП Зоріну В.О. оренду земельної ділянки для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного торгового кіоску « Хліб » поблизу ринку «Колос» по пр.Миру, без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
Згідно Договору про зміни №172-12, п.3.1 доповнили в такій редакції: «Термін оренди продовжений до 15.05.13. Орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на продовження строку дії договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку дії договору письмово звернутися до орендодавця з клопотанням про продовження строку оренди. Підставою для подовження строку дії договору (поновлення договору) буде відповідне рішення орендодавця».
Як вбачається з матеріалів справи, договором про зміни №240-12 від 05.10.2012 термін оренди продовжено до 15.05.2015.
28 травня 2015 року між Миколаївською міською радою та ФОП Зоріним В.О. укладено Договір про зміни №65-15, у відповідності до умов якого, Миколаївська міська рада на підставі рішення від 18.03.2015 №46/46 продовжила ФОП Зоріну В.О. оренду земельної ділянки для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного торгового кіоску « Хліб » поблизу ринку «Колос» по пр.Миру, без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
Згідно з п.2.1 Договору про зміни №65-15, в оренду передається земельна ділянка площею 18 кв.м. (за функціональним призначенням - землі комерційного використання), без права передачі її в суборенду (кадастровий номер 4810136900:02:002:0057). На земельній ділянці знаходиться торговий кіоск ФОП Зоріна В.О. (п.2.2).
Відповідно до п.3.1 Договору про зміни №65-15, договір діє до 15.05.2020. Орендар який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний письмово повідомити про це орендодавця за шість місяців до спливу строку цього Договору. Підставою для укладення Договору на новий строк буде відповідне рішення орендодавця.
У відповідності до п.5.1., п.5.2. Договору про зміни №65-15, земельна ділянка передається в оренду для подальшого обслуговування торгового кіоску «Хліб». Цільове призначення земельної ділянки: В.03.07.
Відповідно до пункту 7.1 Договору, у разі закінчення строку оренди, припинення або розірвання Договору, орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку вільну від споруд за актом приймання-передачі без відшкодування орендодавцем витрат орендаря, у тому числі вартості майна, з приведенням земельної ділянки у стан, придатний для подальшого використання.
Пунктом 9.4. Договору про зміни №65-15, передбачено, зокрема, обов'язок орендаря виконувати зобов'язання щодо об'єкта оренди (п.а); використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового та функціонального призначення (п.б); у разі наміру скористатися переважним правом на укладення Договору на новий строк, письмово повідомити про це орендодавця за шість місяців до спливу строку цього Договору, або повідомити про інший намір її використання, при цьому орендна плата за землю вноситься до дня звільнення земельної ділянки від споруд та приведення її у стан, придатний для використання (до повернення її за актом приймання-передачі) або до укладення нового Договору. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє орендаря від обов'язку сплати заборгованості по орендній платі в повному обсязі, у тому числі з урахуванням плати за період після спливу строку цього Договору до дати повернення земельної ділянки за актом приймання-передачі (п. ж).
Згідно з п. 11.1. Договору про зміни №65-15, всі зміни та/або доповнення до цього Договору здійснюються у письмовій формі (якщо інше не встановлено цим Договором) за взаємною згодою сторін, шляхом внесення змін у вигляді додаткової угоди (договору про зміни), що буде невід'ємною частиною цього Договору. Згодою або запереченням Орендодавця на зміни та/або доповнення до цього Договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку.
Пунктом 11.3. Договору про зміни №65-15 передбачено, що дія Договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
Договір підписано та скріплено печатками сторін.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, (інформаційна довідка від 21.02.2022 №300519738), земельна ділянка, кадастровий номер 4810136900:02:002:0057, площею 18 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 652830848101 є комунальною власністю Миколаївської міської ради. При цьому, державним реєстратором Брагарем Г.Й. 24.02.2021 внесено зміни до реєстру щодо іншого речового права на земельну ділянку, а саме у відомостях про суб'єкта іншого речового права: додано: «Орендар: Зоріна Марія Дмитрівна »; видалено: «Орендар: ОСОБА_2 ». У змісті, характеристиці іншого речового права: строк дії: 15.05.2020 змінено на Дата укладання договору (після 2013)/Дата державної реєстрації (до 2013): 15.05.2009, Строк: 16 р., Дата закінчення дії: 15.05.2025, з посиланням на те, що термін дії договору продовжено на підставі ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та ст. 126-1 Земельного кодексу України.
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2023 у справі № 915/1257/23 позов задоволено.
Рішення аргументоване тим, що всупереч умовам Договору оренди землi та Договору про зміни, які стали підставою для державної реєстрацiї речового права, у зв'язку з порушенням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державним реєстратором за вiдповiдачем було зареєстровано право оренди на земельну дiлянку на підставі Договору, який на дату проведення державної реєстрації вже був припинений, у зв'язку iз закінченням строку, на який його було укладено. Крім того, заміна державним реєстратором сторони в договорі № 6574 є необґрунтованою та безпідставною.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 у справі № 915/1257/23 рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Постанова аргументована тим, що задоволення вимог про скасування державної реєстрації про право оренди відповідача та припинення такого права на спірну земельну ділянку не відновить права Миколаївської міської ради, як власника земельної ділянки та його права користування та розпорядження належним йому майном.
Належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача. Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19.
Судове рішення про задоволення вимоги про визнання відсутнім права оренди є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача. Крім того, вимога про повернення позивачу спірної земельної ділянки може бути заявлена та вирішена по суті разом з вимогою про визнання відсутнім права оренди у відповідача.
Отже, позовні вимоги про скасування державної реєстрації змін до іншого речового права (права оренди земельної ділянки) на земельну ділянки з одночасним припиненням за Зоріною Марією Дмитрівною права оренди не є належним способом захисту порушеного права. Вказана позиція узгоджується з позицією об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.02.2024 по справі№ 567/3/22.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Миколаївська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 у справі № 915/1257/23 скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Миколаївська міська рада зауважує, що спірні реєстраційні дії є протиправними, оскільки сторони за договором не вносили відповідні зміни до договору, судові рішення щодо таких змін не ухвалювались (будь-які договори про зміни чи судові рішення і не є підставою для реєстрації змін в реєстрі, що підтверджує їх відсутність), самі лише приписи статті 33 Закону України «Про оренду землі» та ст. 126-1 ЗК України не є підставами для внесення таких змін. Вказані реєстраційні дії в реєстрі порушують права власника земельної ділянки - територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради на вільне володіння, користування та розпорядження на власний розсуд такою земельною ділянкою.
Наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Зазначене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19, від 18.11.2020 у справі № 154/883/19-ц.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції посилався на правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 та об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22, які були викладені у судових рішеннях не у подібних правовідносинах. Зокрема, за суб'єктним складом ці справи не є релевантними до справи яка розглядається, а за об'єктом та предметом правового регулювання ці справи також не є подібними.
4.2. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржену постанову.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.
У постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23) зробив висновок про те, що «належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов'язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім».
5.4. У справі, яка переглядається, Миколаївська міська рада, як орендодавець, який вважає, що зареєстроване право оренди за відповідачем відсутнє, позовних вимог про визнання відсутнім права оренди не заявляла.
Тому у задоволенні позовних вимог належить відмовити з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту саме із зазначених підстав, на чому вірно акцентував увагу апеляційний господарський суд.
Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Висновки Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах мають перевагу над висновками касаційних судів у складі Верховного Суду, оскільки відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом. Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Оскільки Велика Палата Верховного Суду у справі № 513/879/19 вказала яким є належний спосіб захисту прав у випадку, якщо орендодавець вважає, що зареєстроване право оренди за відповідачем відсутнє (позов про визнання відсутнім права оренди), колегія суддів не убачає підстав для неврахування такого висновку під час розгляду справи № 915/1257/23, у якій Миколаївська міська рада, аналогічним чином заперечує наявність права оренди у ФОП Зоріної М. Д. Твердження ж скаржника щодо неподібності справи яка розглядається зі справою № 513/879/19, так і зі справою № 567/3/22 (яку переглядала об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду) є помилковими і не враховують подібності змісту спірних правовідносин .
5.5. У свою чергу, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновки, якими обґрунтована підстава касаційного оскарження.
Так, предметом розгляду у справі №910/10963/19 було визнання права вимоги, визнання незаконними дії, визнання недійсними договорів, визнання незаконними та скасування рішення. У свою чергу, у справі № 154/883/19-ц позов було заявлено про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, викладені у зазначених справах у контексті заявлених вимог і правильного застосування приписів статті 26 Закону України України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» внаслідок набуття чинності нової редакції цієї статті. Зокрема, суди акцентували увагу на тому, що з 16.01.2020, за змістом норми вказаного Закону виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права.
Тобто, саме у зазначених справах висновки Верховного Суду стосувалися особливостей застосування статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і жодним чином не спростовують необхідність врахування висновків, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 та об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.02.2024 у справі№ 567/3/22 щодо належного способу захисту.
5.6. Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм права не знайшли підтвердження, а апеляційний господарський суд правильно врахував висновки Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів не убачає підстав для скасування постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 у справі № 915/1257/23.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд
6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржену у справі постанову необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувану постанову, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
Касаційну скаргу Миколаївської міської ради залишити без задоволення.
Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 у справі № 915/1257/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ